Фрідріх Ніцше
Багатий досвід розвитку творчих здібностей за допомогою театралізації представлений у працях В.О. Сухомлинського, який не вживаючи у своїх працях «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» терміни «особистісна орієнтація»,  «корекційна педагогіка» та «терапевтична драматизація», відобразив основні принципи педкорекції за допомогою театралізації.
Особистість сучасної дитини формується в атмосфері творчості, тому актуальним є різнобічне використання театральної діяльності, зокрема терапевтичної драматизації. Знайомство з позицією автора-творця дозволяє дитині збагатити свій емоційний, інтелектуальний, моральний досвід, всебічно розвиватися й почуватися вільно та впевнено у будь-якій життєвій ситуації. Ще В. Сухомлинський називав інсценізацію «найвищим етапом роботи над казкою».  Адже інсценізація - це не просто надання твору форми для певної постановки. Це злагоджена дія усіх її учасників, це демонстрування світобачення, поглядів на життя».
Театральне мистецтво є одним із небагатьох, яке вимагає фізичної й особистісної присутності на виставі, активізує стан “тут і тепер”, пробуджує емоційні переживання, а тому може виступати одним із небагатьох чинників психопрофілактики та формування психологічного й соціального здоров”я особистості.
Інновація. Соціально-психологічна вистава - нова технологія в навчально-виховному процесі, де діти вчаться аналізувати, обмірковувати ту чи іншу життєву  ситуацію.   Соціально-психологічний театр, розвиваючи емоції та почуття юних акторів, спирається на їхній власний досвід переживань. У акторів є можливість порівнювати вчинки героїв програм і свої власні, аналізувати їх та робити висновки. За словами А. Боаля: «Театр – це форма знань: він повинен і може бути засобом трансформування суспільства. Театр може допомогти нам збудувати наше майбутнє замість того, аби просто чекати на це майбутнє».
В соціально-психологічному театрі головне – думки, почуття і бажання, які виникають у глядачів під час перегляду вистави, та можливість поділитися своїми враженнями після перегляду. В.Сухомлинський писав: «Мудрість і майстерність, мистецтво і «технологія» виховання тепер полягають насамперед у тому, щоб діти, підлітки, юнаки думали про щастя і дорожили ним». Цінність створення соціально-психологічного театра у поєднанні навчальної (вивчення п`яти навчальних дисциплін: акторської майстерності, сценічного руху, сценічної мови, пластики, РОФАМ /розвитку фантазії та асоціативного мислення/ ) та профілактично-соціальної парадигми. Тобто, окрім того, що у дітей формуються естетичні смаки, розвиваються акторські здібності та культура мовлення, вони набувають навичок адаптації у соціумі та пропагують здоровий спосіб життя серед населення.
 Особливості соціально-психологічного театру:відсутність рекомендацій про те, як слід чинити (зрештою, вибір робить сама дитина).  Адже намагання «змінити, переломити, перебудувати те, що вона створила у своїй таємничій майстерні природа… може призвести до хворобливих явищ». Педагог допомогає дитині навчитися відкривати іншим себе. Навчати інших того, що зрозумів сам.  Згідно зі знаменитою пірамідою засвоєння знань, найкраще (на 90 %) засвоюється те, чого я навчаю інших. Ось тут і приходить на допомогу соціально-психологічний театр як форма соціально-психологічної просвіти і профілактики для глядачів, у якому за принципом “рівний – рівному” діти-актори вчаться самі та  навчають однолітків, педагогів, батьків способів розв”язання соціально-психологічних проблем. Як варіант соціально-психологічного театру пропонується створення театру плейбек (PlayBack). Особливість цієї театральної форми полягає в тому, що на сцені грають професійні «учні – актори», а сценарії пропонують «учні – глядачі». Саме вони розповідають свої історії, які актори негайно, спонтанно, відображають. Ідея в тому, що, побачивши «свою» ситуацію зі сторони, дитина може знайти з неї вихід і прийняти неочікуване рішення. Оскільки основне місце в PlayBack займають людські емоції, іноді його називають «театром психологічних імпровізацій». Завдяки різноманітності глядацьких історій і спонтанній грі акторів, вистави соціальних театрів, які працюють в форматі Плейбек, виходять унікальними й неповторними – такими, які народжуються тут і зараз .
За допомогою соціально-психологічного театру людина може розвинути спонтанність, позбутися “шаблонного” реагування і поводитись усвідомлено й ефективно у складних ситуаціях.
Основні завдання соціально-психологічного театру:
1. Профілактика наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, ранніх статевих стосунків серед підлітків та юнацтва.
2. Попередження домашнього насильства, кібербулінгу.
3. Навчання підлітків та батьків методам конструктивного вирішення конфліктних ситуацій.
4. Розповсюдження досвіду роботи для створення профілактичних театрів у регіоні.
5. Формування активної життєвої позиції та вміння адаптуватися в соціумі.
6. Виховання толерантності та толерантного ставлення до інших людей.
Форми роботи:  комплексні вправи, ігри, етюди (словесні та мімічні), контактна імпровізація, вистави, соціальні флешмоби, створення соціальної відеореклами, фотопроекти.
У діяльності театру необхідно широко використовувати метод дискусії. Він створює умови, коли учні-актори можуть не лише виразити свої погляди та переконання, а й співставити їх з позиціями інших однолітків, відстояти свою точку зору. В.Сухомлинський зазначав: «Людина, яка не визначила свого місця в суспільстві, стає особисто нещасливою, а кожен нещасливий – це лихо суспільства».
 Народжена в ході гострої дискусії колективна істина стає своєрідним капіталом і перетворюється на переконання. Дискусію можна застосовувати при обговоренні подій, вчинків героїв програм, з’ясуванні можливості наслідування їх у реальному житті.
Висновки:
Підсумовуючи, зазначимо, що соціально-психологічний театр є експериментальним майданчиком для використання інноваційних прийомів та форм взаємодії. Він сприяє розвитку, як в акторів, так і у глядачів, навичок аналізу моделей взаємодії між людьми, спрямовує на пошук власного місця в соціальному просторі, сприяє встановленню міжособистісного контакту, емпатії, що спрямована на активізацію творчого потенціалу, а отже, створює можливість формувати соціальну поведінку молоді. Найголовнішим завданням діяльності театру має бути не перетворення підлітків в акторів, а використання засобів театрального виконавського мистецтва для формування зрілої, здорової, соціально-активної, розвинутої, гармонійної, творчої особистості.