В 1978 році починає друкувати свої твори в журналах "Дніпро", "Жовтень", в "Літературній Україні".Після закінчення університету працює в редакції газети "Вісті з України", пізніше — редактор видавництва "Молодь", зав. відділом поезії видавництва "Дніпро".В 1984 році виходить перша збірка поета "Висока вода". Він стає членом Спілки письменників України. За другу збірку "Упродовж снігопаду", що вийшла у 1988 році, стає лауреатом комсомольської премії ім. О. Бойченка.В 1991 році за збірку "Нічні голоси" нагороджений премією ім. В. Булаєнка.За збірку "Діва обида" в 2002 році нагороджений Національною Шевченківською премією.Головний редактор журналу "Сучасність" Жив і працював в Києві.Загинув 3 жовтня 2008 року у м. Львові 

Батько письменниці, Стефан Іванович Забужко — педагог, літературний критик і перекладач 

Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко ( — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів

 За словами Євгена Сверстюка, Забужко вихована на «кращих естетичних традиціях». Змалечку складала віршики, які записував і збирав її батько.

Закінчила філософський факультет (1977—1982) та аспірантуру з естетики  Київського університету імені Тараса Шевченка.

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» . Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім. П.Чайковського (1986—1988), з 1989 р. — старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України.

В 1987 році прийнята до Спілки письменників СРСР

1992 року викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. У 2001 році викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Одружена з художником Ростиславом Лужецьким.

1985 р. разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував знамениту поетичну групу Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада), котра яскраво продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту.

З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецьких часописів «Четвер» та «Потяг».

Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені багатьма мовами.

Романи:

 "AD HOMINEM"
"Сізіф"
" У ВАГОНІ МЕТРО"

" ПОПЕЛЮШКА"

    

Закінчила філософський факультет (1977-1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.
Була членом КПРС. Учасниця революції на граніті 1990 року.

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.

•Пам’яті “проклятих поетів”
•Перед світом

•Лист із дачі
•Вступ до естетики пози
•Попелюшка
•“І двері розчахнулись…”
•Прощання між зірок

•Ars Critica
•Like A Camel, Like A Weasel, Like A
•Новий закон Архімед

Автор книг віршів "Вогнище на дощі" (1987) і "Тінь великого класика" та інші вірші" (1991), "Вірші останнього десятиліття" (2001)

Окремі вірші було перекладено англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською, російською мовами. Роман "Рівне/Ровно" було перекладено польською мовою і вже двічі видано в Польщі.

З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом.

Перекладає з білоруської, польської та англійської мов. У перекладах Ірванця побачили світ книжки Василя Бикова "Ходільці: оповідання" (2005), Уладзімера Арлова "Реквієм для бензопилки" (2005), Яноша Гловацького "Четверта сестра".

Лауреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США) 1995 року. Стипендіат Академії Шльосс Солітюд (Німеччина) 1995 року. Член жюрі театрального фестивалю "Боннер Бієнналє" 2000 та 2002 років.

П’єси Олександра Ірванця ставилися у Німеччині, Україні та Польщі.

2001-го збірка драматургії "Recording i inne utwory" в перекладах Пшемислава Томанка вийшла у краківському видавництві "Ksiegarnia Akademicka". Автор "П’яти п’єс".

Ігор Римарук народився 1958 р. Поет. Живе і працює у Києві. Віце-президент АУП. Автор трьох поетичних книжок: “Висока вода” (1984), “Упродовж снігопаду” (1988), “Нічні голоси” (1991), “Діва Обида” (1999). Упорядник антології “Вісімдесятники”. Один із чільних-модерністів “ґенерації 80-х років”. У своїх творах Римарук виступає в якості своєрідного “прихованого Верґілія”, Ductoris Patiens – проводиря, що сам потерпає від емоційного та харизматичного напруження своєї місії. Протестантська настанова творчості Римарука органічно поєднується з його присутністю у “Псах святого Юра”; в поезіях Римарука відчутний перманентний протест проти “леґітимації”, охрестоматійнення неомодерних способів творення, спроба революційного формотворення в межах НМ-дискурсу. Римарук – вічний і відданий неофіт модернізму, один із безперечних предтеч ПМД-80 (Див. статтю ПМ-ДИСКУРС), який уособив фаховість та ерудовану інтеліґентність “вісімдесятників”.

Перекладає поезію з німецької (в тому числі Пауля Целана), англійської (в тому числі Чарльза Буковскі), білоруської (в тому числі Андрія Хадановича), російської (в тому числі Кирила Медведєва, Данилу Давидова) мов. Власні тексти перекладалися німецькою, англійською, польською, сербською, хорватською, литовською, білоруською, російською та вірменською мовами.

У березні 2008 року роман Жадана "Anarchy in the UKR" в російському перекладі увійшов в "довгий список" російської літературної премії "Національний бестселер" (номінатора виступив російський письменник Дмитро Горчев). Ця ж книга в 2008 році увійшла в шорт-лист і отримала почесну грамоту конкурсу "Книга року" на Московській міжнародній книжковій виставці-ярмарку.

У травні 2010 року журнал "GQ" вдруге висунув Жадана на звання "Людина року" в номінації "Письменники" за книгу "Червоний Елвіс" (перше висунення відбулося у 2008 році за "Anarchy in the UKR"). Критики називають Сергія Жадана одним з найкращих літераторів з країн колишнього СРСР, відзначають його вміння бути своїм як для простої, так і для освіченої аудиторії. Особливу похвалу і підтримку отримав його роман "Ворошиловград", який було названо маніфестом цілого покоління. У 2016 році Сергій Жадан був нагороджений престижною літературною премією Президента України "Українська книжка року" за збірку "Месопотамія". Письменник щиро подякував главі держави за надану честь і повідомив, що грошову винагороду передасть на потреби дітям: "… Ми з видавцями хочемо ще раз подякувати Вам за цю премію і передати її на потреби дитячих закладів Луганської області. Ми з друзями-волонтерами вже певний час допомагаємо дитячим садочкам та інтернатам на Луганщині, тож радо передамо і ці кошти дітям".

Письменник живе і працює в Харкові. Регулярно виступає зі своїми творами в різних містах України та Західної Європи — зокрема в супроводі українських музикантів (найчастіше, групи "Собаки в космосі").

Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Учасниця революції на граніті 1990 року. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко відвідували не тільки студенти Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського, де Забужко читала естетику, а й таких всесвітньо відомих університетів, як Гарвардський, Єльський, Колумбійський.

Починаючи з 1989 р., Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. 1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.

В Україні Забужко від 1996 року (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором. У її літературному доробку – кілька збірок поезій, повістей, оповідань, публіцистики, широковідомий роман «Музей покинутих секретів» ряд філософсько-літературних праць. Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу. 1997 року удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США).

Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.