На той час у нас була німецька вівчарка Багіра , вона нелюбила кішок і котів . І вона почала на нього гавкати , кіт її злякався і подряпав їй ніс . Я робила котові перев'язку а багірі на ніс наклеєла пластир із зоомагазину . Через місяць лапка загоїлась , ми з котом пішли у парк раптом щось захрусті - ло , я зпитала у кота що це ? Кіт сказав я перевірю а ти чекай тут , він швитко вибіг іза куща і сказав там пес тікаймо швидко ! Ми з ним добігти до кафе пес чекав поки ми вийдемо ми вийшли з кафе бо воно закривалося . Пес на наще здивування ненападав він розповідав що неспеціально загнав кота на дерево і незнав що кіт вдарив лапу об камінь , він вибачився і пішов . А цей кіт досі в нас живе і ловить мишей на відмінно. Ось така казочка .🐾🐾🐾🐶🐱

Подорожуючи разом зі своїм екіпажем,Джек досліджував кожен острів на своєму шляху.Але йому не траплялося нічого,крім джунглів,екзотичних фруктів і пляжів.Але він не здавався.Джек мав надію,що одного разу йому пощастить.

Однієї ночі,корабель плив повз величезні скелі,аж раптом папуга закричав:"Я бачу острів."Капітан побачив за хмарами маленький острів,що мав форму великого трикутника.Він обережно проплив між скелями і нарешті пришвартував корабель.Джек взяв свій екіпаж і почав досліджувати острів.Він побачив дивну печеру,яку охороняла величезна змія.Джек зайшов у середину,а змія підповзла до скрині,яка там знаходилася і сказала:"Я нікому не віддам."Капітан розповів їй свою історію і вона вирішила поділитися своїм скарбом.Адже скриня була чарівною,скільки не бери золота,а воно залишалося на місці.

Радісний Джек повернувся на свій рідний острів і зажив у багатстві довго і щасливо.Іноді він відвідував щедру змію.

Старша так була схожа на матір обличчям і вдачею, що їх легко можна було переплутати. Обидві вони були дуже лихі й гоноровиті на вдачу, тож ніхто не хотів не тільки що ходити до них у гості, а навіть зустрічатися з ними на вулиці.

А от менша дочка , дуже схожа своїм добрим серцем на померлого батька, була також і найвродливішою в світі дівчиною.

Звичайно, мати без тями любила старшу дочку, бо кожен любить на себе схожих: за нею вона доглядала, як за справжньою принцесою. А меншу дочку мати ненавиділа, примушувала її їсти на кухні й працювати без відпочинку.

Ця бідолашна дівчина, крім інших справ, повинна була ще двічі на день ходити з величезним глечиком по воду далеко від дому.

І от якось, саме коли вона набирала воду з джерела, до неї підійшла стара бідна жінка і попросила напитися.

— Будь ласка, тітонько,— відповіла красуня.

Вона старанно виполоскала глечик, набрала води там, де вона була чистіша, і дала бабусі напитися, та ще й підтримувала глечик, аби зручніше було пити.

Добра бабуся напилась та й каже:

— Ви така чарівна і гарна, така навдивовижу добра і уважна, що я неодмінно маю подарувати вам що-небудь.

А треба сказати, що то була чарівниця, яка обернулась на бідну селянку, аби довідатись, чи й справді ця дівчина така чемна.

— Ось що я вам подарую,— вела далі чарівниця.— З цієї хвилини після кожного слова, яке вимовите, з ваших уст випадатиме квітка або самоцвіт.

Сказавши це, бабуся зникла, а дівчина взяла глечик, набрала води й рушила назад до господи.

Коли красуня прийшла додому, мати почала її лаяти, що вона так довго не поверталася з водою.

— Пробачте, матінко, що я забарилась,— відповіла дівчина, і за цими словами з її уст випали дві троянди, два перли і два великі діаманти.

— О диво! Диво! — вигукнула вражена мати.— В неї з рота випадають перли та діаманти... Що з тобою сталося, дочко?

Це вперше вона назвала її дочкою.

Бідолашна дівчина щиросердо розповіла про все; що з нею сталося, і діаманти так і сипалися з її уст.

— Он воно що! — мовила мати.— В такому разі неодмінно треба послати туди й мою старшу дочку. Дивись-но, Фаншон, що випадає з рота твоєї сестри, коли вона говорить! Ти, мабуть, теж дуже хотіла б володіти таким приємним даром. А для цього треба лише піти до струмка по воду, і коли бідна жінка попросить пити, ввічливо піднести їй глечик.

— Не діждетесь,— відповіла грубіянка,— щоб я оце ще й по воду для вас ходила!

— А я примушу тебе піти,— повторила мати,— і ти зробиш це негайно!

Грубіянка набурмосилась, але все-таки пішла по воду, взявши з собою найкращу срібну вазу, яка тільки знайшлася в господарстві.

Тільки-но вона наблизилась до джерела, як з лісу вийшла багато вбрана вродлива жінка і попросила в неї напитися.

Це була та сама чарівниця, що підходила й до її сестри, але вона цього разу обернулася на принцесу, щоб переконатись. чи справді дівчина така нечемна.

— Ніби я для того прийшла,— відповіла гоноровита грубіянка,— щоб вас поїти! Може, ви думаєте, що я й срібну вазу навмисне принесла, аби дати напитися такій пані? Ну, та гаразд, пийте вже, коли вам так хочеться.

— Ви дуже нечемні,— відповіла їй чарівниця, зовсім не розсердившись.— Ну що ж, ви також одержите від мене подарунок: віднині при кожному слові з вашого рота виповзатиме гадюка або вискакуватиме жаба.

І з цими словами чарівниця подалась назад до лісу, а грубіянка спокійно пішла додому.

Побачивши старшу дочку, мати нетерпляче закричала:

— Ну, дочко, як твої справи?

— Еге ж, матінко, чи то вас обходить? — відповіла грубіянка, і в неї з рота випали три гадюки і три жаби.

— Що я бачу! — з жахом вигукнула мати.— Це все витівки твоєї сестри. Вона винна, вона й відплатить мені за твоє нещастя!

І мати кинулась бити меншу дочку.

Бідолашна дівчина втекла з дому і сховалась у лісі.

Молодий принц, який повертався саме в цю пору з полювання, зустрів її і, вражений красою дівчини, спитав, що вона робить тут сама і чому так гірко плаче.

— Ах, добродію, моя мати вигнала мене з дому! — відповіла красуня.

Принц побачив, що при цих словах з її уст випали чотири чи п’ять перлин і стільки ж діамантів, страшенно здивувався і попрохав розповісти, звідки в неї такий дар. І вона все йому розповіла.

Юнак одразу ж закохався в красуню, яка володіла таким незвичайним даром, привіз її у палац до свого батька і того ж вечора одружився.

А її сестру так усі зненавиділи, що навіть власна мати мусила вигнати її з дому, і грубіянка, не знайшовши ні в кого притулку, загинула в лісі.

2 частина

Він нападав на місто де жила меря.Дівча не могла ничего зробити.Тут Меря згадала про чарівного Дакрона.Дакрон-голосно закричала дівчина.Меря побачила Зайчика схватила його та побігла до магазину де був дракон.Допоможи будь ласка,сказала дівчинко.Добре,відповів Дакрон.Він вимовив закляття.И трьох головий дракон почав уходити від містя.Потім зайченя вимовило ще закляття и все що зруйнував дракон повернулося в початковий стан.Та всі жили добре и щясливо.

Сніжинка була ніжною, іскристою і дуже легкою. Вона кружляла над садами, лісами і ріками. Їй було спокійно і затишно, але самотньо.Та ось Вітер заніс її у гамірне місто.Сніжинці аж дух перехопило від руху та галасу транспорту.Вітер десь подівся, і вона вже не могла полетіти далі від міста.І вже навіть, пожалкувала, що вона не на волі.

Блискуча Сніжинка впала на червону шапочку маленької дівчинки.І враз їй стало тепло й затишно.Більше сніжинка не хотіла мандрувати.А дівчинка була рада такій чарівній прикрасі.

Так і лишилась Сніжинка-сльозинка від Журавлика на шапочці дівчинки.

Харрі, Гаррі та Ларрі вибрались з клітки і почали свою пригоду. Перша проблема виникла, коли вони не знали, куди йти. Ларрі сказав, що він чув, як учора діти говорили про смачні сіменинки в кухні. Так вони вирушили до кухні.

Під час свого шляху хом'ячки зустріли великого кота, який хотів з'їсти їх. Але вони виявилися дуже винахідливими і вдало втекли від нього, використовуючи свою хитрість.

Нарешті, вони дісталися до кухні і знайшли смачні насінинки. Але раптом почули голоси дітей, які поверталися. Хом'ячки вирішили повернутися до клітки, але тепер вони були щасливі, бо вони зрозуміли, що важливо бути разом і допомагати один одному.

І так, Харрі, Гаррі та Ларрі повернулися до своєї клітки, але тепер вони були щасливі, бо вони зрозуміли, що справжнє щастя - це дружба і взаємна підтримка. І вони жили довго і щасливо, допоки не вирішили втекти знову, але вже разом з усією своєю дружною компанією.

Кінець.