Сам Довженко, уже через 10 років після заборони «Звенигори», писав про неї в автобіографії: «Звенигора в моїй свідомості відклалася як одна з найцікавіших робіт, це „прейскурант моїх творчих можливостей“, я зробив її одним духом — за сто днів, не зробив, а проспівав, як птах. Мені хотілося розсунути рамки екрана… заговорити мовою великих узагальнень»

Максим Рильський

Навчався у Сосницькій початковій школі. З 1911 року навчався у Глухівському вчительському інституті.

Олександра Довженка називають українським Леонардо да Вінчі. Довженко був першовідкривачем жанру кіноповісті.Його предками були полтавські чумаки, які оселилися в Сосниці в середині XVIII століття.

Відомо, що батько та мати майбутнього класика світового кінематографа були неписьменні, мали 14 дітей. З них вижило тільки двоє – Сашко та його сестра Поліна, тому серед споминів про матір і дитинство в уяві Олександра Довженка поставали, як він писав у своїй автобіографічній повісті «Зачарована Десна, «плач і похорон… Народжена для пісень, вона (мати) проплакала усе життя, проводжаючи (померлих дітей) назавжди».

Щоб зібрати гроші на навчання Сашка, батько продав одну із семи десятин своєї землі. З восьми років хлопець навчався у парафіяльному училищі, а після його закінчення – у Сосницькому міському училищі, яке вважалося «вищим початковим». Навчання йому давалося легко – він був відмінником і любив читати

У 1914 році закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Хорошівського Вищого початкового училища, на території сучасної Житомирщини, де, за браком вчителів, він викладав природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання. Першу світову він сприйняв «як обиватель», спершу радів та закидав квітами поранених, що «завалили» в Житомир, лише через кілька років почав дивитися на них «вже з тугою і соромом».

Андрій Малишко

Так він опиняється в центрі літературно-мистецького виру, бере участь у заснуванні ВАПЛІТЕ, знайомиться з багатьма талановитими сучасниками. Майбутньому геніальному кінорежисерові був близький за духом

Юрій Яновський, із Лесем Курбасом О. Довженко «перебував у творчому змаганні національних геніїв». Харків відіграв у житті митця значну роль. У будинку на Пушкінській він написав сценарій для фільму «Вася-реформатор», а також для стрічки «Звенигора», яка принесла Олександрові Довженку перший успіх у 1929 р. після її виходу на екрани.

У червні 1926 р. О. Довженко їде в Одесу, де перебувала творча майстерня української кінематографії. Проте в поняття «кіно» митець уже тоді вкладав інший зміст, ніж його сучасники.

В Одесі народжуються фільми Олександра Довженка «Вася-реформатор» (1926),

«Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкурера» (1927), «Звенигора» (1928), «Арсенал». Саме там він знайомиться з артисткою Юлією Сонцевою, з якою у письменника завʼязалися близькі стосунки, і вони почали жити разом як подружжя.

Довженко відомий своїм унікальним стилем, який поєднував поетичність і соціальну тематику. Його фільми часто торкалися глибоких людських переживань, природи та історії України. Найбільш відомі його роботи — "Звенигора", "Арсенал", "Щорс" та "Поема про море".

Крім того, Довженко активно використовував візуальні метафори та символіку, що дозволяло йому створювати глибокі і багатошарові твори. Його вплив на українське кіно важко переоцінити, адже він заклав основи для подальшого розвитку кіномистецтва в Україні.

Взагалі шістдесяті й сімдесяті роки стали для кіностудії часом піднесення. Надворі стояла хрущовська відлига. Тільки завдяки їй змогли з’явитися "Тіні". Фільм завоював світ. Сергій Параджанов, який вчився в Савченка, отримав диплом із рук Довженка і прославив кіностудію його імені. Але ця стрічка стала останньою, знятою майстром у Києві (до цього були "Андрієш", "Перший парубок", "Українська рапсодія"). Довженківці шанують митця, і пам’ятник біля першого павільйону — яскраве свідчення того.