• літери латиниці (великі і малі): A–Z, a–z;
• арабські цифри: 0–9;
• cпеціальні символи: + — * / = < > [ ] ( ) { } $ ^ # ; , .

• назва (ідентифікатор) — послідовність літер латиниці, цифр і нижнього підкреслювання «_», на початку — обов'язково літера;
• тип — визначає обсяг відведеної пам'яті, можливі дії, правила тлумачення бітів пам'яті та множину допустимих значень. Мова Pascal не предбачає зміни типу змінної протягом виконання програми. На відміну, наприклад, від мов Javasript чи Reduce.;
• розмірність — проста або складена (структурована);
• значення — елемент множини допустимих значень величини. Це єдина властивість змінної, яку можливо змінити протягом виконання програми, написаною мовою Pascal.

• додавання +;
• віднімання –;
• множення *;
• (неповна) частка від ділення div;
• лишок від ділення mod;
• побітна сума (за модулем 2) xor.

• округлення round(x);
• дробова частина frac(x);
• ціла частина int(x);
• квадрат sqr(x);
• корінь квадратний sqrt(x);
• відкидання цифр після десяткової крапки trunk(x);
• модуль (абсолютна величина) abs(x);
• арктанґенс arctan(x);
• синус sin(x);
• косинус cos(x);
• експонента exp(x);
• логарифм ln(x).

• заперечення not;
• логічне «і» and;
• логічне «або» or;
• побітна сума xor.

• include(s,e) — долучення елемента e до множини s;
• exclude(s,e) — вилучення елемента e з множини s;
• [<назва1>,<назва2>...] —
   множина з елементами <назва1>, <назва2>…;
• <елемент> in <множина> —
   висловлювання щодо приналежності елемента до множини;
• <множина1> * <множина2> — перетин множин;
• <множина1> + <множина2> — об'єднання множин;
• <множина1> - <множина2> — різниця множин.

• text — текстовий;
• file of <тип> — файл змінних певного типу;
• file — нетипізований файл.

• assign(f,s) — зв'язування файлової змінної f з назвою (шляхом) s;
• reset(f) — відкриття файлу f на читання;
• rewrite(f) — відкриття файлу f на запис з першої позиції;
• append(f) — відкриття файлу f на дописування;
• close(f) — закриття файлу f;
• eoln(f) — булева функція — результат справдження вислов­лювання: «рядок файл f закінчився»;
• eof(f) — булева функція — результат справдження вислов­лювання: «файл f закінчився»;
• seekeoln(f) — булева функція — результат справдження вислов­лювання: «до кінця рядка файлу f залишилися лише пропуски»;
• seekeof(f) — булева функція — результат справдження вислов­лювання: «до кінця файлу f залишилися лише пропуски й ознаки кінця рядка».

• read(f,<перелік величин>) — зчитування з файлу f без переходу на наступний рядок;
• readln(f,<перелік величин>) — зчитування з файлу f з переходом на наступний рядок;
• write(f,<перелік величин>) — запис у файл f без ознаки кінця рядка;
• writeln(f,<перелік величин>) — запис у файл f з ознакою кінця рядка.

• copy(s,k,j) — частина рядка s з позиції k довжини j символів;
• length(s) — довжина рядка s;
• pos(q,s) — найменший номер символа рядка s, з якої починається q. Якщо послідовність q не є частиною s, функція повертає 0.

• val(s,x,c) — перетворення рядка s у число x з кодом виходу c;
• str(x,s) — перетворення числа x у рядок s;
• delete(s,k,j) — вилучення з рядка s підпослідовності j символів, починаючи з позиції k.

• ^<тип> — тип вказівника на змінну певного типу;
• <назва>^ — звертання у тексті програми для доступу до значення. Без дашка ^ сама лише назва даватиме адресу на першу комірку області пам'яті, відведеної для збереження змінної;
• new(<назва>) — виділення області оперативної пам'яті для даних певного типу і запам'ятовування адреси першої комірки області у змінній з назвою-аргументом;
• dispose(<назва>) — вивільнення оперативної пам'яті для даних певного типу, починаючи з комірки, адресу якої вказано як аргумент.

a = int(input())

n = 0

while a > 0:

    z = a % 10

    a //= 10

    n *= 10

    n += z

print(n)

Середнє значення послідовності

Визначте середнє значення всіх елементів послідовності, яка завершується числом 0.Використовувати масиви в даній задачі можна.

suma = 0

i = 0

while n != 0:

    suma += n

    i += 1

    n = int(input())

print(suma / i)

program sum

var a,b,c: integer;

begin

  readln(a,b);

  writeln(a+b);

  readln; {затримка екрану користувача}

end.

2.порівняння одного з трьох введених цілих чисел з сумою решти

program example3;

var  a, b, c: integer;

    la,lb,lc: boolean;

begin

  write('Введіть 3 цілих числа через пропуск ');

  readln(a,b,c);

  la:=a>b+c;

  lb:=b>c+a;

  lc:=c>a+b;

  writeln('a>b+c b>c+a c>a+b');

  writeln(la:5,lb:6,lc:6);

end.

var a,b,result:real;

begin

a:=StrToFloat(edit1.Text);

b:=StrToFloat(edit2.Text);

result:=a/b;

edit3.Text:=FloatToStr(result);

end;

B = int(input())

C = int(input())

D = int(input()

cost1 = A * 100 + B                                

cost2 = C * 100 + D

total = cost1 + cost2                              

print(total // 100, 'грн', total % 100, 'коп')     

var x, y: real;

begin

x : StrToFloat(Edit1.Text);

y : (2*x-5)/(x*x+1);

Label1.Caption : FloatToStr(y);

end;

x=int(input('x='))

a=x//10

b=x%10

print('Десятків-',a,', одиниць-',b)

x=int(input('x='))

a=x//100#відділяємо розряд сотень

b=(x//10)%10# відділяємо десятки

c=x%10#відділяємо розряд  одиниць

print('сотень-',a,'десятків-',b,', одиниць-',c)

print('Ведіть число')

n=float(input('n='))

if n<0:

    print('Число від`ємне ')

else:

    print('Ні')

b = int(input('b = '))

while a*b != 0:

if a >= b:

a = a % b

else:

b = b % a

nsd=a+b

print (nsd)

import random

turtle.shape('turtle')

turtle.width(3)

for i in range(10):

turtle.right(36)

color=random.choice(['blue', 'red', 'yellow', 'green', 'gray', 'brown', 'purple'])

turtle.color(color)

for i in range(4):

turtle.forward(100)

turtle.right(90)

print c

b = float (input())

S = a * b P = 2(a+b)

print S

print P

Наприкінці 80-х років ХХ ст. програмування опинилося в досить серйозній кризі.

Головна проблема полягала в тому, що складність програм стала перевищувати можливості людського інтелекту. Одній людині стало не під силу охопити розумом усі аспекти складної програми.

Виходом із кризової ситуації став підхід, заснований на понятті об’єкта.

Нова ідея полягала в тому, щоб розбити складну систему на частини – об’єкти, і спробувати зрозуміти й удосконалювати кожну частину окремо, незалежно від інших.

При цьому розробку кожної частини, пов’язаної з окремим об’єктом, можна доручити окремій людині та робити окремо. Такий підхід називають об’єктно-орієнтованим програмуванням.

Об’єкт – це те, на що спрямована певна діяльність.

Ми живемо в оточенні величезної кількості різноманітних об’єктів. Будьяка інформація, яку ми отримуємо, пов’язана з певними об’єктами. Об’єктами є не лише предмети чи явища матеріального світу, а й поняття, які створюють і використовують люди під час спілкування. Наприклад, «освіта», «держава» тощо.

Кожний об’єкт має свою назву. Крім назви, кожний об’єкт має низку властивостей (параметрів), які описують об’єкт. Значення властивостей ми спостерігаємо чи визначаємо і, можливо, змінюємо. Наприклад, властивості об’єкта людина: стать, зріст, вага, колір очей, характер, зачіска тощо.

При цьому кожна властивість може мати різні значення. 

Властивості поділяються на:

•      кількісні (такі властивості можна подати числом у певних одиницях виміру);

•      якісні (такі властивості можна лише назвати).

Значення властивостей об’єкта в певний момент часу визначають його стан. Вони можуть змінюватися, але їхня сукупність залишається сталою. Якщо така сукупність зазнає змін, то ми маємо справу вже з іншим об’єктом.

Наприклад, значення властивості зріст об’єкта учениця Ірина може збільшуватися. Але якщо в неї зникла властивість успішність, то Ірина завершила навчання.

Подія – зміна властивостей об’єкта, взаємодія між об’єктами, утворення нового об’єкта або знищення наявного об’єкта.

Дії можуть виконувати власне об’єкти або їх виконують над об’єктами.

Наприклад, об’єкт учень:

•      може виконувати такі дії: читати, грати у волейбол, розв’язувати задачу з хімії.

•      над цим об’єктом можна виконувати певні дії: вимірювати зріст, проводити виховну бесіду тощо.

Проблемне питання учням №1: Чим характеризується об’єкт прямокутник? (Об’єкт прямокутник характеризується такими даними, як довжина сторони a, довжина сторони b.)

Проблемне питання учням №2: Які дії можна визначити для об’єкта прямокутник? (Для об’єкта прямокутник можна визначити такі дії: знаходження периметра; знаходження площі; масштабування (збільшення або зменшення сторін прямокутника в певну кількість разів); порівняння рівності двох прямокутників.)

З об’єктом пов’язане також поняття середовища – місця, в якому об’єкт може перебувати або де з ним можна виконувати деякі дії.

Середовище об’єкта – середовище, у якому перебуває об’єкт, незалежно від того, які дії ним чи над ним (крім знищення об’єкта) виконано. У середовищі об’єкт може виконувати деякі команди – їх називають методами.

Методи – це команди, які об’єкт розуміє і може виконувати.

Наприклад, автомобіль реагує на: натиснення педалей, поворот руля, перемикання швидкостей.

Ми нічого не знаємо про те, що містить об’єкт усередині. Для нас це, як говорять кібернетики, «чорний ящик». Але найголовніше – для того, щоб працювати з об’єктом, нам і не потрібно знати його внутрішній устрій. Достатньо, що ми можемо визначити й змінити його властивості, а також застосувати доступні методи управління. 

Властивості й методи є інтерфейсом об’єкта, тобто способом його спілкування із зовнішнім світом.

Вам уже доводилося працювати з різними програмами, що мають графічний інтерфейс: редакторами, тренажерами, іграми тощо. Вони розроблені за допомогою певних середовищ програмування та мають спільні ознаки:

•      програма відкривається у вікні, розмір якого, як правило, можна змінювати;

•      графічний інтерфейс програми, який містить зображення значків, меню, кнопки, текстові поля тощо, дає змогу користувачеві за допомогою миші виконувати потрібні документи, вводити за допомогою клавіатури текстові та числові дані.

У програмному коді, що орієнтований на опрацювання подій, програміст повинен вказати, як слід реагувати на різні події (чи дії користувача). Це можуть бути, наприклад, такі події: вибір вказівки, клацання кнопкою миші, переміщення миші.

Для того щоб створити об’єкти графічного інтерфейсу мовою програмування Python, можна використати модуль підключення команд для створення графічного інтерфейсу: tkinter або easygui.

Створення об’єктів програми, їх розташування та запуск опрацювання подій програми задаються командами мови програмування.

Наприклад, найпростіша програма з графічним інтерфейсом користувача – виведення вікна, складається з таких команд:

import tkinter window=tkinter.Tk() window.mainloop() 

Для запуску циклу опрацювання подій у модулі tkitner використовується метод: mainloop( ).

Виклик метода здійснюють конструкцією: Ім’я_об’єкта.Ім’я_методу.

Об’єкт вікно має свої властивості: назва, розмір, розміщення, їх можна змінити у програмі вбудованими методами. Наприклад:

•  title – заголовок вікна;

•  geometry – встановлює геометрію вікна у форматі ширина х висота + х + у. geometry(“600*400+40+80”) означає таке: помістити вікно в точку з координатами (40, 80) і встановити розмір (600,400).  geometry(“600*400”) лише змінити розмір. geometry(“+40+80”) лише перемістити вікно.

import tkinter window=tkinter.Tk()

window.title ('Моя перша програма') window.mainloop()

Для того щоб у вікні розмістити напис, використовують об'єкт: Label.

label1=tkinter.Label(window, text='Привіт! Як справи?', width=30, height=3, bg='blue', fg='yellow', font='windows24')

Розберемо цей      код. Для      створення   напису        використано        змінну label1(напис1). Змінній label1 присвоюють значення, яке викликається з модуля tkitner методом Label – напис. Об’єкт напис має властивості (можна використовувати не всі):

•      window – назва вікна розташування;

•      text – текст напису;

•      width, height – ширина і довжина;

•      bg – колір фону;

•      fg –  колір напису;

•      font – шрифт і його розмір.

Для того щоб розмістити об’єкт у вікні, використовують метод: pack( ).

#вікно з написом import tkinter

#створення вікна програми

window=tkinter.Tk()

window.title ('Моя перша програма')

#створення напису

label1=tkinter.Label(window, text='Привіт! Як тебе звати?', width=45, height=5, bg='blue', fg='yellow', font='windows50')

#розміщення напису label1.pack() #запуск події window.mainloop()

Наприкінці 80-х років ХХ ст. програмування опинилося в досить серйозній кризі.

Головна проблема полягала в тому, що складність програм стала перевищувати можливості людського інтелекту. Одній людині стало не під силу охопити розумом усі аспекти складної програми.

Виходом із кризової ситуації став підхід, заснований на понятті об’єкта.

Нова ідея полягала в тому, щоб розбити складну систему на частини – об’єкти, і спробувати зрозуміти й удосконалювати кожну частину окремо, незалежно від інших.

При цьому розробку кожної частини, пов’язаної з окремим об’єктом, можна доручити окремій людині та робити окремо. Такий підхід називають об’єктно-орієнтованим програмуванням.

Об’єкт – це те, на що спрямована певна діяльність.

Ми живемо в оточенні величезної кількості різноманітних об’єктів. Будьяка інформація, яку ми отримуємо, пов’язана з певними об’єктами. Об’єктами є не лише предмети чи явища матеріального світу, а й поняття, які створюють і використовують люди під час спілкування. Наприклад, «освіта», «держава» тощо.

Кожний об’єкт має свою назву. Крім назви, кожний об’єкт має низку властивостей (параметрів), які описують об’єкт. Значення властивостей ми спостерігаємо чи визначаємо і, можливо, змінюємо. Наприклад, властивості об’єкта людина: стать, зріст, вага, колір очей, характер, зачіска тощо.

При цьому кожна властивість може мати різні значення. 

Властивості поділяються на:

•      кількісні (такі властивості можна подати числом у певних одиницях виміру);

•      якісні (такі властивості можна лише назвати).

Значення властивостей об’єкта в певний момент часу визначають його стан. Вони можуть змінюватися, але їхня сукупність залишається сталою. Якщо така сукупність зазнає змін, то ми маємо справу вже з іншим об’єктом.

Наприклад, значення властивості зріст об’єкта учениця Ірина може збільшуватися. Але якщо в неї зникла властивість успішність, то Ірина завершила навчання.

Подія – зміна властивостей об’єкта, взаємодія між об’єктами, утворення нового об’єкта або знищення наявного об’єкта.

Дії можуть виконувати власне об’єкти або їх виконують над об’єктами.

Наприклад, об’єкт учень:

•      може виконувати такі дії: читати, грати у волейбол, розв’язувати задачу з хімії.

•      над цим об’єктом можна виконувати певні дії: вимірювати зріст, проводити виховну бесіду тощо.

Проблемне питання учням №1: Чим характеризується об’єкт прямокутник? (Об’єкт прямокутник характеризується такими даними, як довжина сторони a, довжина сторони b.)

Проблемне питання учням №2: Які дії можна визначити для об’єкта прямокутник? (Для об’єкта прямокутник можна визначити такі дії: знаходження периметра; знаходження площі; масштабування (збільшення або зменшення сторін прямокутника в певну кількість разів); порівняння рівності двох прямокутників.)

З об’єктом пов’язане також поняття середовища – місця, в якому об’єкт може перебувати або де з ним можна виконувати деякі дії.

Середовище об’єкта – середовище, у якому перебуває об’єкт, незалежно від того, які дії ним чи над ним (крім знищення об’єкта) виконано. У середовищі об’єкт може виконувати деякі команди – їх називають методами.

Методи – це команди, які об’єкт розуміє і може виконувати.

Наприклад, автомобіль реагує на: натиснення педалей, поворот руля, перемикання швидкостей.

Ми нічого не знаємо про те, що містить об’єкт усередині. Для нас це, як говорять кібернетики, «чорний ящик». Але найголовніше – для того, щоб працювати з об’єктом, нам і не потрібно знати його внутрішній устрій. Достатньо, що ми можемо визначити й змінити його властивості, а також застосувати доступні методи управління. 

Властивості й методи є інтерфейсом об’єкта, тобто способом його спілкування із зовнішнім світом.

Вам уже доводилося працювати з різними програмами, що мають графічний інтерфейс: редакторами, тренажерами, іграми тощо. Вони розроблені за допомогою певних середовищ програмування та мають спільні ознаки:

•      програма відкривається у вікні, розмір якого, як правило, можна змінювати;

•      графічний інтерфейс програми, який містить зображення значків, меню, кнопки, текстові поля тощо, дає змогу користувачеві за допомогою миші виконувати потрібні документи, вводити за допомогою клавіатури текстові та числові дані.

У програмному коді, що орієнтований на опрацювання подій, програміст повинен вказати, як слід реагувати на різні події (чи дії користувача). Це можуть бути, наприклад, такі події: вибір вказівки, клацання кнопкою миші, переміщення миші.

Для того щоб створити об’єкти графічного інтерфейсу мовою програмування Python, можна використати модуль підключення команд для створення графічного інтерфейсу: tkinter або easygui.

Створення об’єктів програми, їх розташування та запуск опрацювання подій програми задаються командами мови програмування.

Наприклад, найпростіша програма з графічним інтерфейсом користувача – виведення вікна, складається з таких команд:

import tkinter window=tkinter.Tk() window.mainloop() 

Для запуску циклу опрацювання подій у модулі tkitner використовується метод: mainloop( ).

Виклик метода здійснюють конструкцією: Ім’я_об’єкта.Ім’я_методу.

Об’єкт вікно має свої властивості: назва, розмір, розміщення, їх можна змінити у програмі вбудованими методами. Наприклад:

•  title – заголовок вікна;

•  geometry – встановлює геометрію вікна у форматі ширина х висота + х + у. geometry(“600*400+40+80”) означає таке: помістити вікно в точку з координатами (40, 80) і встановити розмір (600,400).  geometry(“600*400”) лише змінити розмір. geometry(“+40+80”) лише перемістити вікно.

import tkinter window=tkinter.Tk()

window.title ('Моя перша програма') window.mainloop()

Для того щоб у вікні розмістити напис, використовують об'єкт: Label.

label1=tkinter.Label(window, text='Привіт! Як справи?', width=30, height=3, bg='blue', fg='yellow', font='windows24')

Розберемо цей      код. Для      створення   напису        використано        змінну label1(напис1). Змінній label1 присвоюють значення, яке викликається з модуля tkitner методом Label – напис. Об’єкт напис має властивості (можна використовувати не всі):

•      window – назва вікна розташування;

•      text – текст напису;

•      width, height – ширина і довжина;

•      bg – колір фону;

•      fg –  колір напису;

•      font – шрифт і його розмір.

Для того щоб розмістити об’єкт у вікні, використовують метод: pack( ).

#вікно з написом import tkinter

#створення вікна програми

window=tkinter.Tk()

window.title ('Моя перша програма')

#створення напису

label1=tkinter.Label(window, text='Привіт! Як тебе звати?', width=45, height=5, bg='blue', fg='yellow', font='windows50')

#розміщення напису label1.pack() #запуск події window.mainloop()

Запит зберігає опис правила, за яким із бази можна отримати певні дані. При відкритті запиту відбувається пошук даних у таблицях згідно з цим правилом. Результати пошуку виводяться у вигляді таблиці. Однак, на відміну від реальної таблиці, цей набір записів реально не існує в базі даних. Під час кожного нового виконання запиту формуються необхідні дані з тих таблиць, на основі яких його створено.

Запити на вибірку

Запит на вибірку — це засіб відбору даних, що зберігаються в різних таблицях, за заданими умовами.

Запити на вибірку використовуються для відбору потрібної користувачеві інформації, що міститься в таблицях. Якщо вибірка даних здійснюється з кількох таблиць, мають бути встановлені зв’язки між полями цих таблиць. За допомогою таких зв’язків і реалізуються запити, звернені відразу до декількох таблиць бази даних.

Алгоритм створення запиту на вибірку даних

1. Виконати Створити → Конструктор запитів.

2. У вікні Відображення таблиці послідовно вибрати таблиці і ввести їх у запит натисканням кнопки Додати. У верхній частині вікна Конструктора запитів відобразиться Схема даних запиту.

3. Заповнити Бланк запиту (нижня частина вікна Конструктора запитів): у запису Поле слід увести назви полів, які повинна мати підсумкова таблиця.  

4. Натиснути кнопку Запуск .

5. Зберегти запит.

Приклад:

Створимо запит про годування тварин за даними таблиць бази даних «Зоопарк».

• Виконаємо Створення → Конструктор запитів.

• У вікні Відображення таблиці по черзі вибираємо таблиці і натискаємо кнопку Додати (рис.1).

• У верхній частині вікна Конструктора запитів відобразиться Схема даних запиту

У нижній частині вікна Конструктора запитів розташований Бланк запитів.

Додаємо до запису Поле назви полів запиту: по черзі у стопцях відкриваємо кнопкою  списки назв полів таблиць БД і вибираємо поля, які повинна мати підсумкова таблиця ).

Для вилучення поля його достатньо виділити (клацнути над ним після появи стрілки ) і натиснути клавішу Delete.

Для запуску запиту, тобто його відкриття в режимі таблиці, потрібно натиснути кнопку Запуск  або перевести запит у Подання таблиці натисканням кнопки Вигляд . Ми створили запит за даними усіх  таблиць БД «Зоопарк» ):

Для збереження запиту відкриємо контекстне меню на ярлику вкладки Запит1 і виберемо Зберегти як. У вікні Зберегти як (рис.5) задамо ім'я запиту, наприклад, «Годування», і натиснемо кнопку ОК.

Після виконання цих дій назва запиту з'являється в Області переходів :

Зверни увагу!

Запит сформовано із використанням даних із трьох зв’язаних таблиць.

У запитах на вибірку можна задавати умови. Для цього у відповідному стовпці потрібно вказати в рядку Критерій умову відбору. При завданні умови відбору можна використовувати оператори >, <, =, >= (більше або  дорівнює),<= (менше або  дорівнює), <> (не дорівнює).

Якщо потрібно задати кілька умов, то умови для оператора І записуються  в одному рядку, а для оператора АБО в одному стовпці один під одним. Складні умови відбору також можна писати в одну клітинку, використовуючи оператори Or, And.

Оператор LIKE (Схоже на) дозволяє робити відбір по фрагменту рядка.

Приклад:

Якщо при створенні запиту Годування в рядку Критерій у стовпці Ряд записати Хижі, то в запиті будуть відображатися лише записи, у яких значення поля Ряд дорівнює «Хижі».

Дещо складніше задати умову відбору за значенням поля, яке має тип Поле підстановки.  В такому випадку слід:

• до бланку запиту додати поле з таблиці, з якої беруться дані для підстановки в поле,  за значеннями якого створюється вибірка;

• зняти для цього поля прапорець Відображення;

• в рядку Критерій цього поля записати умову відбору.

Приклад:

Нехай у нас є заповнена база даних «Успішність», що складається з трьох зв'язаних таблиць:

Створимо запит, який містить прізвища учнів, що мають оцінки з алгебри не нижчі за 9. Сформуємо бланк запиту таким чином ):

Створюємо в бланку запиту поля Прізвище з таблиці Учні, Предмет і Оцінка з таблиці Оцінки.

При створенні полів таблиці Оцінки поле Предмет пов'язано з полем КодПредмета таблиці Предмети, і значення вибираються зі списку значень поля НазваПредмета. Тому в бланку запиту додаємо поле НазваПредмета з таблиці Предмети. В цьому стовпці знімаємо прапорець в рядку Відображення, в рядку Критерій пишемо   Алгебра (пишемо рядок без лапок: Access автоматично додасть лапки, щоб показати, до якого типу належить дана умова відбору). 

В стовпці Оцінка задамо критерій > 8.

Після натискання кнопки Запуск переглядаємо створений запит :

Запит із параметрами

Можна створити запит, задавши додаткові умови відбору даних за параметром, що буде задавати користувач при відкритті запиту.

Запит з параметрами — це засіб відбору даних з таблиць БД, який дозволяє користувачеві самому ввести критерій відбору на етапі запуску запиту.

Приклад:

Щоб додати параметр до запиту Годування, слід виконати дії:

• відкрити наявний запит у режимі Конструктора;

• у Бланк запиту в потрібному полі в записі Критерії ввести текст у квадратних дужках;

• відкрити запит, натиснувши кнопку Запуск;

• у діалоговому вікні увести значення параметра і натиснути кнопку ОК (рис.11).

Підсумкова таблиця міститиме записи, які відповідають заданим параметрам:

Запит зберігає опис правила, за яким із бази можна отримати певні дані. При відкритті запиту відбувається пошук даних у таблицях згідно з цим правилом. Результати пошуку виводяться у вигляді таблиці. Однак, на відміну від реальної таблиці, цей набір записів реально не існує в базі даних. Під час кожного нового виконання запиту формуються необхідні дані з тих таблиць, на основі яких його створено.

Запити на вибірку

Запит на вибірку — це засіб відбору даних, що зберігаються в різних таблицях, за заданими умовами.

Запити на вибірку використовуються для відбору потрібної користувачеві інформації, що міститься в таблицях. Якщо вибірка даних здійснюється з кількох таблиць, мають бути встановлені зв’язки між полями цих таблиць. За допомогою таких зв’язків і реалізуються запити, звернені відразу до декількох таблиць бази даних.

Алгоритм створення запиту на вибірку даних

1. Виконати Створити → Конструктор запитів.

2. У вікні Відображення таблиці послідовно вибрати таблиці і ввести їх у запит натисканням кнопки Додати. У верхній частині вікна Конструктора запитів відобразиться Схема даних запиту.

3. Заповнити Бланк запиту (нижня частина вікна Конструктора запитів): у запису Поле слід увести назви полів, які повинна мати підсумкова таблиця.  

4. Натиснути кнопку Запуск .

5. Зберегти запит.

Приклад:

Створимо запит про годування тварин за даними таблиць бази даних «Зоопарк».

• Виконаємо Створення → Конструктор запитів.

• У вікні Відображення таблиці по черзі вибираємо таблиці і натискаємо кнопку Додати (рис.1).

Рис.1

• У верхній частині вікна Конструктора запитів відобразиться Схема даних запиту (рис.2):

Рис.2

У нижній частині вікна Конструктора запитів розташований Бланк запитів.

Додаємо до запису Поле назви полів запиту: по черзі у стопцях відкриваємо кнопкою  списки назв полів таблиць БД і вибираємо поля, які повинна мати підсумкова таблиця (рис.3).

Рис.3

Для вилучення поля його достатньо виділити (клацнути над ним після появи стрілки ) і натиснути клавішу Delete.

Для запуску запиту, тобто його відкриття в режимі таблиці, потрібно натиснути кнопку Запуск  або перевести запит у Подання таблиці натисканням кнопки Вигляд . Ми створили запит за даними усіх  таблиць БД «Зоопарк» (рис.4):

 Рис.4

Для збереження запиту відкриємо контекстне меню на ярлику вкладки Запит1 і виберемо Зберегти як. У вікні Зберегти як (рис.5) задамо ім'я запиту, наприклад, «Годування», і натиснемо кнопку ОК.

 Рис.5

Після виконання цих дій назва запиту з'являється в Області переходів (рис.6):

Рис.6

Зверни увагу!

Запит сформовано із використанням даних із трьох зв’язаних таблиць.

У запитах на вибірку можна задавати умови. Для цього у відповідному стовпці потрібно вказати в рядку Критерій умову відбору. При завданні умови відбору можна використовувати оператори >, <, =, >= (більше або  дорівнює),<= (менше або  дорівнює), <> (не дорівнює).

Якщо потрібно задати кілька умов, то умови для оператора І записуються  в одному рядку, а для оператора АБО в одному стовпці один під одним. Складні умови відбору також можна писати в одну клітинку, використовуючи оператори Or, And.

Оператор LIKE (Схоже на) дозволяє робити відбір по фрагменту рядка.

Приклад:

Якщо при створенні запиту Годування в рядку Критерій у стовпці Ряд записати Хижі, то в запиті будуть відображатися лише записи, у яких значення поля Ряд дорівнює «Хижі».

Дещо складніше задати умову відбору за значенням поля, яке має тип Поле підстановки.  В такому випадку слід:

• до бланку запиту додати поле з таблиці, з якої беруться дані для підстановки в поле,  за значеннями якого створюється вибірка;

• зняти для цього поля прапорець Відображення;

• в рядку Критерій цього поля записати умову відбору.

Приклад:

Нехай у нас є заповнена база даних «Успішність», що складається з трьох зв'язаних таблиць:

Рис.7

Створимо запит, який містить прізвища учнів, що мають оцінки з алгебри не нижчі за 9. Сформуємо бланк запиту таким чином (рис.8):

Рис.8

Створюємо в бланку запиту поля Прізвище з таблиці Учні, Предмет і Оцінка з таблиці Оцінки.

При створенні полів таблиці Оцінки поле Предмет пов'язано з полем КодПредмета таблиці Предмети, і значення вибираються зі списку значень поля НазваПредмета. Тому в бланку запиту додаємо поле НазваПредмета з таблиці Предмети. В цьому стовпці знімаємо прапорець в рядку Відображення, в рядку Критерій пишемо   Алгебра (пишемо рядок без лапок: Access автоматично додасть лапки, щоб показати, до якого типу належить дана умова відбору). 

В стовпці Оцінка задамо критерій > 8.

Після натискання кнопки Запуск переглядаємо створений запит (рис.9):

Рис.9

Запит із параметрами

Можна створити запит, задавши додаткові умови відбору даних за параметром, що буде задавати користувач при відкритті запиту.

Запит з параметрами — це засіб відбору даних з таблиць БД, який дозволяє користувачеві самому ввести критерій відбору на етапі запуску запиту.

Приклад:

Щоб додати параметр до запиту Годування, слід виконати дії:

• відкрити наявний запит у режимі Конструктора;

• у Бланк запиту в потрібному полі в записі Критерії ввести текст у квадратних дужках;

Рис.10

• відкрити запит, натиснувши кнопку Запуск;

• у діалоговому вікні увести значення параметра і натиснути кнопку ОК (рис.11).

Рис.11

Підсумкова таблиця міститиме записи, які відповідають заданим параметрам:

Рис.12

Після розробки проєкту відеофільму в програмі Кіностудія Windows можна відразу розмістити його в Інтернеті.

Для цього слід відкрити проєкт створеного відеофільму та виконати такий алгоритм:
1. Виконати Файл —> Опублікувати фільм.
2. Вибрати зі списку сервісів (рис.1) сервіс, на сайті якого будете розміщувати відеофайл, наприклад YouTube.
3. Увести в поля діалогового вікна логін і пароль доступу до вашого відеоканалу на YouTube.
4. Увести в поля діалогового вікна значення властивостей відеофільму: назву, опис, теги, вид дозволу на використання, категорію відеофільму.
5. Вибрати кнопку Опублікувати.
6. Дочекатися завершення збереження та опублікування фільму.

За подібним алгоритмом відбувається й опублікування фільму на інших сайтах.

Зверни увагу!

Обов’язковою умовою розміщення мультимедійних даних є створення облікового запису на сайті відповідного сервісу.

Мультимедійні файли, призначені для розміщення в Інтернеті, називаються подкастами, а особи, що створюють такі файли, — подкастерами.

Подкаст (англ. ipod — медіаплеєр корпорації Apple; broadcasting — ефірне мовлення) — медіафайл або серія таких файлів, що створюються користувачами (подкастерами) і розповсюджуються з використанням Інтернету.

Розміщення аудіофайлів в Інтернеті

Переважна більшість сервісів для розміщення аудіофайлів призначена для тих, хто створює власні файли з різноманітними музичними творами. Ще одним напрямком розміщення аудіофайлів є створення аудіокнижок і різноманітних оглядів з певних питань: політичних, економічних, технічних тощо.

Зазначені аудіофайли називають подкастами. У подальшому термін «подкаст» поширився і на відеофайли, що розміщують користувачі в Інтернеті.

Приклад:

Для розміщення аудіофайлів в Інтернеті існують різні сервіси, такі як Канал громадського подкастингу  (http://cpod.co/), Український подкаст-термінал (http://podcaster.org.ua), Громадське радіо (https://soundcloud.com/hromadske-radio), сторінка медіакомпанії BBC (https://www.bbc.com/ukrainian/learning-english) тощо.

Для обміну аудіофайлами з друзями та знайомими можна використати сервіс Google Диск.

Авторське право

Об’єктами авторського права є літературні та художні твори, статті та інші письмові твори, лекції, аудіовізуальні твори, фотографічні твори, ілюстрації, карти, плани, ескізи, інші твори.

Виконуючи записи аудіо- та відеоматеріалів, слід ураховувати вимоги законодавства до захисту авторських прав. Значна частина матеріалів, розміщених на інтернет-сервісах, таких як YouTube, уже передбачає, що автор/авторка надає доступ до їх перегляду. Однак ці матеріали зазвичай не передбачають розповсюдження в комерційних цілях або розповсюдження без посилання на канал автора/ авторки.

 Складені або структуровані типи — це типи даних, які мають внутрішню структуру та можуть бути сконструйовані з простих типів даних. Змінна або константа структурованого типу має декілька компонент, об’єднаних спільним ім’ям.

 Поняття одновимірного масиву

 У таблицю занесено значення температури повітря протягом тижня. Кожному значенню відповідає порядковий номер дня тижня.

Одновимірний масив — це пронумерована послідовність значень одного типу, що мають спільне ім’я.

Спільне ім’я t послідовності значень температури означає, що ці дані належать до одного масиву, а розрізнити їх можна за номером (індексом).  

У мові Python для зберігання масивів даних використовуються списки.

 Список (list) — це упорядкований набір об’єктів різних типів (чисел, рядків, списків тощо), який можна змінювати.

Зверни увагу!

Хоча Python дозволяє зберігати у списку елементи різних типів, наша мета — навчитися опрацьовувати масиви даних, тобто сукупності однотипних значень, об’єднаних за певною ознакою.

 Створення списку

Створити порожній список можна двома способами:

• за допомогою функції list(): а = list()

• використовуючи квадратні дужки: а = [ ]

Значення списку вкладаються у квадратні дужки [ ] та відокремлюються одне від одного за допомогою коми.

Приклад:

Створимо об’єкт аnimal типу список і надамо йому значення:
аnimal = ["Кіт", "Собака", "Миша", "Хом’як"]

Функція len() повертає довжину списку (кількість елементів у списку).

Приклад:

Визначити довжину списку lst=['a','b','c','d','e','f']:

>>> lst =['a','b','c','d','e','f']

>>> len(lst)

6

Перевірити, чи є в списку певний елемент, допоможе ключове слово in.

Приклад:

Визначимо, чи є в списку letters елемент 'a':
if 'a' in letters: print('так')
else: print("символу 'a' в списку немає")

Додавання елемента до списку

Зверни увагу!

Додати елемент можна тільки у вже створений список (неважливо, порожній або ні).

Заповнення списку з клавіатури a = []
for i in range(5):
       n = int(input(str(i)+'? '))
       a.append(n)
print(a)
Заповнення списку випадковими числамиfrom random import randint
a = []
for i in range(5):
           a = a+[randint(1, 10)]
print(a)

 Результат роботи програми може бути таким:

[9, 1, 6, 3, 8]

Доступ до елементів списку

Доступ до елемента списку можна отримати за його індексом (номером у списку).

Зверни увагу!

Нумерація елементів починається з нуля.

Елементи одновимірного масиву занесені до списку а. Отримаємо значення елемента з індексом 2.

Замінимо значення елемента з індексом 0 числом 5:

Значення індексів можуть бути як від’ємними, так і додатними. Якщо значення індексів від’ємні, то зміщення індексів відбувається справа наліво. Якщо значення індексів додатні, то зміщення індексів відбувається зліва направо.

Приклад:

а = [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9]  # виклик операції присвоєння

t1 = а[-1]  # t=9 — від'ємні індекси переглядаються справа наліво

t2 = а[3]  # t=4 — додатні індекси переглядаються зліва направо

t3 = а[0]  # t3=1

Завдяки нумерації можна визначати довжину списку (кількість елементів у списку), робити зрізи.

 Складені або структуровані типи — це типи даних, які мають внутрішню структуру та можуть бути сконструйовані з простих типів даних. Змінна або константа структурованого типу має декілька компонент, об’єднаних спільним ім’ям.

 Поняття одновимірного масиву

 У таблицю занесено значення температури повітря протягом тижня. Кожному значенню відповідає порядковий номер дня тижня.

Одновимірний масив — це пронумерована послідовність значень одного типу, що мають спільне ім’я.

Спільне ім’я t послідовності значень температури означає, що ці дані належать до одного масиву, а розрізнити їх можна за номером (індексом).  

У мові Python для зберігання масивів даних використовуються списки.

 Список (list) — це упорядкований набір об’єктів різних типів (чисел, рядків, списків тощо), який можна змінювати.

Зверни увагу!

Хоча Python дозволяє зберігати у списку елементи різних типів, наша мета — навчитися опрацьовувати масиви даних, тобто сукупності однотипних значень, об’єднаних за певною ознакою.

 Створення списку

Створити порожній список можна двома способами:

• за допомогою функції list(): а = list()

• використовуючи квадратні дужки: а = [ ]

Значення списку вкладаються у квадратні дужки [ ] та відокремлюються одне від одного за допомогою коми.

Приклад:

Створимо об’єкт аnimal типу список і надамо йому значення:
аnimal = ["Кіт", "Собака", "Миша", "Хом’як"]

Функція len() повертає довжину списку (кількість елементів у списку).

Приклад:

Визначити довжину списку lst=['a','b','c','d','e','f']:

>>> lst =['a','b','c','d','e','f']

>>> len(lst)

6

Перевірити, чи є в списку певний елемент, допоможе ключове слово in.

Приклад:

Визначимо, чи є в списку letters елемент 'a':
if 'a' in letters: print('так')
else: print("символу 'a' в списку немає")

Додавання елемента до списку

Зверни увагу!

Додати елемент можна тільки у вже створений список (неважливо, порожній або ні).

Заповнення списку з клавіатури a = []
for i in range(5):
       n = int(input(str(i)+'? '))
       a.append(n)
print(a)
Заповнення списку випадковими числамиfrom random import randint
a = []
for i in range(5):
           a = a+[randint(1, 10)]
print(a)

 Результат роботи програми може бути таким:

[9, 1, 6, 3, 8]

Доступ до елементів списку

Доступ до елемента списку можна отримати за його індексом (номером у списку).

Зверни увагу!

Нумерація елементів починається з нуля.

Елементи одновимірного масиву занесені до списку а. Отримаємо значення елемента з індексом 2.

Замінимо значення елемента з індексом 0 числом 5:

Значення індексів можуть бути як від’ємними, так і додатними. Якщо значення індексів від’ємні, то зміщення індексів відбувається справа наліво. Якщо значення індексів додатні, то зміщення індексів відбувається зліва направо.

Приклад:

а = [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9]  # виклик операції присвоєння

t1 = а[-1]  # t=9 — від'ємні індекси переглядаються справа наліво

t2 = а[3]  # t=4 — додатні індекси переглядаються зліва направо

t3 = а[0]  # t3=1

Завдяки нумерації можна визначати довжину списку (кількість елементів у списку), робити зрізи.

Форма має набір подій, які можуть з нею відбутися під час виконання проєкту, наприклад:

• Click (англ. click — клацання) — вибір будь-якої точки об’єкта;

• Close (англ. close — закривати) — закривання форми (вікна) під час завершення виконання проекту;

• Create (англ. create — створення) — створення (відкриття) форми (вікна) на початку виконання проекту;

• KeyPress (англ. key press — натиснення клавіші) — натиснення будь-якої клавіші на клавіатурі;

• MouseMove (англ. mouse move — переміщення миші) — переміщення вказівника по вікні та інші.

Обробник події — це фрагмент програми, який буде виконуватися одразу після настання цієї події. Обробник події, пов’язаний з певним  об’єктом, називають методом цього об’єкта.

Середовище Lazarus за замовчуванням створює обробник події як процедуру.

Процедура — це окремо виділена частина програми, яка має своє ім’я і яку можна за цим іменем запустити на виконання.

Виконання процедури також є подією. Якщо процедура виконується в результаті настання певної події з формою, наприклад події Click, то подію самого виконання цієї процедури називають onclick (англ. on — на).

Щоб пов’язати деяку процедуру з подією Click для форми, слід:

1. Вибрати форму. 

2. Відкрити вкладку Події у вікні Інспектор об’єктів. 

3. Вибрати подію onclick. Поле праворуч від тексту onclick стане поточним і в ньому з’явиться курсор. 

4. Клацнути двічі у цьому поточному полі.

У результаті виконання цього алгоритму в полі onclick на вкладці Події з’являється текст FormClick, а у вікні редактора тексту проекту на вкладці Unit1 з’являється заготовка для тексту процедури з іменем TForm1.FormClick, команди якої й будуть виконуватися при настанні події Click з формою (рис.1).

Рис.1

Команди процедури записуються між двома словами begin і end. Слова begin і end називають операторними дужками.

Після слова end у кінці процедури повинна стояти крапка з комою (;). Кожна команда процедури також має закінчуватися крапкою з комою (;).

Якщо потрібно, щоб у результаті виконання процедури змінилося значення певної властивості форми, процедура повинна містити команду присвоювання:

 <ім’я об’єкта>.<назва властивості>:=< значення або вираз>;

Приклад:

Встановити зеленим колір фону форми:

Form1.Color :=clGreen;

Встановити вказаний у лапках текст у рядку заголовка форми:

Form1.Caption := ’Змінення значень властивостей форми’;

Збільшити поточний відступ верхньої межі вікна від верхньої межі екрана на 50 пікселів:

Form1.Top := Form1.Top + 50;

Після запуску проєкту на виконання потрібно дочекатися відкриття вікна його виконання і вибрати будь-яку його точку. Таким чином відбудеться подія Click для форми і як наслідок відбудеться подія onclick, яка полягатиме у виконанні процедури TForm1.FormClick — обробника події Click для форми.

Засоби створення та редагування проєкту

Середовище Lazarus має зручні засоби допомоги під час написання тексту проекту:

• після введення першої або кількох перших літер імені об’єкта можна натиснути сполучення клавіш Ctrl + Пропуск і відкриється список, з якого можна вибрати потрібне ім’я об’єкта (рис.2);

• після введення крапки, що розділяє ім’я об’єкта і назву його властивості, автоматично відкривається вікно зі списком, який містить назви властивостей даного об’єкта (рис.3). Далі назву властивості можна не вводити з клавіатури, а знайти у списку і натиснути клавішу Enter.

У багатьох випадках система автоматично розставляє в потрібних місцях тексту програми операторні дужки, знак присвоювання, крапку з комою в кінці команди тощо.

Система не розрізняє великі і малі літери. Однак якщо слово утворено з кількох слів, прийнято для кращого розуміння писати першу літеру кожного слова великою.

На початку виконання проєкту програма-компілятор перевіряє текст проєкту на наявність синтаксичних помилок. Якщо такі помилки є, то виконання проєкту переривається і у вікні повідомлень, яке відкривається під вікном Редактора тексту, з’являються повідомлення про номери рядків і номери позицій у них, де допущені помилки, а також коментарі до кожної із цих помилок. Крім того, кольором виділяється фон першого з тих рядків тексту проєкту, що містить помилку, або колір фону рядка, наступного за рядком з помилкою. Потрібно виправити в тексті проєкту всі синтаксичні помилки і знову запустити проект на виконання.

Типова помилка Syntax error, ";" expected (Синтаксична помилка, ";" очікувалось) — після інструкції не поставлено крапку з комою (рис.4).

Форма має набір подій, які можуть з нею відбутися під час виконання проєкту, наприклад:

• Click (англ. click — клацання) — вибір будь-якої точки об’єкта;

• Close (англ. close — закривати) — закривання форми (вікна) під час завершення виконання проекту;

• Create (англ. create — створення) — створення (відкриття) форми (вікна) на початку виконання проекту;

• KeyPress (англ. key press — натиснення клавіші) — натиснення будь-якої клавіші на клавіатурі;

• MouseMove (англ. mouse move — переміщення миші) — переміщення вказівника по вікні та інші.

Обробник події — це фрагмент програми, який буде виконуватися одразу після настання цієї події. Обробник події, пов’язаний з певним  об’єктом, називають методом цього об’єкта.

Середовище Lazarus за замовчуванням створює обробник події як процедуру.

Процедура — це окремо виділена частина програми, яка має своє ім’я і яку можна за цим іменем запустити на виконання.

Виконання процедури також є подією. Якщо процедура виконується в результаті настання певної події з формою, наприклад події Click, то подію самого виконання цієї процедури називають onclick (англ. on — на).

Щоб пов’язати деяку процедуру з подією Click для форми, слід:

1. Вибрати форму. 

2. Відкрити вкладку Події у вікні Інспектор об’єктів. 

3. Вибрати подію onclick. Поле праворуч від тексту onclick стане поточним і в ньому з’явиться курсор. 

4. Клацнути двічі у цьому поточному полі.

У результаті виконання цього алгоритму в полі onclick на вкладці Події з’являється текст FormClick, а у вікні редактора тексту проекту на вкладці Unit1 з’являється заготовка для тексту процедури з іменем TForm1.FormClick, команди якої й будуть виконуватися при настанні події Click з формою (рис.1).

Команди процедури записуються між двома словами begin і end. Слова begin і end називають операторними дужками.

Після слова end у кінці процедури повинна стояти крапка з комою (;). Кожна команда процедури також має закінчуватися крапкою з комою (;).

Якщо потрібно, щоб у результаті виконання процедури змінилося значення певної властивості форми, процедура повинна містити команду присвоювання:

 <ім’я об’єкта>.<назва властивості>:=< значення або вираз>;

Приклад:

Встановити зеленим колір фону форми:

Form1.Color :=clGreen;

Встановити вказаний у лапках текст у рядку заголовка форми:

Form1.Caption := ’Змінення значень властивостей форми’;

Збільшити поточний відступ верхньої межі вікна від верхньої межі екрана на 50 пікселів:

Form1.Top := Form1.Top + 50;

Після запуску проєкту на виконання потрібно дочекатися відкриття вікна його виконання і вибрати будь-яку його точку. Таким чином відбудеться подія Click для форми і як наслідок відбудеться подія onclick, яка полягатиме у виконанні процедури TForm1.FormClick — обробника події Click для форми.

Засоби створення та редагування проєкту

Середовище Lazarus має зручні засоби допомоги під час написання тексту проекту:

• після введення першої або кількох перших літер імені об’єкта можна натиснути сполучення клавіш Ctrl + Пропуск і відкриється список, з якого можна вибрати потрібне ім’я об’єкта (рис.2);

• після введення крапки, що розділяє ім’я об’єкта і назву його властивості, автоматично відкривається вікно зі списком, який містить назви властивостей даного об’єкта (рис.3). Далі назву властивості можна не вводити з клавіатури, а знайти у списку і натиснути клавішу Enter.

У багатьох випадках система автоматично розставляє в потрібних місцях тексту програми операторні дужки, знак присвоювання, крапку з комою в кінці команди тощо.

Система не розрізняє великі і малі літери. Однак якщо слово утворено з кількох слів, прийнято для кращого розуміння писати першу літеру кожного слова великою.

На початку виконання проєкту програма-компілятор перевіряє текст проєкту на наявність синтаксичних помилок. Якщо такі помилки є, то виконання проєкту переривається і у вікні повідомлень, яке відкривається під вікном Редактора тексту, з’являються повідомлення про номери рядків і номери позицій у них, де допущені помилки, а також коментарі до кожної із цих помилок. Крім того, кольором виділяється фон першого з тих рядків тексту проєкту, що містить помилку, або колір фону рядка, наступного за рядком з помилкою. Потрібно виправити в тексті проєкту всі синтаксичні помилки і знову запустити проект на виконання.

Типова помилка Syntax error, ";" expected (Синтаксична помилка, ";" очікувалось) — після інструкції не поставлено крапку з комою .

• len(s) — довжина послідовності s;

  
  

• x in s — результат перевірка приналежності значення x послідовності s — True або False. У останніх версіях Python можна перевіряти приналежність підрядка рядку;

• x not in s — not (x in s) — результат заперечення x in s;

• s[j] — повертає значення j-го елемента списку s або (len(s)+j)-й при j < 0;

• s[j]= x — надання елементу з номером j списку s значення x;

• s[i:j:d] — зріз зі списку s від елементів i-го до j-го з кроком d;

• min(s) — найменший елемент s;

• max(s) — найбільший елемент s;

• s + t — результат «дописуванням» до списку s списку t;

• s*n або n*s — результат n-кратного повторення списку s. При n ≤ 0 — порожня послідовність.

Наприклад,

[1, 2, 3] + [4, 5] == [1, 2, 3, 4, 5]
[4, 5]*3 = [4, 5, 4, 5, 4, 5]

Методи списків

• append(x) — додає елемент зі значенням x в кінець послідовності;

  
  

• clear — очищує список;

• copy — створює копію списку;

• count(x) — повертає кількість елементів зі значенням x;

• extend(s) — розширює список, додаючи до кінця поточного списку список s;

• index(x[,j0[,j1]]) — повертає найменший iндекс елемента зі значенням x [для номерів елементів від j₀ [до j₁]]. Породжує виключення ValueError, якщо елемента з таким значенням не знайдено;

• insert(j,x) — вставляє на місце з номером j елемент зі значенням x;

• pop(j) — повертає значення елемента з номером j, видаляючи його з послідовності;

• remove(x) — вилучає елемент з найменшим iндексом серед тих, що мають значення x. Породжує виключення ValueError, якщо елемента з таким значенням не знайдено;

• reverse() — зміняює порядок елементів на зворотний;

• sort([f]) — упорядковує елементи з можливістю використання власної функції порівняння f;

Способи виведення елементів списку

• Вказівка print(a) виводить елементи списку a у квадратних дужках через кому.

• Цикл for можна організувати двома способами:

  • змінюючи індекс j, виводити елемент списку з індексом j.

    for i in range(len(A)):
        print(A[i], end = ' ')

    (тут і далі запис end = ' ' означає вставлення пробілу);

  • змінюючи не індекс елемента списку, а його значення.

    for elem in A:
        print(elem, end = ' ')

В останньому прикладі бачимо істотну відмінність мови Pytnon від мов-попередників: цикл for надає зручний спосіб перебрати саме елементи послідовності, а не індекси елементів.

Розглянемо приклад створення списку d цілих чисел з цифри рядка s

s = 'ab12c59p7dq'
d = []
for с in s:
    if '1234567890'.find(с) != -1:
            d.append(int(с))
print(d)

з таким результатом виведення: [1, 2, 5, 9, 7].

Способи створення й наповнення списків

• Використати багатократне повтороення списку для заповнення списку одними й тими самими значеннями. Наприклад,

  n = 999
  a = [0] * n

• Перелічити елементи списку у квадратних дужках. Наприклад,

  Primes  = [2, 3, 5, 7, 11, 13]
  Rainbow = ['червоний','оранжевий','жовтий','зелений','блакитний','синій','фіолетовий']

• Заповнити список згідно з формулою

  [вираз for змінна in послідовність]

  де послідовність містить усі значення, яких набуває змінна, від якої залежить вираз. Наприклад, список квадратів усіх цифр [0, 1, 4, 9, 16, 25, 36, 49, 64, 81] можна створити таким чином:

  a = [j**2 for j in range(0,10)]
  print(a)

• Cтворити порожній список і в кінець списку додавати елементи (по одному) за допомогою методу append, значення яких зчитувати, наприклад, з клавіатури.

  a = []            # створено порожній список 
  n = int(input())  # зчитино кількість елементів списку
  for i in range(n):  
      a.append(int(input()))

  Змінну n використано лише для зручності сприйняття — див. змінений приклад.

  A = []
  for i in range(int(input())):
        A.append(int(input()))

  Можна по-іншому організувати процес прочитування списків, спочатку створивши список з потрібного числа елементів.

   
  A = [0] * int(input())
  for i in range(len(A)):
      A[i] = int(input())

• Зчитати з файлу

  f=open('input.txt','r')
  a=[]                               
  for i in range(int(f.readline())): # зчитати кількість елементів
      a.append(int(f.readline()))    # зчитати по 1 числу у рядку й заповнити масив 
  print(a)                           # вивести масив а
  b=f.readline().split()             # зчитати рядок тексту і утворити масив b з його слів
  print(b)                           # вивести масив b

• Заповнити випадковими числами з використанням функциї randrange з модуля random:

  
  

  from random import randrange
  n = 10
  a = [randrange(1, 10) for i in range(n)]

  
  

Обчислення суми елементів масиву, що задовольняють певним умовам
(приклад подано для знаходження суми парних елементів лінійного масиву a, заповненого випадковими числами)

import random
n=9
amax=99
a=[]
for j in range(n):                      
    a.append(random.randint(1,amax))
print(a)
print('Сума парних чисел з поданих дорівнює')
s=0
for j in range(n): 
    if a[j]%2==0:
        s+=a[j]
print(s)

Алгоритм двійкового (бінарного) пошуку використовують для пошуку (індекса) елемента масиву з певним значенням. Цей алгоритм застосовують до попередньо упорядкованого лінійного масиву при розташуванні заданого значення елемента між найбільшим та найменшим значеннями елементів масиву. За рахунок упорядкованості масиву досягають великої швидкості пошуку — кількість операцій пропорційна log₂ N, що позначають таким чином: O(log₂ N).

Головна ідея двійкового пошуку — з кожним наближенням поділяти множину значень (приблизно) навпіл.

Для стислого опису алгоритму запровадимо такі позначення для змінних, початкові значення яких задають на початку виконання алгоритму:

• a_j — значення елемента масиву з номером j;

• b — задане значення;

• j_min — найменше зі значень номерів елементів масиву, серед яких здійснюють пошук;

• j_max — найбільше зі значень номерів елементів масиву, серед яких здійснюють пошук.

Алгоритм бінарного пошуку:

1. Поки j_min ≤ j_max робити таке:

   1. Обчислити значення j = [( j_min + j_max) / 2].

   2. Якщо b = a_j, то припинити виконання алгоритму з отриманим значенням j.

   3. Якщо b < a_j, то надати змінній j_max значення j – 1.

   4. Якщо a_j < b, то надати змінній j_min значення j + 1.

2. Повернути від'ємне значення – 1 як ознаку того, що шуканого індексу немає.

   
   

import random
import math
a=[0]
n=10
for j in range(1, n):                   
  a.append(a[j-1]+1+random.randint(1,4))
b=random.randint(1,a[n-1]+1)
print("Масив ",a,"\nЗначення ",b)
j_min=0
j_max=n-1
c=-1
while (j_min <= j_max):
  j=math.ceil((j_min+j_max)/2)
  if b==a[j]:
     c=j
     break
  elif b<a[j]: j_max=j-1
  else:        j_min=j+1
if (c<0): print("немає серед елементів масиву")
else:     print("має індекс ",j)

Якщо розмір і тип елементів послідовності не знінні протягом виконання програми, то використовують модуль роботи з масивами array.

• len(s) — довжина послідовності s;

  
  

• x in s — результат перевірка приналежності значення x послідовності s — True або False. У останніх версіях Python можна перевіряти приналежність підрядка рядку;

• x not in s — not (x in s) — результат заперечення x in s;

• s[j] — повертає значення j-го елемента списку s або (len(s)+j)-й при j < 0;

• s[j]= x — надання елементу з номером j списку s значення x;

• s[i:j:d] — зріз зі списку s від елементів i-го до j-го з кроком d;

• min(s) — найменший елемент s;

• max(s) — найбільший елемент s;

• s + t — результат «дописуванням» до списку s списку t;

• s*n або n*s — результат n-кратного повторення списку s. При n ≤ 0 — порожня послідовність.

Наприклад,

[1, 2, 3] + [4, 5] == [1, 2, 3, 4, 5]
[4, 5]*3 = [4, 5, 4, 5, 4, 5]

Методи списків

• append(x) — додає елемент зі значенням x в кінець послідовності;

  
  

• clear — очищує список;

• copy — створює копію списку;

• count(x) — повертає кількість елементів зі значенням x;

• extend(s) — розширює список, додаючи до кінця поточного списку список s;

• index(x[,j0[,j1]]) — повертає найменший iндекс елемента зі значенням x [для номерів елементів від j₀ [до j₁]]. Породжує виключення ValueError, якщо елемента з таким значенням не знайдено;

• insert(j,x) — вставляє на місце з номером j елемент зі значенням x;

• pop(j) — повертає значення елемента з номером j, видаляючи його з послідовності;

• remove(x) — вилучає елемент з найменшим iндексом серед тих, що мають значення x. Породжує виключення ValueError, якщо елемента з таким значенням не знайдено;

• reverse() — зміняює порядок елементів на зворотний;

• sort([f]) — упорядковує елементи з можливістю використання власної функції порівняння f;

Способи виведення елементів списку

• Вказівка print(a) виводить елементи списку a у квадратних дужках через кому.

• Цикл for можна організувати двома способами:

  • змінюючи індекс j, виводити елемент списку з індексом j.

    for i in range(len(A)):
        print(A[i], end = ' ')

    (тут і далі запис end = ' ' означає вставлення пробілу);

  • змінюючи не індекс елемента списку, а його значення.

    for elem in A:
        print(elem, end = ' ')

В останньому прикладі бачимо істотну відмінність мови Pytnon від мов-попередників: цикл for надає зручний спосіб перебрати саме елементи послідовності, а не індекси елементів.

Розглянемо приклад створення списку d цілих чисел з цифри рядка s

s = 'ab12c59p7dq'
d = []
for с in s:
    if '1234567890'.find(с) != -1:
            d.append(int(с))
print(d)

з таким результатом виведення: [1, 2, 5, 9, 7].

Способи створення й наповнення списків

• Використати багатократне повтороення списку для заповнення списку одними й тими самими значеннями. Наприклад,

  n = 999
  a = [0] * n

• Перелічити елементи списку у квадратних дужках. Наприклад,

  Primes  = [2, 3, 5, 7, 11, 13]
  Rainbow = ['червоний','оранжевий','жовтий','зелений','блакитний','синій','фіолетовий']

• Заповнити список згідно з формулою

  [вираз for змінна in послідовність]

  де послідовність містить усі значення, яких набуває змінна, від якої залежить вираз. Наприклад, список квадратів усіх цифр [0, 1, 4, 9, 16, 25, 36, 49, 64, 81] можна створити таким чином:

  a = [j**2 for j in range(0,10)]
  print(a)

• 
  

  
  

Обчислення суми елементів масиву, що задовольняють певним умовам
(приклад подано для знаходження суми парних елементів лінійного масиву a, заповненого випадковими числами)

import random
n=9
amax=99
a=[]
for j in range(n):                      
    a.append(random.randint(1,amax))
print(a)
print('Сума парних чисел з поданих дорівнює')
s=0
for j in range(n): 
    if a[j]%2==0:
        s+=a[j]

Впорядкування елементів масиву вибором найменшого елемента
(опис подано для лінійного масиву з діапазоном індексу 1..n)

Змінюючи j від 1 — найменшого значення індексу — до (n – 1) — найбільшого значення індексу, зменшеного на 1, — робимо таке:

• визначаємо номер l найменшого елемента для індексів у межах від j до n включно;

• міняємо місцями значення елементів з індексами j та l. У результаті такої заміни на місце з номером (індексом) j стане те значення, що потрібно.

Подамо для наочності ілюстрацію такого впорядкування 10-елементного масиву, запози­чену зі сторінки Вікіпедії.

Тут червоним тлом виділено те значення, яке серед елементів з номером від j до n вважають найменшим у поточний момент виконання алгоритму, блакитним — значення поточного елемента масиву, яке порівнюють з тим, що наразі вважають найменшим, жовтим — ті значення, які вже стоять на потрібному місці.

Код програми мовою Python має такий вигляд.

import random
n=9
amax=99
a=[]
for j in range(n):
  a.append(random.randint(1,amax))
print(a)
for j in range(n-1):
  for k in range(j+1,n):
    if a[j]>a[k]:
       a[j],a[k]=a[k],a[j]
print('Результат впорядкування цього масиву такий')
print(a)

Рекурсивність алгоритму означає виклик цього алгоритму в ньому самому — див. кроки 3–4. На малюнку нижче подано частину схеми впорядкування.

Тут кольоровими кругами позначено вибрані значення елементів масиву. Після переставлянь навколо них ці значення надалі залишаються нерухомими у масиві. Спочатку буде впорядковано елементи, менші від значення, позначеного зеленим кольором, потім — менші від значення, позначеного червоним кольором, ще пізніше — менші від значення, позначеного синім кольором.



Проаналізуйте на відповідність опису ілюстрацію для вибору правого краю (елемента з найбільшим номером), запозичену із сайту http://uk.wikipedia.org/wiki

і код програми.

import random
n=9
amax=99
a=[]
for j in range(n):
    a.append(random.randint(1,amax))
print(a)
def qsort(L):
    if L: return qsort([x for x in L if x<L[0]]) + [x for x in L if x==L[0]] + qsort([x for x in L if x>L[0]])
    return []
print('Результат впорядкування цього масиву такий')
print(qsort(a)) 

Якщо елементи списку самі є списками, то сортування відбуватиметься за першими елементам вкладених списків:

>>>a=[[2,1],[3,2],[1,3]]
>>>print(sorted(a))
[[1, 3], [2, 1], [3, 2]]

При потребі упорядкувати за іншим елементом використовують необов'язковий аргумент key, якому надають значення — назву функції, що повертає критерій упорядкування. Все це можна побачити у наступному прикладі програми опрацювання бази даних, кожний елемент якої містить дані про юного спортсмена: ім'я, вік (у роках), зріст (у см) і вагу (у кілограмах).

a = [['Петро',10,130,35], ['Василина',11,135,39],['Христина',9,140,33],['Тарас',10,128,30]]
n = input('Упорядкувати за іменем (1), віком (2), зростом (3) чи вагою (4): ')
n = int(n)-1

def sort_col(i):
   return i[n]

a.sort(key=sort_col)
for i in a:
  print(i[0],' ', i[1],' ', i[2],' ',i[3])

Алгоритм двійкового (бінарного) пошуку використовують для пошуку (індекса) елемента масиву з певним значенням. Цей алгоритм застосовують до попередньо упорядкованого лінійного масиву при розташуванні заданого значення елемента між найбільшим та найменшим значеннями елементів масиву. За рахунок упорядкованості масиву досягають великої швидкості пошуку — кількість операцій пропорційна log₂ N, що позначають таким чином: O(log₂ N).

Графічні файли формату GIF зазвичай використовуються в Інтернеті для відображення графіки та логотипів. Вони також підтримують базову анімацію, що робить їх популярним форматом файлів для мемів у соціальних мережах.

Gif анімація - це формат зображень, який підтримує анімацію картинок. Анімація - створення ілюзії руху на екрані монітора.

Щоб зробити гіфку в Telegram, ви можете вибрати будь-який відеофайл будь-якої тривалості. Це суттєва перевага! Зліва внизу необхідно натиснути на значок гучності, у вас відобразиться «GIF». Виберіть цей формат, щоб відео було без звуку.

Що таке GIF-файл?

Кожного разу переглядаючи стрічку в соціальних мережах, ви напевно бачите GIF-файли. Але що означає GIF і як працюють файли цього формату?

GIF – це формат обміну графічними даними (скорочено від англ. Graphics Interchange Format). GIF є форматом растрового файлу, який призначений для відносно простих зображень переважно для Інтернету. Кожен файл може підтримувати глибину кольору до 8 біт на піксель і містити 256 індексованих кольорів. Формат GIF також дає змогу об’єднувати зображення або кадри, створюючи просту анімацію.

Файли цього формату мають розширення .gif і відкриваються в багатьох програмах.

Історія виникнення GIF-файлу.

Формат файлу GIF створив у червні 1987 року спеціаліст у сфері обчислюваних систем Стів Вілхайт (Steve Wilhite) і його команда, які працювали в американській технологічній компанії CompuServe.

Метою розробки було прискорити завантаження великих зображень, але поступово цей кольоровий формат замінив собою чорно-білий, створений компанією CompuServe для завантаження файлів.

Ранні версії файлів CompuServe формату GIF мали назви 87a і 89a. Поряд із чорно-білими файлами XBM, GIF став першим форматом зображень, поширеним на веб-сайтах.

GIF-файли вдосконалювалися, щоб надавати ще більше функцій анімації. Наприклад, розробники отримали можливість зациклювати GIF-анімацію в 1995 році, після роботи над браузером Netscape Navigator. У 2015 році файли GIF почала підтримувати мережа Facebook, а у 2018 – Instagram.

Для чого використовуються GIF-файли?

Формат обміну графічними даними призначений для відображення простих зображень і анімації. Але яке основне призначення GIF-файлів?

Вебграфіка та логотипи.

Формат GIF не призначений для високоякісних фотографій, оскільки він може відображати лише обмежену кількість кольорів. Натомість GIF-файли чудово підходять для графіки та логотипів із чіткими лініями та краями, а також відносно невеликою кількістю кольорів.

Меми та онлайн-анімації.

На веб-сайтах і платформах соціальних мереж можна побачити безліч анімованих GIF-файлів. GIF-файл складається з кількох пов’язаних зображень, що створює ефект кінеографа й відеофрагмента, але вони беззвучні та зазвичай мають низьку роздільну здатність. GIF-файли також є популярним форматом онлайн-мемів і гумористичних кліпів, які поширюються в соціальних мережах.

введення → опрацювання → виведення.

Введення та виведення даних у консольному режимі

У програмі з графічним інтерфейсом ми також можемо використовувати функції input() і print(). Введення та виведення відбуватиметься в панелі виведення головного вікна PyCharm. Функція input() призначена для введення даних із клавіатури. Згадаємо схему виконання вказівки введення на прикладі уведення цілого значення для змінної х (рис.1):

1 — програма призупиняє роботу й очікує введення;

2 — виводиться підказка щодо очікуваного значення;

3 — уведене значення перетворюється на ціле число;

4 — отримане значенння присвоюється змінній x.

При використанні функції input() Python інтерпретує введені дані як рядок. Тому при уведенні числових значень слід до результату введення застосовувати функції int() і float(), які перетворюють рядкове подання числа на ціле або дійсне число.

Якщо потрібно ввести декілька значень в одному рядку, можна скористатися функцією map().

Ввести значення для змінних a, b, c одним рядком:
a, b, c = map(float, input('a, b, c? ').split())

Проаналізуємо виконання цього оператора:

• функція split() перетворює рядок, який повернула функція input('a, b, c? '), на список, використовуючи пропуск як роздільник;

• функція map() застосовує функцію float() до кожного елемента списку й повертає послідовність дійсних чисел.

Для виведення значень використовують команду ргіnt(<список значень>).

У списку виведення можуть бути константи, змінні, вирази. Наприклад, команда:

• print(z) виведе значення змінної z;

• ргіnt(‘Сума дорівнює’) виведе текст Сума дорівнює;

• ргіnt(Сума дорівнює’, z) виведе текст Сума дорівнює, а після нього через пропуск значення змінної z.

Компоненти Тkinter для введення та виведення даних

Результати обчислень, повідомлення програми про стан об’єктів тощо можна вивести за допомогою віджетів класу Label. Для введення даних можна використати відомі вам віджети класу Entry.

Компонент Entry — це поле для введення і виведення тексту.

Приклад:

Створити об’єкт en1 у вікні програми з графічним інтерфейсом (рис.2).

Рис.2

Вигляд вікна зображено на рис.3:

Рис.3

Які дії може виконувати елемент Entry у відповідь на певні події?

Згадаємо основні методи Entry на прикладі об’єкта entry1. Розглянемо таблицю:

Метод

Призначення

Приклад виклику

get()Отримати значення, що міститься в текстовому поліЗмінній а цілого типу присвоїти значення, що міститься в полі entry1:
a = int(entry1.get())insert(index, str) Вивести в текстове поле рядок, починаючи зі знакомісця з номером indexВивести до поля еntry1 значення змінної х:
entry1.insert(0, х)delete(first, last) Вилучити символи, починаючи зі знакомісця з номером first до знакомісця з номером last (нумерація символів з 0)Очистити текстове поле перед виведенням. Щоб вилучити весь текст, як другий параметр потрібно указати END:
entry1.delete(0, END)

Приклад:

Увести число до поля об’єкта entry1 і вивести квадрат числа до поля об’єкта entry2. Зчитування значення з текстового поля, піднесення до квадрата і виведення результату в поле entrу2 виконує функція kvadrat() — обробник події Натискання клавіші Enter.

введення → опрацювання → виведення.

Введення та виведення даних у консольному режимі

У програмі з графічним інтерфейсом ми також можемо використовувати функції input() і print(). Введення та виведення відбуватиметься в панелі виведення головного вікна PyCharm. Функція input() призначена для введення даних із клавіатури. Згадаємо схему виконання вказівки введення на прикладі уведення цілого значення для змінної х (рис.1):

1 — програма призупиняє роботу й очікує введення;

2 — виводиться підказка щодо очікуваного значення;

3 — уведене значення перетворюється на ціле число;

4 — отримане значенння присвоюється змінній x.

При використанні функції input() Python інтерпретує введені дані як рядок. Тому при уведенні числових значень слід до результату введення застосовувати функції int() і float(), які перетворюють рядкове подання числа на ціле або дійсне число.

Якщо потрібно ввести декілька значень в одному рядку, можна скористатися функцією map().

Ввести значення для змінних a, b, c одним рядком:
a, b, c = map(float, input('a, b, c? ').split())

Проаналізуємо виконання цього оператора:

• функція split() перетворює рядок, який повернула функція input('a, b, c? '), на список, використовуючи пропуск як роздільник;

• функція map() застосовує функцію float() до кожного елемента списку й повертає послідовність дійсних чисел.

Для виведення значень використовують команду ргіnt(<список значень>).

У списку виведення можуть бути константи, змінні, вирази. Наприклад, команда:

• print(z) виведе значення змінної z;

• ргіnt(‘Сума дорівнює’) виведе текст Сума дорівнює;

• ргіnt(Сума дорівнює’, z) виведе текст Сума дорівнює, а після нього через пропуск значення змінної z.

Компоненти Тkinter для введення та виведення даних

Результати обчислень, повідомлення програми про стан об’єктів тощо можна вивести за допомогою віджетів класу Label. Для введення даних можна використати відомі вам віджети класу Entry.

Компонент Entry — це поле для введення і виведення тексту.

Приклад:

Створити об’єкт en1 у вікні програми з графічним інтерфейсом (рис.2).

Рис.2

Вигляд вікна зображено на рис.3:

Рис.3

Які дії може виконувати елемент Entry у відповідь на певні події?

Згадаємо основні методи Entry на прикладі об’єкта entry1. Розглянемо таблицю:

Метод

Призначення

Приклад виклику

get()Отримати значення, що міститься в текстовому поліЗмінній а цілого типу присвоїти значення, що міститься в полі entry1:
a = int(entry1.get())insert(index, str) Вивести в текстове поле рядок, починаючи зі знакомісця з номером indexВивести до поля еntry1 значення змінної х:
entry1.insert(0, х)delete(first, last) Вилучити символи, починаючи зі знакомісця з номером first до знакомісця з номером last (нумерація символів з 0)Очистити текстове поле перед виведенням. Щоб вилучити весь текст, як другий параметр потрібно указати END:
entry1.delete(0, END)

Приклад:

Увести число до поля об’єкта entry1 і вивести квадрат числа до поля об’єкта entry2. Зчитування значення з текстового поля, піднесення до квадрата і виведення результату в поле entrу2 виконує функція kvadrat() — обробник події Натискання клавіші Enter.

Відповідь:

import random

list = [random.randint(2, 18) for i in range(15)]

print("Масив:", list)

average = sum(list) // len(list)

print("Середнє значення:", average)

product = 1

for i in range(len(list)):

   product *= list[i]

print("Добуток ціх {} чисел: {}".format(len(list), product))

pairs = 0

for num in list:

 if list.count(num) > 1:

   pairs += 1

print("Кількість парних елементів масиву:", pairs)

Відповідь:

import random

list = [random.randint(2, 18) for i in range(15)]

print("Масив:", list)

average = sum(list) // len(list)

print("Середнє значення:", average)

product = 1

for i in range(len(list)):

   product *= list[i]

print("Добуток ціх {} чисел: {}".format(len(list), product))

pairs = 0

for num in list:

 if list.count(num) > 1:

   pairs += 1

print("Кількість парних елементів масиву:", pairs)

n=int(input("Введіть кількість елементів масиву"))

a = [randrange(-100, 100) for i in range(n)]

print(a)

s=0

for i in range(n):

s+=a[i]

print(s)

n=int(input("Введіть кількість елементів масиву"))

a = [randrange(-100, 100) for i in range(n)]

print(a)

s=0

for i in range(n):

s+=a[i]

print(s)

import random

n=int(input("Введіть кількість елементів масиву "))

a=[]

for j in range(n):

a.append(random.randint(1,n))

print(a)

print('Сума парних чисел з поданих дорівнює')

s=0

for j in range(n):

if a[j]%2==0:

s+=a[j]

print(s)

import random

n=int(input("Введіть кількість елементів масиву "))

a=[]

for j in range(n):

a.append(random.randint(1,n))

print(a)

print('Сума парних чисел з поданих дорівнює')

s=0

for j in range(n):

if a[j]%2==0:

s+=a[j]

print(s)

for i in range(10):

number = int(input("Enter a number: "))

numbers.append(number)

even_numbers = list(filter(lambda x: x % 2 == 0, numbers))

odd_numbers = list(filter(lambda x: x % 2 != 0, numbers))

max_even = max(even_numbers)

max_odd = max(odd_numbers)

print("The maximum even number is:", max_even)

print("The maximum odd number is:", max_odd)

for i in range(10):

number = int(input("Enter a number: "))

numbers.append(number)

even_numbers = list(filter(lambda x: x % 2 == 0, numbers))

odd_numbers = list(filter(lambda x: x % 2 != 0, numbers))

max_even = max(even_numbers)

max_odd = max(odd_numbers)

print("The maximum even number is:", max_even)

print("The maximum odd number is:", max_odd)