Преображенський собор був першою спорудою, закладеною імператрицею Катериною II на території міста Катеринослава. На її думку, майбутній собор мав стати архітектурною домінантою нового міста. Автором першого затвердженого проекту собору 1786 р. став французький архітектор та академік Клод Геруа, але цей проект реалізувати так і не вдалося. І лише через півстоліття, в 1835 р. Преображенський кафедральний собор нарешті був добудований і освячений.

Після 1917 р., під час революції, храм закрили і навіть хотіли знищити, але завдяки директору історичного музею Катеринослава – Д. Яворницькому святиня все ж таки залишилася збереженою і надалі виступала в ролі Музею атеїзму. Таким чином, Яворницькому вдалося на деякий час зберегти всю внутрішню унікальність храму, хоча від зовнішньої краси не залишилося і сліду.

Під виглядом Музею атеїзму Преображенський собор як зустрів, так і проводив Другу світову війну. І хоча в 1941 році німецька влада все ж таки дозволила відновити в ньому богослужіння, але після цього почався справжній повоєнний вандалізм, було спалено всі унікальні іконостаси, а сам собор став видавництвом «Зоря».

До 1988 р. служби у Спасо-Преображенському кафедральному соборі не проводились. Справжні зміни почалися в 90-х р. На початку 1992 р. храм офіційно було передано Українській Православній Церкві, після чого було відновлено всю його історичну первозданність. На сьогоднішній час Спасо-Преображенський кафедральний собор є одним із символів міста Дніпра.

Свято-Успенська Святогірська Лавра – розташована на схилах навислих над водою мальовничих крейдяних гір, що здавна називали Святими. Документально Святі Гори відомі з 1526 р.
У писемних джерелах монастир у скелі згадується верше під 1624 р. Існує дві версії щодо заснування монастиря. Відповідно до однієї, монастир заснували ченці Печерської лаври, що пішли з Києва, розореного монголами у середині ХІІІ ст., а за другою версією – афонські монахи, що йшли на Русь по Сіверському Донцю, це місце нагадало їм рідну Святу гору Афон.

З кінця XVII ст. споруджуються монастирські будівлі, в тому числі кам‘яний престольний храм (1698-1708 рр.).

З 1790 р. Святими Горами володів князь Г. Потьомкін, а пізніше – Енгельгардти.

У другій половині ХІХ ст. старі монастирські будівлі біля річки замінюються новими кам‘яними.

У 1850-1867 рр. в одній з келій здійснював свій подвиг затворництва преп. Іоанн (Крюков; помер у 1867 р.).

У 1922 р. монастир було закрито. У його будівлях створено одну з відомих оздоровниць в Україні. У 1980 р. ансамбль споруд оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. У 1992 р. монастир знову відродився.

У центрі обителі побудовано у 1859-1868 рр. за проектом А. Горностаєва п‘ятибанний престольний храм, над Святими вратами – церква Покрови Божої Матері (1850-1851 рр., архітектор К. Тон). На заході – два братських корпуси, на сході – колишній Гостиний двір обителі (комплекс споруд, що отримав сучасний вигляд у 1900 р.).

На північ від двору, коло підніжжя гори знаходиться підземний храм преп. Антонія та Феодосія Печерських; при вході на поверхню спорудили павільйон, біля нього заснували цвинтар для благодійників та нашановніших духівників монастиря; до початку 80-х рр. ХХ ст. павільйон було зруйновано, у 1993-1994 рр. відтворено підземний інтер‘єр; під залишками павільйону поховано князя Н. Б. Голіцина – учасника Вітчизняної 1812 р. та Кримської 1853-1856 рр. воєн, друга О. Пушкіна, письменника, перекладача, композитора (помер у 1866 р.).

На захід від Успенського собору розташовано нижній павільйон паломників (“Печерник”). Ліві ворота павільйону – вхід до печер.

Ще в кінці XVII ст. скелю увінчав Миколаївський храм, що зберігся донині. На схід від храму на скелі влаштовано оглядовий майданчик з каплицею св. Андрія Первозванного (50-і рр. ХІХ ст.; називається ще Верхнім павільйоном паломників). За деякими даними, ідея створення каплиці пов‘язана з ім‘ям Андрія Миколайовича Муравйова, частого гостя Святих Гір.

Архімандрит Арсеній, який бував у Палестині, дав горі, з якої виступає скеля, назву Фавор. Широку відомість Фавор здобув після того, як у 1867 р. тут почив і був похований преп. Іоанн (Крюков). У 1994 р. мощі подвижника було віднайдено та перенесено до монастиря.

У 2004 р. Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус лаври.