Святий Миколай дуже шанований українцями, його вважають найближчим до Бога святим. Щиро і таємно він роздав свою велику спадщину бідним, бо поважав одне багатство – милосердя. Цим заслужив нагороду в Бога – творити чудеса: зцілював безнадійно хворих, припиняв бурю на морі, розбрат, установлював мир посеред війни... Тому його називають Чудотворцем.

Святкування Миколая в Україні почалося ще за князя Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в ХІ столітті.

На Миколая – все для дітей! Перед святом діти пишуть листи святому Миколі, у яких розповідають про те, чого досягли за рік, чи слухалися батьків, а також прохають про подарунки.

Вранці чемні малюки знаходять під подушкою чудові подарунки і купу солодощів: фрукти, цукерки, особливе печиво «миколайчики». Нечемні ж – тільки різочку.

24 грудня – Святий вечір

Одне з найбільш важливих родинних свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім'я і словом, і ділом створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. Її прикрашали витинанками, святковими рушниками, солом'яними різдвяними «павуками». Звичайні й буденні предмети в цей вечір набували чарівної сили.

За традицією, весь день перед Різдвом нічого не їдять – чекають на першу зірку, що сповіщає про народження Ісуса Христа. А як побачать її на небосхилі, родинами збираються на урочисту вечерю.

На стіл подають 12 пісних страв: варений горох, смажену капусту, рибу, квасолю, вареники, картоплю, гриби, гречану кашу, голубці, коржі, головними стравами є кутя та узвар. До столу господиня в основному подає дари саду й городу, щоб таким чином подякувати минулому року за благополуччя родини.

25 грудня – Різдво Христове

З нього почалася нова ера і нове літочислення. Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія – народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Його народила діва Марія, яку з тих часів називають Богородицею. Різдво – одне з 12 найбільших християнських свят, люди йдуть до церкви на святкову службу.

Після святкової літургії завершується Різдвяний піст і починається Коляда. 

Коляда – це бог свята й миру давніх слов'ян. В язичницькі часи на свято Коляди вшановували день зимового сонцестояння. А нині Колядою називають період, коли співаються різдвяних пісень, бажаючи господарям щастя й злагоди.

https://youtu.be/AYwT_GqLNus

31 грудня – Щедрий вечір

Уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем збігається з днем преподобної Меланії. Вечір перед Новим роком має й третю назву – Щедра Кутя. Бо ж, на відміну від постового Святвечора, його стіл дуже багатий – м'ясний. Господині готують купу смачних страв: холодець, ковбасу, печеню, пироги й кутю та інші. У дореволюційному селі немало було таких сімей, що цілий рік недоїдали, але для новорічного столу припасали все потрібне.

Народні повір'я стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви – можна просити в Бога про найпотаємніше.

1 січня – Святого Василія Великого

Святий Василь Великий був богословом і вважався покровителем землеробів. Саме від цього походить головний обряд цього свята – засівати оселі.  Зерно є символом нового життя, тому, заходячи в хату, її обсипають зерном. Посипаючи збіжжям хату, щедрувальники "засівали" її добром і достатком. Засівають хлопці, бо дівчатам цього робити не можна. При цьому примовляють: «Сієм, сієм, засіваєм, з Новим роком вас вітаєм! Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця!». Посівальника припрошували хоч на кілька хвилин присісти: «Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та старости, бо ж маємо дорослу дівку!».

За повір'ям, якщо на Василя першим у хату завітає гість чоловічої статі, весь рік буде щасливим й багатим. Так і повелося, що зранку хлопчики до 14 років засівають власну оселю житом-пшеницею (символами родючості й добробуту), а потім біжать посівати до сусідів, вітаючи їх «із Новим роком, з Василем!». Господарі ж у свою чергу обдаровують посівальників пирогами, горіхами, цукерками й дрібними грошима.

6 січня – Святе Богоявлення

На згадку про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан свято Богоявлення в народі називають Водохреща, або Йордан. Це одне з 12 найбільших християнських свят різдвяно-новорічного циклу. Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді, а свято називають Богоявлення.

Своїм водохрещенням у Йордані Спаситель започаткував Таїнство водохрещення – одне із семи головних церковних таїнств, через яке людина ніби наново народжується для життя в Христі. 

Наші предки цього дня вшановували богиню річок Дану. Вважалося, що вода цього дня стає чарівною, нею умивалися дівчата, щоб бути вродливими, нею лікували хвороби і захищалися від нечистої сили.

2 лютого – Стрітення Господнє

Це одне з 12 найбільших християнських свят, яке завершує Різдвяний цикл. В народі додають – стрітення зими з весною. Та насправді свято зовсім про інше. 2 лютого Ісус Христос у віці сорока днів від народження був принесений батьками до Єрусалимського храму, де відбулась дивовижна зустріч праведного старця Симеона з Немовлятком Ісусом Христом.

За традицією, у церкві на Стрітення святять «стрітенську воду» і «громичну свічку», яку зберігають удома і запалюють під час грози, аби уберегтись від блискавок, від пожеж, від війни. В день Стрітення, коли  приходили з церкви, запалювали «громичну» свічку – «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерева не побив». «Страсну» свічку намагалися принести додому запаленою і викоптити сажею хрест на дверях – «щоб лиха нечисть хату минала».

Громнична свічка – це дороговказ, її запалювали також під час пологів, щоб показати новій людині дорогу, і вкладали померлим до рук з тією ж метою.