Анемія — наслідок інших захворювань або патологій, які можуть бути пов’язаними або не пов’язаними з ураженнями крові. Залежно від цього факту виділяють три основні групи анемій:

спричинені гострою крововтратою;

спровоковані порушеннями виробітку еритроцитів;

спричинені підвищеним руйнуванням еритроцитів

гіпохромні;

нормохромні;

гіперхромні.

нестача необхідних для нормального формування еритроцитів та гемоглобіну та 

порушення процесу всмоктування заліза в шлунку та тонкому кишечнику;

гострі чи хронічні кровотечі;

порушення вироблення еритроцитів кістковим мозком — на фоні хронічних інфекцій, онкологічних патологій, захворювань нирок, ендокринних порушень, білкового виснаження;

швидке руйнування еритроцитів.

Підвищувати можливість розвитку анемій можуть такі фактори:

гіповітамінози;

захворювання ШКТ;

нерегулярний прийом їжі;

патології нирок та печінки;

патології селезінки;

глистні інвазії;

голодування та відмова від білкової їжі, наприклад, при вегетаріанстві;

однобоке харчування (з переважанням молочних продуктів);

порушення в роботі щитоподібної залози;

підлітковий та старший вік;

вагітність;

донорство крові;

активні заняття спортом;

перенесені інфекції;

онкологічне захворювання;

хронічний алкоголізм.

Тактика лікування анемії визначається її різновидом та тяжкістю стану хворого. Терапія зазвичай доповнюється курсом лікування основного захворювання, що спричинило недокрів’я.
У разі виявлення залізодефіциту рекомендується:

дотримання дієти з високим рівнем заліза;

прийом залізовмісних препаратів;

переливання еритроцитів крові — у тяжких випадках;

хірургічна операція — для зупинки кровотечі.

При гемолітичних анеміях може призначатися:

прийом глюкокортикоїдів;

прийом імунодепресантів;

переливання еритроцитарної маси;

поповнення дефіциту ферментів;

плазмаферез;

видалення селезінки;

трансплантація кісткового мозку та ін.