Похмурий ранок, затяглося небо,
І хмари, ніби осінню, пливуть.
Чого ж нам усім від цього ранку треба,
Коли дощі не припиняються, а йдуть?
Коли все сіре, мокре, неприємне,
Закутане туманом і сирцем.
У нас з природою життя взаємне,
Вона для нас є подихом, митцем.
Коли природа божеволіє від грому,
А стріли блискавки розколють небеса,
Ти відчуваєш страх і втому,
І зовсім вже не віриш в чудеса.
Не встиг оговтатись від Зевсового гніву,
Як милість Божа руку простяга.
Сміється сонце чисте, незрадливе,
З дерев спада непрохана сльоза.
І настрій б’є ключем джерельним,
Життя прекрасне – це найвища мить,
Бо Всесвіт – це гармонія й безмежжя,
Й цього ніхто не може зупинить.
Л.О.Кухар

 

Я в ліс закохана з дитинства,
В його величність й німоту,
В його красу і струн шаленства,
В його безмежність й чистоту.
Він таємниці вміє зберігати, 
Розрадить серце, що шука щасливу мить
Його не треба до вай - фаю підключати,
З ним можна про усе поговорить.
Ось зупинюсь, вдихну на повні груди,
Закрию очі, чую звуки неземні,
Вони летять до мене звідусюди,

Такі нестримні, тихі й голосні.
Тоненькі гілочки тріскочуть під ногами,
Скрипучі крони, шурхіт вітру у траві,
Магічне місце - Ліс під небесами,
Умиротворення й енергія душі.
Л.О.Кухар

 

 

 

 

 

Посміхнулось літечко теплими деньками,
Сонечком привітним, рідними стежками.
Налилолося літо кольором веселок,
Яблуневим цвітом у містах і селах.
Задзвеніло літо щебетом пташиним,
Вітром колисковим, співом журавлиним.
Зарясніло квітами, польовими травами,
Зеленню розкішною, лісовими барвами.
Умивалось росами, ніжними краплинами,
Дощовими грозами, заросло полинами.
Зустрічало літо дітвору щасливу,
Проводжало з щемом юність галасливу.
Дарувало літо незабутні ранки,
Вечори космічні, зоряні світанки.
Уквітчалось літечко черешнями стиглими,
Свіжою малиною, яблуками пишними.
Дивувало літо ніжністю та ласкою,
Щедрістю  безмежною, чарівною казкою.
Нас манило літечко теплими морями,
А красуня осінь десь ще за горами…
Л.О.Кухар