Назву місцевості дав один з її попередніх власників — герцог Фрідріх Фердинанд Ангальт-Кетен-Плесський у 1841 році на честь власного маєтку Асканії в Німеччині. Звідти — «Асканія-Нова».

У 1920-х роках заповідник носив іншу назву — «Чаплі». Цей топонім походить від давнього українського терміну «чапеля», або «чапля», що означає «під» (западина). До нашого часу цей термін застосовується лише до найбільшого зі збережених степових подів, що також розміщений у заповіднику — Великий Чапельський під.

Асканія-Нова є унікальним не лише для України, а й для всього світу. Це найбільший степовий заповідник Європи, який щороку відвідує близько 140 тисяч туристів

Заповідник міститься на Причорноморській низовині, яка являє собою пласку, дещо нахилену на південь рівнину, що прилягає до Чорного й Азовського морів. Розташована між дельтою Дунаю на заході й річкою Кальміус на сході. Висоти від −5 (поблизу Куяльницького лиману) до 179 м, у середньому 90…150 м.

За тектонічною будовою низовина є частиною Причорноморської западини, заповненої майже горизонтальними потужними шарами осадових порід, переважно морських.До Червоної книги України занесені наступні представники асканійської флори: карагана скіфська, ковила українська, ковила Лессінга, ковила волосиста, тюльпан Шренка, тюльпан скіфський. Ніде, крім Асканії, не зустрічається рябчик шаховий або великий.

Дикий В.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Причорноморсько-Приазовського південностепового краю Південностепової підзони Степової зони. Рослинність репрезентує Цюрупинсько-Скадовський округ Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.Заповідник представляє собою цілісну систему, яка поєднує надзвичайно різноманітні приморські, прирічкові, аренні та материкові природні комплекси із лісовою, лучною, болотною, водною, степовою та галофітною рослинністю і відповідним їм різноманіттям комплексів тварин. Ценотична різноманітність представлена: лісами, у яких відмічено 22 асоціації, що входять до 4-х формацій, чагарниками – відповідно 5 асоціацій і 2 формації, степами – 29 і 8, луками – 28 і 7, прибережно-водною і водною рослинністю – 11 і 1, солончаками – 23 і 8. До Зеленої книги України занесено 11 степових та лісових асоціацій, які відносяться до 3-х формацій.Заповідник створений для охорони гніздових і перелітних птахів, а також ландшафтів типчаково-полинових причорноморських степів і солончаків.

 — природоохоронна територія в межах Народицького району Житомирської області. Розташований на південь і схід від смт Народичі, вздовж річки Уж та її правих приток — Лозниця, Ослів і Звіздаль.

Територія заповідника охоплює значні площі лісів, забруднених радіонуклідами, тобто зони безумовного відселення, розділені невеликими масивами колишніх сільсько-господарських угідь.

Природний заповідник «Древлянський» створено згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка № 1038/2009 від 11 грудня 2009 року  ”Про створення природного заповідника “Древлянський”. До складу Заповідника відійшла більша частина території ландшафтного заказника місцевого значення «Древлянський», створеного згідно рішення 8-ї сесії Житомирської обласної ради № 191 від 05.01.2007 року на загальній площі 40055,6 га. Таким чином, до території Заповідника примикає близько 10 тис. га ландшафтного заказника місцевого значення «Древлянський».

Як Древлянський ландшафтний заказник, так і Заповідник, створені за ініціативи Народицької районної державної адміністрації  Житомирської області та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області за науковими обґрунтуваннями, розробленими старшим науковим співробітником Поліського філіалу Українського ордена «Знак Пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького, кандидатом біологічних наук О.О. Орловим.

Заповідник охоплює землі державної та комунальної власності. Створений з метою збереження унікальних лісових і водно-болотних природних комплексів Українського Полісся, охорони реліктових та ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів регіону.

Головаченко Ольга

аповідник є найбільшою ділянкою цілинного степу у Північно-Західному Причорномор’ї. З-поміж  безмежних розораних полів – це справжня оаза живої природи, де мальовничі балки та рівнини є домівкою для безлічі представників рослинного і тваринного світу.

Окрасою заповідного степу та його візитною карткою є квітуча ковила, сріблясті хвилі якої можна побачити навесні і на початку літа. Різноманіття рослин у всі сезони створює неповторну красу краєвидів заповідника, забарвлює їх у різноманітні кольори, прикрашає його ароматним квітучим різнотрав’ям. .

Дзюбас В.

Заповідник оберігає найбільші площі лишайникових борів з карликовими соснами, великі масиви ягідників та вересовища, унікальні ялівцеві ліси. Земля багата на дари природи – бортевой мед, чорницю, брусницю, журавлину, гриби. Все це розмаїття диких смаколиків лише для тварин, що живуть тут серед боліт і лісів – велетнів-лосів, рисі, зайців, птахів і вовків.

Якщо вам пощастить, тихо йдучи екостежками заповідника, ви зможете побачити сарну європейську, сову сіру, яка гніздиться в старій борті, сліди лося або вовка просто поблизу стежки.

https://youtu.be/1HvYjaUYSbo?si=q1HDhQO6C-lrGQkQ

Чорноморський заповідник створений 1927 року для вивчення й охорони природного середовища, зокрема масового гніздування та міграцій птахів. На час створення його площа становила 27 тис. га. Станом на 1976 рік, вона збільшилась до 64 806 га.

Дзюбас В.

Заповідник є найбільшим в Україні та складається із різних ландшафтів приморського півдня – це лісостеп, піщані пустелі та солончаки. Територія об’єднує материкові ділянки, понад 20 островів та дві морські затоки — Ягорлицька та Тендрівська коса, відома як Ахіллів біг. В античні часи у цьому місці стояв храм цього грецького героя, якого вважали уродженцем тутешніх місць. Також це єдине в Україні місце, де мешкає популяція диких коней.

У заповіднику ви можете завітати до екологічного центру, який налічує 403 експонати, або орати для себе екскурсію екологічними стежками.

Його територія включає так звану нагірну частину – покриті лісом яри та пагорби на правому березі Дніпра (1415 га), два заплавних острови Дніпра – Круглик (92 га) і Шелестів (394 га) та Зміїні острови (116 га) в Канівському водосховищі – останці лівобережної тераси. Навколо території заповідника встановлено охоронну зону площею 1353 га.

Основними функціями і завданнями заповідника є охорона і збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів Лісостепу України, збереження біорізноманіття, моніторинг динаміки природних процесів. Заповідник є також учбовою базою Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, де проходять польову практику студенти біологічного, географічного та історичного факультетів.

У заповіднику працюють 72 чоловіки, з них у науковому підрозділі – 11, у службі охорони – 14 осіб. За схемою фізико-географічного районування територія заповідника знаходиться на межі Дністровсько-Дніпровського та Лівобережно-Дніпровського лісостепових країв Лісостепової зони. За геоботанічним районуванням рослинність цієї території відноситься до Уманьсько-Канівського (Правобережного центрального) округу Подільсько-Середньопридніпровської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області.

Через значну розчленованість рельєфу на території заповідника спостерігається велика різноманітність мікрокліматичних умов, ґрунтового й рослинного покривів та тваринного світу.

Ще в недалекому минулому Канівські гори були лісовим краєм. Ковилово-різнотравний степ займав переважно верхівки горбів і південні крутосхили. Та вже на початку ХХ ст. внаслідок людської діяльності лісовий покрив значно зменшився. Вирубування лісів призвело до заміни основної породи дуба грабом. Після знищення лісів на крутосхилах почалася сильна ґрунтова ерозія. Тому нині яри займають майже третину території заповідника. Глибина деяких із них – Сухий потік, Маланчин потік, Комашиний яр – сягає 30-40 м. До території заповідника входять також відроги Хмілянського яру – одного з найбільших у Європі. У лісовому покриві домінує граб з домішкою дуба звичайного, кленів гостролистого і польового, липи серцелистої, берези бородавчастої, ясена звичайного. Грабова діброва заповідника знаходиться на східній межі суцільного поширення європейських грабових лісів. Тут відомі і найбільш північні та східні місця зростання деяких європейських рідкісних рослин: підсніжника звичайного, скополії карніолійської, цибулі ведмежої, ранника весняного. На затінених північних схилах та в тальвегах трапляються реліктові рослини, що збереглися тут з льодовикових часів: багаторядники Брауна та шипуватий, голокучник дубовий, грушанка мала. На добре освітлених південних схилах можна зустріти релікти вже більш теплого міжльодовикового періоду: чину рябу, шоломницю високу та ін.

Значний науковий інтерес становлять екосистеми заплавних островів. Саме їх можна віднести до еталонних. Після створення на Дніпрі каскаду водосховищ таких островів практично не залишилося.

На Зміїних островах значну частину території займають вікові дуби й сосни з багатими підліском і трав’яним покривом. Тут на одній ділянці можна зустріти сон-траву, очерет і конвалію. Це пов’язано з підтопленням островів водами водосховища – у типові комплекси інтенсивно вселяються болотні види. Відбувається перебудова природної екосистеми.

На території заповідника охороняються 2 лісових, 1 степове та 2 водних рослинних угруповання, занесені до Зеленої книги України. У флорі заповідника нараховується 990 видів судинних рослин, що становить близько 20 % флори України. Тут виявлено 170 видів лишайників, 138 – мохоподібних, а також 1232 види справжніх грибів. У заповіднику зростають 5 видів рослин, занесених до Європейського червоного списку, 29 видів, занесених до Червоної книги України, 6 видів з Додатку 1 Бернської конвенції.

Багатою є також фауна заповідника. В районі Канівських дислокацій виявлено понад 10 тис. видів безхребетних тварин (всього по Україні їх нараховується 25 тис. видів). Тільки комах мешкає у заповіднику близько 8000 видів, з яких 36 видів занесено до Червоної книги України (дибка степова, красотіл пахучий, жук-олень, вусач великий дубовий, джміль моховий, бджола-тесляр звичайний, сколія-гігант, ктир гігантський, бражник мертва голова, ведмедиця Гера, махаон, поліксена). Тут охороняється понад 300 видів павукоподібних, 200 видів молюсків, 130 видів ракоподібних, 49 видів багатоніжок, у тому числі рідкісний вид полідесмус український.

Серед хребетних тварин у заповіднику мешкають 233 види птахів, 53 види ссавців, 11 видів земноводних, 8 видів плазунів, 37 видів риб та 1 вид круглоротих, у тому числі чимало рідкісних видів. Щороку на Дніпрі біля заповідних островів зимує до 14 особин орлана-білохвоста, а з 1996 року цей птах почав гніздитись у заповіднику. Трапляється на прольоті чорний лелека. Неодноразово зустрічались змієїд і балобан. На острові Круглик є велика колонія чаплі сірої – близько 150 гнізд. На прольоті у порівняно великій кількості бувають на островах велика та мала білі чаплі.

Велике значення має заповідник і як місце відпочинку птахів під час прольотів. Восени в затоках і затопленому лісі на Круглику можна бачити великі зграї качок, куликів, мартинів.

Із ссавців звичними мешканцями заповідника є козулі, кабани, лисиці, зайці, борсуки, трапляються лосі. На островах постійно живуть кілька сімей бобрів, біля води можна побачити сліди видри та норки.

Із земноводних поширені жаби гостроморда, трав’яна і ставкова, ропуха сіра, квакша, часничниця. Трапляються тритони звичайний та гребінчастий. Серед плазунів найчисленнішими є ящірки зелена та прудка, вуж, рідше трапляються веретільниця, мідянка, гадюка звичайна (чорна та плямиста форми).

Загалом на території заповідника зберігається 26 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 83 види, занесені до Червоної книги України, та 175 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Без перебільшення можна сказати, що екосистеми Канівського заповідника є одними з найбільш вивчених в Україні. Фахівцями різних галузей опубліковано понад 3500 наукових праць, присвячених заповіднику. Науковцями заповідника з 1968 року ведеться “Літопис природи” – основний звітний документ наукового відділу. На постійних пробних ділянках проводяться регулярні спостереження за річною та сезонною динамікою рослинного покриву. Накопичено досвід ведення комплексних екологічних досліджень, складено геоботанічну, ландшафтну та ґрунтову карти заповідника, проведено інвентаризацію основних груп рослин, тварин і грибів.

Актуальним і перспективним для заповідника є вивчення сукцесійних процесів, що дає змогу прогнозувати розвиток екосистем, збереження рідкісних видів та підтримання біорізноманіття.

Не менш важливим для заповідника є вивчення інтродукованих видів рослин і тварин. Деякі з них поводять себе досить агресивно відносно місцевих видів. Так, акація біла, клен американський та аморфа кущова вже займають значні площі, потіснивши аборигенні деревні та чагарникові види. Завезена десятки років тому американська норка витісняє європейську. Тому актуальним стало прогнозування подальшого розвитку природних комплексів загалом і стану окремих популяцій місцевих та інтродукованих видів. Оскільки м. Канів є значним туристичним центром (Тарасову гору щороку відвідують до 300 тис. туристів), заповідник частково виконує і роль національного парку. Науковці розробили кілька екологічних стежок для організованих екскурсій. Особливою популярністю у відвідувачів користується музей природи, розташований на території садиби заповідника в меморіальному будинку академіка М. Ф. Біляшівського. Експозиція музею складається із 7 відділів (археологічного, палеонтологічного, лісового, ботанічного, зоологічного, відділу загальної екології, відділу вшанування пам’яті першого ректора Київського університету – професора М. Максимовича) та двох меморіальних кімнат академіка М. Ф. Біляшівського. Вона побудована виключно на багатющому місцевому матеріалі, а деякі експонати могли б стати справжньою окрасою провідних музеїв світу. Такими є кам’яні жіночі фігурки епохи палеоліту, кам’яні знаряддя праці, кераміка трипільської культури, елементи прикрас ранньослов’янського періоду. Невід’ємною частиною історії заповідника є життя і творчість великого вченого, історика, археолога, краєзнавця, фундатора Українського історичного музею академіка Миколи Федоровича Біляшівського. У двох невеликих меморіальних кімнатах музею представлено багато оригінальних документів про життя і творчість ученого.

Канівський заповідник дає змогу віч-на-віч спілкуватися з природою, яка живе за своїми мудрими законами і навчає нас пізнавати розумом і серцем красу і добро цього неповторного світу.

КАПУСТИ МАР'ЯНИ