0

0

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ВИДІВ

Існує 69 різновидів кенгуру, які діляться на три основні групи: маленькі, середні і гігантські. Найбільшою сумчастою твариною є рудий кенгуру: його зріст у холці становить 1-1,6 метра, а найбільш високі самці іноді досягають і 2-х метрів. Довжина хвоста додає ще 90-110 см, а вага коливається від 50 до 90 кг. Ці тварини пересуваються величезними стрибками довжиною до 10 метрів, розвиваючи швидкість до 50-60 км / ч. Найменший представник цього сімейства - мускусний кенгуру. Його зріст становить всього лише 15-20 см, а вага - 340 грамів.

Найбільш поширеним видом є рудий степовий кенгуру. За розміром він відноситься до середньої групи і поширений практично по всьому австралійському континенту, виключаючи область тропічних лісів. Найбільш дружелюбний і довірливий вид - гігантський сірий кенгуру, а самий агресивний - гірський валлару. Ця тварина може проявляти необгрунтовану агресію і вступати в бійку навіть тоді, коли йому нічого не загрожує. При цьому валлару воліють дряпатися і кусатися, але ніколи не застосовують потужні задні лапи, як більшість їхніх родичів.

 

ОСОБЛИВОСТІ РОЗМНОЖЕННЯ

Розмноження кенгуру в дикій природі відбувається один раз на рік. Розмір новонародженого дитинчати становить всього 1-2 сантиметри, він з'являється на світ абсолютно безпорадним, сліпим і лисим, тому відразу після народження заповзає в сумку на животі у мами і припадає до соску на наступні 34 тижні. Якщо малюк не добереться до сумки і звалиться на землю, мати змушена залишити його: дитинча настільки малий, що самка просто розчавить його, якщо спробує підібрати.

Всередині поверхня сумки гладка, але перед "входом" покрита густою, товстої шерстю, щоб захищати малюка від холоду і небезпек. За допомогою потужних м'язів самка здатна закривати сумку так міцно, що може навіть плавати, а при цьому дитинча залишається абсолютно сухим.

Найменші з приматів – ігрунки – є прекрасними батьками. На відміну від більшості своїх родичів, вони ведуть моногамний спосіб життя (хоча є й винятки). Самець піклується про партнерку весь період розвитку плода. Під час пологів він є безпосереднім учасником процесу, допомагаючи дитинчаті з’явитися на світ, а справа ця насправді непроста. Якщо провести перерахунок маси тіла дитинчати і самки ігрунки в таке ж співвідношення у людини, то вийде, що у мами з вагою 55 кг народжується 14-кілограмовий малюк.

Дитинчат найчастіше народжується двоє, і батьки приймають в їх вихованні діяльну участь: саме вони завжди знаходяться з потомством, доглядають за ним, носять його на своїй спині і знайомлять зі світом, приносячи самкам для годування. Це зовсім не схоже на устрій суспільства інших приматів, де головні в житті дитинчат істоти – самки зграї.

Медоносні бджоли живуть не поодинці, як багато інші комахи, а великими спільнотами, сім'ями. Їх, як джмелів, мурах і ос, і називають тому громадськими комахами.

В сім'ї медоносних бджіл, як і в кожній родині, повинні бути батьки і діти. Так воно і є. У більшості громадських комах, у тому числі у бджіл, сім'ю засновує самка. Сім'я бджіл складається з матері та її дітей. Всі її члени, таким чином, перебувають між собою в близькій спорідненості. Турбота про потомство (розплоді) у бджіл дуже напружена. Личинці доводиться давати корм буквально кожну хвилину. Вона зростає із казковою швидкістю і вимагає багато корму. Завдяки гарному харчуванняю протягом перших шести днів її маса збільшується в 1300 разів. Але на цьому догляд робочих бджіл за розплодом не закінчується. Після запечатування осередку личинці потрібно тепло, бджоли-годувальниці підтримують у зоні розплоду температуру 35° С до виходу з осередку комахи. За своє життя робоча бджола може вигодувати 2-3 личинки. Приблизно в двотижневому віці бджола-годувальниця змінює свою «професію» виховательки на не менш важливу - будівельну. Пов'язано це з початком дії восковиделітельних залоз. Бджола ремонтує старі клітинки, відновлює їх, закладає вибоїни і пошкодження, що виникли в процесі життєдіяльності сім'ї, будує нові стільники, запечатує воском комірки з личинками і дорослими зі зрілим медом.Для бджолиної сім'ї характерно не тільки чіткий розподіл праці між окремими бджолами, але і колективне виконання робіт. Одна група бджіл годує личинок, інша будує стільники, третя видобуває корм. У бджолиній сім'ї всі її члени перебувають у взаємозалежності та є рівними.

Розмножуються леопарди круглий рік. Самці приходять на територію готової до розмноження самки. Між самцями спалахують запеклі бійки. Переможець залишається з самкою 8-9 днів, а потім повертається на свою територію.

Вагітність триває 90-105 днів. Ближче до пологів самка підшукує затишне лігво. Зазвичай ним стає невеликий грот, густі зарості або дупло в старому дереві. На світ з'являється 2-3, іноді навіть шестеро сліпих кошенят вагою близько 500 г.

Перші дні мати знаходиться біля малюків, постійно зігріваючи їх і годуючи молоком. У віці 10 днів від народження кошенята прозрівають. Матуся годує їх молоком до 3 місяців, постійно вилизує і всіляко охороняє від будь-яких зазіхань інших хижаків.

На другому місяці життя дитинчата починають потроху їсти принесене матір'ю м'ясо, а з третього місяця спостерігають за її полюванням, перебуваючи на 200-300 метрів позаду неї.

У 5-6 місяців вони починають брати участь у спільному з матір'ю полюванням. У цьому віці юні леопарди без побоювання розгулюють по ділянці матері і самі ловлять дрібних гризунів.

Самці залишають матір у віці 13 місяців, а самки залишаються з матір'ю до півторарічного віку. Деякі особини не розлучаються з нею ще півроку. Молоді леопарди часто тримаються невеликими зграями і полюють спільно. Статевозрілими вони стають у 3 роки.

Багато пернатих проявляють зворушливу турботу про своє потомство. Воно полягає в спорудженні гнізда, висиджуванні яєць, вигодовуванні, обігріві й захисті пташенят тощо. Але деякі види (звичайна зозуля) пташенят не висиджують, а підкладають свої яйця в гнізда інших видів, які й вигодовують їхнє потомство.

 Період висиджування яєць не почнеться, поки в гнізді не птах не відкладе  більше одного яйця або не відкладе всю кладку. Пташенята на світ не з’являються одночасно – це підвищує виживання всього виводка.

 Яйця птахів насиджують при температурі, яка відповідає температурі їх власного тіла. Горлиці і голуби, висиджують кладку поперемінно. Кури висиджують яйця при температурі 35-39 ° С, зозулі при 32.3 ° С, міські ластівки і голуби при температурі 36.2 ° С, чорний дрізд при 37.1 ° С, польові горобці при 38.1 ° С.

 Насиджування є дуже небезпечним часом для птахів. Адже сидячи на гнізді, тварини піддаються нападу ворогів. Особливо це стосується тих, хто насиджує кладку на землі. Тривалість насиджування залежить від температури навколишнього середовища і тіла, а також тривалості перерв між насиджування і від розміру яйця (по відношенню до розмірів птиці). Тривалість висиджування зазвичай менше в дрібних видів. Найбільша тривалість насиджування – близько 2 місяців – у великих пінгвінів, Страусоподібних птахів (страус, казуар, ему, нанду), альбатросів, кондорів та інших. У дрібних горобиних тривалість інкубації – 11-14 діб.

 У пернатих виробилось чимало прийомів, щоб нагодувати пташенят та уберегти їх від небезпеки. Вони доглядають і по одному, і разом, і всім суспільством, тобто у них наявне й колоніальне гніздування. Птахи, які гніздяться поодиноко, також можуть об’єднатися, щоб відігнати хижака від своїх гнізд. Наприклад, якщо на дерево, де є гніздо, намагається залізти кішка або навіть людина, до нього злітається 10-15 птахів, які з криками накидаються на порушника спокою.

Ведмедиці дуже турботливі й терплячі матусі. Вони цілий місяць не відходять від своїх дитинчат.Знаходяться поряд з новонародженими ведмежатами, годують їх молоком.А коли у дитинчат з являються молочні зуби, то дозволяють їм лакомитися ягідами та комахами. Коли ведмежата підростають мати вчить їх прийомам боротьби та охоти. Також лазити по деревах і   купатися. Часто ведмежата карабкаються на спину матері, кусають, смикають за хвіст і лапи.Звичайно ведмедиця терпе пустощі малюків. А коли ведмежата шалять занадто, то може сердито заричати й стукнути лапою. Ведмедиця захищає своїх дитинчат від ворогів. Коли ведмежата стають дорослими батьки перестають приділяти їм увагу, і молоде покоління починає вести самостійне життя.

У мавп ставлення до дитинчат залежить від розміру тварин даного виду. Чим вище організація, тим більше ніжності і любові до потомства. Роль матері відрізняється у різних видів мавп. У нижчих приматів і деяких полуобезьян народжується відразу кілька дитинчат, і мама робить для них гніздо в безпечному місці або носить на спині, піклуючись про безпеку. Дитинчата мавп завжди знаходяться в чистоті мавпи-батьки стежать за гігієною своїх дитинчат дуже ретельно.Спостереження за групою мавп, де є кілька самок, нагадують відносини в людських родинах. Так в сімействі макак старша самка, мавпа-бабуся, не довіряє малюка невпевненою в собі самці або може показувати, як доглядати за ним правильно. А в відносинах між татом і  мавпеням, дитинчата то смикають його за хвіст, якщо такий є, то стрибають на ньому, і іноді він сходить до спілкування зі своїм спадкоємцем.Так самки таких великих мавп як орангутанги особливо дбайливі до своїх новонародженим крихіток. Самовіддано захищаючи від будь-якої небезпеки, вони не спускають їх з рук, поки малюк не починає триматися за мамину шерсть самостійно. У павіанів, макак, шимпанзе і орангутангів з`являються поведінкові реакції, що не несуть чистої функціональності. Їх поведінка нагадує людське. Самки можуть як би знайомити малюка із зграєю, пестити дитинчати, гладити і ніжно розглядати його личко.

Горили-матері не дозволяють іншим самкам доторкнутися до дитинчати, грають з ним, займаються якоюсь подобою гімнастики. І орангутанги, і горили дуже терплячі. Вони ніколи не карають своїх дітей. А ватажки зграї, яких легко відрізнити по сивій спині, дозволяють навіть лазити по ним цілої компанії карапузів.

Схожого на страуса нанду, що мешкає на території Південної Америки, з повним правом можна назвати альфа-самцем. Цей птах строго стежить за своєю територією і зграєю; самець будує гніздо, видобуває їжу і охороняє свою сім’ю від агресії з боку хижаків і конкурентів. При цьому самець нанду – абсолютний багатоженець. У його гаремі зазвичай п’ять-сім самок (а часом доходить і до 12). Після періоду шлюбних ігор останні практично одночасно зносять яйця в загальне гніздо, і всі їх висиджує самець.

Цікаво, що тато-нанду не буде працювати заради пари яєць – він завжди чекає, поки збереться близько десяти (зазвичай від 15 до 40). Він знаходиться в гнізді всю ніч і ранок, поки не висохне роса. Час від часу він ненадовго залишає пост, щоб добути їжу. У разі небезпеки самці захищають яйця, пирхаючи і клацаючи дзьобом і змієподібно обертаючи роздутою шиєю.

Через шість тижнів починають з’являтися перші страусенята. Так як самки зносять яйця одночасно (проміжок між першим і останнім яйцем становить до семи днів), то і вилуплюються пташенята практично одне за одним. Після цього батько дбайливо вигулює молодняк.

Вся увага залучає шубка лисиці. Найчастіше в природі можна побачити рудих лисиць, але бувають і чорні або сірі звірі. Так само у лисиці довгий хвіст з густою шерстю.

Лисиця володіє чудовим слухом. Лисиця добре бачить в темряві. У звіра непоганий нюх.

Сильною стороною лисиці, можна назвати, дотик. Вона вміє безшумно пересуватися і відчувати найдрібніші деталі своїми чутливими лапами.

Лиса швидка, сильна і має виняткову спритністю. Вони люблять полювати на гризунів або зайців.

У шлюбний період за лисицю бореться безліч самцем і вона вибирає найсильнішого. Лисиці сімейні тварини і їх можна назвати хорошими батьками.
 Потомство заводять тварини звичайно раз на рік. Лиса продумує все заздалегідь, до виводу потомства хижак готується взимку. Період вагітності становить 49-58 днів. Народити лисиця може від 4 до 12 маленьких лисенят. Маленькі тварини з'являються на світ ще сліпими і глухими. У двотижневому віці вони починають бачити, чути, в них прорізуються перші зуби. Півтора місяці мати годує лисенят молоком, окрім того, батьки поступово привчають їх до звичайної їжі, а також до полювання. Загалом, з часу гону до остаточного виходу лисенят з нори проходить близько 6-ти місяців. В їхньому вихованні беруть участь обоє батьків. 

У неволі лисиці живуть 20–25 років, тоді як у природі лише кілька років.