Її засновником вважають легендарного  імператора Джімму, який правив у 7 столітті до нашої ери (проте перше реальне документоване підтвердження владарювання імператора як глави японської держави припадає на початок 5 ст. н.е)

Ці регалії зберігають у трьох різних місцях. Меч — у храмі Ацуга в Нагої, дзеркало — в храмі Ісе, а яшмові підвіски, які імператор завжди бере з собою у віддалені поїздки,  — в скарбниці імператорського палацу.

«Божественний» статус імператора було закріплено після Революції Мейдзі Конституцією Великої Японської  Імперії 1889 року. Його також проголошували верховним правителем, наглядачем за діяльністю органів влади та гарантом конституції, надавали право затверджувати закони, прийняті парламентом, та право на його скликання та розпуск.

Сам імператор ставав главою виконавчої влади та головнокомандувачем Збройних  сил Японії, який мав право оголошувати війну, укладати міждержавні угоди.

Попри те що імператор зрікся традиції вважати японських монархів прямим нащадками богині Сонця. Імператор залишився верховним жерцем синто й продовжував виконувати традиційні ритуали поклоніння, насамперед — Аматерасу.

Оскільки Японія — конституційна монархія, імператор виконує представницькі функції, як-то офіційні зустрічі з главами іноземних держав, формальні скликання та розпуск парламенту, оголошення виборів, вручення державних нагород, церемонії отримання вірчих грамот від іноземних послів, оприлюднення указів про амністію тощо.

На маленькому полі на території палацу імператор займається вирощуванням рису. І це не просто данина усталеним традиціям, а давній синтоїстський ритуал і символ стабільності та безперервного зв’язку між поколіннями.

За останні п’ятдесят років відбулися значні зміни в укладеному століття тому  протоколі імператорського двору. Імператора, на якого колись не дозволено було навіть підвести очей, можна побачити (хоча й на відстані) разом із родиною принаймні раз на рік під час новорічного привітання.