Цей падолист, останній місяць осени, напевне, буде вже останнім у моєму житті.

Напевне, я вже не одужаю та ще й почуваюся маркітно. Всі листки впали, отже і цей рано чи пізно полетить у танець з вітром, а я покину цю землю, тому мені вже нічого не треба: ні бульйону, що приготувала моя люба Сью, ні португальського портвейну, лише не опускайте штору, бо я маю на власні очі побачити, як цей листок зірветься й полетить у пошуки кращого життя. 

Але з іншої сторони..усі листочки вже давно відлетіли, а цей, останній, можливо, він є особливим, адже ці вечори були холодними, дощовими та вітряними, а цей листочок не те що не відлетів, він навіть не поворухнувся! Може, якщо він так довго тримається, то й я маю ще триматися, одужати й зробити своє життя кращим?
Ох, навіть якщо шанс малий, то байдуже, я таки розумію, що він самого початку моєї хвороби, навіть, якщо у мене закрадалися думки смерти, але десь у найглибшому кутику душі, прецінь жевріє в мені ще надія! Надія мріяти, надія тішитися, надія займатися улюбленою справою, надія посполу жити й насолоджуватися.

Шупенюк Ярина
 100 (говоритиму від ІМЕНІ Джонсі, не "від обличчя"; пронизливо +, художні деталі +!)