Міжнародна енциклопедія соціальних і поведінкових наук описує медіаграмотність як світоглядну позицію, спрямовану на те, щоб людина була активною та грамотною, мала розвинуту здатність не лише до сприйняття, а й створення та аналізу й оцінки медіатекстів, розуміла, що медіа в сучасному світі діють у певних соціокультурних і політичних контекстах, використовує кодові та репрезентаційні системи для зображення світу й суспільства зокрема; життя людини, що поділяє і втілює таку позицію, пов'язується з громадянською відповідальністю^[6].

Російський вчений Олександр Федоров схилявся до думки, що медіаграмотність допомагає здобувачам освіти спілкуватися з медіа під критичним кутом зору, розумінням значущості медіа в їхньому житті. З огляду на це, медіаграмотний учень чи студент це той, котрий здатний критично та усвідомлено оцінювати медіатексти, підтримувати критичну дистанцію щодо популярної культури та чинити спротив маніпуляціям. Американські дослідники медіа Патрисія Ауфдергайд та Чарльз Файрстоун визначали медіаграмотність як рух, мета якого полягає в допомозі як розуміти, так і створювати та оцінювати культурну значущість аудіовізуальних і друкованих текстів^[5].

Російська дослідниця Сніжана Носова вважає, що необхідність медіаграмотності обумовлена невідповідністю споживацьких цінностей, що транслюються популярною культурою, традиційним людським цінностям, а тому полягає в розумінні яким чином медіа, що зацікавлені у просуванні визначених товарів та ідей, можуть маніпулювати фактами^[5]. Згідно з американським дослідником Джеймсом Брауном, традиційно медіаграмотність давала людині змогу аналізувати та оцінювати літературні твори і створювати якісні тексти; в другій половині ХХ ст. вона трансформувалась у здатність компетентно аналізувати та вміло оцінювати й використовувати друковані форми комунікації, кіно, радіо- та телепрограми, а також інтернет^[7].