Андрій Ворон — карпатський-мудрець довгожитель. Прожив довге і насичене життя. Сьогодні ми візьмемо у нього інтерв’ю!

-Вітаю вас!

- Я народився 07.11.1901 року у селі Чома (нині Затисівка) комітату Угоча, в Угорщині. Навчався в Ужгородській учительській семінарії. Працював учителем в с. Березники Свалявського району, Мукачівській горожанській школі, Рахівській горожанській школі. Літературну діяльність розпочав у 1920 роках. Публікував статті в журналіх "Нашщ рідний край", "Дзвіночок", "Підкарпатська Русь" тощо.

-Гуцул має лише стільки, аби вродилося йому трохи кукурудзи на кулешу і для вигодовування вепря. При цьому вони не є беззмельним чи малоземельним, але ці землі в них на горах, по полонинах.

-Вирубка дерева - лише сезонна робота, до того ж тяжка. Гори не заліснені, вершки їхні зросли буйною смачною травою і називаються полонинами. Ці полонини і є найбільшим багатством наших гуцулів, і ці полонини дають і головне заняття гуцульському населенню: скотоводство. Полонини зазвичай належать депутатам, які між собою розділяють їх за тим, який скот на них випасатимуть. Для кожної полонини назначають газду, який наглядає за пастухами, піклується про стадо й умови. Життя на полонині гарне, бо худоба у безпеці, далеко не зайде, має, що пасти, а пастух зверху може за нею наглядати.

-Так, звичайно є. Вівчарики зранку доять овець, снідають кулешею зі свіжим молоком, потім проціджують молоко і залишають частину для пиття, а іншу - збивають. Із цієї частини виходить сир. Відтак половина вівчарів йде з отарою, а половина працює з молоком. В обід і ввечері овець також доять, при цьому зімнюються пастухи й ті, хто працював з молоком. Ввечері заганяють овець до кошари, а самі йдуть спати.

-Буває і так, що на отару нападає ведмідь чи вовчисько. Тоді гуцулам доводиться сидіти цілу ніч перед колибами і кричать, щоб прогнати ведмедя чи вовка. Іноді це не допомагає, тому звір може з’їсти дві-три вівці.

За таких умовах щастям для вівчаря є хоча б вухо, яке він може показати як доказ того, що вівцю справді з’їла дика тварина, а не він продав чужим вівчарам цю вівцю. Саме вухо відіграє велику роль, бо на вусі - вівця позначена. Тому як покажеш вухо зі знаком - усе в порядку. Як вуха нема - за вівцю треба платити.

Денцівка.

Флояра — це вид басової зубівки, в якій збережено її структуру і принципи звукодобування. Для зручності в користуванні складається з трьох блоків. Звук флояри — низького регістру, густий, насичений, благородний. Постійний басовий звук, який відтворюється в грудях виконавця, надає звучанню специфічного народного колориту. Поширена флояра в основному в побуті пастухів Гуцульщини.