| Роки життя | 1885 — 1966
| Місто народження | Фредериксберг, Техас, США
| Громадянство | США
| Роки служби | 1905 — 1947

* Адмірал флоту, військово-морські сили США

* Начальник Військово-Морських Операцій

нагороди

* Медаль За видатну службу (ВМС США)

* Армійська медаль бездоганної служби

* Медаль Перемоги у Першій світовій війні (США)

* Пам'ятна медаль оборони Америки

* Медаль «За Азіатсько-тихоокеанської кампанію»

* Медаль «За Американську кампанію»

* Медаль Перемоги у Другій світовій війні (США)

* Медаль За службу національної оборони

* Лицар Великого хреста ордена Лазні

* Кавалер Великого хреста ордена Корони

* Офіцер ордена Почесного легіону

* Кавалер ордена Визволителя Сан-Мартіна

* Кавалер Великого хреста ордена Оранских-Нассау

* Кавалер Великого хреста Військового ордена Італії

Честер У. Німіц, техасець німецького походження, був сином Честера Бернгарда та Анни Німіц. Народився в місті Фредериксберг, штат Техас, де його колишній будинок зараз служить музеєм. Його батько помер до його народження. Велику роль в його вихованні зіграв його дід, Чарлз Н. Німітц, колишній моряк німецького торгового флоту. Дід навчав Честера: «море - як саме життя - це суворий наставник. Кращий спосіб порозумітися з обома - це вивчити все що можеш, а потім робити все що в твоїх силах, і не турбуватися - особливо про те, чого ти не в силах змінити ».

Він вступив до Морської Академії в 1901 році закінчив її з відзнакою в початку 1905 р і продовжив свою кар'єру на флоті у званні мічмана.

Його першим призначенням був лінійний корабель "Огайо", приписаний до порту Сан-Франциско. Служба на кораблі проходила Далекому Сході, але в 1906 був переведений на крейсер "Балтімор". Після присвоєння звання молодшого лейтенанта 31 січня 1907 року він продовжив службу в Тихому океані командуючи канонеркою "Пан" і есмінцем "Декатур". 25 січня 1909 р Німіц приступив до служби у Першій підводного флотилії. У травні того ж року він був призначений на посаду командувача флотилією і одночасно командиром підводного човна USS Plunger. Також до 1912 року він успішно командував підводними човнами USS Snapper, USS Narwal і USS Skipjack.

Влітку 1913 Німіц вивчав дизелі на заводах в Нюрнбергe (Німеччина) і в Гентe (Бельгія). Після повернення на Військово-морську верф в Нью-Йорку, він був призначений старшим помічником і механіком на «Маумі», в момент її вступу в ладу 23 жовтня 1916 року. 10 серпня 1917 року Німіц став ад'ютантом контр-адмірала Самуеля С. Робінсона, Командувача Підводними силами Атлантичного флоту США. 6 лютого 1918 року був призначений начальником штабу і був нагороджений Грамотою Подяки за похвальну службу начальником штабу при команда підводного силами Атлантичного флоту. 16 вересня 1918 року був переведений в офіс Начальника Опертівного Штабу ВМС США, і 25 жовтня 1918 року одержав додатково обов'язки старшого члена Комісії з проектування підводних човнів.

міжвоєнний період

У міжвоєнний період Німіц служив на посаді старшого помічника капітана на лінкорі Південна Кароліна і пізніше капітаном "Чикаго" і командувачем 14-го дивізіону субмарин в Перл-Харборі.

Повернувшись на берег влітку 1922 р Німіц продовжив навчання в Військово-морському коледжі. У червні 1923 року він став помічником начальника штабу Командувача бойовим флотом, а пізніше і Головнокомандувача Флоту США. У серпні 1926 року він відправився в Каліфорнійський університет, щоб відкрити там перші в історії ВМС США курси навчання офіцерів військово-морського резерву.

У міжвоєнний період Німіц служив на посаді старшого помічника капітана на лінкорі Південна Кароліна і пізніше капітаном "Чикаго" і командувачем 14-го дивізіону субмарин в Перл-Харборі.

З 1926 по 1929 Німіц викладав у військово-морський кафедрі в університеті Берклі. У 1928 р йому присвоїли звання капітана

За десять днів після атаки на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року президент Рузвельт в обхід 28 інших старших офіцерів призначив його головнокомандуючим Тихоокеанським флотом в США в званні Адмірала.

31 грудня 1941 адмірал прийняв командування. Він здійснював адміністративний контроль за діями союзних сил проти японців, відповідав за все кораблі і бази, за стратегічне командування на просторах усього Тихого океану, за винятком району, який перебував в юрисдикції генерала Дугласа Макартура.

Згідно з планом «Європа-1» союзники прийняли рішення вважати війну з Японією другорядною. Однак Німіц вважав її першочерговим завданням. Він мав намір перехопити ініціативу у японців і перенести війну на територію противника. Для посилення флоту на початку 1942 року на Тихий океан прибув авіаносець «Йорктаун», що став ядром авіаносного оперативного з'єднання контр-адмірала Флетчера.

2 вересня на борту «Міссурі» Німіц, як представник США, підписав акт про капітуляцію Японії. 5 жовтня 1945 року, в офіційно проголошений «День Нимица», президент США особисто вручив адміралу Золоту зірку «за винятково гідну службу на посаді головнокомандувача Тихоокеанського флоту США і Тихоокеанської зони військових дій з червня 1944 по серпень 1945 г.»

26 листопада 1945 його кандидатура була затверджена Сенатом США на посаду «Начальник Військово-Морських Операцій» (англ. Chief of Naval Operations), і 15 грудня того ж року він вступив на посаду перейнявши її від адмірала флоту Ернеста Д. Кінга. Він запевнив президента, що він готовий залишатися на цій посаді протягом двох років, але не більше цього. Він вирішив складну задачу по масового скорочення найпотужніших військово-морських сил в світі, одночасно створюючи і контролюючи нові активні і резервні підрозділи, які б мали кошти і готовність для підтримки національної політики.

Німіц служив регентом Каліфорнійського університету з 1948 по 1956 роки, де він до цього викладав військово-морську науку на кафедрі офіцерів резерву навчального корпусу флоту, де в його честь 17 жовтня 1964 році вже був заснований «День Нимица».

Німіц переніс інсульт, ускладнений пневмонією, в кінці 1965 року. У січні 1966 року він залишив госпіталь ВМС (Оук Нолл) в Окленді, щоб повернутися додому. Він помер увечері 20 лютого 1966 року. Місце смерті: казарма номер Один на острові Йєрба-Буена в затоці Сан-Франциско. Він був похований на Національному кладовищі Голден-Гейт.