Кірху було збудовано у 1906 році як храм Луцької лютеранської громади. З часу побудови вона виконувала роль одного з головних храмів німецьких колоністів Волині. Однак у зв'язку з подіями Другої світової війни занепала. В радянські часи вона належала різним установам, головному архіву. Із розпадом Радянського союзу кірха була віддана громаді баптистів, які належно відреставрували споруду. Тепер вона є пам'яткою архітектури, силует якої займає вагоме композиційне та естетичне місце у загальному тлі Луцького заповідника.

Будинок пережив війну, і був добудований уже «совєтами». Запланували спорудити тут готель – і просто добудували будинок Подовжика. 

Так на зламі 1950-1960 років готель набув того вигляду, який має і досі – з колонами у центральній частині і двома корпусами – одним польського, іншим радянського часу.

(Мельник Дарина) 

Нелегкий шлях пройшли чехи від першого дня поселення на Волині до сьогодення. Спільно з українцями пережили вони революції, війни та перемоги, голод та свято, радість та сум. Збереження своєї національної ідентичності було чи не найголовнішим для чехів, які в пошуках нової долі сім’ями приїздили на Волинь із середини XIX століття. Однією з важливих подій у житті чеської громади на Волині було будівництво на початку 20-х років XXст. чеської школи в Луцьку. Знаходилася вона по вулиці Пілсудського,19. Нині у цьому приміщенні розташований Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти (вул. Винниченка, 31). Тут також діє чеське товариство «Матіце Волинська».

Саме у стінах єврейської гімназії, де було так зване робітниче гетто, у 1942-му вибухнуло одне з перших єврейських повстань.

За описами краєзнавців, будівлю звели наприкінці ХІХ століття. Чех Володимир Прайзлер придбав його і зробив ресторан, пізніше власник доробив прибудови і влаштував Заїжджий двір, щоб гості могли заїздити кінними каретами.
Відношення чехів до українців було хороше, про що свідчить розповідь лучанки, яка живе в старому місті, про момент, коли її мама працюючи у родині чеха Володимира Прайзлера, випадково розбила дорогий сервіз. Однак сім'я Прайзлерів не надала цьому випадку уваги та не покарала служницю. Цей момент із життя матері, лучанка розповідає майже завжди, коли проходить поряд з цією будівлею.

Сьогодні ж це приміщення перебуває в аварійному стані і хто б міг подумати, що ще сто років тому у цих стінах грала музика, лунав сміх та відпочивали мешканці та гості міста.

А ще раніше ця споруда могла мати абсолютно промислове призначення. Тут міг бути млин або ж зерносховище. На даху будівлі свого часу було щось схоже на великий купол. Та й фасад нагадає типову промислову споруду.

Театр у цих стінах діяв до 1926 року. А далі споруду реорганізували під вчительську семінарію.

Меморіал жертвам Голокосту на місці наймасовіших розстрілів відкрили 10 червня 1990 року.

Щоби потрапити на місце розстрілів, треба пройти через території Гнідавського цукрового заводу. Поруч невелика посадка і промзона. Щороку сюди приходять представники єврейської громади краю, щоби вшанувати полеглих. 

Кілька років тому тут з ініціативи Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму та організації «Оалей Цадікім – Гадер Авот» встановили пам’ятний знак.  На місці могил виросла одна з центральних вулиць обласного центру. Просто на старий цвинтар нині «виходять» вікна багатоповерхівок з проспекту Волі. Правда, від цвинтаря вже – ні сліду.