Пропонуємо протягом тижня читати сучасну українську поезію.

Щодня ми будемо знайомити вас із творчістю одного із сучасних поетів і пропонуватимемо невелике завдання.

5 днів - 5 завдань. Доєднатися можна в будь-який час протягом тижня. Серед учасників, що виконають усі завдання, 11 грудня розіграємо книгу "Скрипниківка" з підписом автора. Але це не всі сюрпризи, які ми вам підготували ;)

Читайте разом з нами!

Будьмо своїми!

Нещодавно в нього вийшла збірка віршів під назвою "Випалковість". Це цілий проєкт, що об'єднує в собі поетичний артбук, музичний альбом і відеокліпи. В оформленні використовувалися випалені сірники, та й сама назва з них викладена. Вийшло дуже круто! Пропонуємо прочитати поезію із цієї книги, послухати авторське музичне виконання твору та створити власну ілюстрацію — випалений сірник. Яким він буде? Згорить повністю? Чи зовсім трішки? Чекаємо на ваші фото :)

Дарина Клименко

Але найкраще про Іздрика розкаже його поезія :)

ІНШИЙ

людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого себе помножити можна
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога
не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в собі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…

Людині завжди потрібен інший

Та що там казати, наше сонце встає завдяки ЗСУ 🌞

А тепер і святий Миколай вступив до їхніх лав! Він обов'язково принесе нам перемогу!

Зі святом Миколая!

З Днем Збройних сил України!

Україна понад усе! 💙💛

Пропонуємо прочитати цей.

+ + +

Солдатське взуття — саме для цих кам’яних доріг.

Господь двадцять років тебе муштрував та беріг,

тримав тебе в казармах, у піхотних військах,

вчив на своїх помилках — на біблії й на казках.

Господь вдихнув життя в твій бойовий протигаз.

Все, що в тебе є — це вибір померти за кожного з нас,

все, що в тебе є — це свобода загинути у бою.

Господь зніме з тебе жетон і всю провину твою.

Господь зніме з тебе взуття, зріже шнурівки ножем.

Взуття повинні носити живі, ми його збережем.

В цих болотах, на цій землі куди без міцного взуття,

без штабного паскудства, без артилерійського прикриття?

Доки в горлі відвага, доки в серці закон,

сурми, сурми, піхотинцю, ось він — твій Єрихон.

Стіни падуть і знамена падуть, почувши твою сурму.

Плакатимеш в розбитих кварталах, не знаючи сам чому.

Це все сурма, яку чомусь вклали тобі до рук.

Це її золоте піднебіння, вбивчий холодний звук.

Чуєш, щось торкається серця? Це коріння трави.

Земля міняє хімічний склад від того, що в неї лягаєте ви.

Це все сурма, ти бачиш сам — вся справа в сурмі.

Краще гребти на галерах, краще гнити в тюрмі,

аніж сурмити й бачити, як вогонь зжирає міста.

Кожне життя — неймовірно складне —

завершує смерть — дивовижно проста.

Солдатські душі — якраз для його таборів.

Він завжди тішиться тим, хто до нього забрів,

тішиться кожній можливості побути з нами всіма,

і саме тому в твоїх руках ця невагома сурма.

Завжди намагається нам пояснити, як триматись землі,

як оминати пастки, як не губитись в імлі,

як не боятися темряви, не боятися висоти.

Думаю, він і сам не знає, як нам допомогти.

Ланько Анастасія

Щоб свічка перестала бути окопною,

щоб пташка знову вбралася в пір’я,

щоб квіти перестали плюватись вогнем.

Щоб підвал знову став житлом солодкого варення й картоплі вусатої.

Щоб тепло стало теплим, не відлунюючи «тепликом», як дідам нашим віддавало «теплушкою».

Мову відбудувати найтяжче, бо навіть коли ми вставимо усі вікна, вони залишаться віконними отворами,

і стіна, пофарбована свіжо, не матиме значення, якщо за нею не буде другої,

і навіть коли постелимо килими, не перестанемо думати про міцність перекриттів під ними:

так війна оголила наші доми до скелету,

здерла з нас шкіру, щоб легше було перевірити, чи ще б’ється під нею серце.

Серце б’ється, і ми заспокоюємося. Таким стало значення слова «спокій».

Але чи вдасться нам полікувати слово «мир», щоб із нього не висипалися озброєні до зубів окупанти?

Чи вдасться нам відбудувати слово «братерство», щоб від нього не здушувало у горлі?

І навіть якщо слова ці лишаться в полі, непридатні й тупі, як обгорілі ворожі танки,

чи варто буде сумувати за ними? Хіба мало нам буде смутку?

Остап Сливинський

^{© Сергій Жадан}

та навіть там себе не впізнає

бо в собі бачить обличчя смерті

й не розуміє що смерті немає..

Сьогодні пропоную ознайомитися з віршем, який точно змусить вас озирнутися навколо й насолодитися красою життя...

***

Нехай уже не нам — солодкі ягоди

й вода з ключа, шовкова і правічна,

і дві легкі долоні, спраглі злагоди

в тремкому палі, мов на вітрі свічка,

нехай уже не нам — ліхтарна вулиця

з нічним кафе, підсвіченим і теплим,

і все, що продається та купується,—

нехай уже не нам, а ми потерпим,

спокуси обійдемо, ніби торжища,

де на вагу оздоб — тіла мосяжні,

де радощі, немов цупкі полотнища,

купецтво переміряло на сажні,

ранкові небеса й луги незаймані,

і хліб, що голубам на площі кришим,

і надписи, полишені на камені,

нехай уже не нам — нехай мудрішим…

А все ж і нам принаймні мить дарована,

але така блаженна і тонка:

ця ніч на нас накинута покровами,

і ти течеш до мене, як ріка.

Марта Кіян

Не турбуйсь за мою втому,

не турбуйсь за кількість мін.

мамо, я прийду додому. 

мамо, я знайду свій дім.

обніми мене з порогу, 

а від нього ні на крок.

мамо, вірю в перемогу, 

мамо, з нами ж завжди Бог.

в мене гояться всі рани,

кажуть хлопці: йдем ва банк.

мамо, що нам зроблять гради?

мамо, що нам зробить танк?

я піднімуся, зумію, 

не відійду від керма

мамо, дивна ця росія, 

мамо, дивна ця війна.

все знайде свої кордони, 

буде гучно чути дзвін –

мамо, я прийшов додому,

мамо, я знайшов свій дім. 

Богдан Фесик

Мій перший вірш написаний в окопі, надрукований в 1998

Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
Стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
Шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
Як підводний човен
У морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
Кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
В казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
А я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих недитячих вражень,
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
Чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ Божий,

Мусить погибати.

Серце в’яне співаючи,

Коли знає, за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть — ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Згнущаються вами.

2.Сум

3.Надія

Дмитро – харківський поет, учасник мистецького об'єднання "Стеля" та благодійних квартирників у будинку «Слово».

Центральним образом багатьох його віршів часто стає … риба 🐟! І саме тому назва поетичної збірки (артбуку) Дмитра Клімова – «Риба», фотографії до неї дібрала Олександра Боровицька.

Цікаво, правда ж? Тому пропоную прослухати вірш, який декламує під музику Сергія Давидова сам автор! Або ж скористайтеся текстом на зображенні для ознайомлення. 🥰

А ще для вас є обіцяний сюрприз 🤫 - відеозвернення Дмитра Клімова! 🤩

Варвара Зірка

Рівно о півночі. Всі знають про його прихід. Дехто гогується.

Дехто відмахується.

Вулиці стають схожі на здоровенних риб. Я таких ніколи не бачив.

Світять хребтами, ховають під водяною поверхнею що? Дихання?

Витримують кожен крок.

Навіжені б'ються об стіни в лікарнях. Я ніколи навіжених не

бачив. Я нічого ніколи не бачив.

Можливо ворушиться щось в очах. Чужих. Хтось біситься. Хтось

сміється. Не знаю.

Дощ приносить полегшення. Ненависть виходить назовні

Стримана та стрімка.

Слабкість. Плутанина. Зневіра. Все губиться в незміряному

павутинні крапель.

Дощеві треба було нам все пояснити. Виринути з прадавності.

Висміяти. Початись

Розказати причини. Причина всьому — вода. Виходим на берег.

Вилазимо з живота.

Ти теж колись станеш водою. Мертвою. Не живою. Колись.

Не сьогодні, сьогодні дощ.

Мабуть, то дощ. Мабуть, все зводиться до дощу. Викриками та

мовчанням. Раптовістю цієі води. Ненависть сунеться в пазуху між одежею. Метро насправді

ховає тебе на хвилину

Дощ ходить по місту. Шукає таких як ти. Трусить над головою

дрібними ударами крапель.

Дощ чекає поки ти вийдеш, щоб наново з ним говорити.

Щоб передати йому свою ненависть. Свою любов.

Дощ можна любити. Можна ненавидіти. Йому байдуже. Йому

треба нам все пояснити. Йому байдуже. Він пояснить!

Доще! Повертайся. Виховуй нас своєю нестримністю. Нам все

одно ще так довго ненавидіти

Ще так довго витримувати ці дні повні зневіри, нещастя та

дивних новин.

Нам ще треба буде прокинутися. Надранком. Без тебе. З сонцем

Знаючи, що наша ненависть стала частиною твого нескінченного

ритму.

Доще. Тримай нас. Виховуй нашу кострубату ходу. Заганяй нас

в темні лабіринти життя.

Відбирай нашу ненависть. Відбирай те, що треба тобі відібрати.

Доще! Ти втримаєш нас. Головне пам'ятати. Головне пам'ятати,

що все, все, що трапиться з нами, сховається за дощем.

Може й не так та хай воно так буде. Нехай кожної півночі, без

попередження гідрометцентру, починається дощ.

2.      Напиши сенкан до слова «РИБА🐟», поділися з усіма!

Нагадую план створення:

·        перший рядок – тема (іменник);

·        другий – опис теми (два прикметники);

·        третій – називає дію, пов’язану з темою, складається з трьох дієслів;

·        четвертий – фраза, переважно з 4-х слів, висловлює ставлення до теми, почуття;

·        п’ятий рядок – одне слово, синонім до теми, висновок.

3.      Переглянь відеозвернення автора.

4.      Один з учасників цього дня одержить книжку Дмитра Клімова «Риба». ❤️

Водна пані

Плаває Говорить Красується

Риба-це водний скарб

Вода

2 сум

3 незлозуміле майбутне

морська та зеркальна

плаває,пірнає, ховається

живе у морях.

Вода

Смішна, забавна.

Пливе, стрибає, пускає бульки.

Риби живуть так давно.

Море.

сильний і могутній

починаєтся біжить йде

забирає все погане

вода

Красива,слизька

Плаває,дихає, тішиться

Мешкає у воді

Водолюб

Красива, енергійна

Плаває, скаче, пірнає

Вислизає з рук

Річка

Красива,єнергічна

Плаває, стрібає, Живе

Живе у морі

Річка

красива, слизька, смішна

плаває красується, підстрибує

живе в Атлантичному океані

модниця.

Красива, ніжна

Плаває, стрибає,говорить

Риби живуть у морях та річках

Океан

Пливуча, швидка.

Плаває, шикує, їсть.

Живе у водичці.

Водичка.

Весела, активна

Живе, харчується, плаває

Пливе до сім'ї

Безмежний океан....

(Анна Готвянська)

Та скриплять вози їдучи,

Попереду козаченько

Так вигукує йдучи:

"Україно, Україно,

Моя рідна мати!

Чи ще довго над тобою

Будуть панувати?

Чи ще довго кровавицю

Будуть з тебе пити,

Та й діточок твоїх бідних

В кайданах водити?

Твоя слава - у могилі,

А воля - в Сибіру.

От що тобі, матусенько,

Москалі зробили!

Гукни ж, гукни, Україно,

Нещасная вдово!

Може, діти на твій голос

Обізвуться знову!

Може, знову розв’яжуться

Зав’язані руки,

Може, знову бряжчатимуть

Козацькі шаблюки!

Може, військо запорозьке,

Як море, заграє,

А дівчина, як і перше,

Пісню заспіває!

Тоді вже нас не забудуть

І московські внуки,

Бо кров за кров катам нашим

І муки за муки!

Гукни ж, серце-Україно,

Та тільки скоріше,

Бо чим більше ссуть кров нашу

Все більше та більше!"

Луската, мокра

Пливе, мовчить, булькає

Вода тече, все пам’ятає 

Потік

красива, весела

Відпочиває, харчується, сміється

Живе в морі, плаває біля своєї домівки.

Відпочинок

Красива, смачна.

Плаває, дихає, їсть.

Вислизає з неумілих рук.

Організм.

морська, водяна

плаває, пірнає, сміється

Риба дуже любить веселитися.

Вода

Жива, симетрична

Плаває, харчується, думає

Вона має багато видів.

Гармонія

Барвиста, гарна

Плаває, булькає, живе

Риба - це зменшена русалонька

Краса

Барвиста, різна

Плаває, живе, їсть.

Як риба в воді.

Луна(від риби луни найбільшої кісткової риби в світі)

.

Сіра та маленька

Плаває, їсть, спить

Риба-це м'ясо, що плаває

Жужа( це моя риба-пенал🙂)

Кольорова та швидка

Їсть, пливе та крутиться

Риба є живою гармонією

Океан

Плаває, пірнає, живе.

Рибу не просто зловити руками.

Тюрне

Активна, слизька.

Пливе, дихає, живе.

Дарує свою усмішку кожному.

Активність

Красива, смачна

Плаває, дихає, їсть

Риба - гармонія водного світу

Вода

величезна, небачена.

Пливе, кліпає,сунеться.

Мандрує по нічному місту.

Делікатес.

Засолена, смачна

Плаває, готують, їдять

Сіль продовжує їстівне життя

Їжа

Фантастична та красива

Плаває, зачаровує та надихає

Не кожен може розгадати рибу

Таємниця

І танк зімне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,

За нашу землю, дорогу й кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За рідні наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття -

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

метафорична, гігантська.

Мандрує, рухається, дихає.

Річкова риба ритмічно рухається.

Ісус

Слизька, неприємного запаху

Перетворює, стає, плаває

Люди під час дощу.

Творіння…

Меланхолійна, змиренна

Витікає, віщує, розтинає

Безпорадність перед смертю

Розтинач

Гарна,яскрава

Рухається,плаває,пірнає

Риба живе в річках/озерах

Річка

Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.

Потяги завмирають на мить і рушають далі.

Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.

Ніхто не хоче забрати її з собою.

Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,

Що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,

Що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,

Що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого

І літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.

Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.

Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,

Ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.

Літнє сонце перетікає в зими.

Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.

Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.

В цьому місті народилися всі, кого вона знає.

Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.

Коли згадувати немає кого, вона засинає.

Слизька, плавуча

Булькає, їсть, народжує

Риба-найсмачніша страва у світі

Їжа.

Гарна різнокольорова

Плаває живе стрибає

Живе в морі

Океан

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

дивна та самотня

шукає, чекає, не знає

Люди-це по-своєму риби.

океан

Срібна, прозора

Летить, плине, плаче

Пливе без конкретної цілі

Істота

Краще в мене спитай, скільки бачив від Господа див,

Ніж про обстріли “Градів”, розруху й підірвані танки…

Я за ціле життя стільки заходів не проводив,

Скільки тут я зустрів дивовижних рожевих світанків.

Як багато зірок на Донбасі! Та чорт забирай,

Більше я не люблю роздивлятися небо прошите.

Якщо бачу я зірку, злітаючу за небокрай,

Тільки й хочу, що впасти та вуха руками закрити.

Я кидаю ножа. Я стріляю, що твій Робін Гуд.

Я люблю Батьківщину, дітей своїх, батька і мати.

Та боронь мене, Боже, зустріти ворожих паскуд…

Я втомився, мій Боже. Я більше не хочу вбивати.

Захисти їх від мене, від гніву мого за братів.

Поверни тій російській матусі здорового сина.

Я благаю, мій Боже! Я крові його не хотів —

Тільки чОго не зробиш за волю і за Україну…

Маленька темрява

Пустота

Прутка рябчаста

Плаває, ховається, турбується

Рибки - дивовижні, сповнені таємниць, незвичні істоти чудернацькі

Струмочок

Боїться гучних звуків

Притиснувши до грудей,

Неначе первістка.

Вдихав його рідний запах

Розпеченого металу і тижневого бою.

Йшов без дороги,

Аби не в полон і не в небо.

Їв насіння із соняхів, набивав рота,

Не міг проковтнути.

Бо пив тільки раз і з калюжі.

І так три доби

Йти, ховаючись,

Ночувати на териконах,

Торкати гранату в кармані,

Як важіль грального автомату -

Чи не вкоротити шлях,

Згадувати тих, хто має чекати,

І йти далі.

Пробиратися

По рядках вірша,

Шукаючи рими,

А їх немає.

Є тільки диво,

Про нього – потім.

Вийшов.

І зброю виніс.

Віддав новачку,

Що так рветься у бій,

А насправді ніколи не бачив,

Як умить попеліє пожежна машина,

На якій побратими з розвідроти «Донбасу»

Виїжджали з Іловайська по зеленому червоному чорному коридору.

Подробиці потім,

Коли вийде останній,

А він ще йде.

Вже вручено всі ордени,

А він ще йде.

Відіспалися по домівках ті, хто вийшов,

А він ще йде.

Відрізано в поранених, що надто довго чекали,

І руки, і ноги,

А він ще йде.

Оголошено перемир`я, знехтувано перемир`ям,

А він ще йде.

На алеях героїв ховають загиблих

А він ще йде

У комбата нові грандіозні плани

І вони не враховують того, кто ще йде,

А він ще йде.

І я знову чекаю до ранку.

Надалі в розіграші використовувався саме номер зі списку;)