- Що нового дізнався/дізналася? 
- Як ти вважаєш, чи добре  ми попрацювали?

Віза — відмітка чи позначка в паспортному  документі, слугує дозволом на в'їзд особи на її територію на зазначений у ній строк.

Мачете - ніж, що використовується у тропічних країнах як зброя та сільськогосподарське знаряддя. Наприклад, для прокладання шляху через зарості, збирання бананів.

— Який місяць, день, число? 

— Подивись у віконце. Який сьогодні стан неба? 

— Чи були опади? 

— Чи є сьогодні вітер? 

— Яка температура повітря? 

- Йди крок за кроком та виконуй завдання. 
- Для виконання завдань підготуй: підручник, свій робочий зошит, ручку та кольорові олівці. 

Розкажи:

А чи відомо тобі,  чому ми називаємо визначні місця об'єктами?
Та тому, що об'єктом називають будь-який предмет, про який може йти мова. Наприклад об'єктом може стати: будинок, окрема будівля, архітектурна споруда, вулиця, квартал, навіть - площа чи скульптура на ній.

Пригадай, як ти бачив/бачила споруди. 

Які емоції в тебе викликала віртуальна екскурсія музеєм під відкритим небом?  

Обери один із варіантів.

• Чи варто було довіряти словам диктора про слонів і мишей? Чому? 
• Як ви можете перевірити цю інформацію? 
• Якій людині, що працює в цирку, варто вірити? Чому? 
• Як дресирувальник спростував слова диктора? 
• Чи завжди не варто довіряти телебаченню як джерелу інформації? 
• Відомостям з яких телевізійних програм можна довіряти більше? Чому? 
• Назвіть джерела інформації, яким варто довіряти. Які з них обов’язково треба перевіряти? Як саме? 
• До чого може призвести неправдива інформація?

Залежно від потреб обирай джерела: 
• легкодоступні; 
• зрозумілі для тебе; 
• такі, якими легко можна скористатися; 
• особливі (детальні) чи загальні (залежно від того, що знаєш на цю тему).

Ох і здивував він мене! Я звикла завжди вірити тому, що бачу. А ти?Пригадай, чи буває так, що побачене виявляється зовсім не таким, яким видалося спершу?

Сьогодні маємо нагоду перевірити, чи завжди можна довіряти всім джерелам інформації.

·        Пригадай випадок, коли  тебе вводили в оману.

·        Розкажи своїм рідним за чаюванням. Можливо, вони пригадають іще щось цікавеньке!

Про що тобі хочеться розповісти рідним?

До зустрічі! Щасти. 

Здійсни віртуальну подорож вулицями Львова.

Які емоції у тебе з’явилися після перегляду?

Чи можна здійснити справжню мандрівку до Львова в умовах нинішнього карантину на території України? Поясни чому.

Запитай у дорослих чому у такій ситуації дуже важливо залишатися вдома.

Розкажи складене продовження казки своїм рідним  зараз або запиши на диктофон свого смартфона та відтвори в слушний час.

Як ти гадаєш, чи можна отримати позитивні емоції будучи втомленим? Поясни чому. 

Які пам’ятки культури відвідали герої твору?

Що їх найбільше вразило?

Можеш зробити відео та надіслати друзям , а потім ще й подивитися їхні відповіді.

Записати каліграфічно
                     Число
              Класна робота

(Книга, школа, знання, совість, дружба, праця, небо).

  Сучасна дитяча проза  кличе нас з вами сьогодні у мандри та велить бути сміливими й мудрими, вчить робити добро і зневажати зло,  допомагає пізнати світ,робить  нас  вихованими,  справедливими,  розумними.    

 Іван Андрусяк народився 28 грудня 1968 року в селі Вербовець на Гуцульщині. Здобув вищу освіту.

У літературу прийшов 1992 року як учасник літгурту «Нова деґенерація». Відтоді видав півтора десятка книжок різних жанрів. Повісті для дітей «Стефа і її Чакалка» (2007) і «Дядько Барбатко сміється» (2008); поетичні книжки для дітей «Зайчикова книжечка» і «Звіряча абетка» (2008).

Перекладає з російської, польської, англійської; у його перекладах вийшло понад два десятки книжок.

Нині мешкає в Києві. Працює редактором видавництва дитячої літератури «Грані-Т». 

(Уривок)

…Але так бувало не завжди.

Одного разу Стефа розсердилася.

У неї тоді був, як іноді каже тато, невдалий день. 

Точніше, невдалий вечір.

Усе почалося з того, що мама, забираючи Стефу з 

садочка, не повела її, як завжди, на майданчик. Мамі не було коли – вона перевіряла модулі. Це такі папірці, на яких написано багато-багато слів, але дуже мало розумних. Так каже мама, а вона знає все. Адже мама працює вчителькою вчителів. Це старші дітки, які вчаться на те, щоби вчити діток маленьких. І мама їм задає писати модулі, а вони пишуть дулі. Так каже тато, і Стефа сміється. Але мама не сміється – мама весь вечір викреслює з тих папірців нерозумні слова, і гратися з нею не можна.

Утім, це був лише початок. Бо потім тато прийшов із роботи голодний, як пес, і злий, як пантера. І доки він кого-небудь не перекусить, до нього краще не соватися, лише поцілувати – і все.

Отож, доки тато на кухні когось перекушував, а насправді їв борщик, який невідомо коли встигла приготувати мама, – Стефа думала про пантеру. Вона бачила цю звірину в зоопарку, але та пантера була зовсім не зла. Певно, тому, що постійно спала. Це через те, – казав тато, – що вона не голодна. Бо і пантері, й людині треба поїсти, щоб подобрішати.

Одначе, навіть подобрішавши, тато зі Стефою не грався. Він увімкнув комп’ютер і сів писати статтю.

– Вибач, доню. У мене сьогодні запарка, – сказав, 

приголубивши Стефу. – Пограйся з Лізятком.

Запарки у тата були щотижня. Їх вигадували політики. Це такі погані дяді й тьоті, яких показують по телевізору. Чакалки теж погані, але їх не показують. Це тому, що Чакалки не платять копієчку. А політики платять, але їм треба писати статтю. Не буде статті – не буде копієчки, а не буде копієчки –смоктатимемо лапу. Як ведмідь у барлозі. Ведмедеві добре, у нього лапа смачна. А у Стефи не дуже – Стефа пробувала. Краще смоктати цукерку. Але все одно образливо, що тато не грається.

Лізі, одначе, теж було не до ігор. Ліза вчила вірша. Напам’ять. Таке в неї було домашнє завдання.

– Ти чого сюди прийшла, малявко? – огризнулася Ліза, коли Стефа відчинила двері дитячої. – Йди собі! Не заважай!

– Я не малявка! – обурилась, як завжди, Стефа, – я вже у старшій групі і скоро піду до школи…

– Подумаєш! – на сестричку цей аргумент не подіяв. – Ось коли я була у старшій групі, ти ще спала у мами в животику.

– Я не спала. Я буцалася.

– То йди собі буцайся деінде. Мені нема коли.

– А що ти робиш? – Стефі хотілося гратись, а не лаятися.

– Вірша вчу.

– Якого? Про зайчика?

– Це ви, малявки, про різних там зайчиків у садку шепелявите! А в мене тут ого як серйозно. Ось задали аж два вірші, на вибір. Скажи, який мені вибрати:

Росте Антонич, і росте трава,

і зеленіють кучеряві вільхи.

Чи цей:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, які оспівував Шевченко?

Хоча, чого це я тебе питаю! Ти ж навіть не знаєш, хто такий Шевченко.

– Як це не знаю?! – обурилася Стефа. – Нам про нього в садочку розказували, як він неба шукав. І тато книжечку читав…

– Та не неба він шукав, а стовпів, які небо підпирають. І лише тоді, коли був такою малявкою, як ти.

– А цей… А-ан…тонич – хто? Пташка така?

– Яка пташка?

– Та… на вишнях жив…

– Поет він. Хрущем був.

– Ким?!

– Жуком таким. Травневим.

– Поет був жуком?

– Ага. І жив колись на вишнях.

…І тут Стефа не витримала:

– Ти з мене знущаєшся! Поети не живуть на вишнях! На вишнях живе пташка!

– Ага, пташка-какашка…

– Сама ти какашка! – ображено вигукнула Стефа і кинулася на сестричку з кулаками. – Ти все вигадуєш, щоб тільки зі мною не гратися! І всі вигадують! Усі! Усі! Усі!

Зачувши крики, мама відірвалася від модулів і гукнула:

– Стефо! Не заважай Лізі робити уроки!

– А я буду заважати! Буду! Буду! Буду!

– Хто це там не слухається маму?! – сердито відірвався від комп’ютера тато.

– Я не слухаюся! І не хочу слухатися! І не буду!

Подивовані батьки зайшли у дитячу, але Стефа настільки на всіх образилася, що не хотіла й розмовляти. Вляглася, як Пепі Довгапанчоха, ногами на подушку і, надувши щоки, демонстративно відвернулася до стіни.

Тато завважив, що треба було б іще поскреготіти зубами, – але це не подіяло.

Тоді мама нагадала, що саме по таких неслухняних дітей і приходить уночі Чакалка.

Але Стефі було все одно.

Чакалка – то й Чакалка.

Може, у Чакалки немає модулів і статей.

Може, Чакалка не вчить напам’ять незрозумілі вірші.

Може, з нею можна погратися…

Стефа – жіноче ім’я, від імені Стефанія.

Чакалка – міфічна істота, якою на Слобожанщині й Полтавщині батьки лякали неслухняних дітей.

 

- Чому не було настрою у Стефи?

- Хто це чи що це «чакалка»?

- Як ти важаєш, скільки років було Стефі?

- Намалюй словесний образ дівчинки.

- Склади план прочитаного.

- Коротко перекажи текст.

-З яким настроєм ви закінчуєте урок? (Смайлики)