«...Чи є небезпека ла війні? Хто її зневажає, той від неї вислизає. Набігає неспокій. Однак я в окопному загоні. Героїчна смерть для мене — найбільше бажання. Щоправда, життя важливіше за героїчну смерть. Усі зневажають смерть. Моїм обов’язком є боротьба, до якої мене змусили росіяни і французи. Якби війна була агресивною, загарбницькою, то моя служба не була б добровільною... Усе це реалії війни».

«Любий батьку, зараз схарактеризую своє нове становище. Роблю все можливе, щоб знайти собі лакея... Якщо б мама виїхала з Парижа, то могла б мене відвідати в Майні.

Я був би дуже вдячний, щоб вона уникала залізничного транспорту, який ходить досить нерегулярно через перевезення поранених, амуніції для військових частин. Радив би мамі їхати самостійно, залежно від ситуації. У таборі багато поранених... Шпиталь тут організований дуже добре. До побачення, любий батьку».

2.      Порівняйте, чому листи представників однієї групи (солдатів), датовані одним часом, містять різну інформацію?

3.      Чи відповідала точка зору реальних учасників подій загальновизнаній позиції політиків їхньої країни?

4.      Чи було таке ставлення постійним і чи зміню­валося воно в різні роки війни? Завдяки чому?

5.     Чи змінили свідчення очевидців ваше ставлення до війни?

2.   Як ви вважаєте, скільки могло бути років автору на той час, про який він згадує?

3.  Поміркуйте, у чому цінність джерела саме для вас, стисло викладіть своє ставлення до описаних подій.

4.   Які почуття охоплюють автора, коли він згадує події, які йому довелося пережити? На підставі чого ви зробили такі висновки?.

5.   Чи може таких висновків дійти людина, не знайома з подіями 1930-х років?

«Було це 27 серпня 1914 р. Опівдні через усе село проїхав звідти було бухкання гармат і цокотання кулеметів, великий фургон із червоним хрестом на білому прапорі, що його тримав у руках молодий німець, тоді як трохи старший за нього поганяв коні. У фургоні, по- закутувані в білі простирадла, лежали поранені, перев’язані марлею, крізь яку просочувалася кров, немолода жінка і маленьке, може, дволітнє, дитятко. Голова дитини була туго забинтована, виглядали тільки повні докорів, стражденні оченята, а перев’язка вже мокріла від крові...»