Українці вірили що в ляльці присутній дух роду, який й оберігає членів своєї сім’ї від всіляких негараздів та передає вікову мудрість та знання прийдешнім поколінням

Правила, традиції та секрети виготовлення таких ляльок передавалися з покоління в покоління, від матері-донці. Доволі довгий час, тай понині в деяких регіонах країни існує звичай на весілля дарувати донці ляльку мотанку. Така весільна лялька стає оберегом для нової сім’ї та їхньої домівки. Подаровану на весілля ляльку молодята зберігали на протязі усього життя.

На перший погляд може здатися що діти такими іграшками не гралися. Для ігор робили також мотанки, однак коли діти хворіли їм давали нову, спеціально зроблену іграшку. Нова лялька повинна була ввібрати недуг хворої дитина. Після того як дитина з нею пограється її знищували. Також існувала традиція, замість дитини яка вже виросла з колиски класти туди, поки не народиться інша, ляльку-мотанку. Така маніпуляція робилася аби вберегти колиску від нечистої сили, яка могла посилитися там.

На різдвяні свята виготовляли спеціальні ляльки з зерна, основною метою яких було забезпечити добрий урожай на наступний рік. Загалом можна виділити три великі групи ляльок мотанок: лялька-немовля, лялька-берегиня, та лялька-наречена.

Мабуть, у всіх з дитинства в пам’яті високі квіти пастельних тонів, які росли біля дому або на дачі. Це – мальви (лат. Malva) – трав'янисті рослини з сімейства мальви. Назви «рожа», «ружа» – пізнішого походження, вірогідно, запозичені з німецької мови. В Україні цю квітку ще називають калачиками за формою плодів, схожих на калачі. Ще є назви «проскурник», «шток-троянди» та інші.

Левченко Ира

А ще з ними пов’язано багато легенд. Ось одна з них. Білий птах із чорною міткою був колись чоловіком на ім’я Бузько. У ті часи намножилося чимало гадюк, вужів, ящірок, комах. Божа Матір просила Всевишнього, щоб очистив землю і воду. Бог зібрав усю погань у мішок і доручив Бузькові віднести його і кинути в безодню, не озираючись. Але Бузько розв’язав мішок, і нечисть розповзлася по землі. За це Бог перетворив чоловіка на птаха і наказав: «Поки не збереш усіх плазунів, сарану та інших комах – не бути тобі людиною». 

Лелеки селяться лише біля добрих людей. Вважається, що лелече гніздо на подвір’ї приносить щастя, удачу та добробут. В Україну щороку повертаються 25 тисяч лелек. Лелеки, журавлі, бузьки, чорногузи — як тільки українці не називають біло-сірих птахів. Орнітологи іменують їх найбільш консервативними птахами, адже час їхнього прильоту завжди припадає на третю декаду березня.

До лелек наш народ завжди шанобливо ставився. Лелека — один із символів України. Оскільки від кохання народжуються діти, не дивно, що українці й досі поетично висловлюються: «Дітей приносить лелека». Досі існує така прикмета: якщо побачиш одного лелеку, то цілий рік будеш сам, двох — будеш у парі. Ці птахи давно занесені в Червону книгу, у них заборонено стріляти. Та, на жаль, чи у зв’язку з кліматичними та екологічними умовами їх кількість постійно зменшується.

Лелека - символ вірності, щастя, добробуту, живий символ України. Лелека  - символ любові до батька-матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це - й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини.

1. Символіка: Багато оберегів мають символічне значення. Наприклад, рушник як оберіг символізує щедрість, гостинність та добробут.

2. Матеріали: Обереги виготовлялися з різних матеріалів, таких як дерево, глина, метал, вовна тощо. Кожен матеріал мав своє значення і захисні властивості.

3. Форма: Форма оберегів також мала важливе значення. Наприклад, коло як символ безпеки та цілісності, а ромб – як символ родючості та плодючості.

4. Застосування: Обереги використовувалися не лише для захисту від негативних сил, але й для прикрашання інтер'єру, одягу та предметів побуту.

5. Традиції: В Україні існує багато традицій пов'язаних з оберегами, наприклад, обряди приплетення оберегів до новонароджених дітей або плетіння рушників на весілля.

6. Сучасність: Хоча традиційні обереги мають старовинне походження, вони і досі є популярними серед українців і використовуються як символи національної самосвідомості.

Обереги в Українському народі мають багато значень і допомагають зберегти культурну спадщину та традиції поколінь.

1. Символіка тризуба: Тризуб - це один з найпоширеніших українських оберегів. Цей символ має давнє походження і часто використовується як захисний оберіг, що символізує силу та могутність.

2. Вишиванка як оберіг: Традиційна українська вишиванка не лише виражає красу та національну ідентичність, але й часто розглядається як оберіг від злого ока та негативної енергії.

3. Колоритні глиняні обереги: Українська глина завжди була відома своєю цілющою силою. Традиційні глиняні обереги, які мають форму тварин або символів, часто використовуються як захисні амулети.

4. Квіти та рослинні обереги: Деякі квіти та рослини в українській культурі вважаються оберегами. Наприклад, маки та верба часто використовуються для виготовлення оберегів, що символізують життя, відродження та захист.

5. Ікона як оберіг: У православній традиції українців ікона відіграє важливу роль як оберіг від злих сил та негараздів. Віруючі вважають, що святі образи мають захисну силу і можуть відсторонити негатив.

6. Обереги на весільну церемонію: Під час весільних обрядів часто використовуються різноманітні обереги, які символізують щастя, довге та щасливе подружжя, плідність та захист від злих сил.

Ці обереги є важливою частиною української культури та спадщини, вони відображають багатогранність і глибину народних вірувань та традицій.

Вінок – це не просто прикраса для голів українських красунь. А один із найсильніших традиційних оберегів. Його використовували не лише як елемент одягу, а й прикрашали ним оселю або ж і гадали на ньому.

За легендою, вінок із 12 різних живих квітів буде найсильнішим оберегом для молодої дівчини. І кожна із 12 квіток символізувала собою різне: троянда – кохання, волошка – простоту та ніжність, біла лілія символізувала чистоту та невинність. Ромашка означала мир та ніжність, безсмертник здоров’я, півонія прогнозувала довголіття, мальва – стриману красу, калина – дівочу вроду і любов до рідної країни. У весільний вінок традиційно вплітали барвінок – символ вірності та невмирущого кохання.

Також до вінків вплітали різнокольорові стрічки. Кожен колір теж ніс у собі окремий символ. Коричнева стрічка символізувала землю, що годує нас, її слід було чіпляти посередині вінка. З двох боків від неї чіпляли жовті стрічки, як символ сонця, за ними зелені – символи природи та молодої краси, далі блакитні – небо та вода. Помаранчева символізувала хліб, який також можна віднести до списку дуже сильних українських оберегів. Адже ним батьки благословляли своїх дітей. Фіолетова стрічка означала розум, малинова – щирість, рожева – достаток. Білі стрічки чіплялись по краях, як символ чистоти, та прикрашались нашивками сонця та місяця з різних боків.

Давайте разом відроджувати обереги. Вони оберігатимуть наші домівки і донесуть культуру та звичаї українців до наступних поколінь. Плетіть собі на долю віночки, робіть ляльки, малюйте писанки, садіть калину, вербу, оберігайте лелек, вишивайте рушники, сорочки. Нехай вони оберігають від зла, підлості і неправди.

Верба широко використовувалась у господарстві. З неї будували хати, робили ясла для худоби, кошари, клітки для свійських птахів, корита, човни, музичні інструменти. А на Поліссі майстри плели та й нині плетуть коші, козубки, кошики, меблі, декоративні прикраси, хлібнички.

Гілками калини прикрашали святкові столи. Кімнатні рушники також рясніють пишними гронами калини. На хрестини калину затикали у калачі. Калину клали в першу купіль дитини.

Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Тому калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати свободу й гідність людську.

Мати навчала дочку: "Тримай хату, як у віночку, і рушничок на кілочку!"

Даючи рушник-утирач гостеві, господиня або дочка на знак поваги до гостя клала рушник йому на плече або на руки, промовляючи: "Вода холоднесенька, гостечку, вмийся, рушничок чистесенький, гостечку, втрися!" Рушником не тільки вшановували гостей, а й проводжали людину в останню путь. А виряджаючи в далеку путь-дорогу батька чи сина, чоловіка чи коханого, мати, дружина чи наречена давали їм хлібину, сіль та горсточку рідної землі, загорнуті в найкращий рушник-провідник.