Тема: зображення військового походу козаків.

Ідея: уславлення мужності та відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська.

Основна думка: уславлення відваги та моральних цінностей козаків, коли особисті інтереси поступалися перед громадськими.

Сталі епітети: кониченько вороненький

Епітети: зеленою горою, веде хорошенько, сильне-дужий, необачний. 

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Веде…», «Під ним…», «Да ….».

Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!»,   « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!». 

Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».

Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться! 

Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»

 

Строф: сім.

Рими: жнуть – йдуть, горою – зеленою, Дорошенко – хорошенько, військо – Запорозьке, хорунжий – дужий, кониченько – вороненький, Сагайдачний – необачний, жінку  - люльку, возиться – знадобиться, озовися – журися.   

 

Пісню можна поділити на дві частини. У першій разом із женцями проводжаємо у похід Військо Запорізьке, славних Дорошенка та Сагайдачного. У другій частині підкреслюється служіння громадським інтересам, які стоять перед особистими.

За поверховою незворушністю слів про жінок, насправді криється те, що заради спокою рідних домівок козаки готові були перебувати у важких походах, віддавати своє життя. Пісня пафосна, бадьора, оптимістична, наповнена тонким гумором та самоіронією. 

 

Тема: розповідь про сумну долю козака, який поїхав на війну та загинув на чужині. 

Ідея: уславлення вірності козака своєму військовому обов’язку, захоплення патріотизмом та засудження війни. 

Основна думка: завжди пам’ятати тих, хто загинув за рідну землю, заради кращого майбутнього. 

 

Образи: молодий козак; зелененький явір, червона калинонька, висока могила, пташки, кінь вороненький. 

 

Постійні епітети: козак молоденький, кінь вороненький, високу могилу, червону калину, рідну Україну. 

Уособлення (персоніфікація): «вода корінь миє», «пташки…приносити вісті».

Метафори: «явір… в воду похилився», «вода корінь миє», «…серденько ниє», навіки покинув.

Повтори (єдинопочаток): «Не …», «Ой…», «Звелів собі…», «Будуть…».

Звертання: «Не хилися, явороньку…», «Не журися, козаченьку…».

Риторичні оклики: «Не хилися, явороньку, Ще ти зелененький!» «Не журися, козаченьку, Ще ти молоденький!» «Не рад козак журитися — Так серденько ниє!» «Будуть мені приносити З України вісті!» 

Зменшувально-пестливі слова: «пригодонька»,«явороньку», «зелененький», «козаченьку», «молоденький», «серденько», «вороненький», «калиноньку». 

Художній паралелізм: «Стоїть явір над водою, в воду похилився; На козака пригодонька — козак зажурився»; «Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький; Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький!»; «Не рад явір хилитися, вода корінь миє! Не рад козак журитися, так серденько ниє!».

Протиставлення (антитеза): «Стоїть явір над водою, в воду похилився», «Ой приїхав з України…Ой поїхав на чужину…».. 

 

Кількість строф: сім.

Рими: похилився – зажурився, зелененький – молоденький, миє – ниє, молоденький – вороненький, загинув – покинув, могилу – калину, їсти – вісті. 

 

Твір умовно поділяється на дві частини: сум молодого козака напередодні від’їзду та його трагічна загибель на чужині у боротьбі за свою милу Україну. 

З неї вода протікає. (2) 

Гей, там чумак сиві воли пасе 

Та з криниці напуває.

 

Воли ревуть, води не п'ють, 

Бо в Крим доріженьку чують. (2) 

Ой Бог знає, та Бог і відає, 

Де чумаченьки ночують.

 

Ой ночують чумаченьки 

В чистім степу при долині, (2) 

Розпустили сірі воли пасти 

При зеленій муравині ^{(густа молода трава)}.

 

Умер, умер чумаченько 

Та в неділеньку вранці, (2) 

Поховали того чумаченька 

У зеленому байраці ^{(ліс у долині; порослий чагарником, лісом яр)}.

 

Ой прилетіла сива зозуленька,

Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)

— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,

Та хоч правую руку!

 

— Ой рад би я, моя мила,

Хоч обидві подати: (2)

Насипано та сирої землі.

Що не можу підняти.

  

Тема: зображення важкого чумацького життя, трагічної долі чумака, який не повернувся додому з далекої поїздки. 

Ідея : виразити співчуття чумакам, важке життя яких привело до смерті.

Основна думка: співчуття нелегкій долі чумаків. 

 

Образи: криниченька, сива зозуленька, зелений байрак, чисте поле.

 

Сталі (постійні) епітети: чистім степу, сива зозуленька, сирої землі.

Епітети: сиві воли, сірі воли, зелена муравина, зеленому байраці.

Метафора: «Воли ... доріженьку чують».

Гіпербола: «Насипано та сирої землі, що не можу підняти».

Повтор (рефрен, приспів) : «З неї вода протікає», «Бо в Крим доріженьку чують», «В чистім степу при долині», «Та в неділеньку вранці», «Та все ….», «Хоч обидві подати».

Повтор (тавтологія): «Ой Бог знає, та Бог і відає», «Умер, умер чумаченько».

Ніжно-зменшувальні (пестливі) слова: криниченька, доріженьку, чумаченьки, неділеньку, зозуленька.

Звертання: «Ой, подай, чумаче, та подай, голубе …», «Ой рад би я, моя мила ..».

Паралелізм: «В степу колодязь, з неї вода протікає - ... Чумак сиві воли пасе, Але з колодязя напуває», «Ой у степу криниченька, З неї вода протікає.... Гей, там чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває».

Звуконаслідування: «ку - ку»

  

Кількість строф: шість.

 

Рими: протікає – напуває, п'ють – чують – ночують, долині – муравині, чумаченько – чумаченька, вранці – байраці, ку-ку – руку, подати – підняти.

  

Пісню можна умовно поділити на дві частини. У першій йдеться про мандрівне життя чумаків, «ночують у чистім степу», щоб прогодувати свої родини. У другій частині чумак помер у дорозі і поховали його в чужій стороні.

Сива зозуленька – туга родини за своїм годувальником.

Твір пронизаний сумним настроєм. 

 

Тема : зображення розпачливого прощання матері із сином, котра виряджає сина на війну з турецько-татарськими загарбниками.

Ідея: уславлення козацької відваги та сили материнської любові.

Основна думка: засудження війни, котра несе горе у родини.

 

Образи: діброва (життя), туман (загроза, невизначеність), поле (рідний край),  

 

Сталі епітети: буйні вітри, в чистім полі.

Епітети: дрібні дощі, густі терни.

Метафори (персоніфікація): «туман поле покриває», «огні спалять», «води втоплять», «мене огні знають»,  «мене звірі знають», «води знають», «змиють дощі»; «розчешуть терни»; «травиченька – постеленька».  

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Нехай тебе…», «Вони …», «Мене, мати, …», «Як я іду …».

Повтори (рефрен, приспів): «Гомін, гомін по діброві, Туман поле покриває…».

Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «… знають».

Антонімічна пара: «Змиють, мати, дрібні дощі, А розчешуть густі терни».

Звертання: «Іди, сину…»; «мене, мати…»; «вернись, синку».

Зменшувальні суфікси (пестливі слова): «додомоньку», «головоньку», «постеленьку»,  «травиченька»; «постіленька».

 

Кількість строф: чотири.

 

Козацька народна пісня — це поетичний діалог між матір’ю і сином.

Твір можна умовно поділити на дві частини. Спочатку мати зболеними словами, які видаються прокльонами, застерігає сина, щоб він не йшов у козацький похід. А потім, коли сина переконати не вдається, лагідно просить, щоб повернувся живим.