Зарубіжна література 7 клас. Давньоруські билини. by Тетяна Будак-Захарова https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g Made with serendipity en-us 2016-09-11 15:49:09 UTC 2016-09-11 17:05:48 UTC hello@padlet.com Ілля Муромець: свідчення та легенди tanzakharova2702 https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122965555 2016-09-11 15:51:48 UTC https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122965555 Фільм-казка 1959 р. tanzakharova2702 https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122965612 (за мотивами давньоруських билин)]]> 2016-09-11 15:52:49 UTC https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122965612 МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ tanzakharova2702 https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122966115 2016-09-11 15:58:32 UTC https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122966115 tanzakharova2702 https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122966619 2016-09-11 16:07:34 UTC https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122966619 Героїчний епос билини, думи, історичні пісні Український народ представляють старини, або старинки, більш відомі як билини. Це твори про богатирів: селянського сина Іллю Муромця, похованого у Києво-Печерській лаврі, Добриню, Микулу Селяниновича та ін. Унаслідок монголо-татарської навали билинна традиція поширилась на північ. Отже, першим і найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були Старини (билини). Незважаючи на те, що досить довго російські вчені намагалися довести, ніби билини є виключно російським епосом, що билинна традиція не збереглася в Україні, все ж не можна нехтувати рядом історичних і фольклористичних доказів, що свідчать про протилежне. У билинах згадуються лише такі міста, як Київ (найчастіше), Чернігів, Суздаль, Галич, Новгород; в билинах йдеться про політичні зв’язки, торгівлю держави, у якій вони виникли, з Цареградом, Близьким Сходом, Індійським царством. Билини виникли в княжий період Русі на основі абсолютно конкретних історичних подій; що головним центром билинного епосу були Київ, Чернігів, Галич, Новгород, а центральні персонажі – Ілля Муромець, Альоша Попович, Добриня, Гліб Володієвич та інші є історичними особами, чиї імена зафіксовані у «Повісті минулих літ», інших хроніках та рукописних документах того часу. Ці ж образи продовжують побутування в українському фольклорі інших жанрів (баладах, думах, легендах, казках, піснях). Старини (билини) – це героїчний епос Русі, що виник у княжу добу – в період зламу світогляду древніх русичів. Це відображено в їх змісті: співіснування у них двох світоглядних систем – міфологічної та християнської, що не протиставляються, а взаємопереплетені у цих текстах. Варто особливо підкреслити, що, незважаючи на наявність міфологічних елементів, билини є історичним епосом, а не художнім вимислом. Просто в процесі побутування епос, в якому відображені достовірні події, обростав рисами народної фантазії.І навіть у билинах з казковими елементами переважає історична конкретика: точна вказівка місця подій (Київ, Новгород, Чернігів), відтворення імен київських князів та їх нащадків, кожному з яких відповідають певні подвиги чи життєві ситуації. Вони в основному збігаються з літописними записами про діяння та особисте життя того чи іншого князя. Отже, для українців билини є справжнім історичним епосом. Процес поширення билин на територію сучасної Росії історично зумовлений. Як свідчать історики, в період татаро-монгольського іга в 13 – 14 ст. народні скоморохи – виконавці билин, як багато русичів, втікали у глиб княжої держави, до самих окраїн, часто доходячи аж до Уралу та Сибіру. Звідти вони вже не повертались назад, залишаючись у безпечних, недосяжних для татаро-монголів місцях. Так билинна традиція поширилась на російських землях. Отже, билини – це епічні героїко-історичні твори, які широко побутували у княжі часи у виконанні співців-музик та народних скоморохів. У них знайшли своє відображення історичні події і постаті Київської держави 10 – 14 ст., що підтверджується літописами та іншими історичними рукописними документами цього періоду. Термін «билина» з’явився у І половині ХІХ ст. До того це слово побутувало в народі в іншому значенні – «те, що було». У такому сенсі воно зустрічається у «Слові о полку Ігоревім» («по билинам сего времені»). Першопочаткова назва цього жанру була «старина» або «старинка». Так свої твори називали виконавці билин. Ця назва досі збереглась у районах їх побутування — північних територіях Росії та на Кавказі (регіонах кавказьких козаків). Відповідно до часу зображуваних подій та особливостей їх висвітлення билини поділяються на певні цикли.: Міфологічний або дохристиянський цикл, багатий відголосками язичницького світогляду, древніх вірувань слов’ян. Сюди зараховують билини про Микулу Селяниновича, Святогора, Вольгу Всеславича (які віддзеркалюють мотиви переказів про Київських князів Олега і Ольгу). Київський цикл з центральним образом князя Володимира, в якому поєднано риси Володимира Великого і Володимира Мономаха. Він поділяється на тематичні підцикли про Іллю Муромця (Муровця) – чернігівського богатиря, Альошу (Олексія) Поповича, Добриню та інших. Волинсько-Галицький цикл про князя Романа, Дюка (Дуку) Степановича, Чурила Пленковича, Михайла Казарина, Дуная та ін. Новгородський цикл про Василя Буслаева, Садка та ін. Казково-новелістичний цикл про Гліба Володієвича, Соловія Будимировича (Гудимировича), Хотіня Блудовича, Івана Годиновича та ін. У міфологічному циклі найбільше казкових сюжетів, міфічних істот, фантастичних подій. Центральним персонажем циклу є Вольга. Незважаючи на фантастичні елементи билин, усі описані в них події мають під собою міцне історичне підґрунтя. Зокрема ім’я «Вольга» більшість вчених співвідносить з іменами київських князів X ст. Олега і Ольги (ще й досі в народі, особливо в Галичині побутує подібна трансформація цих імен, типу «Вольґа», «Волько» та ін.). Більше історичної правди передано в билинах Київського циклу. Першим за часом героєм є Добриня Никитич, зв’язок якого з історичним прототипом не викликає сумнівів. У літописах описано історичний факт, що Ольга (дружина князя Ігоря, якого вбили древляни), помстившись древлянам за смерть чоловіка, вбила їхнього князя Мала, а його дочку Малушу забрала до себе ключницею. Син Ольги Святослав закохався в Малушу, і в неї народився позашлюбний син князя – Володимир, який після батька царював на Київському престолі. Літопис згадує і про Добриню – рідного брата Малуші, відповідно дядька Володимира Великого. Добриня – родоначальник ряду поколінь Новгородських князів – описаний в літописі як «храбр і наряден муж», сподвижник Володимира у військових походах і зборі данини, його радник у справах внутрішньої та зовнішньої політики, її активний упроваджувач. Оскільки той період характеризується поширенням християнства на Русі, в билинах про Добриню пригасає міфологічний елемент. Найвідомішим героєм київського циклу, який у 15 билинах виступає центральним персонажем, а згодом зустрічається епізодично, є Ілля Муромець. Його ім’я згадується і в епосі інших народів. У німецькій поемі про Ломбардського правителя Ортніта він називається Ілля Русин (Ilias von Ruizen). У північногерманській «Тідрек-сазі» дійовими особами є руський князь Володимир і Ярл (тобто приближений) короля Греції Ілля. Це свідчить про популярність богатиря Іллі не тільки в межах Русі (православна церква навіть назвала його святим і зображала Іллю на іконах), а й серед інших народів. Ці німецькі джерела помагають зрозуміти походження богатиря. Міста Мурома тоді ще не було. Всі події, пов’язані з життям і діяльністю Іллі, відбуваються у Чернігові або у межах Чернігівського князівства. Виходячи з німецьких варіантів його імені Murawlenin або Morowlin, а також українських та білоруських його варіантів як Муровець, Моровець, німецькі дослідники давньоруського епосу твердять, що батьківщиною Іллі було місто Моровськ Чернігівського князівства, тому не дивно, що богатир Ілля звільняє чи охороняє Чернігів – свою столицю. У другій половині 12 ст. місто Моровськ було повністю спустошене, люди, втікаючи від ворогів, освоювали Муром – Рязанські землі, куди і перенесли билини про Іллю, але це було значно пізніше їх виникнення, близько 11 ст., бо на рубежі 11 – 12 ст. Ілля вже був відомий у німецьких джерелах, а про Північно-Східну Русь (Ростово-Суздальське князівство) ще навіть не було і згадки. У билинах про Іллю Муромця чітко простежується ідея християнства. Він не був богатирем з дитинства (як його попередники, наділені чудесними надприродними якостями ще до народження). Старини про Альошу Поповича теж мають перегуки з ростовським літописом. Це ім’я з огляду на пізніший час його життя (І чверть 13 ст.) широко побутує не лише в билинах, а й думах «Дума про Олексія Поповича») та історичних піснях того періоду. Аналогічно до зв’язку билин Київського циклу з Київським літописом, виявляються паралелі билин Галицько-Волинського циклу з Галицько-Волинським літописом. Так, у билинах про викрадення литовськими королевичами дружини князя Романа відображені литовські напади на князівство Романа Галицького у 14 ст. Билинне ім’я королевичів «Витвики» співвідноситься з відомим в історії ім’ям Витовта. Билини цього циклу не позбавлені міфічних елементів. Зокрема, князь Роман (подібно Вольгові) може перетворюватись на пташку чи звіра, щоб проникнути у ворожий табір; з ріки крові убитого Дуная починається нова річка, яку називають його іменем. Переплетення історичного і міфологічного знаходимо і в інших билинах цього циклу (про Дуку, Чурила, Михайла Потіки). Порівняно з київськими галицько-волинські билини образніші, відрізняються детальними художніми описами з витонченою народною поетичною символікою, їх поетика переважає над доволі схематичними оповідями київського циклу. Билини Новгородського циклу значно відрізняються від попередніх художньообразним ладом. Вони створені пізніше і відтворюють торгово-купецьке (а не княже) буйно-розгульне середовище Новгорода. Герої київського циклу – богатирі, кінні або піші воїни, які майже не знають водних шляхів. Новгородський цикл повністю співвідноситься з водною стихією (богатирі пересуваються тільки водними шляхами, битви – усі на воді, єдине «сухопутне» побоїще цього циклу відбувається на мості через ріку Волхов (Волга). Найбільша водна стихія з її підводним царством, населеним різноманітними істотами, представлена у групі билин про Садка. Цей герой, на відміну від інших центральних персонажів билин, не воїн, а гусляр. Його гра має магічну силу впливати на природу (розколихувати озеро чи море). Садко-музикант навіть перетворюється на Садка-будівничого, але його суть залишається тою ж: творити красу для юдей, служити мистецтву. Торгівля і багатство для нього лише засіб життя, а не ціль, як в інших купців. Зовсім іншого плану є другий герой цього циклу – Василь Буслаев. Якщо Садко – творець-зодчий, то Буслаєв – уособлення руйнівної сили. Буслаєв – не воїн, він не здійснює жодного подвигу, навіть не вміє користуватися зброєю. Набираючи свою дружину, він випробовує воїнів не вмінням володіти зброєю, а здатністю зносити удари «червленим вязом» і пити «зелено вино». Буслаєв і його дружина «бьются-дерутся» з новгородцями кулаками і дубинами. Ці бійки, постійні суперечки і сварки Василя Буслаєва і є темою усіх билин про цього героя, який став справжнім відображенням російської ментальності. Билини казково-новелістичного циклу не мають під собою чіткої історичної основи, написані переважно на казкові, часто соціально-побутові сюжети. У них розповідається про одруження богатирів, побутові суперечки (відбиття епохи княжих міжусобиць), які передано з численними казковими елементами, рисами язичницьких вірувань, протистояння злих і добрих сил, залишками давніх культів поклоніння небесним світилам, переспівами старовинних казок. Художній світ билин вирізняється тиму, що в них поряд з конкретними історичними особами співіснують казково-міфологічні істоти (змій, Соловей-розбійник, морський цар і ін.), але події подаються як достовірні життєві факти, а не вигадані історії. Характерним для билин є художній образ чарівного коня, який допомагає героєві у його битвах та героїчних подвигах... Композиція билин є усталеною. Кожна билина ділиться на три частини: зачин (заспів), виклад і кінцівку (ісход). Зачин і кінцівка мають спеціально вироблені поетичні форми і творять певне обрамлення. Поетична мова характеризується вживанням постійних епітетів (чисте поле, ясне сонце), паралелізмів, особливо коли внутрішній духовний стан чи риси людини порівнюються з явищами природи: «на заході красне сонечко – на відході життя дівиче»; порівнянь (багато з яких гіперболічні): богатир б’є ворогів, мов траву косить; метафор (які майже не сприймаються як прийом іносказання): «заспівала тятива», «розгорівся бенкет»; метонімій: «ікона, втоптаная в грязь» – явище ворожого безчинства і грабежу відтворюється його окремою деталлю. Важливу роль відіграє гіперболізація та ідеалізація героїв. Билинний вірш побудований за законами народного тонічного віршування. У давнину билини (старини) виконувались у супроводі струнного музичного інструмента (найчастіше гуслів), але у ході побутування цей компонент виконання втратився. tanzakharova2702 https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122966787 2016-09-11 16:10:09 UTC https://padlet.com/tanzakharova2702/i5wdnoano8g/wish/122966787