— перший великий князь Міндовг (1230-1263 рр.) поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь);

— Гедимін (1316-1341 рр.) почав наступ на південно-руські (українські) землі, проте зіткнувся з територіальними претензіями Польщі;

— у битві на річці Сині Води (1362 р.) Ольгерд Гедимінович (1341- 1377 рр.) завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля; внаслідок боротьби з Польщею відвоював Берестейський, Володимирський і Луцький уділи;

— Вітовт (1392-1420 рр.) заволодів Чорноморським узбережжям. 80 % Великого князівства Литовського — це були приєднані землі (українські, білоруські).

1) приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;

2) система управління залишилася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;

3) руська мова стала державною;

4) православна церква зберігала панівне становище;

Це цікаво! Десять із дванадцяти синів Ольгерда були православними. Литовські князі правили за принципом «Старого не міняємо, нового ке вводимо».

5) збереглося руське законодавство («Руська правда»);

6) литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями;

7) панувала українська культура.
Отже, в багатонаціональному Великому князівстві Литовському литовцям належала провідна політична роль, а українцям, білорусам  - культурна та економічна.

— З 1349 р. до 1377 р. тривають війни між Любартом та союзними військами Польщі й Угорщини за територію Галичини. Її результатом стало остаточне розділення Галицько-Волинського князівства; Волинь відійшла до Литви, вГаличині посів угорський ставленик.

— У 1387 р. Галичина була завойована Польщею.

— У 1434 р. тут було створене Руське воєводство з польською адміністрацією.

— насадження католицизму;

— закриття православних церков і монастирів;

— обмеження православних у праві обіймати державні посади;

— насадження зневаги до православ’я й української культури.

Для українців польське панування означало початок тривалого соціального та етнічного конфлікту, який поширився на всі сфери життя України. Це було підкорення чужій нації, чужій релігії, чужій культурі.

Наприкінці XIV ст. міжнародна обстановка змусила Литву та Польщу об’єднатися.

— наступ Тевтонського ордену на землі Литви та Польщі;

1) Великий князь литовський Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля;

2) Польща та Литва об’єднувалися в одну державу, хоча Литва зберігала формальну незалежність;

3) у Литві поширювалося католицтво.

Значення унії:

— допомогла об’єднаним силам розбити Тевтонський орден у Грюнвальдській битві (1410 р.);

— спричинила роздавання українських земель польськими феодалам;

— сприяла поширенню католицизму в Литві та Україні зокрема. Кревська унія зустріла опір частини литовської, української й білоруської шляхти. Провідник опозиції литовський князь Вітовт, онук Гедиміна, домігся свого призначення довічним правителем ВКЛ.

1) Визнав себе васалом польського короля, проте одноосібно володарював у Великому князівстві Литовському;

2) ліквідував найбільші удільні князівства (Київське, Новгород-Сіверське, Подільське) з метою посилення своєї влади;

3) у 1399 р. зазнав поразки від татар на річці Ворскла;

4) змушений відновити Кревську унію: погодився на повернення Литви до Польщі після своєї смерті;

5) став одним із переможців у Грюнвальдській битві.

Значення діяльності Вітовта: за його правління Литва стала централізованою державою, розгорнувся наступ на українську автономію.

Відбулася між польсько-литовсько-руським військом та державою німецьких лицарів Тевтонським орденом.

Причини битви: прагнення коаліції зупинити агресію Тевтонського ордену, що претендував на землі Великого князівства Литовського.

Склад коаліції: польські, литовські, українські, білоруські, російські, чеські, угорські, кримсько-татарські війська.

Результат: польсько-литовсько-руські війська одержали перемогу; орденська верхівка на чолі з магістром загинула.

— зупинила агресію Тевтонського ордену;

— призвела до занепаду Тевтонського ордену, що потрапив у васальну залежність від Польщі;

— посилила позиції Литви у литовсько-польському союзі.

Після Грюнвальдської битви Литва отримала від Польщі Західну Волинь, а Угорщина відмовилася від претензій на Галичину й Поділля на користь Польщі та Литви. Наступною поступкою Польщі стало підписання з Литвою Городельської унії.

1) Скасовано Кревську унію, підтверджено існування Великого князівства Литовського як незалежної держави;

2) державний устрій Великого князівства Литовського мав реформуватися за польським взірцем;

3) литовці-католики урівнювалися в правах з поляками-католиками і стали повними власниками своїх земель (православні мали землі в умовній власності);

4) Польща і Велике князівство Литовське в майбутньому мають створити єдину державу.

Наслідки унії: призвела до обмеження прав української православної шляхти, сприяла її окатоличенню та втраті української національності.

Після смерті Вітовта розпочалася боротьба української шляхти проти наступу польських магнатів і католицької церкви. Боротьбу очолив обраний великим князем литовським Свидригайло Ольгердович (1430-1440 pp.).

— У відповідь на прагнення Свидригайла обмежити або навіть розірвати зв’язки Литви з Польщею поляки окупували Поділля та Волинь. Поляки оголосили Свидригайла недійсним князем, замість нього в 1432 р. обрано Сигізмунда, молодшого брата Вітовта.

— Українські та білоруські князі «посадили князя Свидригайла на Велике княжіння Руське». Таким чином, Велике князівство Литовське розкололося на два ворожі табори: заселені литовцями землі стали на бік Сигізмунда, а українці й білоруси підтримали Свидригайла.

— У 1435 р. в битві під Вількомиром сили Свидригайла зазнали поразки від Сигізмунда. Таким чином, руська шляхта програла в боротьбі за власну державність і збереження православних традицій.

— У середині XV ст. Волинь, Київщина й Поділля перетворені на звичайні воєводства, очолювані намісниками, які підпорядковувалися безпосередньо великому князеві. Воєводства ділилися на повіти, влада в яких належала старостам. Переважно посади намісників і старост обіймали католики, і це сприяло покатоличенню українських феодалів.

— У 1458 р. православна церква України й Білорусі була відокремлена від московської митрополії й перетворена на самостійну Київську митрополію. Почалася агітація за унію православної і католицької церкви.

— У 1481 р. («змова руських князів») та в 1508 р. (повстання М. Глинського) відбуваються останні невдалі спроби руської верхівки здобути незалежність від польсько-литовського панування.

— ліквідація удільних князівств означала втрату державницького статусу для руських князів;

— унаслідок покатоличення зникає українська аристократія, що призводить до переривання державотворчих традицій.

— У 1280-1320 рр. його східна частина входила до Галицько-Волинського князівства, проте згодом знову повернулася до Угорщини.

— Упродовж ХІІІ-ХV ст. відбувалося позбавлення українців політичних прав і свобод, закріпачення селянства.

— 1526 р. — унаслідок поразки в битві з турецькою армією Угорщина припинила незалежне існування. Східне Закарпаття відійшло Трансільванії, західне — Священній Римській імперії.

— У XIII ст. на буковинських землях виникає окрема Шипинська земля, що визнала зверхність Золотої Орди.

— Із середини XIII ст. увійшла до Угорщини.

— 1359 р. Шипинська земля увійшла до Молдовського князівства як автономія, але протягом століття самостійність була втрачена, а територія розділена на Чернівецьку і Хотинську волості.

— 1514 р. Молдавія визнала зверхність Османської імперії; на землях Буковини створена Хотинська райя.

Середина XV ст. ознаменувалася розпадом Золотої Орди.

У 1449 р. за сприяння великого литовського князя Вітовта Хаджі-Гірей проголосив себе незалежним правителем Кримського ханства зі столицею в Бахчисараї. Його влада поширювалася на Крим, пониззя Дніпра, Приазов’я, Прикубання.

У 1475 р. Туреччина завойовує Кафу (Феодосія), Мангуп, Перекоп і змушує хана Менглі-Тірея у 1478 р. розірвати зв’язки з Литвою й стати васалом Османської імперії. Зміна союзника Кримського ханства мала трагічні наслідки для України: з 1482 р. кримські татари щороку здійснювали походи за здобиччю на українські землі. Головною метою нападників був ясир — полонені, яких продавали на невільницьких ринках.