Захоплюють стрімкі та пологі піскові скелі, порослі грабовим лісом. Річка прорізала долину в товщах вапняків, сланців, пісковиків різних епох на глибину до 120 метрів і тепер протікає по гранітах і гранодіоритах Українського кристалічного щита. Це своєрідний геологічний розріз південної частини Вінницької області. На заліснених крутосхилах поширені численні денудаційні форми рельєфу у вигляді пісковикових останців — скелі «Гриб», «Баран», «Висяча», «Гайдамацька» (з печерою) та інші скелі.  Є тут чимало великих і малих печер, у яких ховалися гайдамаки, у 1768 році під час Коліївщини. У лиху годину він врятував життя не одному гайдамакові. Задовго до страти тут неодноразово бував сам Іван Гонта. Старожили покажуть вам на лівому березі річки Бушанки висячу скелю у вигляді печери. Вона зветься Гонтів камінь. Туристи матимуть задоволення не тільки від казкового куточка природи, від зустрічі з нашими предками - гайдамаками, що боролись за волю і щастя свого народу, але й від причастя холодною джерельною водою, що знаходиться на самому верху лівого берега, цього каньйону, поблизу скелі Висяча. Це джерело зветься Гайдамацька криничка. Ще в 1975 році Рада Міністрів України визнала Гайдамацький яр пам’яткою природи республіканського значення.

В середині XVIIст. власниками Чурилівців стають Коссаковські. Це відбулось через шлюб дочки стольника Миколая Чурила, Софії з Казіміжем Миколаєм Коссаковським (це був другий шлюб Софії), а Чурилівці були в якості посагу, чи дарунку. Правнук Казімежа Коссаковського, Станіслав не мав з дружиною Катажиною дітей, тому всі сваї маєтності заповів саме дружині, причому Курилівці (а на той час вони вже називались так) – з правом “доживоття”.

В кінці XVIII ст. відбувається поділ Речі Посполитої. Частина переходить Російській імперії. Польські власники маєтків постають перед вибором, або присягнути Катерині ІІ, або залишитись без своїх маєтків, з конфіскацією чи примусовим продажем. Катажина Коссаковська люто ненавиділа Російську імперію, тому переїхала до Станіславова. А ось ця ланка в ланцюжку переходу власності для мене до кіця не зрозуміла. За більшістю джерел, маєток таки був конфіскований, але знайшов і іншу версію, яка говорить, що за порадою Потоцьких всі маєтності Коссаковських, що перебували на теренах імперії, Катажина сама записала на нового власника – Станіслава Комара. У любому випадку, чи то через такий щедрий дарунок від Коссаковської, чи через передачу Катериною ІІ (однаково, що та що та – Катерини), Станіслав Дельфін Комар в 1795 році стає власником Курилівців, 140 тисяч моргів землі та 10 тисяч кріпаків. А взагалі Комар був власником 4 містечок та 36 поселень.

Вже Комарі у 1805 році на залишках мурів замку будують класицистичний палац, який зберігся до нашого часу. Сучасники називали його “подільським Лувром”. Звісно, до самого Лувру йому й далеко, але все ж таки в межах Поділля палац є перлиною. Навантажувати спецтермінами та описувати архітектуру не буду, все можете бачити самі на світлинах.

Залишки бастіонного замку збережені і до сьогодні. Найкраще дійшов до наших днів кам’яний ескарп XVI ст. з північної, східної й південної сторін, що включає підземні склепінні каземати. Також з напільної західної сторони можна побачити фундаменти і руїни колишніх замкових мурів.
На даний час у Муровано курилівецькому палаці розміщується школа-інтернат санаторного типу для дітей із серцево-судинними захворюваннями.