Японська культура не звикла відокремлювати міфи від реальних історій. Поєднання магічних оповідань і фактів цілком буденне явище.

За легендами, першим танцем став виступ богині Аме-но Удзуме. Розповідали, що божество сонця Аматерасу Омікамі сховалося в кам’яному гроті від очей людей, і це призвело до непроглядної пітьми. Щоб врятувати землю, інші божества японського пантеону придумали хитрий план, а саме: виманити Аматерасу диким танцем. План спрацював, і світ побачив не тільки сонячне світло, але й «божественний» танець.

Надалі традиції й рухи передавалися від однієї служниці храму до іншої, поки танець не поширився по всій Японії. А назва цього танцю — «Кагура». Надалі він піддався багатьом змінам, але саме цей обряд став прабатьком більшості танців «Одорі».

Традиційний танець і його види

Справжній характерний японський танець — це ритуальне й дивне для очей європейців дійство з незрозумілими рухами рук і ніг, викривленими виразами обличчя тощо.

Сьогодні переважно виділяють три види традиційного японського танцю:

Японське віяло — символ щастя, тому в японському танці його застосовують досить часто для вираження радості й задоволення життям. Парасолька в руці танцівника допоможе розповісти про дощ. Капелюх береже виконавця-селянина від сонця, тому танцівник у капелюсі оповідає про сільське господарство. Меч — це, звичайно ж, неодмінна зброя самурая.

Одяг теж наділений змістом. Той же самурай буде одягнений у мішкуваті штани хакама, а виконавець, який зображає весну, одягне кімоно, розмальоване гілками квітучої сакури. Також часто в постановках застосовують маски, що надає японському народному танцю інтриги. До того ж, деякі обряди навіть заборонено проводити без масок, оскільки є ймовірність прогнівити божество.

Танці для японців — це не прості рухи тіла. Кожен японський танець має власну історію та власні символічні рухи. Це — свого роду ритуал, у який японці вкладають певний сенс і який має для них велике значення.

Зразковий розподіл ніхон-буйо на жанри включає кабукі одорі (яп. 歌舞 伎 踊 り, танці Кабукі), госюгімоно (яп. ご 祝 儀 も の святкові речі) — релігійний танець, камігата май (яп. 上方 舞, танець Камігати, вершків суспільства) і сосаку буйо (яп. 創作 舞 踊 зі: саку буйо, оригінальний танець).

Виконання танцю складається з прийняття безлічі заздалегідь відомих поз (яп. 方 ката). При цьому більшість танців не мають на увазі різких рухів і можуть бути виконані на півтора квадратних метрах підлоги. Торс майже весь час танцю строго вертикальний, ката розрізняються положенням голови, плечей, рук.

Підлога або сцена, на якій виконується ніхон-буйо, повинні дозволяти ковзання (яп. 摺 り 足 суріасі), тому для танцю необхідна або кімната, вистелена татамі, або підготовлена ​​сцена.

У ніхон-буйо використовується техніка «дзе-ха-кю» (яп. 序 破 急 дзе ха кю :, введення, руйнування, раптовість). Це традиційна японська модель побудови послідовності дій, що використовується в бойових мистецтвах, японському театрі (Кабукі, Но, Дзерурі), японській чайній церемонії. «Дзе-ха-кю» стосовно до танців означає повільний вступ, покликаний створити атмосферу, розвиток дії, кульмінацію і стрімке завершення. Частини не повинні бути рівними за тривалістю: зазвичай «кю» найкоротша, а «ха» — найдовша.

Розвиток танцю, як і інших традиційних мистецтв, отримав поштовх з поширенням буддизму. У період Сенгоку (XVI століття) жриці міко стали виступати у Камогава, між вулицями Сідзё і Гіоня. Тоді з'явився новий жанр релігійного танцю — нембуцу-одорі (яп. 念 仏 踊 り, «танець, що повторює ім'я Будди Аміди»). Багато танців, наприклад, Госюгімоно, народилися з релігійних церемоній і духовних практик.

Танець, разом з каліграфією, ікебаною та іншими мистецтвами вважався благотворним для розвитку жінки.

Протягом всієї історії в періоди миру японський танець процвітав. Час найвищої популярності ніхон-буйо — середина XIX століття. Найпопулярніші школи того часу — Накамура та Івада.

У XXI столітті традиційний танець залишається популярним; на багатьох мацурі в містах і селах організовуються сцени, де виконавці танцюють ніхон-буйо. Гейші навчаються танцям з репертуару своєї школи в період учнівства і виконують їх на бенкетах.

Перед кожним заняттям учень сідає перед учителем в позу сейдза, кладе між собою і ним складене віяло і кланяється до стелі. Цей ритуал проводиться в знак того, що учень залишив свої хвилювання і думки і готовий повністю віддатися навчанню. Танцювальне віяло (яп. 舞 扇 Май Про: ги) — важливий символ ніхон-буйо. Іемото на Новий Рік дарують учням віяла з емблемою школи, при цьому Наторі отримують більш пишні май Огі.

Японський текст та Переклад
月はおぼろに東山 | Місяць в серпанку над Хігасіямою,
霞む夜毎のかがり火に | Щоночі в світлі смолоскипів крізь туман
夢もいざよう紅桜 | Червона сакура запрошує помріяти.
しのぶ思いを振袖に | З сумом згадую фурісоде
祇園恋しや だらりの帯よ | І коханий Гіоном розвіваючийся обі.
夏は河原の夕涼み | Літо. Насолоджуюся нічною прохолодою.
白い襟あしぼんぼりに | У бомборі на білій шиї
かくす涙の口紅も | Червона помада і непомітні сльози.
燃えて身をやく大文字 | Я горю мов полум'я даймондзи:
祇園恋しや だらりの帯よ | Улюблений Гіоном дарарі-обі!
鴨の河原の水やせて | Прохолодний вітер дме в висохлому руслі Камо.
咽ぶ瀬音に鐘の声 | В захлинаючомуся звуці чути голос дзвона.
枯れた柳に秋風が | У гілках засохлої верби осінній вітер
泣くよ今宵も夜もすがら | Плаче! І цього вечора теж в'яне.
祇園恋しや だらりの帯よ | Улюблений Гіоном дарарі-обі!
雪はしとしとまる窓に | Сніг ніжно лягає на кругле вікно.
つもる逢うせの差向い | Насолоджуйся таємною зустріччю,
灯影つめたく小夜ふけて | Мені холодно навіть біля вогня. А ніч темніє.
もやい枕に川千鳥 | сидять на швартовочній тумбі.
祇園恋しや だらりの帯よ | Улюблений Гіоном дарарі-обі!