Використання біопалива дає можливість частково зменшити споживання обмежених запасів природної нафти і послабити навантаження СО2 на навколишнє середовище.

 

Нині визначено три основні напрями використання насіння ріпаку як поновлюваної сировини для технічних і енергетичних потреб: виробництво палива, виробництво мастильних засобів і застосування як вихідного матеріалу для синтезу в олієхімічній і фармацевтичної промисловості. В останні роки в Європі, особливо в Німеччині, значно розширено використання ріпакової олії, насамперед як пального.

 

Для виробництва біодизелю з рослинних олій необхідний спирт. В основному використовують метанол, який виробляють хімзаводи з природного газу, запаси якого в Україні також обмежені, як і запаси нафти. Для виробництва біодизелю належної якості потрібна потужна система фільтрації від механічних домішок і очищення від продуктів обмилення, гліцерину і залишкового метанолу. Таким чином, виробництво біодизелю вимагає істотних інвестицій.

 

Крім цього, біопаливо дещо змінює техніко-експлуатаційні параметри роботи дизельних двигунів. Потужність двигуна під час роботи у номінальному режимі з використанням біопалива знижується на 6-8%. Разом з цим витрата палива зростають приблизно на 5-8%. Біодизельне паливо досить широко використовують у багатьох країнах Європи та світу. Його використання у чистому вигляді потребує чималих додаткових капіталовкладень. Тому в більшості країнах практикують змішування нафтового дизельного палива з ріпаковою олією або ж використовують як добавку (від 5 до 30 %) до традиційного дизельного палива.

 

З 2009 року всі країни Європейського Союзу зобов’язуються виробляти й використовувати біодизельне паливо. А до 2020 року ЄС планує не менше 20% транспорту заправляти біопаливом.

 

Відповідно до програм розвитку галузі біоенергетики у ЄС для виробництва біопалива використовують третину врожаю ріпаку. Площа під цю культуру досягла 4 млн га при середній урожайності — 24-26 ц/га. Серед інших енергетичних культур для виробництва рідкого біопалива використовують соняшник, пшеницю, картоплю, цукрові буряки та ін. Вихід енергії з одного гектару коливається від 26 ГДж (з цукрових буряків) до 145 ГДж (з соняшнику).

 

Біопаливо характеризується високими мастильними властивостями. Сприяє цьому особливий хімічний склад та високий вміст кисню. Внаслідок змащення рухомих деталей двигуна, який працює на біопаливі, міжремонтний термін його експлуатації збільшується приблизно на 50%. Але найважливішим є той факт, що переходячи на біодизельне паливо, не потрібно додатково переобладнувати ні сам двигун, ні інші його системи.

 

Біодизель як моторне паливо має низку цінних властивостей. Його застосування істотно продовжує тривалість «життя» двигуна, бо таке паливо має кращу змащувальну здатність, ніж пальне з нафти. При цьому на 90% зменшується ризик ракових захворювань у населення. Унаслідок того, що біодизель містить 11% кисню, кількість вуглекислого газу зменшується на 80%, чадного газу — 35%, окисів сірки — 100%, аерозолів (димових частинок розміром менше 10 мікрон) — 32%. Очевидно, що ці вражаючі показники мають першочергове значення для поліпшення екологічного стану довкілля.

 

Біодизель має приємний запах попкорну чи смаженої картоплі. Його можна використовувати у чистому вигляді (марка У 100) або в суміші зі звичайним дизельним паливом. Найпоширеніший склад В 20 відповідає 20% біодизелю та 80% звичайного палива. Біодизель успішно застосовують у Європі вже 20 років і всебічно випробуваний у США, де з його використанням загальний пробіг транспорту досяг 50 млн км. Існують також американський і європейський стандарти на біодизель (ASTM,2003; DIN EN 14214,2003 відповідно). Враховуючи ситуацію, яка склалася нині на енергетичному ринку України, організація виробництва біодизелю в нашій країні видається вельми актуальною.

 

2. Витратна ефіризація олії.

 

3. Посівні площі ріпаку обмежені і продуктивність його ще не висока. Біопаливо виробляють із рослинної сировини, кількість якої обмежується зростаючими потребами харчової промисловості.

 

4. Із-за наявності в біодизельному пальному кисню воно має гірші енергоємні характеристики порівняно з його вуглеводневим аналогом. Це позначається на ефективності використання біопалива, особливо в холодну погоду.

 

5. Використання біодизельного палива не дає гарантії зменшення викидів в атмосферу токсичних і парникових газів. Викиди від згоряння біо-палива, виготовленого з кукурудзи або насіння ріпаку, є більш руйнівними для атмосфери планети, ніж викиди від згоряння аналогічної кількості нафти і газу. Біопаливо створює від 50% до 70% парникових газів, які призводять до нагрівання атмосфери.

 

6. Гомогенна технологія виробництва біодизелю має недоліки. Отриману суміш продуктів необхідно розділяти, нейтралізувати і ретельно промивати. Технологія передбачає утворення великої кількості солей, мила і стічних вод, які необхідно утилізувати. Гліцерин — побічний продукт виробництва біодизелю пропонують або закопувати в землю (як добриво) або спалювати.

 

7. Проблеми зі збутом гліцерину. Споживачів гліцерину в Україні майже немає, а західним ринкам такий гліцерин потрібний лише після очищення. Метиловий ефір, що міститься у гліцерині, може потрапити в ґрунтові води або атмосферу. Все це підвищує собівартість біодизелю, що зменшує конкурентоспроможність цієї технології.

 

8. Олія з ріпаку має показник свіжості — «кислотне число», — міра згірклості. Термін зберігання біодизелю — не більше 3 місяців, що обмежує його використання.

 

9. Біодизель не можливо транспортувати трубопроводом, і тому сировину можна транспортувати в точку продажу за допомогою залізничних вагонів або вантажних автомобілів. Це підвищує вартість, а також загальний попит на транспортну систему.

 

10. Підвищена витрата (до 9%) порівняно зі споживанням палива, виробленого з нафти.

 

11. Біодизель є дорожчим за звичайний бензин. Взимку, за мінусових температур, у чистому вигляді біодизельне паливо перестає текти по трубах і шлангах, може засмітити двигун, насоси і фільтри.