Кіборги вистояли, не встояв бетон - фраза, яка увійшла в історію разом із подвигом бійців України.

"Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець".

З 21 січня 1921 року композитор гостює у селі Марківка у свого батька і сестри Вікторії, там же живе його донька Галина. Увечері 22-го до дому під'їдуть двоє (один з них фурман з сусіднього села) і попросяться переночувати. Вранці другий гість, молодий чоловік 20 з невеликим років, худорлявий і русявий, з нервово блукаючим поглядом, дістане обріз і вистрілить в Миколу Леонтовича.

Афанасій Грищенко - так представився чоловік - був працівником ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією та саботажем).

З 1929 року його почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-х роках учений був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20 липня 1941 року його заарештували за звинуваченням в антирадянській націоналістичній діяльності й ув’язнили в одній із тюрем НКВС у Кустанаї, тоді Казахська РСР, де й помер 25 січня 1942 року.

На залізничній платформі в Крутах до 520 українських вояків і студентів з 16 кулеметами та однією гарматою дали бій росіянам, які мали десятикратну перевагу в живій силі, бронепотягах та артилерії.

Бій під Крутами тривав близько шести годин, у ньому загинули від 70 до 100 бійців з української сторони. Втрати більшовицьких військ тоді сягнули 300 людей. Українці затримали росіян на чотири дні, що дало змогу укласти Берестейський мирний договір.