Otto I der Große

король Німеччини
2 липня 936 - 7 травня 973
Коронація: | 7 серпня 936, Ахен
Співправитель: | Оттон II Рудий (26 мая961 - 7 травня 973)
Попередник: | Генріх I Птахолов
Наступник: | Оттон II Рудий
Імператор Священної Римської імперії
2 лютого 962 - 7 травня 973
Коронація: | 2 лютого 962, Рим
Співправитель: | Оттон II Рудий (25 декабря967 - 7 травня 973)
Попередник: | Беренгар I фріульська
Наступник: | Оттон II Рудий
герцог Саксонії
2 липня 936 - 961
Попередник: | Генріх I Птахолов
Наступник: | Герман Біллунг
Герцог Франконії
2 жовтня 939 - 7 травня 973
Попередник: | Еберхард Франконский
Наступник: | Оттон II Рудий
Народження: | 23 листопада 912
Валльхаузен, Саксонія
Смерть: | 7 травня 973 (60 років)
Мемлебен
Місце поховання: | Магдебурзький собор
Рід: | Саксонська династія (Людольфінгов)
Батько: | Генріх I Птахолов
Мати: | Матильда Вестфальська 
Дружина: | 1-я: Едіт Англійська
2-я: Адельгейда Бургундська
Діти: | Від 1-го шлюбу:
син: Людольф
дочка: Ліутгарда
Від 2-го шлюбу:
сини: Генріх, Бруно, Оттон II Рудий
дочка: Матильда

Імперія була заснована східнофранкським королем Оттоном I, другим правителем із Саксонської династії та розглядалась як пряме продовження античної Римсьокї імперії та франкської імперії Карла Великого.

Вірогідність швидкого краху імперії, або, принаймні, краху влади Габсбургів в Німеччині, після «Завершальної постанови» імперської депутації 1803 року стала очевидною навіть для самого імператора Франца II. У 1804 р. він прийняв титул імператора Австрії, прагнучи залишатися рівним за рангом з Наполеоном, проголошеним в тому ж році спадковим імператором французів. Хоча акт прийняття титулу імператора Австрії не порушував безпосередньо імперську конституцію, він свідчив про усвідомлення можливості втрати Габсбургами престолу Священної Римської імперії. Небезпека того, що римським імператором буде обраний Наполеон, стала реальною вже в 1804 р., коли останній відвідав давню імперську столицю Аахен і могилу Карла Великого. Ідеї прийняття Наполеоном римської корони симпатизував навіть ерцканцлер імперії Карл-Теодор Дальберг.

Проте, смертельний удар Священній Римській імперії наніс не акт заснування Австрійської імперії, а війна третьої коаліції 1805 р. Армія Франца II була розгромлена в битві під Аустерліцем, а Відень захоплений французами. На стороні Наполеона в цій війні билися війська Бадена, Баварії і Вюртемберга, що не викликало жодної негативної реакції в імперії. Франц II був вимушений укласти з Францією Пресбургський мир, згідно з яким імператор не лише відмовлявся на користь Наполеона і його сателітів від володінь в Італії, Тіроля, Форарльбергу іПередої Австрії, але і визнавав за правителями Баварії і Вюртемберга титули королів, щонь юридично виводило ці держави з-під якої-небудь влади імператора і надавало їм майже повний суверенітет. Австрія остаточно була відтиснена на периферію Німеччини, а імперія перетворилася на фікцію. Як підкреслював Наполеон в листі доТалейрана після Пресбургського договору:

« | Більше не буде рейхстагу [...], більше не буде і Німецької імперії |  »

Процес розпаду імперії набирав оберти. У січні Швеція оголосила про припинення участі представників своїх північнонімецьких володінь (Передня Померанія) в загальноімперському рейхстазі і анулюванні імперської конституції в німецьких землях, що належать їй. У травні 1806 р. імперський ерцканцлер Дальберг, не зважаючи на протест імператора, призначив своїм коад'ютором і наступником дядька Наполеона кардинала Йозефа Феша, француза, що не говорить ні слова німецькою. В разі смерті Дальберга Феш став би главою уряду Священної Римської імперії. На думку нового австрійського канцлера Іоганна Філіппа Штадіона, перед імперією відкривалися лише дві перспективи: розпуск, або реорганізація під французьким пануванням. 12 липня 1806 р. Баварія, Вюртемберг, Баден, Гессен-Дармштадт, Нассау (обидві лінії), Берг, ерцканцлер Дальберг і вісім інших німецьких князівств підписали в Парижі договір про утворення Рейнського союзу під заступництвом Наполеона. 1 серпня ці держави оголосили про свій вихід із складу Священної Римської імперії. Незабаром почалася медиатизація учасниками Рейнського союзу суміжних володінь імперських лицарів і дрібних графств, в результаті якої число німецьких державних утворень скоротилося з двохсот до ледве більше сорока.

Акт Франца II про складання корони імператора Священної Римської імперії

22 липня 1806 року австрійський посланець в Парижі отримав ультиматум Наполеона, згідно з яким у випадку, якщо Франц II не відречеться від престолу імперії до 10 серпня, французькі війська атакують австрійські володіння. У Відні вже протягом довгого часу велися дискусії про доцільність збереження Священної Римської імперії в умовах абсолютного домінування Франції в Німеччині. Перемогла позиція канцлера Штадіона, що вважав, що існує серйозна небезпека перетворення імперії у французький протекторат, і що збереження Францем II імперського престолу неминуче спричинить війну з Наполеоном, до якої Австрія була не готова. Відмова від корони стала неминучою. Очевидно, на початок серпня 1806 р., отримавши гарантії французького посланця, що Наполеон не надіне корону римського імператора, Франц II зважився піти на зречення.

6 серпня 1806 року Франц II оголосив про складання з себе титулу і повноважень імператора Священної Римської імперії, пояснивши це неможливістю виконання обов'язків імператора після укладення Рейнського союзу. Одночасно він звільнив імперські князівства, класи, чини і посадових осіб імперських установ від обов'язків, накладених на них імперською конституцією. Хоча акт про зречення і не був бездоганний з юридичної точки зору (досі ведуться дебати з питання, чи мав імператор право одноосібно приймати рішення про скасування імперії), в Німеччині вже не було політичної волі підтримувати існування імперської організації. Священна Римська імперія перестала існувати.

Франц II (лютого 1768, Флоренція —2 березня 1835, Відень) — король Німеччини (римський король) з 1792 року, останній імператор Священної Римської імперії німецької нації з 7 липня 1792 по 6 серпня 1806 року, перший імператор Австрії з 11 серпня 1804 року до самої смерті. Як імператор Австрії (а також король Богемії, Угорщини, а також Галичини та Володимирії з 1 березня 1792 року) носив династичний номер Франц I.

Рудольф I (нім. Rudolf von Habsburg; 1 травня 1218, замок Лімбург, Сасбах, поблизу Фрайбурга, 

Помер: 15 липня 1291 р., Шпаєр, Німеччина

Військова система імперії спочатку базувалася на феодальному обов'язку васалів імператора надавати військові контингенти у разі потреби. Ядром імперської армії були лицарі, виставлені світськими і духовними князями. Окрім них до військових походів притягувалися міністеріали, а для потреб оборони до XII століття використовувалося також вільні селяни (лат. milites agrarii). За сучасними оцінками[23], в кінці X століття для своїх походів до Італії імператор міг збирати до 6000 озброєних лицарів лише з одного Німецького королівства. Умови військової служби визначалися феодальними звичаями і затверджувалися рішеннями з'їздів князів імперії. Верховним головнокомандувачем був імператор. Окрім імперської армії найбільші феодали, особливо правителі прикордонних марок, володіли власними військовими контингентами, які дозволяли їм вести самостійну зовнішню політику.