Розташований у будівлі, яку створив у 1899 році архітектор Городецький Владислав Владиславович цілеспрямовано для першого в Києві Міського музею. Це була переробка проєкту талановитого московського архітектора Петра Бойцова, якому уряд не дав ліцензію на практичне будівництво. Споруда витримана у неокласичному стилі (зараз будівля потребує документів на статус пам'ятки архітектури України). Скульптурними оформленням головного фасаду займався Еліо Саль. На будівництво було витрачено 249 тис. карбованців, з яких лише 100 тис. дав уряд і 100 тис. — родина меценатів Терещенків.

Патрони музею

Великі заслуги в розвитку закладу належали Богдану та Варварі Ханенкам, Терещенкам, В. Хвойці, М. Біляшівському, Д. Щербаківському, Ф. Ернсту та іншим. Особливо значний внесок у колекцію музею зробив Богдан Ханенко, який подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, оцінювану в 70 тис. крб.

Роботу з організації й спорудження музею здійснило створене 1897 року на основі Товариства заохочення мистецтв Київське товариство старожитностей і мистецтв, яке мало на меті «збирання пам'яток в інтересах науки, а також для розвитку естетичного смаку і художньої освіти». 1 серпня 1899 р. в 5 залах 1-го поверху музею відкрили археологічну виставку історичних знахідок Вікентія Хвойки з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду, що відбувався в Києві. Цей день прийнято вважати датою заснування музею.

Відкриття

Офіційне відкриття й освячення відбулося 23 грудня 1904 року. Тоді музей одержав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича. Одночасно вживалися неофіційні назви Музей старожитностей і мистецтв і Київський міський музей. Фактично він став першим загальнодоступним музеєм міста Києва.

28 грудня 1910 року — у перебудованому підвальному приміщенні міського музею відкрився Військово-історичний музей Київського відділу Російського військово-історичного товариства.

ХХ століття

1 січня 1918 року — міський музей підпорядкували Секретаріату освіти УНР. 27 липня 1918 перейменували на Національний музей України — створювався на базі Київського художньо-промислового і наукового музею і одержував статус автономної установи. З поч. 1919 підпорядковувався ВУКОПМИСу.

23 червня 1919 року декретом уряду УСРР музей оголосили державною установою з назвою «Перший державний музей». До фондів музею перейшло багато націоналізованих приватних колекцій, зібрань громадських, навчальних музеїв.

У 1924 році одержав назву «Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка».

У 1930–1932 роках музей реорганізовано. Замість колекційного, систематичного принципу побудови експозиції почалася перебудова всієї структури за марксистською історичною схемою, відповідно до соціально-економічних епох.

У 1934 році на базі історичної та археологічної колекцій створили Державний історичний музей (нині Національний музей історії України). У будинку на вул. Грушевського, № 6 залишилися художні колекції, на основі яких виник Київський державний музей українського мистецтва.

1954 року — збірку народного декоративного мистецтва виокремлено в самостійний музей.

1967–1972 роках — музей добудували, завдяки чому експозиційні площі збільшилися майже вдвічі. Але на цьому збільшення необхідних для музея площ припинилося на десятиліття, що не надає можливостей експонувати зразки новітніх етапів українського мистецтва. Загальна площа музею досягає лише 8 000 м², хоча музей потребує не менше 35-40 000.

ХХІ століття

Нову айдентику для Національного художнього музею України створила креативна агенція Banda Agency. Основною назвою музею обрали NAMU, а основною візуального стилю — спеціально розроблений шрифт.