Олесь часто розмірковує про людську самотність, відчуженість митця та його боротьбу зі світом, який не завжди розуміє й приймає. Його записи наповнені сумнівами щодо сенсу життя, ролі людини у великій системі та відповідальності за власний вибір.

Гончар бачить світ як місце, де панує несправедливість, де особистість нерідко стикається з абсурдом і де пошук істини стає непростим завданням. Він відчуває тиск суспільства, яке намагається нав’язати свої правила, але водночас глибоко вірить у покликання людини — творити, мислити, не зраджувати своїм ідеалам.

Часом у його словах звучить нотка приреченості, думки про швидкоплинність життя і неминучість смерті. Він говорить про страх зникнення, але також про силу духу, яка дозволяє людині не підкоритися темряві й віднайти власний сенс у, здавалося б, хаотичному світі. Це перегукується з екзистенціалістськими ідеями, де свобода вибору поєднується з тягарем відповідальності, а сенс життя не дається ззовні, а формується самою людиною.

Попри всю гіркоту й скепсис, у його записах звучить прагнення до чогось більшого — до справжності, правди, краси. Він шукає і знаходить ці проблиски навіть у найважчі моменти, що робить його світогляд складним, глибоким і близьким до тих, хто теж ставить перед собою вічні питання про буття.

Загалом, читаючи твір, я ніби відчула цей тягар Другої світової війни, найболючіше є те, що це не якісь там видумки для сюжету, а реалії життя, які довелося пережити Олесю Гончару, та і великій кількості українців. У творі представлені яскраві образи жінок, із них найбільше запамʼяталась мені поранена, що заспокоювала письменника у тяжкий для нього час, для автора, мені здається, це був як ковток свіжого повітря.

(Торош Назар)

Екзистенційна свідомість: Гончар звертається до теми самопізнання та особистісного вибору, що є ключовими аспектами екзистенціалізму. Він підкреслює важливість усвідомленого вибору у житті людини, навіть в умовах абсурдності світу

Вплив війни: Записи, зроблені під час Другої світової війни, відображають глибокі переживання автора, які формують його екзистенційну свідомість. Гончар використовує жанр щоденника для відкритого висловлення своїх думок і почуттів, що дозволяє йому досліджувати власну ідентичність і моральні цінності

Про сенс життя: “Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертво-декоративної…”. Ця думка підкреслює важливість культурної ідентичності як частини екзистенційного вибору.

Ці ідеї стають особливо актуальними в контексті історичних подій, що вплинули на його творчість.

Таким чином, “Щоденник” Олеся Гончара є не лише документом його життя, а й глибоким філософським твором, що відображає

що він не здатен іти в ногу з сучасністю»

• «Робота письменника, худож-

ника зовсім не те, що, скажімо, робота вченого та інженера»

• «Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертво-декоративної»

• «Те, що не кожен може бути

Шевченком або Франком, це ясно. Але кожен владен розпорядитися своїм життям так, щоб жити на повну напругу»

Я вирішила обрати цитати з його думок, бо саме з них видно розмірковування на тему екзистенціалізму, про філософію буття, проблеми часу, свободи та відповідальності, і написано про те, що навіть якщо людина знаходиться не в найкращій позиції, вона може жити повним, насиченим і цікавим життям, бо людина це унікальна істота.

Семерня Марія

Гончар часто відчуває відчуженість – як митця, як інтелігента, як людини, яка не може змиритися з пануванням сірості та бездуховності. Він болісно сприймає абсурдність радянської реальності, де особистість придушується ідеологічними рамками, а справжня культура відсувається на другий план. Це відчуття безвиході перегукується з екзистенціалістськими ідеями про людину, що змушена шукати сенс у світі, де панує хаос.

Водночас у його роздумах відчутне прагнення знайти гармонію між людиною і світом, між творчістю і реальністю. Попри сумніви та гіркоту розчарування, Гончар не втрачає віри в силу людського духу. Його записи пронизані болем за долю культури, українства, людяності, але разом із тим – надією, що справжні цінності зможуть вистояти.

Саме ця глибока рефлексія, поєднання трагічного світосприйняття з прагненням до внутрішньої свободи й духовної чистоти роблять його роздуми близькими до екзистенціалістського світогляду.

У його щоденнику можна побачити сумніви щодо соціальних і політичних систем, в яких він жив, і питання, які виникають у контексті цих умов.

Вибір автора можна описати як боротьбу за збереження внутрішньої свободи, творчої волі в умовах війни та тоталітарної системи. Одним із найбільших виборів, з якими стикався Гончар, була необхідність вибору між творчою свободою і вимогами радянської влади. Він неодноразово записував свої переживання і роздуми про те, як йому вдавалося або не вдавалося зберегти свою творчість в умовах цензури. Гончар як письменник того часу був змушений йти на компроміс, але намагався не залишити без уваги відданість перед наробом. Вибір Олеся Гончара також включав усвідомлення та прийняття самотності, оскільки він не раз відчував ізоляцію через свою відданість національним та гуманістичним ідеалам. Його боротьба з режимом була не лише публічною, а й особистою.

Його сповнені песимізму роздуми про майбутнє відображають глибоку внутрішню кризу, коли на фоні жорстокості війни людина стикається з питанням: "Хто мене вправі судити в зборищі цьому рабів?" Усвідомлення абсурдності навколишнього світу змушує його шукати власний шлях, відмовлятися від шаблонів і норм, щоб не втратити себе.

Він бачить своє майбутнє, як нескінченну боротьбу не тільки проти жорстокості навколишнього світу, а й проти внутрішньої байдужості, що загрожує знищити його власне "Я".

У своїх роздумах він підкреслює, що людина несе відповідальність за свої рішення та дії. Це ключова ідея екзистенціалізму: людина не просто живе за правилами, а сама формує свою долю. Довженко також болісно шукає сенс власного існування, свого мистецтва, ролі у суспільстві. Він відчуває розрив між ідеалом і реальністю — так само, як екзистенціалісти говорять про абсурдність світу та необхідність створювати власний сенс життя. Письменник часто порушує тему страждання як невід’ємної частини людського буття. Він усвідомлює неминучість смерті, але це змушує його ще більше цінувати життя, що теж є важливим аспектом екзистенціалістської філософії.

Отже, у "Щоденнику" Довженко показує людину, яка шукає себе, переживає сумніви, стикається з болем і несправедливістю, але все одно прагне створювати щось значуще. Це дуже перегукується з екзистенціалістськими ідеями. Удовіченко Поліна.