1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили. 

4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів. Застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо, - не вживайте. У дитини попереду важка праця. 

5. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?» 

Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу. 

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже. 

7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.

8. Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.

9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин. 

10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо. 

11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то...». 

12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини. 

13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.

15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків. 

18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу. 

19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей. 

20. Намагайтеся, щоб дитина була прив'язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: «А все-таки, як добре вдома!» 

21. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших».

22. Скажіть дитині: «Не будь чепуруном — у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою — у класі таких не люблять. Будь просто акуратним».

23. Коли дитина виходить з будинку, обов'язково проведіть її до дверей і скажіть: «Не квапся, будь обережний». 

24. Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилася. 

25. Запам'ятайте, що навіть "зовсім великі" діти (ми часто говоримо "Ти вже великий" 7 – 8 – річній дитині) дуже люблять казку перед сном, пісеньку і ласкавий дотик. Це все заспокоює їх, допомагає зняти напругу, яка накопичувалась за день, і спокійно заснути. Намагайтесь не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати контрольну роботу, що буде завтра.

Завтра новий день, і ми повинні зробити все можливе, щоб він був спокійним, добрим і радісним 

>     Запрошуючи батьків у школу, запитайте в себе: що я хочу отримати в результаті? Якщо просто висловитись, засудити дії дитини або методи виховання батьків, то цей шлях неефективний. Спробуйте знайти конструктивне рішення, адже це полегшить, насамперед, вашу роботу.

>     Під час обговорення в присутності дитини пам'ятайте: яка б не була її вина, батьки завжди (принаймні при людях повинні бути адвокатами своїх дітей. Двоє на одного — це не чесно!

>     Не покладайтеся на чутки. Говоріть тільки про достовірні відомі факти, не заохочуйте нашіптування.

>     Говоріть конкретні речі, старайтеся не вживати такі вирази - штампи як: «погано себе поводить», «не хоче вчитися». Висловлюйтеся ясно: «Не зробив два домашні завдання з математики», «Відмовився відповідати на уроці хімії» і т. д., тоді батьками легше буде проконтролювати подальшу навчальну діяльність дитини.

>     Пропонуючи можливі спроби вирішення проблеми, не провокуйте дорослих на насилля, цим ви лише налаштовуєте дітей проти себе. Як результат: діти будуть старатися приховувати від батьків дату чергових зборів.

>     При наближенні зустрічі, запитайте себе: чи виправдалися мої сподівання? З якими почуттями батьки йдуть додому? Як подивиться на мене учень завтра? Розвиток дитини — складний, неоднозначний процес. І від того, наскільки тернистим і хворобливим буде ваш спільний шлях, залежить, про що буде згадувати людина через десять або двадцять років після школи. Куди приведе його та дорога, яку він подолав, опираючись на ваші та батьківські руки? Адже коли тебе підтримують з обох сторін, якось надійніше... 

" завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

" враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

" намагатися зрозуміти вимоги дитини;           

" пам'ятати, що для змін потрібен час;

" протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

" виявляти сталість стосовно дитини;

" частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

" схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки

" спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

" зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;

" обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;

" дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

" розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

" використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків.

Використовуйте похвалу, усмішку , дотик: „Дякую, що подзвонив”.

2.      Опишіть позитивну поведінку.

Чіткий конкретний опис, що дитина зробила вірно: ”Я рада , що ти

сказала, де ти і чому запізнюєшся”.

3.      Поясніть причину.

Поясніть, як подібна поведінка допоможе самій дитині: „Твій

дзвінок означає , що ти уважний до мене і я тобі можу довіряти.”

4.      Додаткова нагорода

Цей крок не обов’язковий

В даному випадку похвала служить достатньою нагородою за вчинок.

Причина допомагає дитині встановити зв”язок між своєю поведінкою і результатом цієї поведінки. Дослідження показують, що причина важлива для дітей, і якщо ви хочете, щоб ваша похвала була ефектива не забувайте вказати причину.

Нерідко, пояснюючи дитині. Для чого вона повинна щось робити, ми приводимо батьківські або інші доводи. Наприклад, лягай скоріш спати, тому

що у мене ще багато справ.

Необхідно використовути доводи, вагомі для самої дитини. Якщо ти сам прибереш іграшки, ти будеш знати, де вони лежать або ніхто на них не наступить і вони залишаться цілі.

Дитячі доводи повинні бути короткими і відповідати віку і інтересам дитини.

Іноді, щоб відновити теплі почуття і взаємну близькість, буває достатньо поговорити і просто трішки краще зрозуміти один одного; виявити більшу терпимість: іноді треба пробачити чи отримати пробачення. Напевно у всіх кожен день трапляється щось таке, що потребує пробачення. І це може навіть зближати людей. Найбільше щастя полягає не в тому, щоб ніколи не мати необхідності промовляти слова: „Пробач мені”, а в тому, щоб сказати це, коли потрібно, а потім відчути внутрішнє зцілення, коли скривджений вами  відповість :”Я тобі пробачив”.

Просити вибачення, пробачати і робити це відверто - все це вимагає певної відвертості самої душі. Як це важко! Проте як захоплююче і привабливо! Пробачення, як ніщо інше, пробуджує кохання і виражає його.

Нас несвідомо тягне до тієї людини, яка вирішила відкритися, зробитися вразливою. Без сумніву , помилятися  - справа людська, а пробачати - божественна . Вибачаючи , ми черпаємо з глибоких вмістилищ духу,які мають поповнюватися із джерел сили, що поза нами самими. Як важко часом не буває виховувати дитину, вона володіє особливим притаманним лише їй зачаруванням. Ми якось задумалися про нашу поведінку у відношенні до дітей і прийшли висновку, що якби наші діти були нашими гостями то, мабуть, отримали  набагато більше ввічливості і доброти, ніжми даємо. Кожен з батьків має замислитись над цим і взяти на себе зобов’язання: дійсно зробити дітей своїми друзями.

1.      Тип неприйняття (відсутність любові до батьків). Характерні ознаки: надмірний, суворий контроль за дитиною; застосування жорстоких методів покарання; претензійне, протестне ставлення до дитини; мінімум уваги з боку батьків.

Це зумовлено тим, що дитина була небажаною, не схожа на батьків, народилася з фізичною вадою тощо.

Наслідки: неприйняття батьками дитини призводить до неприйняття нею батьків, тобто виникає взаємне відчуження.

2.      Гіперсоціальний тип (я люблю тебе лише тоді, коли ти виправдовуєш мої очікування і виконуєш мої вимоги).

За такого типу виховання базується на чітких інструкціях. Дитина ніби запрограмована, надміру дисциплінована, суха та педантична. Вона — як робот, автоматичний виконавець.

Наслідки: намагання догодити іншим, страх перед труднощами та невдачами. Розвивається невпевненість, негативне ставлення до себе. Як наслідок — соціальна ізоляція, дитина лишається наодинці зі своїми проблемами та переживаннями.

3.       Тривожно-упевнений тип (любов до дитини трансформується у страх втратити її). Дитині навіюють думку про те, що на неї всюди чатує небезпека.

Наслідки: страх батьків за дитину призводить до того, що вона стає заляканою, тривожною, несамостійною, нерішучою, боязкою. Формується низька самооцінка.

4.      Егоцентричний тип (нав'язування дитині думки, що вона надзвичайна, виняткова).

Обов'язки дитини зведені до мінімуму, права — необмежені. її найменші бажання миттєво задовольняються. Дитина прагне завжди бути поміченою, викликати загальне схвалення, а коли цього немає, виникають істеричні реакції. Наслідки: в характері дитини розвиваються і закріплюються егоїстичні тенденції. У колективі однолітків міф, що вона найкраща, руйнується, оскільки її прагнення бути лідером нічим не підкріплене. Дитина стає самотньою або закріплює агресивність як рису характеру.

Фахівцями виявлені універсальні механізми, на яких має засновуватися розумне виховання:

—прийняття дитини такою, яка вона є;

—удосконалення системи схвалень і покарань;

—налагодження суб'єктних взаємин між батьками та дітьми.

—дозвіл дитині бути такою, якою вона є;

—увага до її почуттів і думок, уміння почути та зрозуміти їх;

—здатність підтримати дитину;

—повага до позиції дитини, віра в її сили та можливості;

—готовність ділитися власними поглядами і цінностями;

—поблажливе і терпляче ставлення.

Батьки мають пам'ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для Д'ї розвитку, ніж осуд.

Оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму. Будь-яке схвалення складається з двох компонентів — висловлювань дорослих і висловлювань дитини. Сказане батьками має виявляти чітку позитивну оцінку дитячих вчинків або намірів: «Дякую за те, що помив машину. Тепер вона виглядає, як новенька».

Покарання має бути продуктивним, а не руйнівним.

-покарання не повинно шкодити здоров'ю — ні фізичному, ні психічному;

—якщо є сумніви, карати чи не карати — не карайте;

—за один раз — тільки одне покарання;

—краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням;

—покараний — вибачений (про старі гріхи — жодного слова);

—покарання — без приниження (це не торжество вашої сили над слабкістю дитини);

—дитина має боятися не батьківського покарання, а того, що вона завдає комусь болю своїми словами, діями, вчинками, намірами.

Взаємини між батьками та дітьми залежать не від того, скільки разів на день дорослі хвалять чи карають дитину, а від того, як вони це роблять. Занадто захоплюючись різними методами та засобами виховання, батьки сприймають свою дитину як власність, як матеріал, з якого вони можуть «виліпити» ідеал сина чи доньки. Вони автоматично позбавляють дитину права голосу і права вибору.

Щоб запобігти небажаним тенденціям, психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а як двосторонній процес, де дитина — активний учасник, суб'єкт виховання. Стосунки між батьками і дітьми в родині будуються на засадах довіри, особистої рівності, взаєморозуміння, визначення права кожного на власну точку зору в різних життєвих ситуаціях.

Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Здатність почути, зрозуміти дитину — своєрідний місток між вихователем і вихованцями.

Слід пам'ятати: перед вами не просто маленька дитина, а особистість зі своїм внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностями.

—заохочувати всі зусилля дитини, а саме її бажання пізнавати нове;

—важливо відповідати на всі запитання дитини, займатися з нею тим, що їй подобається;

—уникати стереотипів та шаблонів у роботі, розвивати творчість вихованців.

—уникати негативних оцінок дитини, результатів її діяльності;

—порівнювати результати роботи дитини тільки з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей;

—не смикати дитину щохвилини, не говорити їй про її недоліки, не пригнічувати ініціативу дитини (твердість лінії у вихованні досягається терпінням, відсутністю поспіху);

—не плутати поняття «хороша» і «зручна» дитина;

—прагнути, щоб кожна дитина в процесі виховання, спілкування з вихователем, вчителем, батьками почувалася захищеною.

—любити дітей;

—знайти золоту середину між періодичними перебуваннями малюка наодинці із собою і спілкуванням з дорослими;

кожна дитина потребує любові і теплоти почуттів для повноцінного особистісного розвитку.

психологічне здоров'я дитини — її бажання бути «всим, чим вона може»;

—розвиток свого потенціалу через самоактуалізацію, знаходження правильного уявлення про самого (саму) себе.
  Уникайте авторитарного стилю у вихованні дітей! Уникайте прямого тиску на дитину!

Чітко визначте, що ви хочете від дитини (і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.

Надайте дитині можливість бути самостійною, не контролюйте кожен її крок.

Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні та недоцільні кроки до мети.

Не пропустіть моменту, коли досягнуто перших успіхів.

Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.

Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам'ятайте: сутність людини і її окремі вчинки — не одне й те саме.

Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, незважаючи на помилку.

Виховання — це наступність дій.

Вихователь повинен бути вимогливим, але добрим.

Автор: psychologist

1. Будьте оптимістами! Педагогіка – наука оптимістична (утім, як і будь-яка наука, песимістичний тільки дилетант).

  

2. Не забувайте головного: діти – істоти парадоксальні (дорослі – теж).

  

3. Якщо в тебе з’явилося бажання вигнати учня з класу, вийди сам.

  

4. Учителю, вітайся з дітьми, це дуже важливо. Тоном, яким ви говорите "здрастуй”, теж можна виховувати і піднімати собі настрій.

  

5. Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам’ятайте: думати про себе – ваш головний обов’язок.

6. Хваліть себе самого тричі на день: уранці, удень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання: ”Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація любить, а як я сам себе люблю, цього і не висловити”.

Автор: psychologist 

Майже кожен підліток зареєстрований в тій чи іншій соціальній мережі і кожен знаходить причину або ряд причин для цього:

• Знайомства. У підлітковому віці дуже важливим фактором соціальної реалізації є розширення кола спілкування. Так як віртуальні майданчики відразу надають певну інформацію про людину, то вибрати однодумців стає набагато простіше, ніж в реальному житті.

• Можливість безперешкодно ділитися своїми фото і відео, а також переглядати подібну інформацію друзів і знайомих.

• Наявність великої кількості розважального контенту - додатків та ігор. Підлітки часто шукають спосіб хоч якось зайняти свій час.

• Відкритий доступ до будь-якої інформації (різноманітні заборонені теми).

• Розкутість в спілкуванні, яка досягається за рахунок відсутності особистого контакту, таким чином, зниження рівня відповідальності за свої слова і вчинки також дуже приваблює підлітків.

Говорячи про причини, які штовхають підлітка в мережеві простори можна розрізнити два типи:

• Погоня за модою (стадний інстинкт).

• Елементарний інтерес до нового. Ця причина цілком зрозуміла, вона обумовлена ​​нормальним людським прагненням до пізнання і розвитку.

• Розширення меж спілкування. Можливість знайомитися і спілкуватися, незважаючи на географічні рамки, дуже приваблива для більшості людей, особливо підлітків, які активно шукають друзів, здатних зрозуміти і розділити їх переживання.

• Втеча від реальності. Підліток - людина в процесі пошуку свого місця в світі. Часто, якщо він не в змозі задовольнити всі вимоги, він намагається створити навколо себе світ, який би його прийняв.

• Пошук або неприйняття свого «Я». Ця причина дуже співзвучна з першою. Пошук себе - справа цілком нормальна і корисна за умови, що людина, в результаті, розуміє і приймає себе, але якщо цього не відбувається, то багато хто створює собі фейкові сторінки, часто навіть не одну, і намагаються жити і навіть мислити, як вигаданий персонаж .

• Організація особистого простору. Багато батьків настільки бояться за своїх підростаючих чад, що намагаються повністю контролювати їх життя. Таким чином, єдиним захищеним від втручання дорослих ресурсом стає запаролена, часто фейкова сторінка в соціальній мережі.

Можна визначити ряд заходів, при дотриманні яких негативного впливу можна спробувати уникнути:

• Визнання прав дитини. Багатьом дорослим здається, що діти - це частина їхнього власного «Я», проте, це зовсім не так. Дуже часто інтереси перших стають незрозумілими для других, варто шукати нові способи взаємодії зі своїми дітьми і приймати їх захоплення. Тоді підлітку захочеться ділитися думками не у віртуальному, а в реальному світі.

• Справжній інтерес до діяльності дитини. Жодна соцмережа не в змозі замінити підтримку та заінтересованість батьків.

• Активне, але ненав'язливе прилучення до реального світу. Коло реального спілкування повинен бути більш значущим, ніж віртуальні друзі.

• Відсутність тотального контролю. Заборонений плід завжди солодкий, тому, якщо батьки не вимагають вивертати навиворіт душу дитини перед ними, то і навмисно ховати він її не стане.

Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.
(Матеріал з Вікіпедії)
        Червона стрічка — символ солідарності із ВІЛ-позитивними та хворими на СНІД

Насильство – це одне з найбільш систематичних і широко розповсюджених порушень прав людини, що у боротьбі за життя, безпеку людини, у тому числі – в родинному колі. Першочергове завдання кожного – ефективно протидіяти цьому явищу, зупинити, так званий, «біг поколінь по колу». Потрібно пам’ятати, що байдужість суспільства до проблеми домашнього насильства виявляється ще гіршою за саме насильство.
      Зазначене явище можна подолати лише об’єднавши зусилля, забезпечивши комплексний підхід до їх вирішення: попереджаючи наступні випадки насильства, притягуючи до відповідальності кривдників та надаючи якісну кваліфіковану допомогу тим, хто її потребує.

- Національна "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації
тел.:0 800 500 335

- Бердичівський відділ поліції ГУНП в Житомирській області
м. Бердичів, вул. Героїв України, 67
тел.: 102, (04143) 2-11-02

- Бердичівський міський центр соціальних служб
м. Бердичів, пл. Центральна  1, каб. №65
тел. (04143) 4-23-34, е-mail: berd-mcsssdm@ukr.net

- Міська служба у справах дітей
м. Бердичів, пл. Центральна, 1, тел.:(04143) 2-71-97,
е-mail: dity_berdychiv@ukr.net

-Бердичівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги
м. Бердичів, вул. Чорновола, 9,
е-mail: berdychiv.zhytomyr@legalaid.zt.ua

-Відділ з питань сім’ї управління праці, сім’ї та соціального захисту населення (координато з питань запобігання та протидії насильству)
м. Бердичів, вул. Семенівська,3, каб.№4
 тел.: (041432) 7-40-54, е-mail: vid_spravah_sim@ukr.net

День безпечного Інтернету (SID/ДБІ) запровадили мережі Insafe та INHOPE за підтримки Європейської комісії для просування безпечного та позитивного використання цифрових технологій, особливо, дітьми й молоддю. Центр кращого Інтернету представляє Національний комітет Дня безпечного Інтернету в Україні.