На теперішній час кішки живуть по всій планеті. Вони легко адаптуються до різних умов життя і тому розповсюджені на всіх континентах (включно з Антарктидою), і на 118-ти (із 131-го) головних груп островів. Дикі кішки живуть в лісах, полях, тундрах, прибережних і заболочених областях. Вони навіть живуть на безлюдних океанічних островах. Домашні кішки живуть в мегаполісах, містах, селах, на вулицях. Середовищем існування кішки, як домашньої тварини, є житло людини. Залежно від умов утримання, обраних для кішки її господарем, кішки діляться на тих, які ніколи не покидають житло людини, і тих, які мають доступ за межі будинку. І якщо другий спосіб утримання можливий у сільській місцевості, то в умовах міста не можна дозволяти кішці гуляти самостійно, перш за все, щоб уникнути можливості зараження інфекційними захворюваннями, а також збільшенням ризику нещасних випадків.

У північних широтах домашні кішки люблять спати, гріючись під променями сонця, причому починають відчувати дискомфорт, коли температура поверхні шкіри досягає позначки в 52 ° C. Разом з тим домашні кішки погано переносять постійну спеку, а повністю білі кішки та коти з білими вухами схильні до ракових захворювань більшою мірою, ніж їх більш темні побратими.

Кішки добре почувають себе в помірному кліматі, але не у всіх умовах – погано переносять туман, дощ і сніг. Більшість кішок не люблять купання у воді, за винятком деяких порід (наприклад, турецька ван, бенгальські кішки, курильські бобтейли). Однак м’язовий апарат кішки робить її хорошим плавцем, а вмінню плавати навчає кошенят кішка -мати, якщо сама це вміє.

Середня довжина тіла кішки без хвоста 60 см, довжина хвоста 25-35 см. Як правило, самки менше самців, як і у інших ссавців. Вага середньої здорової кішки становить 2,5-6,5 кг, але зустрічаються і більші екземпляри, вага яких досягає 7-9 кг. На даний момент нараховується близько 200 порід кішок, від довгошерстих ( перська кішка) до позбавлених шерсті ( сфінкси), визнаних і зареєстрованих різними організаціями.

Від правильно збалансованого харчування залежить нормальний обмін речовин кішки. При цьому тварина виглядає здоровою, рухливою, із блискучою шерстю й очима. Корм, у якому вміст поживних речовин відповідає природним потребам організму, називається збалансованим. Неправильне годування тварин може призвести до важких наслідків.

Кішки належать до ряду хижаків, тому основну частину їхнього раціону становить м'ясо. У природних умовах у раціон кішки входять дрібні гризуни (пацюки, миші), дрібні птахи, ящірки, жаби, риба, деякі комахи (коники, мухи, метелики, таргани), зрідка — кажани. Насамперед дикі кішки у своїх жертв виїдають нутрощі, а потім відривають шматочки м'яса й проковтують їх. У травному тракті жертв, яких поїдають кішки, знаходиться велика кількість рослинної їжі (злаки, насіння, фрукти тощо).

Їжа, яку одержує домашня кішка, повинна бути у вигляді невеликих шматочків, зручних для ковтання, або у вигляді шматка, від якого кішка легко зможе відірвати дрібніші.

Потреба у воді в кішок різна й не залежить від ваги тварини. У середньому потреба дорослої тварини становить 44-66 мл, у кошенят — 66-88 мл на один кілограм ваги. При цьому потрібно враховувати вміст води в кормі. У вологому кормі міститься близько 70-75 %, а в сухому — 10 % води.

Статева зрілість — це здатність тварин народжувати потомство. Проявляється вона у різних порід кішок у різний термін. Залежить це також від клімату, догляду, годування й утримання. Звичайно статева зрілість наступає значно раніше, ніж закінчується основний ріст і розвиток тварини, тобто настає фізіологічне дозрівання. Статева зрілість у кішок настає приблизно в 5-6 місяців (у сіамських, орієнтальних порід — в 4 місяці, у деяких напівдовгошерстихї порід — у 8-9 місяців). Фізіологічна зрілість у кішок настає у 15-місячному віці. Статевий цикл — це комплекс ритмічно повторюваних фізіологічних, морфологічних і біохімічних процесів у статевих органах і у всьому організмі самки від однієї стадії збудження до іншої. Статевий цикл складається з чотирьох стадій: проеструсу (передтічкова), еструсу (виражена статева активність, тічка), метеструсу (післятічкова) і діеструсу (стадія спокою).

Навколо класифікації аксолотлів і їх видової приналежності довгий час велись дискусії в науковому світі. Спочатку він вважався близьким родичем європейського протея. Хоча герпетологам давно були знайомі хвостаті земноводні — амбістоми, їх зв'язок з аксолотлями не припускався.

Лише на початку 19-го сторіччя відомий французький натураліст Жорж Кюв'є висловив думку про подібність аксолотлів з іншими личинками хвостатих земноводних, але все ж відніс аксолотлів до зябрових земноводних. І тільки в 1884 р. німецький вчений Й.Кольман, ґрунтуючись на вивченні біології і розмноження багатьох хвостатих амфібій, описав явище неотенії.

В 1864 р. у Францію з Мексики вперше були привезені живі аксолотлі.

В 1913 р. австрійські вчені Бабок і Лаумемберг застосували до аксолотля метод годування тиреоїдином (гормоном щитоподібної залози). В результаті було штучно досягнуто перетворення аксолотля на амбістому.

Фізіологія[ред. | ред. код]

Статеві відмінності у аксолотлів (справа — самка, зліва — самець)

Аксолотлі формою тіла схожі з тритонами. Довжина від 16 до 40 см. Хвіст облямований шкіряною складкою-плавником. Зовнішні зябра зберігаються все життя. Кожна з трьох зябрових гілок, по обидві сторони голови аксолотля, має безліч маленьких шкіряних відростків. Голова у аксолотлів широка, трикутна, і ущільнюється від кінчика морди до зябер. Очі маленькі, здатні сприймати предмети на близькій відстані. Загалом, органи чуття у аксолотлів розвинені слабко. Рот хапального типу, здатний широко розкриватися. Голова аксолотля не повністю зростається з тулубом. Між головою і короткою шиєю містяться зяброві щілини.

Шийний відділ хребта представлений лише одним кільцевим хребцем тому голова аксолотлів напіврухома. Аксолотлі дихають не тільки зябрами, але і легенями, а повітря ковтають ротом. Кінцівки слабкі, п'ятипалого типу. На передніх кінцівках 4 пальці, п'ятий редукований, на задніх — п'ять. Боки розкреслені вертикальними борознами. Шкіра гола, слизиста з великою кількістю горбочків шкіряних залоз, що виділяють слиз. Забарвлення аксолотлів буває оливковим, білим, чорним.

Аксолотлям характерна неотенія — затримка онтогенезу на стадії, що передує дорослому стану, із надбанням здатності до статевого розмноження.

Розмноження

Аксолотлі до перетворення (у стадії личинки)

У аксолотлів наявні зовнішні відмінності між самцями і самками. В самця є припухлості біля анального отвору, самки зазвичай товстіші за самців. Як у амбістоми, у аксолотлів запліднення внутрішнє. Самець відкладає на дно водойми декілька сперматофор; самка підбирає їх клоакою, а після запліднення відкладає ікру.

Аксолотлі здатні розмножуватись, попри стадію личинки. Якщо аксолотль потрапляє у глибоку водойму, то метаморфоза в амбістому не закінчується і він назавжди залишається личинкою. Це відбувається через недостатню активність щитоподібної залози, що виробляє гормон тироксин.

Амбістоми після перетворення (дорослі особини)

Відомий експеримент Шарля Війстона, в якому самці тритона були пересаджені яєчники аксолотля, що прижилися і почали функціонувати. Яйцеклітини її були запліднені сперматозоїдами аксолотля і на світ з'явилися аксолотлі. Обернені операції — від тритона до аксолотля і від голчастого тритона до звичайного — результатів не давали.

Регенерація

Аксолотль має унікальні здатності до відновлення втрачених кінцівок, хвоста, пошкоджених внутрішніх органів і навіть частин головного мозку, тому ця тварина становить великий інтерес для вивчення процесів репаративної регенерації. Плюрипотентні клітини, котрі як ембріональні стовбурові клітини людини, мають природну здатність до морфогенезу (перетворення) у будь-яку клітину організму, при необхідності замінюючи втрачені клітини тканини.

Проте, здатності аксолотля до регенерації обмежені. Кінцівка не відновлюється, якщо її видалити разом з лопаткою і ключицею, до яких вона прикріплюється. Хвіст не відновлюється, якщо його відрізати біля самого кореня. Око не відновлюється, якщо його видалити цілком. Особини, що повністю пройшли метаморфозу в амбістому, втрачають здатність до регенерації.

Загроза вимирання та охорона

Популяція Ambystoma mexicanum в озері Xochimilco і в прилеглих каналах перебуває під серйозною загрозою у зв'язку з розвитком Мексики. Червона Книга відносить Ambystoma mexicanum до списку зникаючих з найвищою категорією ризику. Згідно з останніми спостереженнями, кількість особин оцінюється в 700—1200 у шести різних місцях водно-болотних угідь озера Xochimilco.

Заходи щодо захисту видів спрямовані в основному на підвищення актуальності озера Xochimilco для відновлення місць проживання видів.

Аксолотлі знаходяться під захистом уряду Мексики та контролем Конвенції про міжнародну торгівлю видами, що перебувають під загрозою зникнення.

Утримання

Утримування аксолотлів в акваріумі

Для утримання аксолотлів у неволі використовуються акваріуми, ємкістю від 40-50 літрів на одну особину. Необхідна аерація та фільтрація води. Ці амфібії дуже вимогливі до якості і температури води та освітлення, полюбляють тінь і температуру 15-20°C. Аксолотлі в той же час можуть витримувати зниження температури до 12°C, лишаючись активними, але погано переживають перегрів. В акваріумі на дні поміщається пісок, який можна декорувати великими камінням і рослинами. В жодному разі не можна використовувати дрібні камінці 2-15мм, адже аксолотлі можуть їх проковтнути, що призведе до закупорки кишківника та загибелі тваринки.

Харчуються замороженим мотилем, трубковиком звичайним, шматочками риби. Аксолотлів можна утримувати невеликими групами, але не рекомендується поміщати в акваріум з рибами, оскільки риби часто пошкоджують зябра аксолотлів, відкушуючи їх шматки, а аксолотлі, в свою чергу, харчуються рибою. Їжу дають дрібно нарізаними шматочками, водячи пінцетом або паличкою перед самою мордою амфібії, щоб привернути її увагу. Якщо аксолотлі голодні, вони можуть відкушувати один одному лапи і зябра.

В умовах неволі аксолотлі можуть розмножуватися, попередньо розсаджених тварин відгодовують, а через деякий час пересаджують в нерестовик з чистою і прохолодною водою. Температура води повинна бути трохи нижча, ніж зазвичай. Як правило, в нерестовик поміщають одного самця і кілька самок. Нерест відбувається ввечері, після чого амфібій потрібно відсадити, а температуру в акваріумі підняти до 22 ° С. Через 2-3 тижні з'являються мальки, яких годують яєчним жовтком, дрібними дафніями та іншим кормом для молодняка.

Аксолотль у культурі

У деяких творах Френка Герберта згадується вигадана технологія клонування за допомогою «аксолотлевих чанів»

Аргентинський письменник Хуліо Кортасар написав оповідання «Аксолотль».

У комп'ютерній грі Minecraft у оновленні 1.17 були додані аксолотлі з метою привернення уваги щодо вимирання цього виду.

Австралійські вівчарки відносяться до пастуших пород і виведені для допомоги пастухам у роботі з вівцями та коровами. За класифікацією порід МКФ ауссі відносяться до першої групи порід.
Переважний зріст у загривку кобелів - 51-58 см, сук - 46-53 см ^{[1] [2]} , вага кобелів - 23-29 кг, сук - 18-25 кг ^[2] .
Забарвлення вовни може бути різним, проте найпоширенішими варіаціями є чорний триколор, червоний або блакитний мармур з підпалом або без нього, коричневий триколор. Шерсть густа, з рясним підшерстком, помірно жорстка на шиї та грудях. Мочка носа чорна або коричнева, у собак мармурового забарвлення допускаються рожеві плями. Кінцівки широкі, міцні, з помірною ангуляцією забезпечують хорошу опору. Тіло помірної довжини, міцне.
Ці собаки дуже працьовиті та відповідальні, завжди хочуть догодити господареві. Вони лагідні та доброзичливі. А також дуже активні, потребують регулярних фізичних та розумових навантажень.
Рухливість не дозволяє їм існувати в замкнутому просторі, для прекрасного самопочуття їм потрібний простір. Добре піддаються дресирування. При правильному вирощуванні, відсутності генетичних вад психіки та відповідальному відношенні власників до дресирування не схильні виявляти агресію до людей та інших тварин.
Ауссі люблять рухливі ігри та прогулянки з господарем, для них важлива увага та схвалення господаря. Австралійська вівчарка - добрий, але не нав'язливий компаньйон. Собака любить займатися і віддає перевагу роботі простому спілкуванню.
Серед генетичних захворювань, яким схильні представники породи, - рак (саркома молочної залози); захворювання ендокринної системи (гіпотіреоз); захворювання органів слуху та рівноваги (глухота, спричинена дією домінантного гена «мерль»); захворювання кровотворної та лімфатичної систем (аномалія Пельгера - Хюета); захворювання серцево-судинної системи (незорощення боталова протока, дивертикул стравоходу, стеноз гирла легеневої артерії); захворювання імунної системи (атопічний дерматит, аутоімунна гемолітична анемія, дискоїдний червоний вовчак, дефект Т-клітин); захворювання шкіри та слизових оболонок (пахвинна грижа, перинеальна грижа, первинна себорея, пупкова грижа); захворювання печінки та підшлункової залози ( цукровий діабет, Портосистемний шунт); захворювання нервової системи (гіпоплазія черв'яка мозочка, епілепсія ); захворювання ока (вітреоретинальна дисплазія, гіпоплазія судинної оболонки, аномалія очей коллі, колобома повік, дистрихіазис, вроджена глаукома, вивих кришталика , мікрокорнеа, мікрофтальм, гіпоплазія зорового нерва, паннусок , протрузія третього століття (випадання миготливої ​​перетинки), дисплазія сітківки (складки), дисплазія сітківки (географічна форма), увеодерматологічний синдром); захворювання репродуктивної системи (крипторхізм) та захворювання скелета (дефект скелета австралійських вівчарок, заяча губа , карликовість,дисплазія тазостегнового суглоба , вивих колінної чашечки, що розсікає (розшарує) остеохондрит, паностит). Також можливе порушення поведінки, виражене в надмірній агресії або люті по відношенню до інших собак та людей.
Тривалість життя - 12-15 років. 

Розмір і вага овець коливаються залежно від породи. Швидкість росту та маса дорослої тварини залежать від спадковості, і з цієї причини селекційний відбір часто проводиться на підставі цих характеристик. Дорослі самки зазвичай важать 45—100 кг, тоді як більш великі самці — 70—160 кг. Рекордна вага барана (сафолкської породи) досягла 247,2 кг. У цілому висота в загривку у тварин становить 55—100 см, а довжина тіла — 60—110 см.
Це моя улюблена тварина тому що вівці дуже милі :)

Маса: 130 000 – 150 000 кг (дорослі особини)

Тривалість життя: 80 – 90 років (у природних умовах, приблизне значення)
Синій кит, можливо, найбільша тварина, яка коли-небудь існувала на Землі. Постраждав і страждає від китобійного промислу, через що популяція синіх китів дуже мала.З початку XX століття чисельність синього кита почала швидко знижуватися у зв'язку з безконтрольним промислом. Китобоїв привертав величезний розмір туші цієї тварини — від одного кита можна було отримати набагато більше жиру і м'яса, ніж від будь-якого іншого китоподібного. До 1960-х років синій кит був майже знищений і опинився на межі повного зникнення — 1963 року залишалося не більше 5000 особин. У наш час, попри вжиті заходи охорони, синій кит як і раніше дуже рідкісний — загальна чисельність не перевищує 10 000 особин, і для підтримки його стабільного поголів'я потрібні нові охоронні заходи. Основну загрозу для китів представляє антропогенний фактор, що виражається в порушенні їхнього звичного способу життя і забруднення морів. Повільне природне відтворення синіх китів також значно перешкоджає зростанню їхньої популяції.Виділяють три підвиди синього кита — північний, південний і карликовий, які незначно відрізняються за розміром і статурою. Іноді виділяють четвертий підвид — індійський синій кит. Перші два підвиди тяжіють до холодних навколо полярних вод, а третій трапляється переважно в тропічних морях. Спосіб життя всіх підвидів майже однаковий. Кити тримаються переважно поодинці, рідше невеликими групами, причому навіть у групах вони плавають розрізнено. Історичний ареал синього кита займав весь світовий океан, однак у наш час дуже розірваний. У порівнянні зі способом життя багатьох інших китоподібних, спосіб життя синього кита вивчений недостатньо.

Здатність цих черепах жити в слабопроточних водоймах, переживати порівняно низькі температури і живитись будь-якими залишками дозволила їм розселитися далеко за межі свого природного ареалу на південному сході США. Черепах можна зустріти на південь від Північної Америки, Південній та Центральній Європі, Південній Африці, Південно-Східній Азії.

Червоновухі черепахи часто витісняють аборигенні види черепах. Молоді черепашки народжуються з довжиною панцира близько 3 см. Протягом перших 1,5 років вони здатні вирости до 7,5 см. Потім ріст сповільнюється, і черепаха росте в середньому на 1-1,25 см в рік. Дорослі самки більші за самців, мають потужніші щелепи. Парування в природі — з кінця лютого по травень. У неволі черепахи спарюються цілий рік. Зазвичай в кладці 6-10 яєць. Кладок кілька протягом року. Статевої зрілості досягають до 6-8 років на волі, в неволі самці до 4 років, самки до 5-6 років.

Живуть від 20 до 30 років, іноді до 40 років.
Утримання червоновухих черепах у неволі виявляється значно складніше, ніж може здатися на перший погляд. Важливо пам'ятати, що хоча черепахи більшу частину часу проводять у воді, все-таки це не риби, і суша їм потрібна обов'язково. Тому житло для черепахи треба створювати з огляду на особливості її існування.

З ціею тваріною я познайомился через мем, де був каракл з ім'ям Шльопа. 

Опис📝

Каракл це вид роду Каракал родини Котових. Довгий час каракала відносили до роду Рись через зовнішню схожість. 

Де мешкають?🗺

Мешкає в саванах, пустелях і передгір'ях Африки (за винятком Сахари й екваторіальних джунглів), в пустелях Аравійського півострова, Малій і Середній Азії. 

Скількі вони живуть?🧐

У природі він живе не більше 5 років, а поряд із людиною близько 20 років.😲

Харчування🍔

Іноді вони харчюются піщанки, тушканчики, ховрахи, зайці-толаї, частково дрібні антилопи

Пельмені🥣

Деякі чомусь зв'язують пельмені та каракла Шльопу.

 Леви — єдині кішки, у яких самці виразно відрізняються від самиць. Дорослі леви-самці відрізняються великою гривою і є набагато більшими за левиць. Лев вважається дорослим у 5 років і до цього моменту набирає свого оптимального «бойового» розміру. Самці важать 150—225 кг, в окремих випадках — до 240 кг при довжині тіла без хвоста 1,7-2,5 м, хвіст — 90-110 см, висота в загривку 90-125 см. Маса самиць становить 100—150 кг, в окремих випадках до 160 кг. Найважчий лев був убитий в 1936 році в Трансваалі, він важив 313 кг (книга рекордів Гіннеса). Зазвичай звірі в неволі більші. У 1970 році в Лондонському зоопарку було зареєстровано рекордну вагу лева 375 кг. Лев відрізняється від свого найближчого родича тигра пропорціями тіла. Так, тигр трішки довший, а лев вищий в плечах і має трохи більш витягнутий череп, але в основному ці дві великі кішки мають приблизно однакові розміри, а також однакову силу. Наприклад, сила укусу тигра і лева може досягати 450 кг, а сила удару лапою досягає 180 кг, швидкість удару лапою досягає 6 м/с. Спосіб життя левів нетиповий для великих кішок. Леви живуть великими сімейними групами — прайдами. Полюють і доглядають за дитинчатами, в основному самиці, самці ж охороняють територію. Бої за самиць часто закінчуються смертю самця-захисника або претендента. Деякі прайди спеціалізуються на одному з видів здобичі (є леви, які полюють на слонів). Дорослий самець здатний з'їсти більше 30 кг м'яса за раз. Ситий лев може проспати майже 20 годин. При нагоді вбиває представників інших котячих, таких як гепарди і леопарди. Іноді їх жертвами стають гієни. 

У них повні широкі груди, короткі або середньої довжини сильні ноги, округлі лапи, хвіст – товстий в основі, з округлим кінцем. Голова у британців кругла, з широко поставленими вухами середнього розміру. Чарівна мордочка з круглими щоками, твердим підборіддям, великими відкритими очима і широким носом середньої довжини. Шерсть коротка і дуже щільна. На дотик британець – справжній плюшевий ведмедик!

Існує невелика плутанина в назві породи. Деякі називають її британська висловуха короткошерста кішка, що абсолютно невірно. Є дві різних породи: шотландська висловуха кішка і британська короткошерста, які мають, звичайно, багато спільного, проте зареєстровані як дві різні породи.

Характер британської короткошерстої кішки такий же «плюшевий». Ці чарівні створення дозволяють робити з собою все, що не принижує їх котячої гідності. Любов кішки до господарів не знає меж, проте, нав'язливою її не назвеш. Навіть якщо ви подовгу відсутні, ваш британський улюбленець буде терпляче чекати вас, а час очікування проведе цікаво і з користю для себе. Чи може просто влягтися спати, і коли ви повернетеся додому, то вас зустріне ласкава плюшева грудочка і обдарує своєю любов'ю.

Милі і ласкаві тварини, по вдачі вони істинні королі. І якщо у вашому будинку живуть інші домашні вихованці, цей «ведмедик» швидко стане ватажком зграї.

Плюшеві красені прекрасно адаптуються до життя як у квартирі, так і на дачі. Вони – відмінні мисливці. Побачивши здобич, моментально перетворюються на тигра, отримуючи величезне задоволення від прогулянок по травичці і полювання на дрібну живність.

Ахматгалиева Татьяна 7 В класс