і в океані плаваю любві,

в моїх грудях кипить велика сила,

я  здійсню подвиг, лише дайте підрости.

Попереду усе: і успіх, й перемоги, любов і радість, рвіння до мети,

а якщо  лихо на шляху повстане, змету нещадно, та зітру сліди.

Будь  які хмари розведу руками, не перешкода й гори на путі,

я президентом України стану, лиш дайте час,  лиш дайте підрости!!

Той дивовижний світ тепла.

І світанковий промінь сонця

Був як остання мить легка.

Та життєрадісна й щаслива,

Ясна, весела, щедра й мила,

Ця посмішка немов зоря,

Вела крізь гори і поля.

Тяжкий то шлях був,

Неминучий.

Вона все йде, минає кручі.

Летить, біжить, повзе жагуче.

Але не плаче, не страждає,

Вона життя давно вже знає.

І посмішка її ясна,

Така тендітна й м'яка.

Ніхто не знає тих страждань,

Пізнань ридань і сподівань,

Які на тім шляху траплялись.

І знову й знову опинялись

Як ями, що тягнули вниз,

Щоб знову впасти десь поблиз.

І очі ті, немов зав'яли.

Вони втомились і благали:

Та зупинися світ жорстокий,

Поринь у тихий теплий спокій!

Усі жадають одного:

Визнань і чогось гідного.

Але ніхто не бачить суті,

Найтяжчого шляху життя.

Бо переможе не майбутній,

А той хто рине в небуття,

Не бачить різних перешкод,

Не бачить ранку та світанку.

Бо знає, кращих нагород

Йому не треба.

Лиш щоранку

Бачити той ясний світ

І посмішки зірок малих.

Та найрідніші будуть поруч.

А друзі, мов міцне крило,

Не звернуть від тебе ліворуч,

Залишуться усі разом.

Життя - складне велике діло.

І всі повинні пам'ятать,

Що це не просто бігти сміло,

Це треба думать і гадать.

Бо враз: і ясні світлі очі

Всі стануть темними, як ніч.

Лише той тихий сон щоночі

Поверне їх до місць своїх.

І знову в тих очах заграє

Безодня дивна і чудна.

І знову сонцем світ засяє

Від дивовижного тепла.

І в цю секунду все завмерло:

Немов хтось мить цю зупинив,

Щоб знов подумать недаремно

Про місце в світі одиниць.

Де вечір тихо прокладає шлях.

І очі ці, немов промінчик сонця,

Далеко дивляться і губляться у днях.

А поруч я сиджу, затримуючи подих,

Все думаючи, кращий шлях думок.

Це не проста розмова двох дівчат у лузі,

Це величезний плин емоцій та вимог.

Зірки з’явилися, з’явилися і рани.

Ніч потемніла разом з нами у гаю.

Дивлюся я у вирій бездоганний,

Тримаючи надію чарівну.

І не читаю я там казку на ніч,

Ба, навіть не баладу я кажу

Ця ніч жадає бачити віч-на-віч

З тобою нас і думу головну.

А ніч темнішає сильніше далі й далі.

Проте так само видно чорний силует.

На тій галявині, де сходить сонце рано

Сидить той найщасливіший дует.

Ніхто в житті не бачив їхні рани,

Ніхто в житті не чув їх плин думок.

Лише удвох вони сиділи і до ранку

Шукали зорепад усіх зірок.

Як фенікс, що народжується у вогні.

Вона криватиме і битиме ті дверці,

Які ведуть в пітьму і холод у моїй душі.

З твоїм останнім подихом вона відкрилась,

І поселилась десь всередині, в мені.

Вона миттєво, наче рідна, там прижилась,

І з нею я живе неначе у тюрмі.

Вона як самий лютий ворог - бʼє по плоті,

Не дивлячись, жива я ще чи ні.

І в ці моменти я згадую ті очі,

Які погасли в мене на плечі.

Я плакала, а біль тріумфувала,

Ти лиш лежав безмовно на землі.

Я своє серце би тобі віддала,

Щоб тільки знову ти хоть щось сказав мені…

Пробач, одразу не сказав, не зміг.

Я тут давно, в холодному окопі міцно стою,

Хоч і не відчуваю ніг.

За рідну землю полягти готовий,

За праву і свободу вікову,

Душа моя пролила вдосталь крові,

Ти не хвилюйся, рідна, вистою!

Мороз все більше брав і брав своє,

Страшенна хуртовина й запах диму,

Лунали вибухи, а він сказав:

– Люблю тебе, люблю і Україну!

Один момент і сильній свист в повітрі,

Він був солдат, десь років 20,

Востаннє він сказав:

– Мам, мушу бігти.

А руки охололи…на віки.

Бо не бачили подібного в найжахливіших снах.

І немає у нас іншого шляху,

Ніж пережити часи цього жаху,

І зберегти над головою дах.

І чи зумієш ти виправити мене?

Бо сподівання мої всі згублені вже.

І немає у мене іншої долі,

Ніж чекати біля моря погоди

І ритися в думках своїх.

І ти не уявляв, що так може статись,

Бо ні на кого не можна покластись.

І немає у тебе іншого вибору,

Ніж бути далеко, віяти надією

Що ти хочеш вернутись назад.

Тихенько плавляться вночі,

А я дивлюсь на тєє диво,

І щось аж холодно мені.

І пробирає морозець,

Холодний наче зимня ніч,

А стою, дивлюсь у небо,

І не до холоду мені.

І іноді в хати заходить,

Але його там не чекають,

І всі з усюди проганяють.

Гуляє вітер в полі бродить,

Та вже нікуди не заходить,

Ніхто його тут не чекає,

І він один, сумний гуляє.

Мелодія у серце проникає.

Під пальцями рояль живе й співа,

І музика навколо все тримає.

Труба злітає високо до хмар,

А віолончель заповнює нас чар.

Класична музика — як світлий сон,

Що гріє душу, наче рідний дім.