За народними переказами в  долині, де розкинулося нині село Нестоїта, в давні часи  водилися розбійницькі ватаги. В цьому місці часто на відпочинок зупинялися подорожні чумаки, а з лісових хащ на них нападали бандити. І люди з вуст в уста передавали всім подорожуючим: «Тут не стояти». Звідки і пішла назва села -  «Нестоїта».

Автор установив скульптуру на місці природного джерела, і тривалий час люди, що їхали дорогою до Нестоїти, зупинялися біля Діда-Пастуха перепочити та набрати смачної джерельної водички. Але з часом джерело замулилося, вода втратила свою чистоту та якість. Тому сьогодні водички з нього вже не випити, але перепочити, сфотографуватися їздять до нього залюбки.

 

Тут, як не дивно, є джерело з водою, в якому купаються люди.

Тут ти завжди можеш пограти у теніс або зайнятися спортом. Також тут можна порибалити.
 

З вершини хребта відкривається неймовірний краєвид на Косів та сусідні села. Мальовничі будиночки наче перлини розсипані серед зелені Карпат. Звідси як на долоні видні гірські хребти, що підковою оточують Косів: гора Михалків, Міська Гора, хребет Каменистий, Голиця та Сопка.

Як підкреслювали сучасники, «полковник Болбочан — найвизначніший отаман української армії того часу…». Він був успішним командиром, якого поважали і прості солдати, і старшини, викликав заздрість у бездарних воєначальників-кар'єристів та ненависть у ворогів. Через його тверду позицію та військові успіхи у боротьбі з Червоною армією за Петра Болбочана («живого чи мертвого») більшовики обіцяли 50 тис. крб. 28.06.1919 року Петра Болбочана розстріляли на залізничній станції біля с. Балин (нині Смотрицька ТГ). Там же, за півкілометра від станції, було поховано його тіло.

Головна виставкова зала виконана у формі яйця та розфарбована у червоний колір. Всі писанки розміщені групами, відповідно до регіону України, де вони були намальовані. Також музей писанки в Коломиї експонує розписані яйця, виготовлені українцями з цілого світу.

В Україні до 2019 року був лише один пам’ятник на хуторі Мотронівка Борзнянського району, де знайшло вічний спокій подружжя Кулішів.

                

Існує думка, що архітектором Михайлівської церкви є І.Г. Григорович-Барський. За іншою версією, ця церква побудована за проєктом італьянського майстра Д. Растреллі.

В Шостці  стоять  лавочки, яким стільки ж років, як і місту.

Три незвичайні лавочки у вигляді обтесаних колод розташовані біля Арт-центру по вулиці Марата. Колоди, які використали для лавочок були привезені з іншого міста. Деякий час вони вилежувалися, а потім при благоустрої міста їх обтесали і положили в якості лавочок для відпочиваючих. Судячи за кількістю кілець стовбура дуба  (їх 278), деревам з яких зроблені лавочки, біля 300 років. Це символічно. Вони ровесники міста Шостки!

 

Красива легенда розповідає про сміливого ватажка Янка, який жив у дубовій діброві, він звучним рогом попереджав односельців про напади ворогів з Дикого поля. По свідченням старожилів з того часу залишилося чотири дуби. Один з дубів на висоті 130 см має окружність стовбура 5 метрів, це приблизний його вік 600 років.

В серпні 1943 року нацистські загарбники замінували будівлю Держпрому та підпалили, але залізобетону це не завдало шкоди.

За стійкість проти російських окупантів, Харків, який з перших днів повномасштабного вторгнення перебуває під постійними ракетними та артобстрілами, називають залізобетонним! Держпром, символ «Залізобетону» і стоїть непохитно вже другу для нього війну.

Держпром посів 17 місце серед «Чудес України» та очолив список «Сім чудес Харкова».

Дуб мав обхват 9,50м, висоту 30м, вік близько 1000 років, в стовбурі було дупло висотою 6м, діаметром біля основи 2м, в ньому одночасно могло поміститися 10 чоловік. Це був найбільший дуб на Слобожанщині. Його кілька разів била блискавка. У 1912р. місцеві пастухи розпалили багаття в його дуплі і дерево ледь не згоріло. Другий раз дерево горіло в 1943р. при відході нацистських загарбників. У 1972р. дерево було заповідано, проте в 1979р. воно всохло, а в 1994р. його стовбур впав. Зараз частину стовбура взято в бетон. В даний час від дуба залишився лише меморіальний остов.

Будинок залізничного вокзалу - втілення мистецтва багатьох архітекторів та скульпторів протягом кількох поколінь. З боків головної будівлі залізничного вокзалу Харкова знаходяться 42-метрові вежі, Південна та Північна. На Південній вежі розташований годинник, діаметром понад 4 метри — найбільший в Харкові.

У 2001 році зі станції Харків-Пасажирський вирушив перший в Україні швидкісний поїзд «Столичний експрес» сполученням Харків — Київ. У 2018 році вокзал станції Харків-Пасажирський увійшов у Топ-10 (3-те місце, після Києва та Львова) найбільш завантажених вокзалів України.

Дивовижність Дитячої залізниці полягає в юних залізничниках, які здійснюють перевезення та обслуговування своїх пасажирів (маршрут містить три станції, довжиною 3,6 км).

Час подорожі становить  30 хвилин в обидві сторони через два мости та чудову паркову зону. А ще «Мала Південна» займається виховною та профорієнтаційною діяльністю .

8 листопада 2023 року Дитяча «Мала Південна» відсвяткує 83-річницю з дня відкриття. Ні зруйнування під час Другої світової війни, ні сьогоднішні події не зупинили її, вона продовжує працювати  не лише як центр дитячих розваг, а й допомагає молоді у виборі життєвого шляху. 

Саме сюди приїжджав Кузьма Скрябін знімати кліп на пісню "Місця щасливих людей". Музиканти зняли красиве відео на кручах над Дніпровською затокою, завдяки чому багато українців дізналися про існування херсонських гір. 

Це місце славетне не тільки своєю красою, а й давньою історією. За даними археологів, на цій території розташоване  Станіславське городище - місця поселень минулих століть, які відносяться до різних культур давніх епох. Також є відомості про перебування на цій території козаків, про що свідчать кам'яні хрести XVIII сторіччя.

Дуже боляче, що сьогодні ця прекрасна природна і історична перлина нашої Херсонщини майже повністю зруйнована.

У цій споруді сплетені елементи Ренесансу, ампіру і класицизму, але будівля виглядає єдиним архітектурним цілим.  Зараз в її стінах знаходиться Художній музей ім.Олексія Шовкуненко. 

  Я вірю, що символ нашого міста, незважаючи на обстріли, вистоїть, і ми й надалі будемо насолоджуватись його красою.

 

Пам`ятник гетьману України Івану Виговському встановлено у сквері центральної частини села Шаповалівка поблизу сільського будинку культури. 

Скульптор - Ю.Медвідь, архітектор - В. Биков. 
    Бюст Івана Виговського встановлено на п`єдесталі з глиби кварциту, добутого з Баницького кар`єру Глухівського району Сумської області. 

   На п`єдесталі закріплена металева табличка у вигляді грамоти із зображенням гетьманських атрибутів: металевого кованого герба та булави, з написом: «Іван Виговський - гетьман України». Висота пам`ятника - 4 метри. 

  Звитяга Конотопа — яскрава сторінка української історії. І ми повинні відзначати не лише дати наших поразок (Батурин, Крути, Берестечко), а й перемог. 

Будувався собор з 1892 по 1898 роки на кошти мецената Якова Голубицького, за його прізвищем часто іменують собор – Храм Голубицького. 

За часи свого існування собор став німим свідком багатьох подій, які пережило наше місто.  Для кожного мешканця він є взірцем віри, сили та незламності.

Після 1917 року в будівлі працювала перша міська українська школа.

З 1989 року тут розмістився Палац творчості дітей та юнацтва.

Це -  502 га водного дзеркала. 

Красиве воно в будь яку пору року . 

Навесні, коли ще на воді плаває лід, але вже пригріває сонечко, опускаються на воду красені лебеді. Влітку поруч з поважними батьками плаває маленьке потомство. 

Чудові краєвиди, особливо літніми ранками, коли над водяною гладдю біжить перший сонячний промінь, а згодом підіймається неймовірної краси сонце. 

Тиша....в чагарниках чути гелготіння диких качок, а потім сплеск води і велика качина сім'я пливе назустріч новому дню. 

Так гарно буває лише в нас ... в Україні, в рідному краї!!! 

Якщо хлопець до вподоби, 
Почуття взаємні є, 
То побачення призначать 
Біля тих гармат, що є! 

Та якщо в цього хлопчину, 
Бідолаху й бідака, 
Не закохана дівчина 
(Доля ж бо в нього така!), 

Ось тоді тому невдасі 
Доведеться відшукать 
Аж тринадцяту гармату… 
Хоч дванадцять їх стоять! 

Стане йому зрозуміло, 
Що дарма її шукав. 
І омріяну дівчину 
Не діждавсь, хоч сподівавсь! 

 

По-перше з історичного аспекту Шевченківський парк – найстаріший  парк міста, який має цікаву історію.

Від дуба, оточеного огорожею, врізнобіч розходились вісім прямих алей, тобто можна піти в різі сторони. Але згодом огорожу прибрали і залишилось місце під дубом- це місце зустрічей. Кожен херсонець подивившись на це фото одразу згадає приємні моменти свого життя.. 

Дуб буде жити, а разом з ним і наша історія 

У переддень 230-річного ювілею Василя  Каразіна було розпочато збір коштів на спорудження пам’ятника видатному земляку. Автором погруддя є скульптор Ганна Іванова, виготовлене з граніту, за основу взята гравюра із зображення В. Каразіна в молоді роки. Роботи із створення тривали рік, в 2003 році відкрили пам’ятник, який розмістили перед будівлею  Кручанської школи.

 Збереження музейних експонатів є справою широкого загалу нащадків Каразіна,  вчителів, учнів та співробітників Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 

Також на території парку є ставок, який одночасно є одним із витоків річки Либідь, поряд з ним встановлено кам'яну брилу, на якій висічено, що тут бере початок один із витоків річки.

Один з особливих деталей будівлі - це величезний фронтон у вигляді трьох ярусів, який оздоблено зображенням польського орла. 

Але найкраще в цій бібліотеці - її внутрішній світ. Вестибюль прикрашений чудовими малюнками на стелі, які розповідають нам казкові історії. Ці малюнки були створені талановитим художником Ярославом Соколаном.

 Коли потрапляєш сюди вперше виникає відчуття, що ти потрапив у справжню казку!

 

     По всій  Україні є багато таких споруд. Не є винятком і моя місцевість. На території колишнього Вітовського району унікальними є козацькі криниці. А у нашому селі Прибузьке на східній околиці стоїть унікальний шахтовий колодязь. Його особливість полягає в тому, що він найкраще зберігся серед усіх інших. « Між двома «биками» (кам’яними опорами) стоять дві поперечини із закріпленими на них коліщатами для опускання до шахти мотузки з діжками», - описує дослідник Віктор Мних. Поруч стоїть ще третя опора – кирата, яка приводилася у рух конем. Достеменно не відомо, коли саме з’явився цей колодязь на території, оскільки саме село є відносно молодим (засноване у 1930 році). З історії ми знаємо, що колись тут існував хутір, де мешкало всього 30 осіб і належав до сусіднього села Пузирі. Хутір був відділенням колгоспу ім.А.Марті. З карти Шуберта 1835 року відомо, що на цьому  існувало тирло для літнього утримання худоби. Ці дані підтверджують і перекази старожилів. За свідченнями старожилів, у другій половині 60-х рр. минулого століття, радгоспом на колодязь встановлено електропомпу. За декілька годин роботи помпи всю воду з колодязя було вибрано. Чи помпа була занадто потужною, чи водоносний шар був виснажений старожили не знають. За зробленими дослідниками у 2021 році  замірами  стовпа води, нині він сягає близько трьох метрів. Тому не дивно, що воду вибрали так швидко. На західній околиці села є ще один такий самий колодязь, але без наземних споруд, залишилася лише шахта.

    Колодязь пережив і російську агресію. Село потерпало від обстрілів артилерії, ракетних ударів від березня  до листопада 2022 року. Він вистояв, уцілів. Віримо в те, що скоро відновиться наше село і стежка екскурсоводів знову приведе дослідників до цього унікального місця. Життєдайна  вода наповнить місцевість новими силами та енергією.

З 25 листопада по 27 грудня 1708 року на Лебединських катівнях було страчено близько 900 чоловік: козаків, жінок і дітей. Цар карав страшними карами всіх, яких підозрювали, що підтверджують зв’язки з гетьманом. 

Страчених захоронили за межами міста. На місці поховань цар заборонив ставити хрести, і наказав – вивозити туди померлу худобу. Пізніше, місце поховання страчених козаків назвали гетьманським кладовищем, а лебединські козаки насипали в пам’ять полеглих побратимів  високу могилу. 

У 1930-х роках Воскресенську церкву було закрито, дзвони скинуто, дзвіницю зруйновано, іконостас спалено. В ці роки половину церкви розібрали, а матеріал використали на спорудження свинарника. Церква збереглася лише тому, що під час руйнування чоловік, котрий збив хреста з центральної бані, привселюдно упав і вбився. 

Пізніше церкву реставрували   

Тут класно відпочивати на облаштованій території, що охороняється. В “Скіфії” є вілли з басейном, котеджі та готельні номери, а також чисті піщані пляжі з кабінками для переодягання. 

База відпочинку "Скіфія" надає велику кількість варіантів дозвілля для любителів активного відпочинку і риболовлі, а також для тих, хто обирає комфортний відпочинок у мальовничих місцях й пікніки на свіжому повітрі.

Це одна із найкрасивіших будівель Миколаєва, що була внесена до попереднього списку пам’яток світової спадщини ЮНЕСКО. Вона розташувалася на вершині Спаського кургану. Це не лише найвище місце Миколаєва, а й історична територія. Колись тут було поселення прадавніх народів епохи ранньої бронзи. Сьогодні це – найстаріша наукова установа в Україні, що розміщується в тому ж приміщенні та продовжує свою діяльність від першого дня існування.

Миколаївська обсерваторія має власний меридіан в міжнародних астрономічних атласах. Тут є музей, де зберігається колекція астрономічних приладів, годинників, книг, фотографій та карт.

Святий Миколай Чудотворець здавна вважається покровителем мореплавців, оберігає їх кораблі під час далеких походах. У народі його називають Заступником Божим і вважають покровителем дітей.

Покровитель міста та один із найбільш шанованих святих  з’явився завдяки сприянню та пожертвам місцевих жителів.

    - тут грілись прихожани і сторожі в холодну пору року; 

    - на святкування  княжі кухарі  на  вертелах  пекли  бичків та свиней і  подавали   до бенкетного столу; 

     - використовували ковалі для нагрівання заліза;  

     - тут варили смолу для відбиття ворогів. 

 

 До 1944 року він експлуатувався на Естонській залізниці. Того ж року паровоз перевезли за вказівкою представників окупаційних військ Вермахту до Латвії, де він був пошкоджений. У 1946 році паровоз в пошкодженому стані привезли на Гайворонський паровозоремонтний завод. Тут його капітально відремонтували і використовували до 1978 року, коли його визнали непридатним для експлуатації.

У 1984 році вузькоколійний паровоз поставили на постамент. Він є ровесником Гайворонської вузькоколійки .

Це рідкісний експонат,  єдиний в Україні. Паровоз залишається історичною реліквією XIX століття, пам'ятником Гайворонській вузькоколійці і  служить окрасою   міста Гайворон, своєрідною візиткою.  

Народився у с. Вільхівка, що на Горохівщині. З дитинства захоплювався музикою, українськими піснями. Закінчив Горохівську дитячу музичну школу, Луцьке культосвітнє училище. 

Творчий шлях розпочав у Вільхівці. Працював (1958-1992) художнім керівником у клубі. У 1961 р. разом із місцевим господарником Володимиром Жигуном створили хор «Хлібодар».

Твори Кривенького: «Вісімнадцята весна», «Хай родить хліб», «Чого ти хочеш, Україно?» та інші. І славнозвісна «Волинь моя» – гімн Волині, яка не має кордонів та минулого часу.

Однією з таких пам’яток є Татарська вежа – пам’ятка оборонної архітектури  національного значення. Рідкісний зразок оборонної споруди – барбакана. !  Це – чи не єдина споруда такого типу в Україні, у котру вдалося вдихнути «друге життя».  Її зруйновану частину реконструювали за допомогою каркасу з сітки. Сьогодні це арт-простір, який кличе  митців, гостей і туристів.Отже - мандруйте Україною, не минайте древнє княже місто! 

Цього року тут уперше відбувся літній дитячий християнський табір ''Діти Марії''. Щонеділі у храмі проводиться недільна школа. Тут можна відчути насолоду і справжній спокій для душі.

Наразі у музеї зібрано близько сотні унікальних кам’яних, дерев’яних та глиняних експонатів, які розповідають про історію, культуру і побут наших пращурів. Особливе місце з-поміж них займають жорна. Їх тут чотири десятки – від маленьких ручних зернотерок до великих кам’яних жорен і навіть вітряного млина. 
Є в колекції господаря і багато інших експонатів – як-то колекція вишиванок та керамічних виробів, 
Сьогодні це справжня туристична родзинка краю, до якої приїздять гості звідусіль.

Острозький замок розташований  на пагорбі. Сама природа тут попіклувалась про оборонну місцевість: південна та східна сторони замку виходять на крутий схил більш ніж 20 метрів висотою, північна та західна частини відділенні від міста глибокими ровами.

 Сьогодні в ансамбль замку входять чотири основні будівлі: вежа мурована(замок князів Острозьких), Нова башта, Богоявленська церква та Богоявленська дзвіниця. 

Висока та струнка краса, що цілодобово з висоти пташиного польоту споглядала на своє містечко. Красуня насолоджувалася спокоєм: тихим вітерцем чи лагідним сонечком, грайливим морозцем чи пустотливим дощиком. В такі моменти у її душі жила дзвонова музика. 

Та іноді її спокій порушували. Несамовиті танці вогняних стовпів робили боляче рідному місту. І тоді з її душі виринали гучні дзвони, що били на сполох.  

Так тривало багато років поспіль. Завдячуючи цій гордовитій красуні, містяни зберегли своє містечко і донині. 

Не забували жителі Олександрії й про свою берегиню – щедро дарували їй різне вбрання, що надавало їй сучасності. І тільки ім′я цієї ошатної панянки залишалося незмінним – Пожежна вежа.

Наш палац є найбільшою спорудою міста. Його фасад прикрашений стильним панно «Україна мистецька», яке є візитівкою Олександрії й стало частиною бренду міста.

В стінах «Світлопільського» вирує неймовірно цікаве життя. Тут працюють 20 творчих аматорських колективів та любительських об’єднань-клубів за інтересами. Усі вони – лауреати міжнародних, Всеукраїнських, регіональних фестивалів і конкурсів, престижних чемпіонатів. Це справжня гордість міста, що прославляє Олександрію в Україні та за кордоном.

Особливого шарму закладу культури додають доглянуті площа та алея навколо нього. Це одне з найулюбленіших місць відпочинку наших містян. 

На місці цієї церкви була Уніатська. Вона була розібрана і у 1784 році була побудована ця церква. У 1864 році вона була реконструйована – піднята на камені, оббита дошками, іконостас був поновлений,  дуже гарний був верх – там були намальовані  янголи. Кахель у церкві автентичний, ще з тих часів. Стіни – це морений дуб. 

Зі слів місцевих жителів церква присвячена Пречистій Діві Марії, споруда майже не втратила своєї автентичності незважаючи на те, що за давніх  часів використовувалась як господарське приміщення. Нині вона  є діючою . Датою побудови місцеві мешканці вважають XVIII ст.

Церква і дзвіниця пам’ятками архітектури, перебувають під охороною держави. Старожили розповідали, що вік церкви на сотню років більше, але це ще потребує майбутніх досліджень. Відомо, що поміщик Вільгорський дав розпорядження збудувати цей комплекс. Про автора та будівничих, нічого невідомо. 

За час свого існування церква ніколи не закривалась. 

Іконостас у церкві чотириярусний, виконаний у стилі рококо, датується ХVІІІ ст.

Один із дзвонів дзвіниці нині зберігається у Музеї дзвонів Луцького замку. Датується 1647 роком.

Велич, міць і краса завжди буде вирізняти Олександрію серед інших міст України.

 29 грудня 2021 року у м. Новомосковську урочисто відкрили пам’ятник на честь місцевих воїнів-героїв, які боронили незалежність України та її територіальну цілісність.

Імена більш як 55-х героїв навічно викарбувані на пам’ятних дошках довкола монумента.

Вони нагороджені за мужність орденами та медалями, а два з них є Героями України.

  Автор пам’ятника - київський скульптор Олександр Михайлицький. Скульптурна композиція  під назвою «Брама», висотою 4,5 м, являє собою зображення умовних врат – образу переходу між світами у вигляді козацького хреста. Перед «хрестом» розміщена фігура юнака-воїна, який іде в похід і обернувся, щоб побачити та закарбувати в пам’яті образи рідних людей.

  На фронтальній площині п’єдесталу нанесено зображення тризуба-малого герба України та напис «СЛАВА ГЕРОЯМ - БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ».

Браму – Хрест виготовлено з сірого граніту.

        Меморіал звели за кошти приватних осіб, підтримки громадських організацій та міського голови Новомосковська.

 

   До революції вона належала архієрею Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, а після революції там проживав відомий у місті лікар Михайло Якович Дубровський. Його доля склалася трагічно. Михайло Якович був розстріляний у березні 1942 року нацистськими загарбниками.

    Після Другої світової війни до 1977 року  будинок часто міняв своїх господарів, а потім  тут був розміщений краєзнавчий музей, який тут знаходиться і нині.

   У липні 2001 року рішенням виконкому Новомосковської міськради музею було присвоєно ім’я останнього кошового отамана Петра Калнишевського. 

 

Будинок споруджено у 1903 році у стилі модерн з елементами еклектики. Виразний контур башти та просторі внутрішні приміщення показують розкіш і водночас естетичний смак господарів. 

Зводячи таку красу для своєї родини, звичайно, дворянин Піщевич й гадки не мав, як буде змінюватися історично його дім. У будинку відбувалися зібрання військово-революційного комітету, у довоєнний час знаходився Райпартком, тут був “кабінет політпросвіти” й міський комітет комсомолу, а в одному із кабінетів – Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. 

Ця дивовижна споруда є архітектурною пам’яткою нашого міста. 

Розповім вам, про Миколаївську астрономічну обсерваторію. Це історична наукова

установа, найстаріша обсерваторія на території України.

Заснована адміралом Олексієм Грейгом, який у 1821 році служив миколаївським губернатором. Обсерваторія забезпечувала Чорноморський флот навігаційною інформацією та приладами, навчала штурманів

Збудоване майже два століття тому приміщення обсерваторії збереглися до теперішнього часу у незмінному вигляді. У Круглій залі Головної будівлі та двох астрономічних павільйонах розміщено експозицію музею обсерваторії. В музеї зберігається унікальна колекція астрономічних приладів, колекція астрономічних годинників, старовинні книги, фотографії, картини, карти.

Гордістю миколаївських астрономів є старовинний телескоп "Меридіанний круг Репсольда", збудований у 1834 році в Німеччині. Його використовували до 2000 року, доки не з'явилися сучасні телескопи з комп'ютерним керуванням.

Лише раз на рік, навесні у квітні,  відбувається справжнє диво - це цвітіння сакури (міжнародна назва – японська вишня), яка особливою красою виділяється серед розмаїття квітучих кущів та дерев у місті Долинська. Сакура — символ Японії та японської культури. Її цвіт використовується на гербах поліції та сил самооборони Японії. Та головне, що сакура — традиційний символ жіночої молодості та краси. Помилуватися, чи зробити фото на пам’ять, можна біля Краєзнавчого музею,  Пам’ятного Знаку ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС  та  «Алеї родинного дерева», разташованій біля території  вільного простору «Небо». 

З любов'ю поглядає на людей.

У ньому - вічність світлого моменту

І віддзеркалення усіх ідей.

Затамувавши подих, люди

Все дивляться на сцену ту.

А в ній краса, душа споруди,

Мов таємниця Всесвіту.

А на вершечку, там, близ неба,

Богиня Мельпомена є.

Вона царює, бо так треба,

Творців чудових визнає.

На балюстраді, саме зверху,

Тримають міцно стріли й лук

Амури, що любові духи,

Всіх захищають від розлук.

Багатство, фрески, позолота,

Мозаїка, дзеркала й скло,

І оксамиту ніжна нота

Дарує кожному тепло.

Умитий вранці ніжним світом,

Щодня пробуджений від сну,

Театр опери й балету

Показує свою красу.

  Будівництво почали в кінці 30-х років 19 століття і завершили в кінці наступного десятиліття, отримавши в результаті величний храм у вигляді хреста. За іншими джерелами церква побудована в 1872 році, західна сторона і дзвіниця прибудовані в 1906 році, східна сторона і вівтар прибудовані в 1907 році. Також на території села поруч з храмом збудовано ще два та молитвенні будинки. 

    12 травня 2022 року, на 103 році життя, відійшов до Господа настоятель храму в ім’я Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Великоплоске протоієрей Аггей Россохатський - найстаріший священнослужитель Української Архієпископії та православного старообрядництва у всьому світі. 13 травня було здійснено чин мирського поховання. 14 травня Архієрейську Божественну Літургію та священицьке поховання.. Тіло покійного було віддано землі на місцевому кладовищі села, в якому вельмишановний отець Аггей багато десятиліть самовіддано служив Господу Богу та Святій Церкві. 

Історія споруди розпочалася ще в далекому 1762 році, і була збудована з дерева. За довгі роки існування вона пережила різні періоди-її декілька разів перебудовували, рятували від пожежі, ремонтували. 

Сьогодні церква Різдва Пресвятої Богородиці  має сучасний вигляд, але історія храму – дивовижна, сповнена важких випробувань. Це-одна з пам’яток культурної спадщини Великоандрусівської громади, наша гордість та оберіг! 

 

 

У 1974 році було засновано аматорську молодіжну театральну студію, яка перетворилася у Павлоградський драматичний театр імені Б. Є. Захави і у 2024 році відкриє 50-й театральний сезон. 

Свого розвитку кар’єр досягнув у 70-х роках минулого століття. Тоді тут активно добували кварцито-піщаник, який широко застосовується у будівництві.

Більше 30 років кар'єр не працює. З часом заповнившись природньою водою, він перетворився на справжній рай для відпочинку.

У воді є риба, раки, що підтверджує її чистоту. А в піщаних скелях в'ють гніздечка ластівки. Тут варто побувати. Це варто побачити. Сподіваюся, батьки наступного літа повезуть мене туди ще.

 

   5 серпня 1941 року радянські солдати третього батальйону 161-го полку Кишинівської 95-ї стрілецької дивізії вели нерівний бій з румунськими військами, обороняючи кожний клаптик нашої землі.Солдати стояли на смерть, захищаючи жителів села, захищаючи нашу країну.  

    7 серпня 2020 року на тому місці, яке було вказано старожилами, встановлено поклонний хрест на згадку про загиблих, що окропили своєю кров'ю землю, в якій залишилися лежати навіки. 

   

   

    Музей радує і дорослих і дітей. Значення музею в справі збереження історії малої батьківщини важко переоцінити. Він об'єднує різні покоління. Історія - це фундамент, на якому з вами будуємо сьогодення і майбутнє. Адже ми зобов'язані знати свою історію. У нашому музеї зібрані унікальні експонати - предмети побуту жителів нашого села, старовинні інструменти і знаряддя праці, національний одяг старообрядців, документи і фотографії та багато іншого.

 

Переді мною дивна картина: блакитне небо і жовте поле зливаються в єдине ціле. Та це ж наш блакитно-жовтий прапор!

Це символ моєї рідненької України. 

Перед нами розкинулися різнобарвний степ. Яких тут кольорів тільки немає! 

Ця весна прикрасила нашу землю різними квітами . Безліч фіолетових півників (ірисів) зустрічають весну.  Вони такі гарні, ніжні, що хочеться годинами милуватися ними. Букетика з них я не складу. Ні! Нехай милують око всі, хто бачить цю красу.

А між кущиками зеленої травички  сховалися яскраво-жовті горицвіти. Від них віє сонечком і теплом.

Ген вдалині видніється пагорб, який зливається з блакитною смугою неба. А на небі білі – білі хмаринки. Вони ніби завмерли, бо не хочуть псувати цю чудову природну гармонію. 

Окрасою села і його історичною пам'яткою є Свято-Михайлівська церква збудована в 1795 році та освячена в день Архангела Михаїла.

в 1870 році, на пожертвування громадян села, навколо дерев'яної церкви було розпочато будівництво сучасної цегляної церкви і закінчено в 1875 році. Цеглу на будівництво церкви надано з місцевого цегляного заводу, що належав поміщику Івану Бауману.

Храм славився своїм оздобленням, коштовним начинням та багатим вівтарем розписаних монахами з Афона. Миколо-Бабанська церква є культурним центром для всієї округи.

    У давнину на камені сиділа вродлива дівчина і лила гіркі сльози за своїм коханим, який служив у царському війську. Аж раптом розчинилося небо і яскраве світло осяяло дівчину. Вона підвела очі і перед нею з’явилась Пресвята Діва Марія і сказала, що цілющі сльози кохання стануть цілющою водою, яка заб’є джерелом.

    І справді вода тече тоненькими цівками вниз по каменю, чиста, як дівочі сльози, як символ вірного незрадливого кохання. Мабуть, не знайдеться в районі людини, яка б не знала про цілющість цього джерела. І вже не лише в громаді. Слава про нього сягла і за межі нашої області. До нього приходять краяни, приїжджають гості. А місце тут напрочуд   мальовниче – річка, ліс, пагорби, тож відпочинок для стомленого подорожнього забезпечений. А ще для багатьох місцевих селян вода стала панацеєю від різних захворювань, особливо ниркових.

 

 

    Серцем «Терника» є «Чумацька криниця», зведена на природному джерелі, та освячена у 1998 році настоятелем Свято - Троїцької церкви – отцем Василієм. Її джерельна вода дуже смачна, і, за розповідями старожилів, має навіть лікувальні властивості. Старожили розповідають, що попивши джерельної води чи обмиваючись нею люди лікувалися і лікуються від різних недуг і багатьох вона зцілила від хвороб. 

За легендою, «Чумацька криниця» існує ще з тих часів, коли чумацький шлях пролягав через урочище «Терник», коли чумаки по сіль ходили. Якось одного спекотного літнього дня чумаки, вертаючись з далеких країв, зупинилися на відпочинок. Раптом один із них помітив маленьке джерельце. Вода в ньому була прохолодна та така смачна, що відразу у подорожніх де й сила і бадьорість взялися, а втому - як рукою зняло. Вирішили чумаки розчистити джерельце. І з тих пір завжди зупинялися тут на відпочинок, поповнення сил та запасів прісної води. А люди почали називати криницю – «Чумацькою».  Пізніше місцеві жителі почали використовувати  воду, як дистильовану та для приготування відварів у народній медицині. 

Багато часу минуло з тих пір, багато води витекло і змінилось не одне покоління. Проте в народі криницю до сих пір називають «Чумацькою» і їдуть до неї набрати смачної, прохолодної води, вірячи в її чудодійну силу. Минають століття а джерельце живе,  п’ють прозору, мов сльоза воду подорожні, милуються чудовими краєвидами.  

Головне, що люди вірять в її  чудодійну силу, а криничка до цього часу служить людям. 

У роки Другої світової війни у підвалі костелу переховувалися місцеві жителі. Те, що костел вцілів під прицільними авіаударами, – диво. Деякий час у приміщенні храму був склад – звична практика для комуністичної влади стосовно релігійних споруд. Проте більшість часу споруда просто пустувала. У 1992 році костел повернули римо-католикам. Церковні служби у храмі проводять щонеділі.

     Будівлю станції спроектував архітектор Василь Суманєєв. Церемонія відкриття відбулася в травні 1957 року. З 1972 року човнова станція занесена до переліку пам’яток архітектури Кривого Рогу. 

Заснування парку пов’язано з ім’ям Михайла Івановича Камбурлея – великого землевласника.
 Після його смерті землі стали власністю Михайла Дмитровича Толстого – зятя Камбурлея. У створенні оригінальних паркових композицій активну участь взяли чеські, німецькі майстри. У 80-х роках XIX століття був зроблений каскад штучних озер, насипаний острів, проведена посадка більш як двохсот видів дерев, у тому числі рідкісних і екзотичних, саджанці яких везли з усього світу. Існує красива історія кохання його сина Михайла Михайловича та молодої - красуні Олени, яка працювала у їхньому будинку.  Закохана пара посадила на острові у парку так званий «дуб кохання», до якого місцеві молодята приходять у день весілля, аби зберегти свою любов на все життя.

 

Однією з відомих міських пам’яток є парк «П’яти муз», що знаходиться на житломасиві Південного гірничо-збагачувального комбінату. Це справжній куточок Давньої Греції посеред сучасного Кривбасу. У сквері розміщені п’ять скульптур  муз – покровительок мистецтва: танцівниця, музикант, художниця, актриса та п’ята, центральна постать – хранителька домашнього вогнища. 

Увечері скульптури зсередини підсвічуються різними кольорами, на кожній статуї можна побачити її індивідуальний малюнок. Виглядає надзвичайно гарно. 

 

Сьогодні славна Січ, значною мірою, асоціюється в українців із Запоріжжям, великий гетьман Богдан Хмельницький – із Черкащиною, а Гетьманщина -із Лівобережжям. 

Проте територія нашого краю була помітним осередком формування і розвитку українського козацтва, тереном їх славних перемог, місцем розселення найдавніших козацьких зимівників, бурдеїв козаків-самітників, перших козацьких слобід поміж Гетьманщиною і Диким полем. Про це свідчать: пам’ятки археології, архівні документи, праці істориків, розвідки місцевих краєзнавців, усні, топонімічні і етнографічні джерела...

На північно-західній околиці с. Інгуло-Кам’янка, на скелястому березі Інгулу, лівої притоки Південного Бугу, є місце оповите легендами. В народі його називають «Пугачева скеля» або «Скеля Пугача». За переказами козак Пугач заховав в печері тієї скелі скарби. А вхід до печери знаходиться десь на березі Інгулу. А ще переповідають, що десь в тих місцях затонув човен з золотом, проте де це місце знаходиться напевне сказати ніхто не може. За усними переказами, «одного разу ворожий загін з’явився на березі Південного Бугу. Виникла загроза втратити скарбницю паланки та козацькі боєприпаси. Але кмітливий і винахідливий козак Пугач швидко зметикував, як зарадити біді. Виїхавши наперед татарського загону, він став гарцювати на своєму коні, зваблюючи непроханих гостей на перегони. Вороги вирішили, що козак стане їхньою легкою здобиччю, і швидко, не роздумуючи, кинулися навздогін. Вони не знали ні місцевості, ні безмірної козацької відданості. Та Пугач розумів, що не зможе встояти проти цілого загону. Тому, розігнавши свого коня, спрямував його на високий берег ріки і в останню мить зупинив. Татари ж, не розуміючи маневру, захоплені переслідуванням, цього не зробили, тож багато їх зірвалося з високої скелі і загинуло в річці. Ті, що залишилися живими, розправилися з Пугачем, скинувши його з тієї ж скелі». 

 Василь Пугач, який у 1774 (чи то 1773) році був полковником Буго - Гардівської паланки, до складу якої входила територія басейнів річок Інгулу та його лівої притоки – Кам’янки, а в Інгуло-Кам’янці (за версією В. Сердюка) була ставка полковника під назвою – Інгул.

Центр паланки розташовувався на р. Південний Буг, на о. Гард. Це місце було найближче до кордону з Османською імперією і тому вважалося найзручнішим прикордонним форпостом, який захищав із півдня українські землі. За легендою козак Пугач загинув під час наїзду татарської орди на Гард.  Достеменно ще не досліджено походження назви «скелі Пугача», що на Новгородківщині, проте так чи інакше, а це місце вабить до себе не лише історією і легендами, а й неймовірно гарними краєвидами!

 

За переказами старожилів, довготривалі оборонні укріплення в Богрівці будувалися дуже важко. Солдати будівельної бригади австро-угорського війська використовували для будівництва пісок з сільського потічка Перегінчик, а також возили кіньми митий пісок із села Сливки (сьогодні Калуського району) на віддаль 20 км. Потім «вручну» виносили пісок у мішках високо в гори, а разом з ним і будівельні матеріали: арматуру, швелєри, цемент. 

На території Богрівки по двох лініях оборони розташовано 8 одноповерхових і один триповерховий доти. Всі вони різні за формою і площею. Протяжність від одного дота до іншого різна. Загальна відстань протяжності дотів через село становить 3-4 км.

 

 

   Вірменська Церква також відома, як церква Успіння Пречистої Богородиці, являє собою колоритну релігійну споруду, яка добре збереглася з епохи Середньовіччя. У плані Т-подібний храм неодноразово перебудовувався і розширювався, але зберігав присадкуватий вид. На стінах церкви збереглися плити з викарбуваними написами.  На території церкви було розташоване старовинне кладовище з похованнями кінця 18 століття. 

    На даний момент Вірменська церква Святої Богородиці є чинним об'єктом культурної спадщини України. 

Адреса: Україна, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Кутузова, буд. 1. 

Координати: 46.198131, 30.355622. 

   За багато років існування навчального закладу у ньому працювали люди, яких досі пам'ятають у місті. Пам'ятають за їхній професіоналізм і красу душі, за щедрість серця і твердість духу. А ще школа пишається своїми випускниками, багато з яких присвятили себе розвитку нашого міста.

Освітило акерманські турецькії вежі. 

                                          Леся Українка

      Аккерма́нська фортеця (Білгород-Дністровська) — історико-архітектурна пам'ятка та найбільша фортеця України. Була споруджена за часів Пізнього середньовіччя (XIII — XV століття) на місці руїн античного поліса Тіра. Пам'ятник Середньовіччя в Україні.  Зводилася як військово-оборонна споруда, була одним із найбільших та найпотужніших фортифікаційних укріплень XIII-XV століть на українській землі, охоплює площу в дев'ять гектарів, а  її стіни в довжину досягають майже два кілометри. Висота оборонних стін - від 5 до 15 метрів, ширина - від 1,5 до 5 метрів,  оточена досить широким ровом. За формою - нагадує неправильний багатокутник.

    Своє натхнення автор роботи черпав із старих фотографій Білгорода-Дністровського.

Там, де синього моря простори,

З давніх днів, із античних віків,

Біле місто стоїть у дозорі,

У безкраї Буджацьких степів.

Місто дружби народів та волі,

Краю наш українська земля.

                Павло Антонов

   Настінний живопис під відкритим небом по вулиці Грецькій в місті Білгороді –Дністровському передає колорит старовинного Аккерману. На ньому зображені сюжети з життя  місцевих жителів 19-го сторіччя. Цей арт-об’єкт є улюбленою локацією для відпочинку аккерманців та гостей міста.

    Автор настінного  живопису -  місцевий художник Олексій Пожидаєв.

У ньому працює 9 кар’єрів.

Один з цих кар’єрів – Першотравневий. 

Першотравневий кар'єр розташований у північній частині Кривого Рогу, і він є одним з найбільших кар’єрів України.

Його глибина близько 400 метрів, ширина 2500 м і довжина 3000 м. У ньому добувають залізисті кварцити. Залізистий кварцит це гірська порода, яка складається з кварцу, магнетиту, гематиту або інших мінералів. Для видобутку руди проводять вибухові роботи. Залізисті кварцити відправляють на збагачувальну фабрику для подальшого виготовлення окатків, які є сировиною для металургійної галузі. В кар’єрі працюють екскаватори, електровози, бульдозера, самоскиди та інша техніка.

Кар`єр зачаровує своєю красою та запрошує усіх охочих помилуватися його краєвидами. 

Існує легенда. Нібито якось у двері до багатіїв постукала циганка з маленькою дитиною на руках і попросила їжі, але господарі її не пустили. Після цього вона прийшла до будиночку  де проживали слуги, де її нагодували та залишили на ночівлю. Перед тим як піти, вона прошепотіла якісь заклинання і сказала, що цей дерев'яний будинок, де її прийняли, простоїть віки, а "будинок, де править жадібність і порок, зруйнує вогонь".

      Відділ  з обслуговування  дітей в місцевій публічній бібліотеці  з’явився  ще у  1922 році,   а вже  потім дитяча бібліотека  розпочала самостійну діяльність. В 1935 році   заклад  отримав  статус обласної  бібліотеки.    З 1958 року дитяча  бібліотека   працює  на двох поверхах цієї пам'ятки архітектури. Бібліотека стала рідною для багатьох поколінь дніпровців і завжди гостинно зустрічала своїх читачів. Талісман бібліотеки – Їжачок-книговичок радо зустрічає читачів. Бібліотекарі всіх зустрічають з посмішкою і завжди готові запропонувати найцікавішу книгу, зустріч з письменником, цікаві ігри та пізнавальні конкурси.  Тут завжди можна знайти необхідні матеріали для рефератів та творів. Кожна родина може напитися чистої води з кришталевого джерела Її Величності Книги.

 

   Мов доля, сплітається в гнучкому переплетінні туге пруття, народжуючи чарівні і неповторні витвори. Вони дарують людям красу, доносять відголоски традицій нашого краю. І люди, які частенько відвідують оселю Раїси Григорівни Бродовінської, безмежно дякують їй за золоті руки, чуйне серце та подаровану радість . Лозоплетіння – давній промисел українського народу, і тонкощів цього ремесла Раїса Григорівна навчилася ще в дитинстві від батька, що мережив чудернацькі  витвори з лози, немов пісню співав легко, вправно, гарно. Протягом багатьох років роботи Раїси Григорівни Бродовінської експонувалися в Чернівецькому обласному музеї етнографії і побуту. Вона лауреат Всеукраїнського фестивалю народної творчості, учасниця всеукраїнської виставки, «Народне мистецтво України» та обласної виставки народних умільців. ЇЇ  роботи експонувались на міжнародних виставках, зокрема в Румунії, Молдови. 

У 1998 році протоієрей Борис Мачок був назначений відповідальним за майбутній храм Святителя Миколая, а у 1999 році відбулася закладка собору. Будівництво тривало цілих 14 років. Роботи фінансувалися за рахунок пожертвувань містян. Освятили собор 19 грудня 2013 року. 

Купол дзвіниці можна побачити з будь-якої точки міста. Висота молебного дому по дзвіниці — 52 метри, місткість  — три тисячі прихожан. Неймовірно гарно собор виглядає як ззовні, так і всередині. Сьогодні це те місце, куди із задоволенням приходять жителі та гості міста.

За цей невеликий проміжок часу музейну  кімнату відвідали  учні шкіл, учасники бойових дій та їхні родини, мешканці сіл, району. Постійно проводяться заходи по вшануванню полеглих земляків - героїв, виховні години, історичні екскурси. 

Під час екскурсії до музейної кімнати у молодшого покоління поглиблюються знання про сутність та повагу до історичного минулого нашого народу.      У результаті пошукової роботи зібрано багато фотографій, листів, документів, свідчень очевидців. Запрошуємо до нашої музейної кімнати!

У 1847 році у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Маєток відвідував  видатний український поет Леонід Глібов, який з 1856 по 1859 роки викладав історію в місцевому училищі.

У музеї створено фотогалерею власників та власниць палацу у Чорному Острові. Тут можна познайомитись з родинами Вишневецьких та Пшездецьких і Катериною Ігнатьєвою, які у свій час володіли містечком.

Будівля палацу розташована над великим і гарним ставком, який утворювався  річкою Буг та її притокою Мшанцем.        
Історія Чорного Острова нерозривно пов'язана з родиною Пшездецьких. Послідовно ним володіли Міхал Пшездецький  та Костянтин Пшездецький (1782-1856).

На жаль, не збереглася неоготична вежа, що стояла ліворуч від палацу. З другого поверху палацу до вежі вів критий, ажурний готичний перехід.
На сьогоднішній день в стінах палацу Пшиздецьких розміщений літературно- краєзнавчий музей Л.І. Глібова, який створений у 1968 році. 

Над створенням скульптури працював харківський скульптор Ельданіз Гурбанов. 

Прототипом скульптури став знаменитий сумчанин Володимир Кривопишин – "Батько КВК у Сумах" і "Професор гумору". Однак веселий образ відомого гравця КВК втілює дух цілого міста. Автором проекту є сумчанин Богдан Люклян, однак скульптура була виготовлена харківськими майстрами. Всі, хто фотографується з пам’ятником, залишають побажання в кишені "Веселого сумчанина" і вірять, що вони неодмінно збудуться.

Краєзнавчий музей в Сумах заснований у 1920 році. В експозиції представлені предмети з археологічних розкопок ранньослов'янських та давньоруських пам'яток, рідкісні матеріали з історії та природи Сумщини.

Трішки історії. Це двоповерхова будівля, збудована в стилі модерн. 

Будівництво майбутнього театру тривало сім років, і велося на гроші місцевої влади та меценатів. Його долю не можна назвати легкою. Багато разів за історію свого існування він піддавався перебудовам і реконструкціям.  Це один з театрів, який зміг поєднати в собі кілька видів театрального мистецтва. Він є лауреатом багатьох фестивалів. Репертуар вистав не тільки для малюків, а й для дорослої аудиторії.

На сьогоднішній день зібрана унікальна колекція близько 500 видів рослин, 85 з яких належать до рідкісних або зникаючих.

Ботанічний сад в усі пори року відкритий для відвідувачів. Взимку він приваблює різноманіттям вічнозелених дерев і чагарників; навесні – стрімким пробудженням природи, рясним, яскравим цвітінням провісників весни; влітку – буянням величезного видового різноманіття квітучого різнотрав’я, рясним цвітом дерев, чагарників, ліан; восени – золотим і багряним вбранням дерев на зеленому фоні ялин, ялиць, сосен, туй, ялівців.

А охороняє Ботанічний сад ось такий Дух.

В Україні, за масштабністю та реалізацією задуму, таких пам'ятників немає. Українець, посічений кулями та дощем, але нездоланний. І таких як він – сотні. Вони захищали незалежність українського народу його свободу та гідність. Віддали свої життя – і отримали крила. Янголами-охоронцями виринають з граніту у височінь та стоять на сторожі того, за що довелося заплатити найдорожчим.

Як підтвердження того, що життя продовжується, ростуть діти, заради майбутнього яких і загинули Герої – поруч зі сквером облаштовано сучасний дитячий ігровий майданчик.

У рідному місті Сергія Корольова в 1970 році був відкритий Меморіальний будинок-музей, розташований у невеликому старому житловому будинку, в якому на початку XX століття жила родина Корольових. В експозиціях можна побачити безліч особистих речей сім'ї Корольових, переданих у розпорядження музею найближчими родичами вченого. За спогадами матері Сергія Павловича були приблизно відтворені інтер'єри кімнат. У колекції зібрані робочі матеріали, фотографії та документи. 

Навпроти розташований павільйон "Космос", відкритий у 1991 році. В експозиції представлені оригінали та макети космічних апаратів, скафандри та інше спорядження космонавтів. Серед них - технологічний зразок космічного корабля "Союз", макет "Лунохода-2", оригінал спускового апарату корабля "Союз-27", що побував у космосі. Одним із найцінніших експонатів є капсула з ґрунтом Місяця, подарована NASA. 

Музей активно застосовує сучасні технології та інноваційні методи роботи. Зокрема, під час дитячих екскурсій використовується робот-помічник екскурсовода Мекканоїд, який розпізнає голосові команди, пересувається, жартує та навіть танцює. У музеї можна замовити інтерактивну екскурсію "Зореліт Еней", під час якої використовується обладнання на кшталт тренажерів для підготовки професійних авіапілотів. За допомогою окулярів віртуальної реальності відвідувачі можуть побувати на Місяці чи на Венері. 

В кінці 19 століття через часті пожеж у місті та збитків від них, місцева влада стали вживати відчайдушні спроби поліпшити ситуацію. Перша пожежна команда в місті розпочала свою роботу в 70-х роках. Її чисельність налічувала всього лише 50 осіб. У музеї можна ознайомитися з історією розвитку системи пожежогасіння та пожежної техніки. У стінах музею через кінопроектор відвідувачам показують пізнавальні фільми про причини виникнення та способи гасіння пожеж. Пожежна вежа є однією з найбільш оригінальних і часто відвідуваних визначних пам`яток міста. Відвідайте і ви це унікальна будівля. Екскурсія в будівлю Пожежної вежі - це не тільки дуже цікаво, але і пізнавально.

Храмовий комплекс у майбутньому відіграватиме важливу духовну роль: тут відбуватимуться не лише богослужіння, а й різнопланові культурні заходи. Крім того, Арцизька базиліка може стати унікальною визначною пам'яткою України, яка привабить туристів з усього світу, оскільки зараз вона є єдиною сучасною базилікою в країні.

Ця подія пропагує любов: до своєї другої половинки, своєї сім’ї, свого міста, своєї країни. Вона об’єднує навколо себе гідних людей, яким не байдужі ті, хто живуть поруч.

1362 року  Великий князь литовський Ольгерд розгромив татарські орди, передавши завойовані землі племінникам Коріатовичам, які утворили Подільське князівство з центром в місті Смотрич. Ніби це були землі їх матері, рід якої володів ними до монголів. Заблукали якось князі Коріатовичі на полюванні, і круторогий олень вивів їх на острів «чудної краси». Вирішили Коріатовичі «осадити» тут місто - майбутню столицю Подільського князівства. Острівне розташування, багаторівневий захист робили місто непереможним для загарбників.

 

Будівництво костелу, під керівництвом італійських архітекторів, розпочалося у 1593 році.  Мурувалося на розчині з вапна, для виготовлення якого збирали велику кількість курячих яєць . Стіни костелу мурували товщиною до двох метрів. Внутрішні розписи виконувались олійними фарбами. Прикрасами будівлі костелу були також карнизи і вітражі. Будівництво костелу разом з мурованим замком було завершене у 1607 році. 

Костел св. Анни є чудовою пам’яткою і вдалим зразком архітектури розвиненого бароко і найдавнішою будівлею і окрасою нашого міста.

 Пам’ятник (автор Г.Савченко) зображає  українську  дівчину в національному вбранні, яка прийшла до джерела по воду. Вона стоїть з коромислом на плечах, внизу по обидва боки стоять відра, по центру збігає струмок води. Жителям міста пам'ятник  прийшовся  до душі, в нього  кидають монетки, загадавши при цьому бажання, наречені влаштовують фотосесію.

 В клеровій книзі за 1902 рік є дані, що перша церква в с.Русанівка була забудована в 1776 році, але вона згоріла від грози у 1788 році, від неї зберігся тільки дзвін вагою в 17 пудів.

    По архівних даних церква була збудована русанівськими козаками в 1810 році на іншому місці, отже їй скоро виповниться 213 років. Сама ж церква була кам’яна, холодна і називалась Миколаївська.

    В старовину в церкві знаходився підвал, де зберігалися дорогоцінності, але під час Великої Вітчизняної війни почалось розкрадання церковних дорогоцінностей і церковного майна.
 На сьогодні церква діюча, її відвідують прихожани.

Ці вали склалися з насипу землі, на яких височіли два бастіони, оточені дубовими стінами. В часи перебування Івано – Франківська під Австрійською імперією, у середині 18 століття, стіни знесли і поставили нові з каменю заввишки 10 метрів. Ця фортеця успішно протистояла набігам турецької армії.

На початку 19 сторіччя стіни прибрали, а у 1876р., на звільненій території розмістився сквер «Гетьманські вали».

 

Каньйон – це група скель, через яку протікає річка Кам'янка (притока Базавлука). Навколишні краєвиди роблять його насправді вражаючим. 

Існує цікава легенда про виникнення каньйону. В ній розповідається, що якось кіммерійську царівну Тамірис хотіли спіймати скіфи. І коли вона втікала від переслідувачів, то на шляху натрапила на невелику річку. Потік згодився допомогти дівчині в обмін на її намисто. Царівна кинула прикрасу в річку, а коли до води дійшли скіфи, то вона загриміла, з землі виросли глиби каміння та накрили переслідувачів.

На місці знахідки  встановлено пам’ятну таблицю та камінь з зображенням контурів мамонта.

Цей заклад  унікальний. Серед експонатів - пробиті кулями бронежилети, використані туби з під бойової зброї, каски, які врятували життя бійцям, бойові стяги, листи від дітей з побажаннями. А тубус від шведсько-британської переносної протитанкової ракети NLAW став родзинкою музею.

Окрім речей та зброї українських солдат до фондів музею передано шоломи, наплічники та паски росіянців.

Дуже сильні враження справляє на відвідувачів вивіска назви школи для осіб з інвалідністю із Мар’їнки – єдине, що залишилося від будівлі.

Церква оборонного типу, побудована в 1600 році на місці більш раннього, який нині не існуює, оборонного монастиря 13 століття, який у 1474 році зруйнували кримські татари. Фундатором церкви був брацлавський воєвода, князь Ян Збаражський. Замуровані бійниці в товстих стінах свідчать про оборонне призначення споруди.

За переказами влітку 1649 року церква під час облоги Збаража відвідав Богдан Хмельницький,  який подарував кілька ікон.

На південній стіні розміщений сонячний годинник. Поруч встановлено пам'ятник на честь 400-річчя храму.

На подвір'ї, у північному куті є криниця глибиною 70 м, до якої з підземелля замку вів хід. Підземний хід з'єднував замок з монастирем отців Бернардинів.