Діти ознайомилися  з творами В.О. Сухомлинського; сформували уявлення про те, що добра, чуйна людина завжди допомагає іншим, поважає, піклується про стареньких, добре ставиться до рідних і друзів; навчили учнів оцінювати вчинки головних героїв оповідань, наслідувати їх позитивні риси, прагнути до самовдосконалення; виховувати віру в силу любові, дружби, добра і справедливості, почуття поваги до старшого покоління, працелюбність, любов до рідної землі на матеріалах творів великого педагога. 

 

Знаковою постаттю минулого, в якій уособлено найкращі національні риси , був  Василь Олександрович  Сухомлинський – педагог-гуманіст, науковець, який зміг піднятися до рівня світової філософської і педагогічної думки.

Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності. 

Ключова реформа Міністерства освіти і науки України,  Нова українська школа (НУШ), ґрунтується на провідній ідеї всього теоретичного доробку Василя Сухомлинського - розвитку особистості шляхом впровадження особистісного підходу до організації навчання і виховання. НУШ - це школа, в якій прислухаються до думки учня , вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та буди відповідальними громадянами. 

Якщо провести аналогію й порівняти мету сучасної  школи із метою педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського, то можна знайти багато спільного, зокрема створення школи на демократичних гуманних засадах. 

Василь Сухомлинський – видатний педагог, творчість якого має істотний вплив на практику виховання підростаючого покоління у сьогоденні. Всім відомо, що саме він у числі перших заговорив про необхідність гуманізації освітньо -виховного процесу і фактично сформулював сучасну парадигму в освіті – особистісно орієнтоване, демократичне і гуманне виховання. Одним із найвідоміших його нововведень є знаменита “Школа радості під блакитним небом”, яка переконує в тому, що найголовнішим у вчительській діяльності є знання дитини. Саме ці знання в подальшому  сприяють розумінню  її потреб.

Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості. Основу виховання мають становити загальнолюдські цінності — добро, совість, честь, обов'язок, гідність. Чи не найважливішим засобом виховання Василь Олександрович Сухо­млинський вважав мистецтво спілкування педагога з дітьми. Він стверджував, що ключем який відкриває дитячі та юнацькі серця є людяність, душевність спілкування.

У праці “Як виховати справжню людину” подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. У ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів, що складають азбуку моральної культури. У ній розкривається зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо.

Одним із перших у світовій педагогіці Василь Олександрович Сухомлинський звертається до принципу наступності у процесі формування компетентності учити вчитися, саме цим підтверджуючи її надпредметність та життєву значущість. Він говорив: «Ось тут і виникає розрив між початковими класами і дальшими ступенями навчання. У початкових класах ми дуже боязко, несміливо даємо в руки дитини інструмент, без досконалого володіння яким неможливо уявити її інтелектуальне життя, її всебічний розвиток, а потім у середніх класах вимагаємо, щоб інструмент цей у руках дитини діяв швидко і безвідмовно»

Мету виховної роботи В.О. Сухомлинський вбачає в тому, щоб кожному юнакові, кожній дівчині дати моральну, розумову, практичну і психологічну підготовку до праці, розкрити в кожному з них індивідуальні задатки, нахили і здібності

З точки зору природи формування особистості В. Сухомлинський трактував виховання дитини як процес реалізації («розгортання») невід'ємно притаманних їй вроджених біологічних властивостей, спонтанних реакцій та імпульсів, спочатку генетично закладених у ній природою. Разом з тим, велике значення надавалося і спеціально організованому вихованню соціуму

Одним   із методів   виховання у сучасній школі яку започаткував  видатний педагог  є казкотерапія. Василь Сухомлинський вважав, що казки, прочитані в дитинстві, назавжди відкладають у серці "зернятка людяності, з яких складається совість". Казки не лише приносять естетичне задоволення, а й змушують нас замислитися над проблемами реального життя – вибором друзів, поведінки, правильного рішення. 

Про те, що казкою можна лікувати зранені душі дітей, В. О. Сухомлинський уперше замислився, працюючи з творами Януша Корчака. Він твердив: «Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу. Створені народом казкові образи, що живуть тисячоліттями, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух народу». 

Сьогодні казкотерапія – це:

–  лікування казкою;

–  процес створення зв'язку між казковими подіями та реальним життям;

–  процес перенесення казкових персонажів у реальне життя;

–  процес об'єктивації проблемних життєвих ситуацій;

Даний вид терапії дозволяє глибше розібратися у собі, активізувати внутрішні ресурси людини.

Важливим фактом є той, що деякі казки мають терапевтичний ефект і для дітей і для дорослих: читаючи казку, роздумуючи про неї, людина на несвідомо-символічному рівні «запускає» власні творчі процеси.

Одним із пріоритетних завдань Нової української школи є формування інклюзивного освітнього середовища. В.О. Сухомлинський теж не стояв осторонь. Він піднімав питання про особливості психолого-педагогічної дітей з особливостями психофізичного розвитку В. Сухомлинський відзначав: «Вчити і виховувати таких дітей треба у масовій загальноосвітній школі: створювати для них якісь спеціальні навчальні заклади немає потреби.

Важливим у педагогічних поглядах В. Сухомлинського на виховання дітей є ставлення до сім'ї. Він вважає, що гармонійний, всебічний розвиток дитини можливий тільки тоді, коли школа і сім'я будуть взаємодоповнювати один одного. У багатьох своїх роботах педагог показав, як розвиток особистості залежить від культури батька і матері, як діти вчаться розуміти людські відносини і соціальне середовище на прикладі своїх батьків.

Приклад розвитку  творчих  здібностей , толерантність,  вміння  дати  добру  пораду.

 

-     Одного разу маленьке Курча зустріло великого Півня.

-     Чому у Чаплі довгий дзьоб, а в мене зовсім маленький? – запитало воно.

-     Відчепися!

-     Чому в Зайця довгі вуха, а в мене навіть малесеньких немає?

-     Не чіпляйся!

-     Чому в Кішки м’яка гарна шубка, а в мене якийсь жовтий пух?

-     Відійди кажу! Замовкни!

-     Чому навіть маленьке Цуценя вміє вертіти хвостиком, а в мене ніякого хвостика немає?

-     Та відчепися ж ти! – гримнув Півень.

-     Чому в Цапка є гарні ріжки, а у мене навіть поганеньких немає?

-     Припини! Іди геть!

-     Усе відчепися... геть... припини! Чому всім маленьким дорослі відповідають на запитання, а ти – ні? – пропищало Курча.

-     Тому що ти не запитуєш, а просто всім заздриш! – сердито відповів  Півень. І це була чиста правда.

Наприклад:

«Дуже добре, що в тебе жовтий пух тому, що  так  ти  подібний  на  сонечко»;

«Хоч у тебе короткий дзьоб, але  добре  серце.»

Або  треба  дати пораду жовтому курчаті стосовно його запитань.

Наприклад:

«Не заздри іншим, а сам намагайся стати кращим»;

«Щоб виріс дзьоб, як у Чаплі, треба  жити  в  болоті,  мати  довгі  лапи».
Ми творимо в нашій державі культ знань, культ освіти за В. Сухомлинським, бо освіта у сучасному світі є основною складовою способу життя сучасної людини. І лише за такої умови ми прокладемо шлях до щасливішого життя в Україні, яке достатньо повно відповідатиме сутності українського народу, гідно представлятиме Українську державу і в Європі, і в світі.