Іспанський шлях — поширення католицизму та іспансь-кої мови через енком’єнду. Англійський шлях — через проведення політики апарте-їду — вигнання місцевого населення.

Але деякі держави і народи Сходу — Китай, імперія Османа, Афганістан, Персія — зберегли певні ознаки незалежності.

   Вони мали уряд, законодавство, армію, поліцію, можливість підтримувати відносини з іншими державами. Колонізатори ж нав’язали їм нерівноправні договори, які обмежили їхню самостійність у галузі торгової, фінансової, митної політики, фактично пере

творивши їх на напівколонії.

Такими ознаками можуть бути:

Промисловий капіталізм був зацікавлений в розвитку східних ринків, в продажі там промислових товарів і купівлі сировини. Це привело до колонізації, яка в тій чи іншій мірі охопила весь світ. Але для того, щоб забезпечити свої зростаючі потреби, європейці нарощували в країнах Сходу виробництво сировини (бавовни, каучуку, мінеральних ресурсів тощо) і, головне, перетворили все вироблене в товар, тобто створили єдиний світовий ринок організований по капіталістичним стандартам. А для того, щоб такий ринок працював, потрібно було створити інфраструктуру (банки, підприємства, залізниці, порти). Слід до додати ще й належну кількість освічених людей які її обслуговують. Так зародилася нова національна еліта, яка стала на боротьбу за незалежність.

 У будь-яких соціумах, з якими стикалися європейці, була власна верхівка. Вона програла європейцям. Першою реакцією переможеної місцевої верхівки було бажання пристосуватися до нових реалій. Перш за все довелося переоцінити звичні цінності порівнюючи їх з теми, що несли з собою колонізатори, будь то торгівці чи бізнесмени, солдати чи колоністи, місіонери чи адміністратори. А порівнювати, зрозуміло, було що. Європейська наука і техніка, перш за все воєнна, говорила сама за себе. Швидко зростаючий стандарт рівня життя, незвичні конституційно-демократичні права, свободи, гарантії, які захищали не лише інтереси власника, але й достоїнство громадянина, плюралізм політичного життя, обмеження ролі релігії — все це зумовило чималий вплив на соціальні верхи Сходу. Вони були готові активно співробітничати з європейцями, жадібно переймали досягнення науки й культури, отримували європейську освіту і, отримуючи підтримку колоніальної адміністрації, прагнули співробітничати з нею. Така позиція проявилася у відповідних реформах. Реформи XIX ст. були прагненням Сходу вирватися єдиним ривком з відсталості і наздогнати хоч у чомусь Європу. Такими були: політика «самопосилення» в Китаї; «реставрація Мейдзі» в Японії; танзимат в Османській імперії.

Європейський зразок на той час був орієнтиром для можновладців. І хоч суспільство зазвичай опиралося реформам (перш за все релігійні кола, які опиралися на консервативну масу селянства), цей спротив порівняно легко долався. Як в колоніях, так і в інших країнах Сходу здійснювалися конституційно-демократичні перетворення за європейським зразком, створювались парламенти, починалася процедура демократичних виборів. Словом, друга половина XIX ст. була часом сподівань на те, що Схід впишеться в європейські стандарти. Ситуація стала змінюватися в кінці XIX ст. на початку ХХ. Схід прокинувся і це пробудження виявилося зовсім не таким, як уявлялося. І сьогодні багато країн Сходу є відсталими регіонами, які не здатні бодай наблизитися до розвинутих країн. Це породжує заздрість і ворожнечу.

Інші наслідки. Зрозуміло, колоніалізм мав також і негативні наслідки. Наприклад, через політику колоніальної адміністрації в Індії сталося кілька голодоморів. Протягом Великого Голоду 1876-78 загинуло від 6,1 до 10,3 млн чоловік, підчас Індійського голоду 1899—1900 від 1,25 до 10 млн чол. Колоніалізм викликав глобалізацію хвороб. В 1820 р. по Індії прокотилась пандемія холери, яка розпочалась в Бенгалії, від неї померло 10 тис. британських військових, і незчисленна кількість індусів. В період 1817—1860 загинуло понад 15 млн чол., в період 1865—1917 ще близько 23 млн. В середині 19 ст. в Китаї розпочалась Третя пандемія чуми, яка прокотилась по всім континентам, в одній лише Індії убивши 10 млн чол. Проте, завдяки європейській медицині справи з лікуванням поліпшилася. Проведення масової вакцинації від віспи привело до зниження смертності від цієї хвороби в кінці XIX ст.

  |

На третьому етапі колоніальної політики відбувається зміна напрямку колоніальної політи-ки — до колоній переносяться виробництва. Вартість праці в колоніях була мізерною, витрати на видобуток ресурсів також були незначними, що дозволяло виробляти дуже дешеву продукцію. Проте машинобудування та інші високотехнологічні виробництва залишалися в метрополіях, що давало змогу утримувати колонії в підпорядкуванні, крім того не виникала необхідність у високо-кваліфікованих робітниках.

• відмінності в порядку формування і функціонування державних інститутів метрополії і колонії,

• домінування одного етносу або нації,

• обмеження населення колонії в правах,

• політичне панування метрополії,

• економічна експлуатація,

• руйнування культури корінного населення як примітивної,

• нівелювання етнокультурних і релігійний особливостей,

• нав’язування офіційної метрополітальної культури,

• формування ідеології, що виправдовує панування (расизм, месіанство тощо) та поширює імперські міфи й стереотипи.

·             Метрополії направляли до цих територій значні капітали.

·             Були закладені основи спеціалізації сільського господарства у виробництві експортних (технічних) культур.

·             У колоніях будувалися залізниці.

·             Створювалася система освіти.

·             Кількісно і якісно зростала місцева бюрократія.

·             Панування європейських країн стримувало зростання злочинності і розвиток міжнаціональних та міждержавних конфліктів на етнічному та релігійному грунті.

   Процес формування всесвітнього ринку був невід’ємним від процесу створення колоніальної системи.

Колоніальні пограбування та загарбання, національне гноблення, нерівність, свавілля та насильство, колоніальне рабство й національне безправ’я.

Урешти – решт, боротьба між найбільш “цивілізованими” націями за панування “нецивілізованими” народами – ось ті форми, у межах яких відбувався процес зближення народів.

   Таким чином, колоніальна експансія європейських держав і США гальмувала соціально – економічний розвиток країн Азії, Африки та Латинської Америки, негативно вплинула на історичну долю їхніх народів. ЇЇ наслідки відчуваються й досі.

Разом із тим вторгнення колонізаторів до країн Азії, Африки та Латинської Америки, незалежно від їхньої волі чи бажання, мало й певні позитивні наслідки.

Вимушене залучення країн Азії, Африки та Латинської Америки до світового ринку сприяло розвитку в них товарно – грошових відносин і формуванню нових, притаманних Європі та Америці соціальних груп і соціальних відносин.

   У країни Азії, Африки та Латинської Америки почала проникати передова техніка й технологія виробництва: залізниця, телеграф, телефон, кіно тощо.

Виник взаємозв'язок усіх ланок світового господарства, які вже не могли існувати одна без одної.

   Розвиток світового господарства й транспортної системи сприяв відвідинам європейцями екзотичних країн, де вони знайомилися з культурою та мистецтвом інших цивілізацій. Це справило великий вплив на європейське мистецтво. У другій половині XIX ст. виникає мода на китайський та японський живопис, індійське танцювальне мистецтво, персидську поезію.