Важке й самотнє дитинство хлопця, зростання у злиднях, відсутність батьківської ласки та суворість матері Мотрі.

Баба Оришка — єдина людина, яка дарувала Чіпці любов та ласку, була його моральним авторитетом і провідником у світ казок, що пом'якшувало його душу.

Неприйняття Чіпки однолітками («безбатченко»), що посіяло в його серці зерна ненависті до людей та несправедливості.

Перші прояви бунтарства:

Дитячі образи та кривди загартовують Чіпку, роблять його «вовчкуватим» і злісним. Він рано усвідомлює соціальну несправедливість.

Найми в куркуля Бородая, де Чіпка вперше стикається з жорстокістю і вперше проявляє свій гнів, ледь не спаливши хату кривдника.

Загарбання землі: Після смерті баби Оришки та повернення Чіпки додому, він починає чесно господарювати. Проте чиновник відбирає у нього землю, до якої він «прикипів душею». Це стає найбільшою кривдою і переломним моментом, що штовхає Чіпку на «слизьку дорогу».

Втрата віри у чесну працю і справедливість, початок пияцтва та знайомство з лихим товариством.

«І виріс Чіпка в голоді та холоді, у злиднях та недостачах. І все сам собі як палець».

«Виродок! – кричали, показуючи на Чіпку пальцями. — Виродок іде!»

Зображується тяжка доля кількох поколінь селян, що жили під гнітом різних панів-самодурів (від пана Польського до панів Хрущів). Ці пани керувалися лише власною примхою і жадібністю, знущаючись над людьми.

На тлі історії Пісок вперше з'являється ідея про дві життєві стежки. Грицько (друг дитинства Чіпки) обирає шлях пристосуванства та накопичення, заробляючи гроші та купуючи землю після реформи, що контрастує з бунтарським шляхом Чіпки.

Частина II торкається й нових порядків після скасування кріпацтва, показуючи, що свобода не принесла селянам справжнього полегшення. Старий гніт змінився новими економічними формами залежності та збагачення окремих осіб.

«Колись тут було хутір-вільниця. А тепер? Тепер — кріпацька неволя, як чорна хмара, нависла над головами піщан, скупчувалася, густішала, давила…»

«Вже й пан Польський одійшов у вічність, а його тяжкий слід ще довго зостався на землі Пісок»

«Настали нові часи — і все обернулося навпаки. Хто був заможний, той ще більше багатів; а хто був голий, як бубон, той і тепер ледве животів…».

Чіпка вперше стає на шлях грабунку і розбою, виправдовуючи свої дії боротьбою проти несправедливості та бажанням відібрати те, що, на його думку, було вкрадено у народу.

Під впливом матері та докорів сумління Чіпка на деякий час полишає розбій. Він вирішує служити громаді й обирається до земської управи (до комітету, що мав наглядати за порядком).

Його чесні наміри швидко розбиваються об бюрократичну машину та опір місцевих багатіїв (Грицька). Чіпку, як «неблагонадійного» через його минуле, швидко усувають від управи.

Нова, ще більша кривда від суспільства остаточно ламає Чіпку. Він повністю переконується, що чесним шляхом нічого не досягти, і повертається до своїх товаришів.

«Нащо нам те добро, що працею нажите, коли його ніхто не цінує, коли його всяк обдере? … Краще так жити, як ті живуть, — багатії, грабувати й гуляти!»

«Радів потай, що заробив людську шану, повагу. Лагодився громаді служити, збирався добро робити; грів у серці сам собі нишком надію…»

«І зробилося з Чіпкою щось страшне… Затаїв він у душі пекельний біль і дику злість на всіх людей, — і вже нікому не вірив, нікого не боявся».