Віктор Синевський (1865-1927) – докт. техн наук, проф. хімічної технології. Народився у Чернівцях, студіював хімію у Львівській Політехнічній школі, а також у Копенгагені і в Парижі. Отримавши фах інженера-хіміка працював спочатку асистентом на кафедрі геології і мінералогії Політехнічної школи, а пізніше – на кафедрі хімічної технології. На початку 1901 р. став приватним доцентом хімічної технології і технічної мікробіології, а в кінці року – ще й платним доцентом енциклопедії технічної хімії. У 1903 р. став проф. надзвичайним,  завідувачем кафедри хімічної технології ІІ (перероблення сільськогосподарської продукції) і технічної мікробіології . Кафедру очолював до 1927 р. Був членом Крайової гірничої ради, членом Польського наукового товариства у Львові, членом-засновником Академії технічних наук у Варшаві. Видавав часопис “Gorzelnictwo” і був експертом у судових спиртогорілчаних справах. Проф. Синевського багаторазово обирали деканом, а у 1907/08 н.р. – ректором. Він є автором оригінальної теорії будови крохмалю, у низці праць навів результати досліджень процесу зцукрування крохмалю, що дало змогу ідентифікувати α- і β-діастази (амілази). Проф. Синевський викладав студентам 3-го року навчання теоретичні основи бродильних процесів, мікробіологію, технології спиртогорілчаних виробів, цукру, крохмалю, оцту, дріжджове виробництво, пивоваріння тощо. Також він читав проектування фабрик і устаткування для зазначеної галузі. Видав підручник “Ферментаційна мікробіологія”.

Роман Залозецький-Сас (1861–1918) – докт. філософії, проф. надзв., засновник української науки про нафтоперероблення, громадський діяч. Народився в родині греко-католицького священника у м. Болехові. Навчався у школах в Стрию, Чернівцях, Кремсі (Австрія); студіював хімію спершу у Віденській, а потім (1882-1884) у Львівській політехніках. Після закінчення навчання розпочав наукову і навчальну діяльність на посаді асистента кафедри хімічної технології, де під керівництвом проф. Павлевського захистив докторську дисертацію. З 1888 до 1916 р. був приватним доцентом з технології нафти і озокериту, а з 1891 до 1916 р. керував Крайовою дослідницькою нафтовою станцією. У 1905 р. став титулярним надзвичайним професором. Водночас з 1887 до 1914 р. працював професором хімії Торгівельної академії у Львові.

Розробив теоретичні і технологічні основи нафтопереробної справи, став одним із засновників геохімії нафти, здобув репутацію провідного науковця з технології нафти не лише в Австро-Угорщині, а й у цілій Європі, тривалий час був представником французьких і англійських нафтових фірм у Галичині. Теоретичні розробки успішно застосовував на практиці. Лише з питань технології нафти опублікував за неповними даними 106 наукових праць, написав підручник, зініціював створення і тривалий час редагував часопис “Nafta”.

Завдяки великій працездатності та всебічній ерудиції Р. Залозецького призначали і обирали на відповідальні посади у державних та громадських організаціях – був членом Віденського патентного управління, судовим експертом, членом Залізничної ради, послом до Галицького сейму, почесним британським консулом у Львові, радником Міністерства громадських робіт у Відні, член-кореспондентом Російського технічного товариства в Санкт-Петербурзі тощо. Створював у Галичині українські наукові та господарські організації. Був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, засновником і першим директором Торгівельної школи при “Просвіті”, головою товариства “Сільський господар”, очолював Українське технічне товариство, де зосередив роботу на захист української мови в технічних установах Галичини. Значний вклад Р. Залозецького у розвиток української термінології в нафтовій галузі.

Тимофій Юрженко (1905-1973) – докт. хім. наук, проф. Народився у Херсонській області, закінчив (1928) Одеський сільськогосподарський інститут. У 1937 р. захистив кандидатську дисертацію. З 1944 р. працював у ЛПІ доцентом, а з 1946 до 1973 р. – завідувачем кафедри органічної хімії. У 1953 р. захистив докторську дисертацію. З 1954 р. – професор. Був деканом спочатку нафтового факультету (1952-1957), а потім (1967-1973) – факультету технології органічних речовин.

Створив і очолив наукову школу – “Поліфункціональні пероксидні модифікатори і полімерні композиційні матеріали”. Започаткував оригінальні роботи з вивчення процесів полімеризації вінільних та дієнових мономерів у присутності радикальних ініціаторів різної будови, створив першу в інституті проблемну лабораторію синтезу нових матеріалів, в якій вперше у світі було синтезовано новий клас сполук – ненасичені, здатні до полімеризації і кополімеризації пероксиди (пероксидні мономери). Під його керівництвом захищена одна докторська і 20 кандидатських дисертацій. Автор 190 наукових праць і 26 авторських свідоцтв на винаходи.

Дмитро Толопко (1912-1990) – докт. хім. наук, проф. Народився у Львівській області, закінчив (1939) хімічний факультет ЛПІ за спеціальністю інженер-хімік. Був залишений при інституті, працював асистентом кафедри органічної хімії як до ІІ світової війни, так і після неї. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію. У 1958 р. очолив наукову групу першої у ЛПІ Про­блемної лабораторії нових матеріалів. З 1965 до 1974 років керував кафедрою технології основного органічного і нафтохімічного синтезу, яку й організував. У 1972 р. захистив докторську дисертацію, а з 1973 р. – професор.

Займався вивченням рідинно-фазових процесів автоокиснення вуглеводнів, з’ясуванням кінетики цих процесів й виділенням проміжних продуктів. Під його керівництвом було захищено 29 кандидатських дисертацій. Автор 150 наукових праць і 11 винаходів. Проф. Толопко був талановитим педагогом і науковцем, взірцем шляхетного і принципового українського вченого-хіміка, навколо якого групувались національно свідомі викладачі та студенти.

Віктор Яворський (1937-2016) – докт. техн. наук, проф. Народився у Турківському районі на Львівщині. У 1959 р. після закінчення з відзнакою ЛПІ працював на кафедрі технології неорганічних речовин інженером, асистентом, навчався в аспірантурі, захистив канд. дисертацію (1966), обіймав посади ст. викладача, доцента, а з 1969 до 2016 р. – зав каф. загальної хімічної технології, яку створив і на якій організував підготовку фахівців з технології неорганічних речовин і технічної електрохімії. Працював заступником декана (1966-1971 рр.) і деканом (1971-1974 рр.) хіміко-технологічного факультету. У 1973 р. захистив докт. дисертацію, з 1977 р. професор.

Науковий напрям досліджень – комплексне перероблення сірковмісної, калійної і фосфорної сировини, відходів виробництв з розробленням економічно доцільних і екологічно безпечних технологій. Значну увагу приділяв утилізації шкідливих викидів, вторинної сировини кольорових і рідкісних металів. Створив і очолював наукову школу “Хімія і технологія сірки”. Частину розроблених процесів впровадив у виробництво. Був автором 2 монографій, 7 підручників, 3 посібників, понад 850 наукових праць, 140 винаходів. Підготував 6 докторів і 47 кандидатів наук.

Був активним громадським діячем – головою Львівської обл. орг. ВХТ ім. Менделєєва, одним з ініціаторів і організаторів у Львові асоціації “Зелений світ”, співголовою Народного руху ЛПІ, керівником секції хімії і хімічних технологій Західного наукового центру, членом багатьох учених, наук.-метод. рад різного рівня тощо.

Нагороджений багатьма відзнаками та почесними грамотами, стипендіат Державної стипендії видатним діячам науки.Заслужений діяч науки і техніки України, Почесний професор Львівської політехніки і Україн­ського державного хіміко-технологіч­ного університету.

Борис Черняк (1934-2017) – докт. хім. наук, проф. Народився у Львівській області. Закінчив (1957) хімічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка за спеціальністю фізико-хімік. З 1957 до 1961 р. – керівник групи Центральної заводської лабораторії Грозненського хімкомбінату, а з 1961 по 1966 р. – старший науковий співробітник Бориславського філіалу організації п/я 702. Кандидатську дисертацію захистив у 1964 р. З 1966. до 1973 р. – старший науковий співробітник Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР при Донецькому науковому центрі АН УРСР. У 1970р. захистив докт. дисертацію. З 1973 до 1995р. – зав. каф. загальної хімії ЛПІ. З 1974 до 1990 р. – декан хіміко-технологічного факультету. У 1974 р. йому присвоєно вчене звання професора кафедри загальної хімії, а в 1984 р. нагороджений знаком “Відмінник освіти України”.

Основні напрямки наукової роботи – кінетика, механізм, реакційна здатність молекул і вільних радикалів у гомолітичних реакціях та гетерогенний каталіз в реакціях окиснення олефінів. За результатами наукових досліджень опублікував понад 300 наукових праць, одержав 60 авторських свідоцтв СССР і патентів України.

Василь Шевчук – докт. хім. наук, проф. Народився у 1928р. на Вінниччині. Закінчив (1952) з відзнакою ЛПІ, навчався в аспірантурі (1953-1956). З 1956 до 1978 р. працював заст. директора з наукової роботи Бориславського філіалу НДІ хімічної промисловості. Працював у Львівській політехніці на посаді зав. каф. аналітичної хімії (1978-1983), потім каф. хімічної технології переробки нафти і газу (1984-1994), а з 1994 проф. цієї кафедри. У 1958 р. захистив канд., а у 1974 – докт. дисертації. Професор з 1977 р.

Створив наукову школу з дослідження термічних та каталітичних перетворень вуглеводнів і їх похідних. Ним разом з учнями виконані фундаментальні дослідження закономірностей високотемпературних гомогенних реакцій піролізу і окиснення вуглеводнів, розроблені процеси одержання низки багатотоннажних продуктів органічного синтезу – ненасичених вуглеводнів, ціанистоводневої кислоти, флюормономерів та ін. Розроблений і реалізований у промисловому масштабі багатотоннажний процес одержання ацетилену з природного газу.

Є автором 300 наукових праць, 67 винаходів, навчального посібника. Дійсний член Української нафтогазової академії та Наукового товариства ім. Шевченка. Під його керівництвом захищена 1 докторська і 19 кандидатських дисертацій. Заслужений діяч науки і техніки України (1989), нагороджений орденом Жовтневої революції, медаллю “За трудову доблесть”.

Євген Мокрий (1934-2001) – докт. хім. наук, проф. Народився на Львівщині. У 1957 р. закінчив з відзнакою ЛПІ. Був залишений на кафедрі, працював асистентом, ст. викладачем, доцентом, а з 1983 до 2001 р. – зав. каф. технології основного органічного і нафтохімічного синтезу (з 1996 р. технології органічних продуктів). У 1967 р. захистив канд., а у 1987 – докт. дисертації. Професор з 1988 р. У 1967-1971 р.р. був заступником декана, а у 1977-1992 р.р. – деканом факультету технології органічних речовин

Науковий напрям досліджень – теоретичні основи створення високоефективних ініціюючих і каталітичних систем та процесів селективних перетворень органічних сполук з метою одержання мономерів і полімерів. Автор 3 монографій, 2 навчальних посібників, підручника, 300 наукових праць, 40 авторських свідоцтв на винаходи та патентів України. Під його керівництвом захищено 1 докторську і 24 кандидатські дисертації. З 1992 р. – заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка і Академії інженерних наук України.

У молоді роки вміло поєднував навчальну і наукову роботу зі спортом. Так, у 1958 р. став майстром, а в 1962 – Почесним майстром спорту з важкої атлетики. За свою спортивну кар’єру був десятикратним чемпіоном та рекордсменом всесоюзних студентських ігор. Ним встановлено 118 рекордів Львівщини з важкої атлетики.