11 листопада 1900 р.

У римо-католицькому костьолі (нині Художній музей) вперше зазвучав орган, грав тоді на ньому професор із Дрездена Тепфер.

17 грудня 1900 р.

Папа римський Лев XIII іменував єпископа Андрея Шептицького на Галицького митрополита. За час перебування у Станиславі (всього один рік і чотири місяці) владика підготував будову духовної семінарії, призначив стипендії та допомоги учнівській молоді, відвідував в’язнів у тюрмах, видав 7 пастирських послань і подарував капітулі свою бібліотеку (4000 томів) і цінні стародруки.
Із початком XX століття, а саме, з 1900 року бере своє нове життя і монастир сестер Василіянок у Станиславові. Сестри створили нову установу під назвою “Інститут Марії”. За думкою фундатора, він мав служити для “освіти українських дівчат і бути місцем їхнього проживання, доки вони не зможуть себе утримувати”. 

Січень 1901 р.

Митрополит Андрей Шептицький переїхав зі Станіслава до Львова.

1902 р.

В місті було дві українські церкви: катедральна Воскресіння Христового і церква в Княгинині та шість каплиць.

Було створено товариство "Сокіл".

вересень 1902 р.

Композитор Д.Січинський заснував першу в Галичині українську музичну школу, був ініціатором створення Спілки співоцьких і музичних товариств Галичини. Він викладав у своїй школі теорію музики та вчив дітей грі на фортепіано.

1903 р.

Завершено будівництво приміщення для духовної семінарії, в якому спочатку стали жити священники.

1903 р.

Організовано культурно-просвітницьке міщанське товариство "Руська хата".

25 квітня 1903 р.

В Станиславі помер громадський діяч і фольклорист Мелітон Бучинський. Його могила збереглася в Меморіальному сквері.

1 червня 1903 р.

Помер український поет, викладач місцевої реальної школи Остап Левицький.

25 жовтня 1903 р.

Відбулися вибори до міської каси хворих, які супроводжувалися великою маніфестацією. Під час сутички демонстрантів з відділом австрійської жандармерії та військовими підрозділами загинув робітник Якуб Брюкнер.

9 грудня 1903 р.

До Станіслава приїхав видатний український композитор Микола Лисенко, якого щиро вітала громадськість міста.

23 квітня 1904 р.

На чолі Станіславської греко-католицької єпархії став єпископ Григорій Хомишин.

19 червня 1904 p.

Відбулася інсталяція Григорія Хомишина на Станис- лавського єпископа.

1904 р.

Збудовано великий торговельний центр "Пасаж" Гартенбергів — крита галерея з рядом крамниць і фешенебельною кав’ярнею "Едісон" на другому поверсі.

28 січня 1905 р.

В місті пройшла демонстрація робітників.

1 травня 1905 р.

Відбувся грандіозний загальний страйк з вимогами восьмигодинного робочого дня і запровадження загального виборчого права.

1905 р.

Австрійський уряд під тиском прогресивної громадськості дозволив відкрити в Станіславі українську гімназію, директором якої став Микола Сабат.

Листопад 1905 р.

У місті перебувала на гастролях видатна українська актриса Марія Заньковецька. Вона брала участь у виставах театральної трупи М.Садовського, зокрема, виконувала роль Харитини у п’єсі І.Карпенка-Ка рого "Наймичка".

13 листопада 1905 р.

Робітники-залізничники і селяни провели шеститисячну демонстрацію і мітинг на пл.Міцкевича, висуваючи економічні та політичні вимоги.

28 листопада 1905 р.

Робітниики Станіслава розпочали 3-денний страйк.

1906 р.

На вимогу депутатів австрійського парламенту був споруджений тунель під залізничною колією (вул.Вовчинецька), який й досі використовується для проїзду транспорту. Почалася реконструкція залізничного вокзалу.

14 січня 1907 р.

Урочисто відкрито духовну семінарію.

1907 р.

Завершено будівництво приміщення для української гімназії (нині вул.Шевченка, 44), скульптурне оздоб-лення якої виконував Михайло Бринський. З’явився перший міський тенісний корт, названий площею "Чорногора".

1 вересня 1908 р.

У нинішньому приміщенні СШ N3 знаходився польський приватний жіночий ліцей сестер Урсулянок.

1909 р.
В кінці жовтня 1909 року монастир сестер Василіянок дістав від Міністерства освіти дозвіл на заснування семінарії вчительської і 1 листопада було її врочисто відкрито. А зпочатком 1909-1910 при монастирі почмнає своє існування народна (вселюдна) школа. Школа не мала спершу права прилюдних (народних) шкіл, а отримала його у грудні 1912 року.

Відкрито перший в Станіславі кінотеатр "Уранія".

26 травня 1909 р.

Помер український композитор, диригент і музичний діяч Д.Січинський, автор чудових хорових творів, солоспівів, опери "Роксолана". Громадськість справила йому пишний похорон, на якому співали заснований ним хор с.Микитинців та хор Станіславсь- кого "Бояна".

1910 р.

У залі "Руської бесіди" виступав видатний український письменник і громадський діяч Іван Франко.

1910 p.

До Станіслава переїхав адвокат і політичний діяч Левко Бачинський, який був послом до австрійського парламенту (з 1907 p.), а у 1918 р. став комісаром Станіславського повіту ЗУНР і головою делегації ЗУНР на свято Злуки у Києві 22 січня 1919 р.

1910 р.

Головою міської філії "Просвіти" було обрано доктора Володимира Яновича.

29-30 травня 1910 р.

На околиці міста в "Діброві" (нині парк ім.Шевченка) відбулося величне свято молодіжного товариства "Сокола-Батька", де з показовими гімнастичними вправами і спортивними змаганнями виступили біля 20 тис. юнаків.

1910 р.

Урочисто відкрито пам’ятник на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.

ЗО жовтня 1910 р.

Відбулося масове народне віче на підтримку вимоги щодо реформи сеймових виборів.

1910 р.

У Станіславі працювало 3 підприємства текстильної промисловості: ткальня полотна, ватно-ватинна фабрика "Мендельсона й Арнольда" і фабрика гаптованих виробів "Фішера і К".

12 лютого 1911 р.

Виставою "Наталка Полтавка" І.Котляревського розпочав свою роботу Український народний театр ім.Тобілевича, який за три роки свого існування поставив біля п’ятидесяти п’єс.

Березень 1911 р.

У с.Вовчинець (нині — район міста) був відкритий один з перших на Прикарпатті пам’ятник Т.Г.Шевченку.

червень 1911 р.

Відбувся страйк 1820 будівельників, який закінчився перемогою: вони досягли підвищення заробітної плати та скорочення на півгодини робочого дня. У Станіславі тоді було 2700 робітників із середнім заробітком 38 крейцерів на день, що було майже в два рази менше, ніж заробітна плата у робітників Відня.

10 листопада 1911 р.

З Станіславської тюрми втік студент Львівського університету Мирослав Січинський, який вбив австрійського намісника Галичини графа Потоцького, за що був спочатку засуджений до страти, заміненої потім на двадцятирічне ув’язнення.

26 листопада 1911 р.

Іван Франко виступав на засіданні товариства "Українська молодіж" і читав свою поему "Мойсей".

1911 р.

В українській гімназії викладач Григорій Кичун заснував пластовий відділ, члени якого згодом поповнили ряди українських січових стрільців.

1911 р.

Відкрилася українська приватна семирічна "Рідна школа" ім.М.Шашкевича (тепер СШ N«7).

1911 p.

Була відкрита одна з найстаріших аптек міста на пл.Ринок, 4.

14 січня 1912 р.

Народився польський мовознавець Стефан Грабець, автор книги "Географічні назви Гуцульщини".

12 лютого 1912 р.

На площі біля українського "Сокола" відбувся мітинг, на якому обговорювалися питання реформи виборчої системи.

21 липня 1912 р.

Мешканці Станіслава мали змогу спостерігати за першими польотами над містом на літаку, здійснених графом М.Скіпіо дель Кампо.

1912 р.

У залізничних майстернях міста працювало більше 1000 робітників.

1913 р.

Завершено будівництво Народного Дому (нині вул.Чорновола, 22).

На вулицях міста з’явилося перше приватне таксі.

21 серпня 1913 р.

Вперше з’явилися бельгійські отці-редемптористи, які на наступний рік замінили ув’язнених російськими військами українських священників.

листопад 1913 р.

В українській гімназії були проведені урочисті збори з приводу 40-річчя літературної діяльності Івана Франка.

25 березня 1914 р.

На честь 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка на будинку "Українського Сокола" (нині Народний Дім "Просвіти" по вул.Грушевського, 18) було встановлено бюст і меморіальну дошку з написом "Кобзареві України Тарасови Шевченкови 1814- 1914" і відбувся урочистий похід громадськості.

1914 р.

У залі "Української бесіди" (нині вул.Січових Стрільців, 24) вже тяжко хворий І.Франко читав свою філософську поему "Мойсей".

З початком першої світової війни в Станиславові австрійська влада провела мобілізацію військовозобов’язаних.

ЗО серпня 1914 р.

Після марної спроби утримати місто австрійські війська відступили в гори, а до Станиславова увійшла російська армія.

7-8 лютого 1915 р.

Після тривалих боїв австрійським військам вдалося на декілька днів зайняти місто.

19 лютого 1915 р.

Російська армія знову повернулася до Станиславова.

червень 1915 р.

Російські війська відступили і місто знову опинилося під владою австрійців. Ними було розстріляно кілька десятків мешканців Станиславова, нібито за шпигунство на користь Росії.

24 січня 1916 p.

Австрійський староста Станиславова не зміг провести загальну мобілізацію.

серпень 1916 р.

Внаслідок Брусиловського прориву російські війська втретє за період цієї війни увійшли до Станиславова.

1917 р. весна

Місто перебувало у прифронтовій смузі, бо за р.Бистриця Солотвинська були розташовані австрійські позиції.  Там, де зараз в Івано-Франківську мікрорайон "Пасічна", стояли австрійські батареї, які періодично обстрілювали центр міста. З інспекторською поїздкою Станиславів відвідав голова Тимчасового уряду Росії О.Керенський.

липень 1917 р.

Російські війська залишили місто. При відступі під час артилерійського обстрілу було майже знищено середину міста, в тому числі і міську ратушу.
Соціальні наслідки війни.
Оскільки Станиславів кілька разів переходив із рук у руки окремі національні та релігійні групи городян піддавалися гонінням, дискримінації воюючих країн. Так, російська армія піддавала гонінням єврейську та німецьку громади міста, обмежувала діяльність українців і поляків. Австрійська адміністрація переслідувала українців. Загалом військові дії, а також політика Австро-Угорщини та Російської імперії сприяли загостренню міжнаціональних відносин у місті. У місті Станіславові почалися погроми. Першими жертвами були євреї. Тут і антисемітизм, і те, що євреї становили великий відсоток населення міста. Крамниці, ресторани та кав’ярні були в руках євреїв. Є спогади генерала Врангеля, який на той час був у місті. Він описував, як некерована солдатня палила будинки, била людей та ґвалтувала дівчат. Він разом з кількома офіцерами намагався навести лад. У цьому йому дуже допомогли польські улани, які воювали на боці Росії.
Війна суттєво погіршила соціально-економічний розвиток міста. Низка будівель була зруйнована в результаті бойових дій. Воюючі армії займалися реквізиціями продовольства, худоби, ко-

ней у населення, непоодинокими були випадки мародерства та ін. До кінця Першої сві-

тової війни в Станиславові відчувалися значні труднощі з продовольством. Його хро-

нічно не вистачало, ціни на ринку перевищували довоєнні в кілька разів. Не вистачало

ячменю, пшениці, борошна, цукру. У багатьох родинах панував постійний голод. Були випадки спухання від голоду. Не вистачало одягу, взуття. У Станиславові фіксувалися випадки смерті від тифу (плямистого та черевного), коклюшу. Серйозною проблемою для Станіславова стали масові переміщення через місто

колишніх солдатів російської армії, що поверталися взимку 1918 – весною 1919 рр. з

австрійського полону додому. Вони їхали залізницею, на відкритих возах. Виснажені

голодом, часто гинули просто на вулицях, у придорожніх ровах. Місцева адміністрація створювала загони добровольців для поховання тіл у спільних ямах. Для живих влаштовували спеціальні харчові та санітарні пункти. За різними оцінками, через Станиславів лише в листопаді 1918 р. щоденно проїжджало 50–60 тисяч колишніх військовополонених. 

 

Після кількарічної перерви відновила свою діяльність міська філія товариства "Просвіта" під керівництвом викладача гімназії Миколи Лепкого.

15 липня 1918 р.

Повернувся із російського полону В.Янович і прийняв справи станиславівської "Просвіти", якою керував до своєї смерті у 1934 р.
Сьогодні туристи не помітять слідів тих воєнних лихоліть, ці сліди старанно підтерли поляки ще у 1920-х роках. Усі знищені споруди були або повністю відбудовані, або відремонтовані. Але на околицях міста, на Вовчинецьких пагорбах, у селі Загвіздя і досі збереглись окопи часів війни. У цих районах часто нишпорять "чорні" археологи з міношукачами і знаходять залишки зброї, багнети, солдатьскі бляхи.

Більше як 100 років тому Станіславівське народне віче стало зразком об’єднання навколо української національної ідеї. Так, 3 березня 1918-го у місті Станиславові (нині Івано-Франківськ) для пришвидшення ратифікації Австрією умов миру відбулася «величава масова загальна українська маніфестація». Перед Катедрою і на площі Франца (нині – Шептицького) відправляли Служби Божі, під час яких возносили подяки Богові й усі присутні молилися за Українську державу. Після богослужіння єпископ Григорій Хомишин виголосив патріотичну промову. Потім відбувся мітинг і хода вулицями міста Станиславова.
    Потік людей пройшов від Катедри вулицями, які нині називаються Чорновола, Шевченка, Грушевського, до скверу на валах. У мітингу взяла участь не бачена раніше кількість людей – 50 тисяч. Лунали вимоги негайної ратифікації Австрією Берестейського миру. Організаторами були старший інженер залізниці Іван Мирон і депутат віденського парламенту Лев Бачинський. Після промови останнього провели присягу маніфестантів на вірність Україні та виконали гімн «Вже воскресла Україна».

Масові виступи галицьких українців стали підґрунтям для більш рішучої позиції українських депутатів у парламенті Австро-Угорщини. Окремі з них, як-от Євген Петрушевич, Семен Вітик, Кость Левицький та ін., з трибуни виголошували, що «українці заявляють, що їх шлях веде не до Варшави, але до Києва. Коли проти їх волі схотять прилучити їх до польської держави, то такого насильства можна доконати тільки по їх трупах…».

У Станиславові також проходили народні віча під гаслом приєднання Галичини до Великої України.

Після збройного повстання у Львові під керівництвом Д. Вітовського влада перейшла до рук Української Національної Ради, у Станіславові  - до членів повітової Української Національної Ради в складі лікаря В.Яновича, старшого рядника залізниці інженера В. Мирона та старшого радника окружного суду К. Кульчицького.

Почав друкуватися урядовий часопис повітової Української Національної Ради "Станиславівський голос".

2 листопада 1918 р.

Українським міським головою було обрано проф. Павла Чайківського. Було створено телеграфне агентство і пресове бюро.

Було оголошено про утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Станіславів став центром військового округу ЗУНР.

Українські солдати прийняли військову присягу на вірність ЗУНР і почали формувати два полки і кіш українських січових стрільців.

У Станиславові був заснований опозиційний до уряду ЗУНР Селянсько-Робітничий Союз.

1 січня 1919 р.

Станиславів стає столицею Західно-Української Народної Республіки у зв’язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, а потім звідти до Станиславова.

Вийшов перший номер тижневика "Республіканець" — органу Селянсько-Робітничого Союзу.

Відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент Є.Петрушевич.

3 січня 1919 р.

Українська Національна Рада схвалила закон про злуку ЗУНР з УНР в одну Українську Народну Республіку.

В історичній будівлі у Станиславові, у будинку готелю «Австрія», що на кілька місяців змінив назву на «Одеса» (нині – «Дністер»), містилася канцелярія президента Української Національної Ради ЗУНР (найвищого законодавчого органу), доктора Євгена Петрушевича та його заступника Левка Бачинського.
   У готелі «Одеса» розмістили основні установи державного управління ЗУНР. Парламент засідав у кінозалі готелю, де тепер Народний дім на вул. Шевченка, 1. У багатьох джерелах є відомості, що тоді готель мав саме цю назву. Хоча мемуарист Лонгін Цегельський згадує цей заклад як «Україну». Втім, ні та, ні інша назва прижитись не встигли, і містяни продовжували називати його «Австрією». Поруч із сесійною залою, у готельних номерах, жили президент, міністри, урядовці меншого рангу. У ресторані вони харчувались, а з балкона приймали військовий парад, присвячений ухвалі закону про Злуку УНР і ЗУНР…
  Окрім Євгенія Петрушевича та Левка Бачинського, сюди приїжджали і тут працювали відомі діячі ЗУНР: держсекретар закордонних справ – Лонгин Цегельський; фінансів – Кость Левицький; військових справ – Дмитро Вітовський; земельних справ – Михайло Мартинець; торгівлі та промислу – Ярослав Литвинович; шляхів – Іван Мирон; пошти і телеграфу – Олександр Пісецький; охорони здоров’я – Іван Куровець; освіти та віросповідання  – Олександр Барвінський; громадських робіт – Іван Макух та інші.

У лютому-березні 1919-го у цьому готелі зупинялися такі відомі українці, як культурно-громадський діяч Євген Чикаленко, перший голова Директорії УНР, письменник Володимир Винниченко, перший голова Центральної Ради УНР, історик, згодом академік Михайло Грушевський, головний отаман військ, голова Директорії УНР Симон Петлюра та чимало інших відомих діячів. Скажімо, разом з головним отаманом військ УНР до Станиславова приїхав його племінник та особистий ад’ютант, хорунжий похідної канцелярії Степан Скрипник (пізніше – Патріарх УАПЦ Мстислав).

У період ЗУНР у Станіславові створено старшинську гарматну школу УПА.

Делегація ЗУНР з м.Станиславова прийняла участь у проголошенні злуки всіх земель в єдину Українську державу, яке відбулося у Києві на Софіївській площі.

Відбулася підпільна конференція, на якій було проголошено створення комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ), яка з 1923 р. була перейменована на Комуністичну Партію Західної України (КПЗУ).

20-23 лютого 1919 р.

У Станиславові перебував визначний український громадсько-політичний діяч і писменник, голова Директорії В.Винниченко.

24-28 лютого 1919 р.

Місто відвідав головний отаман Симон Петлюра.

22-23 березня 1919 р.

В місті проходив з’їзд Української Радикальної Партії, яку очолив адвокат Левко Бачинський.

28-29 березня 1919 р.

Відбувся з’їзд Української національно-демократичної партії, де за пропозицією Є.Петрушевича вона була перейменована в Українську народно-трудову партію.

30-31 березня 1919 р.

У приміщенні нинішньої обласної філармонії пройшов Перший з’їзд Селянсько-Робітничого союзу, на який прибуло тисяча двісті делегатів від тридцяти трьох повітів Галичини.

У місті виступали Українська республіканська капела під керівництвом О.Кошиця і театральна трупа И.Стадника. У Станиславі виходило тринадцять газет і журналів різних напрямків.

квітень-червень 1919 p.

Відомий актор М.Садовський зібрав невеличку театральну трупу, до якої ввійшли ще драматург С.Черкасенко і художник М.Кричевський.

У Станиславові перебував перший президент УНР, видатний український історик М.Грушевський.
уряд ЗУНР, адміністрація Станіславова вживали всіх

можливих на той час заходів, щоб ослабити соціальну напругу в місті, надати продовольчу, матеріальну допомогу нужденним, ефективно боротися зі злочинністю, епідемічними хворобами, стихійними лихами, промисловими аваріями, Фіксовані ціни встановлювалися після узгоджування позицій влади, продавців, представників релігійних організацій і національних громад. Водночас у місті, за спогадами сучасників, активно розвивався чорний ринок.

    Ціни на ньому часто в десятки разів перевищували запропоновані урядом. Команда

міста Станіславів також стежила за прибиранням міста, проведенням ремонтних робіт,

вимагала встановлення на будинках табличок із назвами вулиць українською мовою

тощо.

   Українсько-польська війна 1918-1919 рр. завершилася не на користь української державності.

Під натиском переважаючих сил польської армії генерала Гаялєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУНР залишив Станиславів.

24 травня 1919 р.

Розпочалося повстання бойовиків польської військової організації в Станиславові.

Відбулася евакуація Державного Секретаріату і державних установ ЗУНР з міста.

Станиславів зайняли польські війська генерала Галлера.

11 червня 1920 р.

До міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею.

1921 р.

Станиславів став воєводським центром, до якого було приєднано приміські села Княгинин-Гірку та Княгинин-Колонію. В місті зосереджується великий штат адміністративного апарату воєводства в цілому та міста зокрема, численні господарсько-економічні, культурні, юридичні та релігійні установи.

1921 р.

В місті налічувалося чотири тисячі чотириста сімдесят п’ять будинків; сто п’ятдесят вісім домовласників володіли не менш як двома будівлями.

Відбувся страйк залізничників та бойкотування державного перепису населення, організованного польським урядом.

23 жовтня 1921 p.
Згідно рішення країн Атланти Західну Україну і зокрема Станиславів було передано на 25 років під владу Польщі, що викликало масові політичні демонстрації протесту.

28 червня 1923 р.

Залізничники Станіславова припинили роботу на знак солідарності із страйкуючими Львова, Стрия і Кракова, вимагаючи покращення умов праці і підвищення заробітньої плати.

листопад 1923 р.

Відбувся загальний страйк робітників Станиславова, в якому взяли участь понад чотири тисячі чоловік. За рік у місті відбулося дев’ятнадцять страйків і політичних маніфестацій.

1923 р.

У місті відкрився філіал знаменитого "Маслосоюзу", організатором якого був уродженець Княгинина- Гірки інженер А. Палій.

1923 р.

Виник новий мандрівний театр ім.І.Тобілевича, в якому працювали такі видатні західноукраїнські актори, як М.Крушельницький, М.Бенцаль, І.Рубчак та

інші.

1923 р.

До Станиславова приїхала вчитися в українській жіночій гімназії "Просвіти" (нині вул.Шевченка, 82) дочка Дм.Макогона, згодом відома українська письменниця Ірина Вільде (Дарія Макогон-Полотнюк), яка закінчила гімназію у 1927 р. Про життя Станис- лавівської молоді вона писала у своїх повістях "Метелики на сонці" та "Б’є восьма".

квітень 1924 р.

Було проведено профспілкову конференцію, на якій було обрано міську раду профспілок. Наприкінці року влада заборонила Ті та заарештувала більшість її членів.

1925 р.

У Станіславові проживало шістдесят п’ять тисяч чоловік, працювало тисяча сто п’ятдесят три ремісничі майстерні з тисяча вісімсот шістдесятьма робітниками.

1925 p.

У місті було шість державних гімназій, з них три польські, українська, єврейська і німецька. Крім того, працювало вісімнадцять шкіл і одна духовна семінарія. Діяло двадцять п’ять культурноосвітніх і спортивних товариств; дві польські і одна українська музичні школи; польський театр ім. Монюшка і український ім. Тобілевича, два аматорських єврейських театри.

25 березня 1925 р.

Помер і був похований у Станиславові громадсько- культурний діяч, бібліограф, перекладач і адвокат Іван Мандичевський.

1926 р.

Пластуни міста розпочали акцію "Пласт — селу", під час якої було проведено багато спільних культурних заходів і спортивних змагань.

20 березня 1927 р.

Пройшла масова демонстрація робітників міста під економічними гаслами. Того ж дня 600 чоловік зібралося на мітинг в будинок "Українського Сокола" (нині по вул.Грушевського, 18).

червень 1927 р.

В приміщенні нинішньої обласної філармонії відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступаючі різко засуджували реакційну політику панської Польщі.

15 вересня 1927 р.

На відкритті вже постійного українського театру ім.І.Тобілевича (директор М.Бенцаль) в Станиславові виступала видатна українська оперна співачка Соломія Крушельницька.

1927 р.

Станиславівську українську гімназію закінчив майбутній відомий композитор А.Кос-Анатольський.

1927 р.

Розпочато будівництво нового римо-католицького костьолу для залізничників міста і польської громади Княгинина-Гірки (нині на вул.Вовчинецькій).

1928 р.

У Станиславові діяло вісімнадцять великих і двадцять сім дрібних напівкустарних підприємств із загальною кількістю працюючих 2600 чоловік.

1928 р.

Працювало невеличке підприємство В.Маєра по виробництву і ремонту ваг і механічних верстатів, які нині переросли у виробниче об’єднання "Геофізпри- лад".

1 травня 1928 р.

Пройшла першотравнева робітнича демонстрація, яку розігнали загони поліції. Пролилася кров.

1928 р.

В місті було засновано регіональний музей "Покуття", діяло три кінотеатри, міська бібліотека з фондом тридцять тисяч книг та кілька приватних бібліотек і читалень, виходило чотирнадцять періодичних видань (з них шість — українською мовою, шість — польською, одна — німецькою і одна — єврейською).

1929 p.

Прийнято рішення міського магістрату про відбудову зруйнованої в роки першої світової війни ратуші, яка проводилася під керівництвом інженера Треля.

1929 р.

Відкрито кінотеатр "Тон" (нині кінотеатр ім.І.Франка).

11 квітня 1930 р.

Помер і похований в Станиславові визначний західноукраїнський політичний діяч, віце-президент ЗУНР Левко Бачинський.

19 червня 1930 р.

Відбулася велика маніфестація проти уряду Піл- судського.

жовтень 1930 р.

Було посвячено Троїцьку церкву {нині по вул.Незалежності).

Розпочав роботу дріжджовий завод.

Працювала одна загальноміська лікарня на сто тридцять п’ять ліжок і приватний родильний будинок на десять породіль.

1930 р.

У місті щорічно відбувалося чотири великих ярмарки (5 лютого, ЗО березня, 15 травня і 13 червня), а також щочетверга — торги, які збирали тисячі людей.

1930 р.

Була створена Українська Католицька Народна Партія на чолі з єпископом Станиславівської єпархії Гр.Хомишином та доктором Осипом Назаруком.

1930 р.

В Станиславові вийшов перший з трьох томів Української Загальної Енциклопедії.

1930 р.

Була завершена реконструкція пам’ятника А.Мицкевичу — його було переведено в бронзу і пересунуто на декілька метрів. Такий вигляд монумент має і нині.

21 червня 1931 р.

Вийшов з друку перший номер популярного ілюстрованого тижневика "Українське життя".

осінь 1931 р.

До Станиславова переїхав західноукраїнський літературознавець, перекладач, дослідник творчості Івана Франка Михайло Мочульський.

1931 р.

Відбулося декілька виступів безробітних Станиславова.

1932 р.

В Станиславові працювало тисяча п’ятсот шістдесят п’ять крамниць, з яких п’ятдесят п’ятьналежали ук-раїнським купцям, сто двадцять сім — польським, тисяча триста вісімдесят три - єврейським.

1932 р.

Було завершено відбудову міської ратуші, якій було повернуто первісний хрестоподібний в основі вигляд.

I лютого 1933 p.

Міська біржа праці зареєструвала три тисячі сто безробітних.

1933 р.

На кошти Станиславівської єпархії УГКЦ був споруджений приют Пресвятої Трійці — перший дитячий будинок на Прикарпатті.

1934 р.

Згідно перепису в Станиславові проживало шістдесят тисяч двісті п’ятдесят шість мешканців, з них 16% українців, 36% поляків, 46% євреїв та 2% представників інших національностей. Серед них тисяча шістдесят сім чоловік були ремісниками (дев’яносто один українець, сто вісімдесят чотири поляки та сімсот вісімдесят три євреї).

1934 р.

За рік в місті було дванадцять страйків.

II червня 1934 р.

Відбувся загальноміський страйк робітників, який вилився у маніфестацію, що закінчилася сутичками з поліцією та масовими арештами її учасників.

23-27 червня 1934 р.

У Станиславові пройшов перший Світовий конгрес українських жінок.

1934 р.

Після смерті доктора В.Яновича міську "Просвіту" очолив адвокат Юлій Олесницький.

січень 1935 р.

У Станиславові було проведено міжспілкову конференцію, на якій створили оргкомітет єдиного фронту для захисту прав робітників та боротьби проти безробіття.

1935 р.

Житловий фонд міста нараховував 5861 будинок, з них тільки п’ятсот сорок були двоповерховими, а 65% всіх будинків були дерев’яними.

1 травня 1936 р.

У першотравневій демонстрації взяло участь декілька тисяч чоловік.

3-11 липня 1936 р.

Страйкували робітники ватно-ватинної фабрики Мендельсона (нині це трикотажна фабрика).

2 травня 1937 р.

Вийшов з друку перший номер часопису "Станисла- вівські вісті".

3-10 вересня 1937 р.

Страйкували робітники шкіряного заводу Маргоше- са. За рік профспілки організували 28 страйків.

1938 р.

На залізничному ремонтному 840 чоловік. Споруджено нинішнє приміщення головної пошти. 
До  1935 році у місті було 5861 житлових будинків. З приєднанням територій та пожвавленням забудови збільшувалася кількість вулиць (у 1932 р. на мапі міста їх налічувалося 271). У міжвоєнний період з'явилися такі вулиці як Двірська (тепер Хоткевича), Гувера (Вороного), Під Опікою Божою (Сорохтея) та ін.
На середину 1930-х років газове чи електричне освітлення було у 2475 будинках, каналізація підведена до 1300 будинків, водопровід - до 225 будинків. Почалося асфальтування вулиць. У 1929 році в місті налічувалося 660 телефонних абонентів.
 На 1929 рік, в місті працювали 14 банків і фінансових організацій, 8 аптек, 5 друкарень, 2 лазні, 3 автозаправки, стоянки для авто («самоходів») та кінного транспорту, 6 перукарень, 7 фотоательє. Мало місто 4 готелі, популярними були кав’ярні «Пасаж», «Варшава», «Уніон», «Метрополь», до послуг горожан було 11 ресторанів, кінотеатри «Уранія», «Олімпія», «Варшава», «Беллона», «Казино» та «Тон», 4 казино.
Єдина українська працювала по вул. Собесько- го, 20 - тепер вул. Січових Стрільців.
 На кінець 30-х pp. XX ст. в Станіславові працювало 3 приватні початкові школи (2 - українські, 1 — польська), 12 початкових публічних шкіл з польською мовою викладання і 1 двомовна школа на Княгинині, 2 польські фахові школи та загалом 10 гімназій та загальноосвітніх ліцеїв. 
З 1928 року приймав відвідувачів регіональний музей Покуття. 

Пишалося місто своїми театрами: українським стаціонарним театром ім. І. Тобілевича, польським стаціонарним театром О. Фредри (з 1928 року - театр ім. С. Монюшка, з 1935 року - Воєводський подольсько-покутський театр), діяло також два аматорські єврейські театри. 
В Станіславові на 1937 рік діяло біля 42 українських громадських організацій [12], найпопулярнішими з яких були: «Просвіта», «Рідна школа», «Союз українок», «Сільський господар», «Соколи», «Пласт», «Січ», «Луг», «Каменярі» та ін.

25 липня-22 серпня 1939 р.

Страйкували робітники.
 лісопильного заводу (нині меблева фабрика). У місті нараховувалося 2300 безробітних.
18 вересня 1939 р.

До Станиславова увійшли регулярні частини Червоної Армії.

23 вересня 1939 р.

Відбулося перше засідання нової управи, на якому були створені виконавчі органи місцевої влади.

Вийшов перший номер газети "Радянська Україна" (нині "Прикарпатська правда").

22 жовтня 1939 р.

Пройшли вибори до Народних Зборів Західної України у Львові.

Почала виходити обласна молодіжна газета, згодом "Комсосольський прапор", "Світ молоді".

жовтень 1939 р.

Відкрилися столярна, кравецька і шевська майстерні, меблева промислово-кооперативна артіль.

Залізничні майстерні були реорганізовані у паровозоремонтний завод.

Почала працювати кондитерська фабрика.

листопад 1939 р.

Були введені в дію усі підприємства міста, які не постраждали під час військових дій, та ті, які були законсервовані.

До Станиславова приїхав видатний діяч українського кіномистецтва, письменник О.Довженко.

восени 1939 р.

Було створено обласну бібліотеку, обласну редакцію радіомовлення.

Відкрита міська поліклініка з 28 чол. медперсоналу та обласний протитуберкульозний диспансер.
 У жовтні 1939 НКВС почали здійснювати арешти та переслідувати проукраїнськ арештували у місті адвокатів, діячів УНДО М. Биха і Ю. Олесницького, урядовця, директора українського театру К. Вишневського, згодом крайового провідника ОУН Я. Трача (розстріляли у 1943 р.) та багатьох інших громадсько-політичних діячів.

4 грудня 1939 р.

Місто стало центром Станиславівської області Ура- їни.

21 грудня 1939 р.

Була відкрита фельдшерсько-акушерська школа в приміщенні колишнього "Будинку для бідних і калік" (1900). Школу у післявоєнні роки було реорганізовано у медичне училище.

грудень 1939 р.

Прем’єрою вистави О.Корнійчука "Платон Кречет" розпочав свою роботу обласний музично-драматичний театр ім.І.Франка.

На базі філії Львівського музичного інституту ім.Ли- сенка було організовано музичне училище.

січень 1940 p.

Розпочато будівництво взуттєвої фабрики, організовано швейну фабрику в приміщенні колишньої фабрики Шуртмана по вул.Бельведерській.

1 лютого 1940 р.

Було прийнято постанову про організацію обласної філармонії.

березень 1940 р.

Відкрито перший в області вуз — Станиславівський учительський інститут. і

Почали працювати три педагогічні школи і педагогічні курси.

1 травня 1940 р.

Був відкритий обласний історико-краєзнавчий музей, створений на базі міського музею "Покуття", Жаб’ївського музею "Гуцульщина" та окремих колекцій.

травень 1940 р.

Був організований Гуцульський ансамбль пісні і танцю, основою якого став аматорський хор с.Космач.

Утворено Станиславівське літературне об’єднання.
1 травня 1940 — на базі Покутського музею відкрито  краєзнавчий музей. Другого дня директора музею Г. Купченко безпідставно заарештували. Реабілітований посмертно у 1993 р.

червень 1940 р.

На гастролі приїхав Київський театр опери і балету, мешканці міста мали змогу послухати З.Гайдай, М.Литвиненко-Вольгемут, І.Паторожинського та ін.

1 вересня 1940 р.

Розпочала навчання фельдшерсько-акушерська школа на 120 учнів, був заснований технікум фізичної культури.

13 вересня 1940 р.

Організовано комітет охорони та збереження істо- рико-культурних, архітектурних і археологічних пам’яток області.

вересень 1940 р.

В місті працювало 113 продуктових і 45 промтоварних магазинів, 14 їдалень.

жовтень 1940 р.

Почали випускати продукцію швейна і взуттєва фабрики, став до ладу меблевий комбінат, швидко розвивалася металообробна, легка, меблева, деревообробна промисловості, індустрія будівельних матеріалів, почалася прокладка газопроводу Калуш-Станислав.

1 січня 1941 р.

В місті діяло 50 промислових підприємств з 6,6 тис. працюючих; 14 лікарняних установ, міська санітарна станція, будинок грудної дитини, 28 шкіл, дві музичні школи і середнє музичне училище, 5 кінотеатрів, клуби, гуртки художньої самодіяльності.

травень 1941 р.

Було організовано першу обласну художню виставку.
Незважаючи на соціально-економічні зрушення у місті продовжувалась насильницька радянізація та переслідування. 1941 — Заарештований і ув’язнений в Станіславській тюрмі батько Степана Бандери священик греко-католицької церкви — Андрій Бандера. 22 червня — арештовані НКВС викладач учительського інститут В. Пашницький, інженер Я. Гаврилюк, його співробітник Я. Лущак та інші були розстріляні. Останки Лущака знайдено в Дем’яновому Лазі.
1940 — Вивезені з родиною в Казахстан професори гімназії Д. Ліскевич

22 червня 1941 р.

Німецько-фашистські літаки бомбардували залізничну станцію Станислав.

кінець червня 1941 р.

Заарештований і ув’язнений у Станиславівській тюрмі батько С.Бендери, священник УГКЦ о.Андрій Банд ера.

29 червня 1941 p.

Перед відходом Червоної Армії були розстріляні в’язні Станиславівскої тюрми.

2 липня 1941 р.

Місто було окуповане фашистськими загарбника- ми.У трьох таборах смерті в місті загинуло сто двадцять сім тисяч чоловік, сімнадцять тисяч шість- сот чоловік було вивезено до Німеччини.

липень 1941 р.

Над розстріляними в Станиславівській тюрмі відбулася панахида і була висипана висока могила.

22 липня 1941 р.

У Станиславі вийшов перший номер газети "Українське слово".

1 серпня 1941 р.

Разом з усісю Галичиною Станислав був включений до Складу "дистрикту Галичина".

3 серпня 1941 р.

В місті було розстріляно біля 600 чоловік.

серпень 1941 р.

В місті діяли підпільний обком партії, який очолював Ю.Безкровний, та підпілля ОУН на чолі з Р.Мокрієм- Байдою.

вересень 1941 р.

Гестапівцями було заарештовано 9 членів ОУН, серед яких був брат С.Бандери Василь.

12 жовтня 1941 р.

Гестапо організувало в районі вул.Бельведерської єврейське гетто, де зразу було знищено біля десяти тисяч чоловік.

листопад 1941 р.

Німцями була проведена масова акція по знищенню євреїв у Станиславі, після катування у гестапо були страчені Ю.Безкровний та його товариш В.Єфре- мов, брати Василь і Дмитро Майданські.

21 грудня 1941 р.

Німецькі окупанти зруйнували пам’ятник на честь 500-річчя Грюнвальдської битви, відкритий ще у 1910 р.

20 березня 1942 р.

Вийшов останній номер Станиславської газети "Українське слово".

31 березня 1942 р.

Гестапівці вивезли з єврейського гетто біля п’яти тисяч чоловік, які були згодом знищені у м.Белз на Львівщині.

30 квітня 1942 р.

Єврейське гетто було повністю блоковано від міста, його мешканці перестали виходити з нього на роботу.

24 липня 1942 р.

Знову тисячі євреїв були знищені гестапівцями, всі члени так званої єврейської ради "Юденрати" та багато мешканців гетто були повішені вздовж вул.Бельведерської.

1942 р.

У Станиславі діяла підпільна група під керівництвом робітника шкірзаводу М.П.Чередарчука, яка підтри-мувала зв’язок із львівською "Народною гвардією" ім.Івана Франка.

1942 p.

У фашистському таборі для військовополонених померли три голландські офіцери, які були поховані на цвинтарі по вул.Київській.

23 лютого 1943 р.

Закінчився так званий період гетто, за час його існування в Станиславі було знищено біля тридцяти тисяч євреїв.

23 травня 1943 р.

На могилі композитора Д.Січинського було відкрито споруджений на громадські кошти оригінальний пам’ятник роботи скульптора Михайла Зоріна (нині у Меморіальному сквері).

Близько 17.30 до залу ввійшли гестапівці та агенти окупаційних спецслужб й перекрили всі входи-виходи. Це була облава на українське підпілля. Чотири представники поліції піднялися на сцену і один з них наказав припинити виставу. До глядачів звернувся помічник шефа гестапо Оскар Брандт, який заборонив публіці розмовляти між собою. Під час обшуку на задніх рядах знайшли два пістолети й гранати. У коридорі театру счинилася стрілянина, було поранено одного з представників окупаційної влади. Людей тримали на перевірці цілу ніч. Гестапо затримало близько 100 осіб. 27 осіб було на місці засуджено до страти. О 13.30 їх вивели під стіну єврейської синагоги та розстріляли.

17 листопада 1943 р.

Німці влаштували в театрі короткий суд і розстріляли двадцять сім заложників під стінами єврейської синагоги (нині вул.Страчених).

31 березня 1944 р.

Воїни першої гвардійської танкової бригади здійснили рейд у тил німецьких військ і увірвалися до Станислава. Першими були танки Героя Радянського Союзу Д.СІрика та лейтенанта Ю.Верьовкіна.

1944 р.

Німцями було розстріляно 58 українських патріотів.

27 липня 1944 р.

Станислав був звільнений від німецько-фашистських окупантів.

1944 р.

Після визволення міста в Станиславі залишилися зруйновані і пограбовані промислові підприємства, було знищено дві тисячі житлових будинків, спалено учительський інститут, пограбовані школи, лікарні, бібліотеки. Загальні збитки становили дев’ять мільярдів шістсот п’ятдесят два мільйони карбованців.

19 серпня 1944 р.

Прийняла перший поїзд з вантажем для фронту залізнична станція.

серпень 1944 р.

Запрацював Станиславський машинобудівний завод.

1 вересня 1944 р.

Відкрили свої двері для учнів вісімнадцять шкіл міста, в яких працювало двісті шістдесят п’ять чоловік.

1 грудня 1944 р.

Відновив свою роботу Станиславський ремзавод, який працював у 1941 р.

У місті проживало тридцять чотири тисячі вісімсот чоловік.

Відновив свою роботу Станиславський обласний музично-драматичний театр ім.І.Франка.

1 квітня 1945 р.

Організовано дитячу спортивну школу на сто п’ядесят дітей.

1 травня 1945 р.

Розпочав свою роботу ляльковий театр для дітей.

15 червня 1945 р.

Прибув вагон книжок для обласної бібліотеки, який надіслали книгозбірні Харкова.

23 серпня 1945 р.

Організовано педагогічне училище, першим директором якого було призначено відомого українського письменника В.Островського, автора популярних історичних творів.

29 серпня 1945 р.

Заснована обласна дитяча бібліотека, яка розташувалася в приміщенні польського культурно-спортивного товариства "Сокіл".

жовтень 1945 р.

Був відкритий Станиславський медичний інститут з чотирнадцятьма теоретичними і трьома клінічними кафедрами. На перших двох курсах навчалося триста дев’яносто сім студентів.

листопад 1945 р.

Відкрито СПТУ Nsl, яке розпочало підготовку слюсарів, токарів, електрозварників та помічників машиніста паровоза.

1945 р.

Відновили свою роботу швейна, взуттєва і ватно-ва- тинна фабрика.

1946 р.

На меморіальному кладовищі героїв споруджено пам’ятник вічної слави загиблим під час війни.

В маєтку барона Ромашкана і діброві навкруг нього на площі двадцять два гектари відкрито парк ім.Т.Г.Шевченка.

23 грудня 1946 р.

Прийнято рішення про організацію у першому кварталі 1947 р. нової трикотажної фабрики по вул.Шевченка, 3-5.

1 січня 1947 р.

В обласній бібліотеці для дорослих налічувалось сорок дві тисячі двісті книжок.

березень 1947 р.

Створено товариство художників м.Івано-Франківська.

1 липня 1947 р.

Відбувся перший випуск — ЗО молодих лікарів — у Станиславському медичному інституті.

В учительському інституті навчалося 308 студентів.

1947 р.

Було засновано СПТУ №3 для підготовки столярів художніх меблів і різьбярів по дереву.

1 січня 1948 p.

В обласній бібліотеці для дорослих вже було шістдесят дев’ять тисяч сто книг.

16 лютого 1948 р.

У Станиславівському педагогічному училищі навчалося 240 учнів, У фельдшерсько-акушерській школі

— 303, у фармацевтичній школі — 231, в музучилищі

— 144 студента, у фізкультурному технікумі — 124 чоловіка.

1948 р.

На Станислааському ваго-механічному заводі було відбудовано і здано в експлуатацію ливарний і ковальський цехи, освоювався новий вид продукції

— ваги "Фалько", а на швейній фабриці було встановлено вісімдесят нових швейних машин.

1 січня 1949 р.

Промисловість міста була повністю відбудована. Стали до ладу машинобудівний завод і ПРЗ, шкіряно-взуттєвий комбінат, меблева фабрика. Налагодили випуск своєї продукції трикотажна, взуттєва, ватно-ватинна фабрики, підприємства харчової та деревообробної промисловості.

жовтень 1949 р.

Микита Хрущов звернувся до Й.Сталіна з проханням перейменувати м.Станислав у м.Сталінокарпатськ.

квітень 1950 р.

Станислав відвідав видатний український поет В.Со- сюра.

4 серпня 1950 р.

Станиславський учительський інститут було реорганізовано у педагогічний вуз.

1950 р.

Тодішні керівники області виступили з пропозицією дати Станиславу ім’я Сталінськ-Прикарпатський.

Випуск промиславої продукції міста становив п’ятдесят п’ять мільйонів двісті тисяч карбованців.

1951 р.

За рахунок нової техніки було розширено вагоно- механічний завод, а обсяг валової продукції паро-возоремонтного заводу порівняно з 1945 р. збільшився у п’ять разів. З невеличких майстерень постав авторемонтний завод.

1951 р.

Вперше було організовано звітну художню виставку митців Станислава, яка згодом стала щорічною.

1954 р.

Було розпочато газифікацію міських квартир природним газом.

липень 1954 р.

У Станиславському педагогічному інституті навчо- лося дев’ятсот дев’яносто один студент.

В кінотеатрі ім.Івана Франка було відкрито малий зал для кінохроніки.

грудень 1954 р.

Кілька артілей по випуску меблів було об’єднано в меблеву фабрику ім.Б.Хмельницького.

1955 р.

Став до ладу завод залізобетонних виробів та промбаза тресту "Хімметалургбуд".  

Станиславське літературне об’єднання видало перший з трьох випусків альманаху "Радянське Прикарпаття".

1955 р.

Силами громадськості методом народної будови було споруджено міське озеро площею сорок гектарів.

17 серпня 1956 р.

Організована міська школа-інтернат на двісті десять учнівських місць на вул.Франка (нині СШ №5).

1 вересня 1956 р.

Урочисто відкрито СШ №12.

1956 р.

В парку ім.Т.Шевченка було споруджено будинок в гуцульському стилі -- приміщення для літнього кінотеатру.

1956 р.

Розпочалася дружба і взаємодопомога трудящих міста з Новгородщиною.

1957 р.

Станислав став центром економічного адміністративного району, який об’єднував промисловість і будівництво Станиславської, Чернівецької та Закарпатської областей.

1957 р.

Було організовано спеціалізоване шляхово-ремонтне управління, в розпорядженні якого було два асфальтових заводи.

1957 р.

Обласний краєзнавчий музей переїхав до приміщення колишньої міської ратуші.

В кінотеатрі ім.І.Франка був відкритий зал для широкоекранного кіно на чотириста шістдесять місць.

листопад 1958 р.

Став до ладу приладобудівний завод.

1958 р.

В Станиславі споруджено першу чергу водопроводу, який вирішив проблему водопостачання житлових будинків міста.

1958 р.

Став до ладу стадіон "Спартак" на десять тисяч глядачів.

1958 р.

Вийшов перший номер газети "Комсомольський прапор" — обласного молодіжного періодичного органу.

Розпочав свою роботу телевізійний ретранслятор.

1959 р.

Населення міста складало шістдесят шість тисяч жителів.

травень 1959 р.

Здійснено перший пасажирський політ екіпажу літака "ІЛ-12" по маршруту Станислав-Москва, а за рік було перевезено цивільною авіацією дві тисячі шістсот п’ятдесят п’ять пасажирів.

серпень 1959 p.

Івано-Франківці вперше поїхали в румунське місто Бая-Маре, з яким дружні стосунки підтримуються і дотепер.

1959 р.

У капітально відбудованій ратуші відкрилася нова експозиція обласного краєзнавчого музею.

1959 р.

Відкрито міську лікарню на п’ятдесят ліжок.

1960 р.

Дав першу продукцію молокозавод.

Завершено будівництво високовольтної лінії електропередач Стрий-Долина-Станислав.

1960 р.

На меблевому комбінаті став до ладу цех складання меблів, завершено будівництво сушарок, котельні, ремонтно-механічної майстерні, було прокладено залізничну колію. Для працівників комбінату був збудований клуб на чотириста місць, їдальня, медпункт.

1960 р.

Була споруджена нова теплиця для вирощування квітів площею дев’ятсот вісімдесят квадратних метрів, закладено новий розсадник площею тридцять гектарів.

1960 р.

Створено філіал загальнотехнічного факультету Львівського інституту — майбутній інститут нафти і газу.

1 вересня 1960 р.

Урочисто відкрита СШ N»13.

вересень 1960 р.

В школах міста було запроваджено обов’язкове восьмирічне навчання.

У вузах міста навчалося чотири тисячі чотириста студентів.

1960 р.

Створено Центральну науково-дослідну лабораторію управління нафтодобувної промисловості.

У новозбудованому триповерховому будинку (нині вул.Бендери) відкрилася обласна станція переливання крові.

1960 р.

На вул.Коновальця (тоді Дадугіна) завершено будівництво обласної дитячої лікарні на триста ліжок.

Після реконструкції "Пасажу" Гартенбергів тут відкрився Центральний універмаг.

21-23 червня 1961 р.

У Станиславі пройшли концерти румунського ансамблю пісні і танцю "Співає Марамуреш".

жовтень 1961 р.

Розпочав свою роботу Станиславський проектно- конструкторський технологічний інститут Міністерства лісової та деревообробної проимисловості України.

7 жовтня 1961 р.

Помер український письменник, педагог Дмитро Макогон, який жив і працював у Станиславі ще з двадцятих років.

1961 p.

Споруджено механічний цех приладобудівного заводу загальною площею понад дві тисячі триста квадратних метрів.

1961 р.

Завершено будівництво приміщення аеровокзалу.

Відкрито переговорний пункт, а міжміську телефонну станцію переведено на автоматичний зв’язок.

1962 р.

У місті проживало сімдесят чотири тисячі п’ятсот чоловік, діяло сорок промислових підприємств, на яких працювало понад п’ятнадцять тисяч чоловік. Валової продукції випускалося на суму сто мільйонів карбованців. Було збудовано сорок дві тисячі п’ятсот квадратних метрів житла, газифіковано сімнадцять тисяч вісімсот квартир. Діяла двадцять одна лікарняна установа, дванадцять поліклінік. П’ять тисяч студентів навчалося у двох вузах, півтори тисячі учнів — у чотирьох технікумах, дванадцять тисяч дітей у загальноосвітніх школах. Працювало десять бібліотек і два музеї.

1962 р.

Дав першу продукцію новий цех меблевої фабрики.

Стала до ладу нова фабрика хімчистки та фарбування одягу.

Відкрито тринадцять нових промтоварних і продовольчих магазинів. На вул.Галицькій, 87 відкрилася їдальня, кафе і кулінарія.

1962 р.

Став до ладу новий цех міськпромкомбінату №3, який виробляв дитячі іграшки та різну галантерею. Розпочалося будівництво інших цехів комбінату.

Здійснювалося будівництво авторемонтного заводу.

1962 р.

Асфальтом було покрито сорок чотири кілометри вулиць та шістдесят вісім кілометрів тротуарів, була проведена реконструкція вуличного освітлення: на двохсот шестидесяти восьми вулицях міста були встановлені електросвітильники, а на тридцятьох вулицях — лампи денного світла.

1 вересня 1963 р.

Відчинилися двері нової школи-інтернату №1 на шістсот учнівських місць по вул.Пушкіна, 130 та школи-інтернату №2 на 240 учнів по вул.Радянській.

2 листопада 1963 р.

В місті відкрито перший і найбільший в області широкоформатний кінотеатр "Космос" (архітектор М.Д.Вендзилович).

9 листопада 1962 р.

У зв’язку із відзначенням 300-річчя міста Станислав було перейменовано на Івано-Франківськ на честь великого українського nLir>^f і ГРРМалгьпа і. політичного діяча Івана Франка.

1963 р.

За рік було збудовано понад шістдесят нових об’єктів, в тому числі вісімнадцять цехів на промислових підприємствах.

Завершено будівництво шиноремонтного заводу.

Побудовано біля тридцяти житлових будинків, в тому числі двадцять два багатоповерхових будинків по вул.Московській (нині вул.Бельведерська).

1963 р.

Розпочато добудову до міської клінічної лікарні № 1 по вул.Матейки.

Почалося спорудження чотирьохповерхового будинку для обласної друкарні.

1964 р.

Став до ладу Івано-Франківський фурнітурний завод.

1964 р.

Організовано Карпатський філіал Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації імені академіка Г.М.Висоцького.

1965 р.

У межі міста ввійшло с.Опришівці. 1965 р.

Став до ладу цементно-шиферний комбінат.

Завершено добудову до педагогічного інституту — з’явився новий учбовий корпус.

1965 р.

Органи КДБ заарештували викладача Івано-Франківського педінституту Валентина Мороза за так звану антирадянську діяльність.

29 грудня 1965 р.

Івано-Франківському музичному училищу присвоєно ім’я українського композитора Д.Січинського.

грудень 1965 р.

В Івано-Франківську було споруджено 192-метрову телетрансляційну вежу.

1966 р.

У приміщенні костьолу Присвятої Діви Марії відкрився геологічний музей, переведений до Івано- Франківська із Львівського політехнічного інституту.

1966 р.

Створено музей бойової слави.

9 жовтня 1966 р.

Був організований перший осінній прикарпатський ярмарок, який відвідали сто сорок п’ять тисяч чоловік.

1 січня 1967 р. На базі філіалу загальнотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту створено незалежний вуз — Івано-Франківський інститут нафти і газу.

27 вересня 1967 р.

Прийнято рішення про будівництво заводу "Позитрон".

1967 р.

Почалося будівництво Івано-Франківського арматурного заводу.

1967 р.

Урочисто відкрито новий меморіальний комплекс на кладовищі героїв (нині вул.Лепкого).

1967 р.

Завершено будівництво дев’ятиповерхового приміщення міської телефоно-телеграфної станції (нині на Вічевому майдані).

1968 p.

За даними статистики в місті проживало 96000 мешканців.

лютий 1968 р.

У музеї Бойової Слави була відкрита діарама "Подвиг на Дніпрі".

травень 1968 р.

Споруджено радіорелейну лінію Львів-Івано-Фран- ківськ.

червень 1968 р.

Відбувся перший випуск спеціалістів ПТУ №3, яке готувало фотографів.

1968 р.

В медінституті навчалося 1850 студентів. На тридцяти двох кафедрах їх навчали 20 докторів та 108 кандидатів медичних наук. В педагогічному вузі вчилося 4580 студентів. В ІФІНГу діяло шість факультетів, на яких працювало три професори та 60 кандидатів технічних наук.

1969 р.

Відбулася повна переорієнтація приладобудівного заводу від автомобільних ваг на виготовлення приладів контролю, зокрема глибинних манометрів та газових лічильників.

1969 р.

Завершено будівництво п’ятиповерхової турбази "Прикарпаття" на сто вісімдесят чоловік (нині по вул.Мазепи, 140 а)

Обласне відділення Спілки художників України об’єднувало сорок вісім членів і кандидатів у члени Спілки.

червень 1969 р.

Під час повені на обох Бистрицях місто понесло значні збитки. Була повністю затоплена вул.Набережна, постраждали спиртзавод і шосейний міст через Бистрицю Надвірнянську. Після того почалося будівництво дамби.

I вересня 1969 р.

В Івано-Франківську було двадцять три загальноосвітні школи, де навчалося шістнадцять тисяч триста двадцять дітей і працювало тисяча тридцять сім вчителів.

вересень 1969 р.

Відбулася перша історико-краєзнавча конференція Прикарпаття.

жовтень 1969 р.

В місті організовано обласний фотоклуб.

1970 р.

В середніх спеціальних навчальних закладах нараховувалося три тисячі сто п’ятдесят учнів.

II квітня 1970 р.

Шкіряно-взуттєвий комбінат випустив шість тисяч пар взуття; швейна фабрика — дві тисячі двісті п’ятдесят пальто, фабрика ім.Рози Люксембург — на шістнадцять тисяч карбованців різних виробів.

1970 р.

Завершено спорудження Будинка художника (нині вул.Незалежності) з великим мозаїчним панно.

5 січня 1971 p.

Івано-Франківському педагогічному інституту присвоєно ім’я В.Стефаника.

7 травня 1971 р.

На честь 100-річчя від дня В.Стефаника було відкрито меморіальну дошку на будинку N»2 по вул.Набережній, яка стала носити ім’я видатного українського письменника.

травень 1971 р.

Була створена Івано-Франківська обласна організація Спілки письменників України.

1 жовтня 1971 р.

Організовано завод "Позитрон" на базі філіалу цеху Мінського заводу напівпровідникових приладів.

1971 р.

Випустив першу продукцію новозбудований арматурний завод.

1971 р.

Вийшла з друку книга "Історія міст і сіл УкРСР. Івано-Франківська область".

1972 р.

Розпочалося будівництво заводу "Автоливмаш", яке мало випускати автоматичні лінії для ливарних заводів.

1972 р.

На центральній площі міста було відкрито магазин "Дитячий світ". Відкрився спеціалізований квітковий магазин "Едельвейс".

1973 р.

У медичному інституті відкрито музей розвитку охорони здоров’я і медичної науки на Прикарпатті.

1975 р.

Державна комісія прийняла перший пусковий комплекс заводу "Автоливмаш", де розпочався випуск промислової продукції.

1975 р.

Завершено спорудження восьмиповерхового готелю "Україна", розрахованого на триста вісімдесят вісім місць. Розпочато будівництво приміщення для торгово-кулінарного училища.

1975 р.

На заводі "Позитрон" діяло десять цехів та три окремі дільниці.

Івано-Франківсткий аеропорт обслужив 210000 пасажирів.

1975 р.

Було споруджено приміщення ПТУ №21 (нині вище професійно-технічне училище №21).

1975 р.

Був зданий в експлуатацію Будинок політосвіти з великим конференц-залом (нині Центр естетичного виховання молоді по вул.Незалежності).

1975 р.

Вийшов перший том історико-мемуарного збірника "Альманах Станиславівської землі", виданого в діаспорі об’єднаними зусиллями Земляцтва Станисла- вівщини і Центрального Станиславівського комітету.

січень 1976 p.

Випустив першу свою продукцію Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу (нині фірма "Барва").

січень 1976 р.

Споруджено нову дитячу поліклініку.

серпень 1976 р.

Вийшов перший номер багатотиражної газети заводу "Позитрон", яка називалася "Промінь".

1976 р.

Вийшов на проектну потужність завод "Автолив- маш". Дав першу продукцію Івано-Франківський завод великопанельного домобудування.

1976 р.

На Івано-Франківському лісокомбінаті налагоджено випуск щитового художнього паркету.

1977 р.

Створено виробничі лісозаготівельні об’єднання "Прикарпатліс" та об’єднання "Прикарпатбудмате- ріали".

1977 р.

Паровозоремонтний завод перейшов на ремонт тепловозів.

1977 р.

Після сталінських концтаборів і довголітніх поневірянь до Івано-Франківська переїхала українська письменниця, етнограф і вчителька Ольга Дучи- мінська.

1 вересня 1978 р.

Розпочав свою роботу технікум торгівлі.

1978 р.

У медичному інституті відкрито стоматологічний факультет.

1978 р.

Першу продукцію видав Івано-Франківський завод механічних пресів, нині об’єднання "Карпатпрес- маш".

1978 р.

Відкрито погруддя Каменяра на вул.І.Франка, його автор — скульптор А.П.Болюк.

1979 р.

До нового приміщення в Пасічній переїхав Прикарпатський радіозавод, який перед тим діяв у смт.Ли- сець.

квітень 1979 р.

Відкрита нова стоматологічна поліклініка.

27 лютого 1980 р.

Було прийнято рішення про знищення одного з найстаріших цвинтарів України, який був розташований на місці нинішнього Меморіального скверу.

16 травня 1980 р.

При Івано-Франківському педінституті ім.Василя Стефаника було урочисто відкрито музей історії освіти Прикарпаття.

В приміщенні костьолу (нині на майдані Шептицько- го) відкрито обласний художній музей.

1980 p.

Завершено спорудження нового приміщення для обласного музично-драматичного театру ім.І.Фран- ка, куди наприкінці року вже переїхала вся трупа.

грудень 1980 р.

Відкрито новий міст над залізницею по вул.Неза- лежності.

1 січня 1981 р.

На базі заводу "Позитрон" створено виробниче об’єднання "Родон".

1 вересня 1981 р.

Розпочалися заняття на художньо-графічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту.

1981 р.

На території локомотиво-ремонтного заводу був відкритий пам’ятник — на п’єдестал став старий паровоз-ветеран.

1982 р.

Зданий в експлуатацію новий кардіологічний корпус обласної лікарні (нині вул.Гетьмана Мазепи), побу-дований угорськими будівельниками.

березень 1982 р.

До міста було приєднано село Вовчинець.

Авторам художньо-декоративного оформлення обласного муздрамтеату присуджено Державну премію України ім.Т.Г.Шевченка в галузі архітектури.

січень 1983 р.

В обласному центрі відкрилося нове кафе "Атлант".

квітень 1983 р.

Відкрився новий будинок меблів по вул.Галицькій.

жовтень 1983 р.

Відбувся перший турнір тенісистів "Прикарпатська ракетка".

31 грудня 1983 р.

По місту пройшов перший тролейбус.

березень 1984 р.

В Івано-Франківську відкрито новий корпус обласної дитячої лікарні. 

лютий 1985 р.

На заводі ТОС змонтовано лінію для виробництва барвників для шкіри.

27 липня 1985 р.

На території обласної лікарні в мікрорайоні Пасічної відкрито пам’ятник інтернаціонального трудового співробітництва українських і німецьких будівельників "Полум’я миру".

1 вересня 1985 р.

Урочисто відкрито СШ №19.

Згідно статистичних даних в педінституті навчалося чотири тисячі вісімсот студентів; працювало триста двадцять викладачів (дванадцять докторів і сто двадцять чотири кандидати наук); в медінституті навчалося двадцять дві тисячі п’ятсот студентів і працювало двісті вісімдесят шість викладачів (з них сорок чотири доктори і сто шістдесят один кандидат наук); в ІФІНГу навчалося сім тисяч двісті студентів і було чотириста викладачів, зокрема п’ятнадцять докторів та двісті тридцять кандидатів наук.

1985 р.

У діаспорі вийшов другий том історико-мемуарного збірника "Альманах Станиславівської землі".

16 травня 1986 р.

Відкрито літературний музей Прикарпаття, де експонуються матеріали про літературне життя краю від часів Галицько-Волинського літопису до сьогодення.

1 вересня 1986 р.

Прийняла перших учнів середня школа №20.

грудень 1986 р.

Здано в експлуатацію обласну клінічну лікарню в Пасічній, яку спорудили будівельники з Німеччини.

1987 р.

В Івано-Франківську почалися демократичні перетворення. В місті тоді проживала двісті двадцять одна тисяча чоловік.

січень 1987 р.

Здано в експлуатацію перший в республіці Івано- Франківський завод-автомат по виробництву керамічних матеріалів.

травень 1987 р.

Розпочалися урочистості з нагоди 325-річчя заснування м.Івано-Франківська. В газеті "Комсомольський прапор" друкувалося історичне дослідження професора В.Грабовецького "Місто в межиріччі Бистриць", краєзнавців П.Арсенича "Шлях крізь XX століття" та М.Головатого "Серйозне, ймовірне, неймовірне і курйозне" з історії м.Івано-Франківська.

1 вересня 1987 р.

Урочисто відкрито СШ №21.

В педагогічному інституті введено в програму навчання з нових спеціальностей: фізика і математика з основами інформатики та обчислювальної техніки, педагогічна та дошкільна психологія.

грудень 1987 р.

На завершення відзначення 325-річного ювілею міста сесія міської Ради затвердила герб Івано-Франківська і були видані "Тези обласної науково- практичної конференції, присвяченої 325-річчю заснування м.Івано-Франківська".

1988 р.

Закінчено будівництво нового восьмиповерхового навчального корпусу Івано-Франківського педагогічного інституту ім.В.Стефаника.

травень 1988 р.

Створено культурно-освітне товариство "Рух" (голова М.Чучук, заступник Я.Шевчук).

24 вересня 1988 р.

На 106-му році життя померла українська письменниця і громадська діячка Ольга Дучимінська.

осінь 1988 р.

Був створений театр фольклору, народних свят і видовищ під керівництвом заслуженого артиста України В.М.Нестеренка.

Закінчено комплексну реконструкцію центральної частини вул.Незалежності, яка стала пішохідною.

1988 р.

Створено Товариство української мови, яке очолив український поет і письменник С.Г.Пушик.

січень 1989 р.

Площа міста становила три тисячі триста вісімдесят гектарів, а його населення — двісті сорок чотири тисячі сімсот чоловік. Тут було розташовано сорок сім промислових підприємств, які випускали більше ста вісімдесяти видів промислової продукції. В місті працювало триста дев’ятнадцять магазинів та триста підприємств громадського харчування. В Івано- Франківську функціонували три інститути (тринадцять тисяч двісті студентів), одинадцять профтехучилищ (сім тисяч чотириста учнів), дев’ять середніх спеціальних закладів (чотири тисячі вісімсот учнів), двадцять дев’ять загальноосвітніх шкіл (двадцять вісім тисяч сімсот дітей), п’ятдесят три дитсадки, п’ять лікарень.

1989 р.

Організована обласна організація Народного Руху України (голова — М.Яковина).

березень 1989 р.

Відбулося відкриття приміщення Центрального критого ринку.

До 175-річчя від дня народження Великого Кобзаря було відкрито меморіальну дошку Т.Шевченкові на вулиці, яка носить його ім’я.

влітку 1989 р.

Розпочалися розкопки в урочищі Дем’янів лаз, де було знайдено останки чотирьохсот двадцяти двох жертв сталінський репресій 1939-1941 pp.

1 вересня 1989 р.

Була урочисто відкрита експериментальна середня школа №23, структурний підрозділ Прикарпатського університету.

14 жовтня 1989 p.

Було створено обласне товариство "Меморіал", першим головою якого став З.Дума.

27 жовтня 1989 р.

Відбулися установчі збори по створенню міського об’єднання осередків Руху.

Була урочисто відкрита перша міжнародна художня виставка-бієнале "Імпреза-89".

29 жовтня 1989 р.

У Дем’янівському Лазі відбулося перепоховання жертв сталінських репресій.

жовтень 1989 р.

Створена молодіжна студентська організація "Студентське братство".

листопад 1989 р.

Заснована газета міської організації НРУ "Поклик".

1989 р.

Вийшла з друку книга В.В.Грабовецького "Нариси історії Івано-Франківська: з найдавніших часів до початку XX століття".

1989 р.

У Торонто (Канада) вийшла книга спогадів В.Яшана "Під брунатним чоботом", присвячена періоду окупації Станиславщини і міста в Другій Світовій війні 1941-1944 pp.

21 січня 1990 р.

На честь 71-ої річниці проголошення злуки ЗУНР з УНР від Івано-Франківська до Києва простягнувся живий ланцюг єднання.

28 січня 1990 р.

Святовоскресенський катедральний собор був переданий українській греко-католицькій церкві. УАПЦ було передано приміщення колишнього вірменського костьолу. Польській громаді міста було повернуто приміщення римо-католицького костьолу (на вул.Вовчинецькій).

9 лютого 1990 р.

Жінки Івано-Франківська організували перший осередок Союзу Українок.

4 березня 1990 р.

Відбулися вибори до Верховної Ради України та місцевих рад, в результаті яких народними депутатами України від Івано-Франківська були обрані М.Чучук та багаторічний борець за незалежність України, дисидент Левко Лук’яненко, а в місті й області до влади прийшли представники демократичного блоку.

2 квітня 1990 р.

Відкрилася перша сесія міської Ради нового демократичного скликання.

8 квітня 1990 р.

Над міською Радою Івано-Франківська був піднятий український національний прапор.

13 травня 1990 р.

Вийшов перший номер нової демократичної газети Прикарпаття "Галичина".

31 липня 1990 р.

Була створена обласна організація Ураїнської Республіканської Партії.

Вийшов перший номер газети Товариства української мови "Новий час" (редактор Б.Білецький).

3 серпня 1990 р.

З’явилася нова міська газета "Західний кур’єр" (головний редактор В.Гордієнко).

9 серпня 1990 р.

Заснована загальнополітична газета "За незалежність" (головний редактор Б.Рокетський).

1 вересня 1990 р.

Вперше за післявоєнні роки на урочисті лінійки з нагоди початку навчального року були запрошені священники.

4 вересня 1990 р.

Вийшов перший номер обласної молодіжної газети "Світ молоді", до того "Комсомольський прапор".

15 вересня 1990 р.

В місті організована спілка політв’язнів України.

6 жовтня 1990 р.

Було утворено Братство вояків УПА Карпатського краю.

1 листопада 1990 р.

Вперше за післявоєнні роки відзначалася річниця Листопадового зриву 1918 — День державності на західно-українських землях.

листопад 1990 р.

З’явився перший номер освітянської газети "По- ліття".

25 грудня 1990 р.

Введена в дію штучна злітно-посадочна смуга в аеропорту м.Івано-Франківська, що дало можливість приймати літаки першого класу.

1990 р.

Прикарпатський радіозавод був реорганізований у виробниче об’єднання "Карпати".

1990 р.

Заснована історико-краєзнавча премія ім.І.Вагиле- вича. Першим її лауреатом став професор Прикарпатського університету В.Т.Полєк.

1990 р.

Приміщення магазину "Дитячий світ" (колишній Пасаж Гар- тенбергів) було передано під виставочний зал.

1990 р.

Завершено будівництво нового приміщення Центру науково-технічної інформації (нині по вул.Банде- ри, 1).

1991 р.

Папа Іоанн Павло II підтвердив Владику Софрона Дмитерка єпископом-помічником Івано-Франківської єпархії.

1991 р.

В Івано-Франківську почав виходити регіональний літературно-мистецький журнал "Перевал".

1991 р.

В Івано-Франківську було створено обласну організацію Всеукраїнської спілки краєзнавців, яку очолив професор Грабовецький В.В.

1991 р.

Торгово-кулінарне училище було реорганізоване у комерційний коледж.

З січня 1991 p.

Вийшов перший номер газети "Рідна земля" (головний редактор В.Артим).

21 червня 1991 р.

У дворі ВПТУ №21 відкрито оригінальний пам’ятник молодому Тарасові Шевченкові.

1 липня 1991 р.

Вперше вийшла в ефір студія Івано-Франківського міського телебачення "Канал-40".

29 листопада 1991 р.

У "Пасажі Гартенбергів" була урочисто відкрита друга міжнародна художня виставка "Імпреза-91".

серпень 1992 р.

Івано-Франківський педагогічний інститут став Прикарпатським університетом.

1 вересня 1992 р.

Відкрито українську гімназію N«1.

жовтень 1992 р.

Відкрито пам’ятник прикарпатцям, які загинули в Афганістані.

1993 р.

За статистичними даними в місті проживало двісті сорок вісім тисяч жителів.

6 січня 1993 р.

До Івано-Франківська завітав перший Президент незалежної України Л.Кравчук. Він взяв участь у презентації Прикарпатського університету.

травень 1993 р.

Відбулася презентація обласної організації Демократичної партії України.

У виставочному залі Пасажу була організована чеська виставка-ярмарка.

7 травня 1993 р.

В Івано-Франківську відбулися різноманітні заходи з нагоди відзначення Дня міста.

22 травня 1993р.

В Івано-Франківському аеропорту вперше приземлився пасажирський літак "Боїнг-737", відкрито першу міжнародну авіалінію Івано-Франківськ- Манчестер (Великобританія).

30 травня 1993 р.

На фасаді катедрального собору відкрито барельєф митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.

12 червня 1993 р.

Відчинив свої двері перший в місті готель міжнародного класу "Роксолана" по вул.Грюнвальдській.

серпень 1993 р.

У приміщенні обласного художнього музею відкрився музей сакрального (релігійного) мистецтва Галичини.

16 серпня 1993 р.

В Івано-Франківську розпочав свою роботу перший світовий Конгрес гуцулів, який пройшов під девізом "Гуцульщина і перспективи її етнічного та духовного розвитку в незалежній Україні".

ЗО жовтня 1993 р.

Урочисто відкрито після реставрації Народний дім "Просвіти" по вул;Грушевського, 18.

22 листопада 1993 p. ’

Івано-Франківський арматурний завод одержав у Мадриді міжнародну "Золоту Зірку" за розвиток підприємства і внесок у міжнародні економічні зв’язки.

З грудня 1993 р.

Відкрилася третя міжнародна художня виставка "Імпреза-93".

1 січня 1994 р.

Вийшов перший номер газети "Тижневик Галичини".

лютий 1994 р.

У новому приміщенні, спорудженому словацькими будівельниками, відсвяткувала новосілля українська гімназія.

лютий 1994 р.

ІФІНГ одержав статус Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.

7-12 липня 1994 р.

В Івано-Франківську відбувся Світовий конгрес Союзу українок.

1994 р.

Побачив світ історико-культурний путівник краєзнавця, професора В.Т.Полєка "Майданами та вулицями Івано-Франківська".

січень 1995 р.

Засновано громадську спортивно-патріотичну організацію "Тризуб" ім.С.Бендери.
З 1998 року у Івано-Франківську розпочинається реконструкція міста. Впродовж кількох наступних років нового вигляду набувають міська ратуша і площа Ринок, Привокзальна площа і вулиця Незалежності, сквер «Вали».
З початку 2000-х у місті починається так званий «будівельний бум». У Івано-Франківську з’являються не лише окремі нові будинки на місці старої малоповерхової забудови, але й цілі мікрорайони.