Автор не називає нам його справжнього імені, так і сам герой на прохання представитися, відповідає: «Не будем об этом». Прізвиськом Майстер іменує його кохана Маргарита, на знак визнання його літературного таланту. Сам же він вважає себе недостойним цього прізвиська, каже, що Маргарита перебільшує його геніальність(це показує його скромність, або невпевненість у своїх здібностях)

Неможливість опублікування роману через цькування критиків приводить Майстра до нервового зриву і депресії. За помилковим доносом «друга» Алоїзія Могарича, який мріє зайняти кімнату Майстра, він потрапляє до в’язниці на кілька тижнів, виходить звідти повністю зломленим і розчавленим, сам приходить в клініку Стравінського, вважаючи себе невиліковним душевнохворим. В клініці він знайомиться з поетом Іваном Бездомним, якого згодом називає своїм «учнем» і доручає йому закінчити роман про Понтія Пілата, і якому буде з’являтися  у сні в ніч весняного повного місяця. Книга Майстра дуже зацікавила Воланда. Саме він згодом допоміг Маргариті витягти коханого з клініки, повернув спалені рукописи. Однак він абсолютно пригнічений і зломлений морально: «…Я, знаете ли, не выношу шума, возни, насилий и всяких вещей в этом роде. В особенности ненавистен мне людской крик, будь то крик страдания, ярости или иной какой-нибудь крик. У меня больше нет никаких мечтаний и вдохновения тоже нет, ничто меня вокруг не интересует, кроме нее, — он … положил руку на голову Маргарите, — меня сломали, мне скучно, и я хочу в подвал.» У Москві їх тіла померли, Майстер з Маргаритою знаходять в потойбічному світі даному їм Воландом «спокій», де Майстер зможе писати гусячим пером. Воланд вирішив забрати їх з собою, так як їм не було місця серед жадібних, боягузливих і нікчемних людей.