Фізичне здоров'я – індивідуальні особливості організму людини, краса, сила, витривалість, генетична спадковість, рівень фізичного розвитку органів і функціональних систем, відсутність чи наявність тілесних вад або недугів.

Духовне здоров'я – цінності, принципи, ідеали, світогляди, переконання, які потрібно не просто усвідомлювати чи проголошувати, а й активно впроваджувати у життя.

Інтелектуальне здоров'я – здатність знаходити потрібну інформацію, засвоювати нові знання, використовувати їх, приймати важливі рішення.

Емоційне здоров'я – вміння адекватно переживати все, що з нами відбувається, розуміти емоції та почуття інших, керувати своїм емоційним станом, бути емоційно врівноваженим.

Соціальне здоров'я – здатність будувати і підтримувати позитивні стосунки з іншими людьми, кількість близьких, на допомогу яких можна розраховувати у складних ситуаціях. 

Професійне здоров'я – професійне самовизначення, відчуття «на своєму місці», самореалізація в обраній професії та задоволення від того, що робиш.

Екологічне здоров'я – ставлення людини до природи, її вплив на довкілля.

Психологічне здоров'я – вміння людини пристосовуватися до мінливих умов життя, розвиватися та самовдосконалюватися.

1. У різних частинах свого тіла я часто відчуваю жар, поколювання, повзання "мурашок", оніміння.

2. Голова в мене болить часто.

3. Ночами, 2-3 рази на тиждень, мене мучать жахи.

4. Зараз я почуваю себе не ліпше, як будь-коли.

5. Майже щодня трапляється щось таке, що лякає мене.

6. У мене настають періоди, коли через хвилювання я втрачаю сон.

7. Як правило, робота для мене - велика напруга.

8. Більшу частину часу я не задоволений своїм життям.

9. Я дуже втомлююсь.

10. Раз на тиждень або частіше, без явної причини, раптово, відчуваю жар у всьому тілі.

11. Кілька разів на тиждень у мене буває таке почуття, ніби має статися щось страшне.

12. Зараз мені складніше керувати людьми.

13. Життя для мене майже завжди пов' язане з недугою.

14. Раз на тиждень я буваю дуже збудженим і схвильованим.

15. Я не зовсім упевнений у собі.

16. Часом я хвилююся через дрібниці.

17. Часом я виснажуюся через те, що забагато на себе беру.

18. Біль у серці й грудях буває в мене часто (або не буває зовсім).

19. Іноді у мене буває такий стан, що переді мною нагромадилося стільки труднощів, що подолати їх просто неможливо.

20. Психологічні навантаження викликають у мене слабкість і роздратування.

21. Мене часто турбують похмурі думки.

22. Ви легко прокидаєтеся від будь-якого шуму.

23. Траплялося, що по кілька днів, тижнів ви нічим не могли зайнятися, бо було важко примусити себе включитися в роботу.

24. Коли ви йдете з дому, вас переслідує думка про те, що ви не закрили двері, не вимкнули газ, електроприлади.

25. У вас переривчастий і неспокійний сон.

26. Ви часто стурбовані своїм здоров' ям.

27. У більшості випадків ви відчуваєте слабкість.

28. Коли ви що-небудь робите, то постійно щось відволікає вашу увагу.

29. Іноді ви так наполягаєте на чому-небудь, що люди починають втрачати терпіння

30. Якщо справа не ладиться, вам відразу ж хочеться облишити її.

 

2.  Уникайте сварок.

3.   Не замикайтеся в собі.

4.   Намагайтеся частіше усміхатися.

5.  Не будьте надміру чутливими до образливих слів.

6.   Припиняйте безпідставні хвилювання - використовуйте дихальні техніки.

7. Створюйте собі гарний настрій.

8.    Не потураючи емоціям, але й не пригнічуючи їх, налагоджуйте повноцінні стосунки з людьми.

9.   Зосереджуйтеся, якщо хочете з'ясувати суть проблеми.

10.  Гнів може спонукати до позитивних змін, якщо ви розумно використаєте його.

11. Отримуйте задоволення як від самого процесу діяльності, так і від її наслідків.

1.       Успіх у роботі більше залежить від збігу обставин, ніж від докладених зусиль і здібностей.

2.       Якщо хочеш викликати до себе інтерес інших людей – сам вияви до них інтерес.

3.       Те, що збоку здається удачею, є результатом значних зусиль.

4.       Я певен, що дуже мало впливаю на те, що зі мною відбувається.

5.       Оцінювання мене людьми більше залежить від обставин (наприклад, їхнього настрою), ніж від моєї власної роботи.

6.       Від мене не залежить, поважатиме мене оточення чи ні.

7.       Я знаю свої вади і зможу з ними впоратися.

8.       Реалізація моїх прагнень частіше залежить від талану.

9.       Усе, зроблене мною, люди оцінюють по заслузі.

10.     За погані вчинки дітей мають відповідати насамперед батьки.

11.     Я певен, що зможу здійснити свої наміри.

12.     Гадаю, що випадок чи доля не відіграють значної ролі в моєму житті.

13.    Я не планую нічого далеко вперед. Усе буде, як буде.

14.    Мої оцінки залежать передусім від мене.

15.    Було б правильним, якби людина сама вирішувала, що треба знати, а що ні.

16.    Саме невдалий збіг обставин здебільшого заважає людям досягти успіху.

17.    Навіть якщо я дуже цього прагнутиму, то навряд чи зможу сподобатися тим, кому хочу.

18.    У своїх невдачах звинувачую тільки себе.

19.    Якщо хтось не зміг досягти успіху в певній справі, нехай звинувачує лише себе.

20.    У моїх невдачах винні інші люди.

21.    Стикаючись із труднощами, не пручайтеся.

22.    Добрих учинків ніхто не помічає.

23.    До тих, кому таланить, успіх приходить випадково.

24.    Мені соромно відступати тоді, коли обставити проти мене.

25.    Нічого не зміниш навіть тоді, коли бачиш, що робиться це неправдою.

26.    Я відчуваю відразу до тієї людини, яка чекає на допомогу інших, а сама нічого не робить.

Проводиться за такими показниками:

·        Екстернальність (твердження 1, 4, 5, 6, 8, 10, 13, 16, 17, 20, 21, 22, 23, 25);

·        Інтернальність (твердження 2, 3, 7, 9, 11, 12, 14, 15, 18, 19, 24, 26).

1.Брак ресурсів. 

2.Відмінності в цінностях.

3.Протиріччя цілей та інтересів.

4.Відмінності у смаках та перевагах.

5.Порушення правил гри.

6.Невизначеність функцій та відповідальності.

7.Психологічні потреби (кожній людині необхідно почувати себе впевненим, потрібним,вільним, відповідальним, коханим).

8. «З принципу» (іноді учасники забувають з чого все почалося, «воюють» виключно з принципу).

Ухилення – ефективно в ситуаціях, коли партнер об'єктивно володіє більшою фізичною силою (владою) та використовує її в конфлікті рангової боротьби. Іноді ухилення корисне з метою виграшу часу.

Негативні наслідки (якщо ухилення стає переважаючою стратегією поведінки): 

-         Проблеми не вирішуються, а тільки накопичуються.

-         Інша сторона може посилити тиск, не зустрічаючи ніякої протидії.

-         Виключається можливість здорових, близьких взаємовідносин.

-         З часом може виникнути відчуття безпорадності. 

Поступливість – природна в ситуаціях, коли порушена проблема не така важлива для людини, як для його опонента. Дуже важливо відчувати, що інша людина (партнер конфлікту) помітила та оцінила вашу жертву. В іншому випадку залишається почуття образи, прикрості та ґрунт для емоційного конфлікту.

-         Зростає емоційна напруга, яка може з часом знайти вихід в неадекватній по силі емоційній реакції та привести до розриву відносин.

-         Зростає ризик психосоматичних розладів (організм на хронічне пригнічення власних потреб реагує хворобою).

-         Страждає сфера досягнень.

-         Призводить до формування егоїстичних рис характеру дитини, якщо батьки (вчителі) користуються здебільшого цим стилем у вихованні.

Протиборство – стратегія для серйозних обставин та життєво важливих проблем. Ця стратегія, як правило, ефективна в екстремальних ситуаціях. Крім того, протиборство в особистих відношеннях загрожує відчуженням.

-         Неминуча поява ворогів, що жадають реваншу.

-         Можливо зіткнення з «тихим саботажем».

-         Мало шансів отримати від оточуючих допомоги в тяжку хвилину.

-         Втрачається контакт та вплив у взаємовідносинах.

Компроміс – («торг зі взаємними поступками») ефективний в ситуаціях потребуючих швидкого вирішення.

Негативні наслідки: компроміс рідко приносить справжнє задоволення обом сторонам.

Співпраця – це не стільки стратегія поведінки, скільки стратегія взаємодії. Вона незамінна в близьких, довготривалих та цінних для обох партнерів відносинах. Співпраця усім позитивна, крім одного: займає багато часу – вона не терпить суєти та поспіху, дозволяє повністю вирішити конфлікт.

-         Не дає оцінки поведінки іншої людини.

-         Не звинувачує.

-         Не потребую.

-         Не повчає.

-         Об'єктивно та нейтрально описує ситуацію, яка являє для вас проблему.

-         Описує ваше відношення.

-         Повідомляє про те, що вам необхідно для того, щоб почуватися краще.

1.Подія.

2.Ваша реакція.

3.Бажаний вами результат.

1.Коли я бачу, що…

2.Я відчуваю…

3.Мені б хотілося…

•      «вулкан» — непередбачувані спалахи (людина без причини раптом починає конфліктувати);

•      «глечик» — повільно розігрівається (довго ображається, накопичує образи, потім починає конфліктувати);

•      «хвиля» — спірне питання здається вирішеним, але потім піднімається знову і знову (людина неодноразово повертається до причини конфлікту);

•      «накопичувач» — накопичує образи, не показує реакції (ніхто не знає, що він ображений);

•      «реактор» — людина швидко «розходиться», її потім важко зупинити.

В процесі медіації медіатор: 

-         надає кожній стороні по черзі висказатися та пояснити, що трапилося. (Розкажіть, що трапилося?)

-         резюмує почуте;

-         слідкує, щоб сторони не переходили до взаємних обвинувачень, пропонує говорити від свого імені і лише про себе;

-         зупиняє висловлювання, які містять готові рішення та вказівки другій стороні;

-         підводить сторони до своїх реальних потреб та інтересів (Для чого це вам потрібно? Що з цього ви будете мати?);

-         пропонує кожній стороні висловитися, який вихід задовольнив би кожну сторону (Чого б ви хотіли? Який би вихід вас задовольнив?);

-         стимулює пошук рішень, роблячи акцент на реальних потребах та інтересах;

-         задає питання, направлені на конкретизацію згоди та оцінку її реальності (життєздатності);

-         обговорює, що буде, якщо хтось порушить умови згоди.

Медіатор – це лише перекладач, це посередник «між пальцями та струнами. Щадить те й інше і покращує якість звучання». 

1. Чи терпляче ви чекаєте, доки інший закінчить говорити і дасть вам можливість висловитися?
2. Чи поспішаєте ви прийняти рішення до того, як зрозумієте сутність проблеми?
3. Чи слухаєте ви лише те, що вам подобається?
4. Чи заважають вам слухати співрозмовника ваші емоції?
5. Чи відволікаєтеся ви, коли співрозмовник висловлює свої думки?
6. Чи запам’ятовуєте ви замість основних моментів бесіди якісь несуттєві?
7. Чи заважають вам упередження сприймати інформацію?
8. Чи припиняєте ви слухати співрозмовника, коли з’являються труднощі в розумінні його думки?
9. Чи займаєте ви негативну позицію щодо співрозмовника?
10. Чи завжди ви слухаєте співрозмовника?
11. Чи ставите ви себе на місце того, хто говорить, щоб зрозуміти, що змусило співрозмовника говорити саме так?
12. Чи берете ви до уваги той факт, що у вас із співрозмовником можуть бути різні погляди на предмети обговорення?
13. Чи припускаєте, що у вас і вашого співрозмовника може бути різне розуміння змісту уживаних слів?
14. Чи намагаєтеся ви з’ясувати причини суперечки, наприклад, різні точки зору, постановку питання?
15. Чи уникаєте ви погляду співрозмовника під час бесіди?
16. Чи виникає у вас бажання перервати співрозмовника і вставити своє слово за нього, випередити його з висновками?

1. Глухе мовчання.
2. Угу-піддакування («ага», «угу», «так-так», «ну», кивання підборіддям тощо).
3. Луна — повторення останніх слів співрозмовника.
4. Дзеркало — повторення останньої фрази зі зміною порядку слів.
5. Парафраз — передавання змісту висловлювання партнера іншими словами.
6. Спонукання  — вигуки та інші вирази, що спонукають співрозмовника продовжити перервану мову («Ну і...», «Ну і що да лі?», «Давай-давай»).
7. Уточнювальні запитання на зразок «Що ти мав на увазі, коли говорив «есхатологічний»?
8. Додаткові запитання типу «навіщо», які розширюють сферу спілкування; дуже часто такі запитання відволікають оповідача від головної думки розмови.
9. Оцінки, поради.
10. Продовження — коли слухач долучається до розмови і намагається завершити фразу, розпочату тим, хто говорить, «підказує слова».
11. Емоції — «ух», «ах», «чудово», сміх, «ну і ну».
12. Нерелевантні й псевдорелевантні висловлювання  — висловлювання, що не стосуються справи і лише формально стосуються розмови.