Іван повернувся скаменів

«На камені, верхи,сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки заплющивши очі, дув у флояру

Ці істоти нечебто з'являлися у вигляді людей які померли і заманювали своїх жертв у різні пастки.

" Він бачив перед собою Марічку, але його дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, не видно серце, утробу і все, як се у нявки буває"

Іван дитинство :«Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить»

Коли Іван підріс : «Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».

Марічка Гутенюк – добра та ніжна дівчина, яка щиро віддана коханому Івану. Героїня мрійлива, дуже любить співати, знає безліч пісень. 

Марічка: Марічка мрійлива, дуже любить співати: «Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…»

“…. і сама вміла складати пісні.  Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі  литки, опалені сонцем і од колін голі до  червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…

“Обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона  їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще  в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…”

“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні,  смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…”

“Ага! Ти так!.. То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води…

«Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».

Для людини ж чугайстер не становить небезпеки. Він любить посидіти біля багаття, посмажити на ньому спійману мавку. Іноді чугайстер захоплює людей в шалений танець, який не витримує взуття. Чугайстер посів своє місце і в художніх творах на основі українського фольклору.

“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…”

Палагна – дружина Івана Палійчука. Вона постійно ворожить, зраджує близькій людині.дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти худобу, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена жінка.

Між Іваном та Палагною немає кохання, лише шлюб за розрахунком, залежний суто господарськими потребами. Але Палагна, як будь-яка жінка прагне уваги та любові. Вона знаходить її в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри.

"З неї була добра Газдиня…”

“Палагна, що звикла шість день на тиждень робити і тільки в свято одпочивала…”

“Палагна сама сідлала свого коня і закладала червоний постіл в стремено так гордо, неначе всі гори належали тільки до неї…”

“Її туге тіло, що не знало ще материнства, свобідно і гордо пливло в молодих травах царинки,рожеве і свіже"

“Так Палагна стала любаскою Юри…”

“Вона і перше любила пишно

вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро,

“Щодня вона запивалася в корчмі з Юрою-мольфаром, прилюдно цілувалась і обіймалася з ним, не криючись навіть, що має любаса…

навіть, що має любаса…”

“… з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…

“Палагна сама сідлала свого коня і закладала червоний постіл в стремено так гордо, неначе всі гори належали тільки до неї.”

“Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе…”

«На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».

Щезнику властиво стрімко з’являтися, звуками флояри скликати все живе до танцю, і так само стрімко зникати. Він має безліч образів, перевтілюється то на гарного юнака з козлячими копитами, то на справжнього чорта, червонооку потвору. Може постати в образі будь якого звіра, птаха, чи обернутися пеньком, каменем, деревом.

«На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. «Нема моїх кіз… Нема моїх кіз…» — розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі. «Є мої кози… Є мої кози…» — заскакали радісно згуки…»

Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ. Марічка мрійлива, дуже любить співати:

«Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…»

“…. і сама вміла складати пісні.  Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі  литки, опалені сонцем і од колін голі до  червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…”

Вона є символом мудрості, миролюбства та внутрішньої сили в умовах життя в гірському селі. Незважаючи на свій молодий вік, Марічка вражає своєю врівноваженістю, здатністю знайти спокій та мир навіть у найскладніших ситуаціях. Її мудрість та спокій дозволяють їй бачити глибше, ніж інші персонажі, і вона відображає глибоке розуміння природи та людських відносин. Вона є рідним духом гор та символом природної мудрості, що допомагає їй знайти гармонію навіть у найважчих моментах.

У складних ситуаціях та навіть під час випробувань вона залишається відданою своїм цінностям і принципам.

Марічка була красива, як весняна ніч, з чистими, виразними рисами обличчя і благородною вдачею.

«Іван бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває».

У той момент йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він врятував нявку від чугайстра, сподіваючись ще раз побачити її.

Головна героїня також є символом традиційних цінностей, які вона захищає. Вона виявляє силу характеру та вміння встояти за свої переконання, навіть у складних ситуаціях. Її рішучість і впертість допомагають їй протистояти соціальним та культурним нормам, які обмежують її свободу.

Марічка втілює жіночу мудрість та спритність. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона є розумною та розсудливою, завжди готовою допомогти іншим і подолати будь-які перешкоди на своєму шляху, вміє відповісти добром на зло.

Вона є символом жіночої сили та незалежності, яка протистоїть соціальним упередженням та обмеженням.

“…погляд у Марійки м’який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний…”

“Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду.”

“Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п’ятно старості.”

Трембіта - особливий

музичний інструмент (довга труба), характерний для гуцулів. її протяжний сумний звук, як правило, сповіщає про нещастя.

Співанки, коломийки теж притаманні лише карпатському краєві фольклорні твори - короткі, часто імпровізовані, легкі, з танцювальним ритмом - про все в житті.

Поетична, чиста, творча дівчина дуже любила гру свого коханого Івана на флоярі, обзивала то співанками, знала їх безліч і складала про все, що бачила. Від дитячої симпатії до справжньої любові, до самої смерті вона кохала Івана: «Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ». Але від самого початку їх кохання було трагічне, на заваді стояла давня ворожнеча родів.

Цитата з повісті:

“Він був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула зразу худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання. Він був земним богом, той Юра, що хтів Палагни, що простягав по неї руки, в яких тримає світові сили…”

1. Святкування свят. У селі Нявка відзначають різні свята, такі як Різдво, Великдень, свято Івана Купала та інші. Ці свята відображають українські традиції, пов'язані з обрядами, піснями, танцями та стравами.

2. Обряди та обрядові дії. У творі згадуються різні обряди, такі як обряди похорону, весілля, колядування та інші. Ці обряди відображають важливість традиційних церемоній у житті селян.

3. Селянське господарство. Описуючи життя селян в Нявці, автор звертає увагу на їхнє господарство, роботу на полях, вирощування худоби та інші аспекти селянського життя, що є важливою частиною українських традицій.

4. Вірування та повір'я. У творі також згадуються різні вірування та повір'я, пов'язані з природою, духами, силами природи та іншими магічними аспектами, які були поширені серед українських селян.

Усі ці елементи сприяють створенню образу українського села і поглиблюють реалізм та національний колорит твору "Тіні забутих предків".