Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те.

©Ліна Костенко

З 1937 по 1941 роки майбутня поетеса навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Потім почалася війна і одинадцятилітня дівчинка пережила все те, про що згодом розповість у віршах-споминах: про евакуацію, «сумні біженські мандри», про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, і про перший вірш, який не зберігся, бо був написаний на стіні окопу, де вона ховалася від мінометного обстрілу.

Школа № 100 була спалена 1943 року разом із усім селищем, тому середню освіту Ліна вже здобула у середній школі № 123 на Куренівці, яку закінчила на відмінно. А ще вона відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», який на той час редагував поет Андрій Малишко.

Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору. Усе це – про Ліну Костенко.

Ліна Костенко – саме той випадок, коли безстрашність в наборі з безкомпромісністю передаються генетично, а потім іще загартовуються у життєвих негараздах і боротьбі людини із системою.

Вона відверто іронізує над тими, хто постійно прикладає до її імені патетичні визначення типу "совість нації", "моральний авторитет" чи навіть "залізна леді", та імідж, як то кажуть, склався давно. Передусім – із її вчинків.

У її характері є одна, для мене, цінна риса. Опинись вона в кожному з нас, хтозна якою ми були б нацією. Ліна Костенко нічого не приймає за замовчуванням і легко відмовляється від того, що вважає для себе неправильним. Можна в цьому вбачати, звісно ж, позерство, підозрювати добре продуману й награну стратегію про «збоку й усю в білому», але – навряд чи…

У кінці 60-х років XX ст. Ліна Костенко почала працювати над історичним романом у віршах «Берестечко», у якому зображено найтрагічніші часи історії України – червень 1651 року: поразка козачих загонів Богдана Хмельницького від польського війська, зрада татарського хана і полон гетьмана, його роздуми над подальшою долею України і «перемоги над поразкою». Основна частина твору була написана у 1966 –1967 роках, але про те, щоб опублікувати у журналах хоча б його фрагменти не було і мови, бо контроль над літературними виданнями та змістом текстів з боку держави посилився. За сміливу й активну підтримку дисидентського руху та «безідейні» вірші цензура вже кілька років не пропускала до друку нові твори поетеси.

У 1962 році публікація збірки «Зоряний інтеграл» була заборонена, а через 10 років така ж доля спіткала і збірку «Княжа гора». Навіть саме ім'я поетеси зникло зі сторінок періодики і не згадувалося літературною критикою. Між «Мандрівками серця» і «Над берегами вічної ріки"» (1977) минуло шістнадцять років вимушеної ізоляції від читачів, бо ж не можна вважати публікацією покалічену цензором добірку віршів в газеті «Літературна Україна» влітку 1976 року, коли Ліна Костенко в знак протесту оголосила голодування. Але попри всі обставини поетичне слово Ліни Костенко проривало загати і перепони. Її вірші переписували від руки, і самвидавні книжечки поетеси поширювалися серед українців.

У 1999 році нарешті побачив світ відшліфований за три десятка літ роман у віршах «Берестечко». У 2010 році вийшов друком перший прозовий твір Л. Костенко – роман «Записки українського самашедшого». Відомо, що 17 грудня перший 10-тисячний тираж цієї книжки надійшов у продаж і викликав великій ажіотаж серед прихильників творчості письменниці. Станом на червень 2011 року загальний офіційний наклад роману становив вже 80 тисяч, і це не рахуючи піратський передрук.

У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем вона була номінована на Нобелівську премію з літератури. У 1987 році Ліна Костенко була відзначена Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка за роман у віршах «Маруся Чурай» і книжку поезій «Неповторність».

У 1989 році стала лауреатом Міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів за збірку «Сад нетанучих скульптур».

У 1990 році в США відбувся міжнародний конгрес «Ліна Костенко – поет і мислитель».

У 1994 році її книга поезій «Інкрустрації» в перекладі на італійську мову була удостоєна найпрестижнішої премії імені Франческа Петрарки, в дипломі якої зазначено: «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко».

У 1998 році Світовий конгрес українців у Торонто нагородив Л. Костенко своєю найвищою відзнакою – медаллю Святого Володимира.

У 2000 році вона стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені О.Теліги і була нагороджена Державним Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

У 2012 році поетеса відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».

У листопаді 2013 року Українська греко-католицька церква нагородила Ліну Костенко третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.

У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Ліна Костенко.

У 2022 році видатна українська поетеса була удостоєна вищої нагороди Франції – Ордена Почесного легіону Франції.

Творчість Костенко відіграла значну роль у формуванні національної свідомості українців, вона стала голосом покоління, що прагнуло зберегти свою ідентичність. Її твори стали натхненням для кінематографістів, композиторів, художників, її поезія звучить в піснях, використовується в театральних постановках.

Письменниця активно пропагандує українські традиції, культуру, фольклор, її твори є свідченням багатого культурного спадку українського народу. Її приклад наполегливості, вірності ідеалам, боротьби за справедливість надихає молодь на творчість, активність, патріотизм.

Що стосується мого особистого ставлення, то для мене Ліна Костенко – це не просто видатна письменниця, а символ української культури. Вона залишила після себе багату спадщину, що є джерелом натхнення для наступних поколінь. Її твори надихають на творчість, формують національну свідомість, збереження української мови та традицій. Костенко є прикладом вірності своїм принципам, що в скрутні часи допомагає нам зберігати віру в себе та майбутнє України.