1. Прізвище та ім'я. Роки народження та смерті

2. Місце народження. Освіта.

3. Галузь підприємництва.

4. Чим і як допоміг українській культурі, освіті, науці, періодичним виданням?

5. Світлина мецената та результат його фінансування.

Проте справжньою справою життя «цукрового короля» була не нажива, а розбудова української нації. Протягом сорока років він щороку таємно віддавав 10% від своїх величезних прибутків на потреби української культури, науки та освіти. Завдяки його грошам побачили світ кілька видань «Кобзаря» Тараса Шевченка, фінансувалися щоденні українські газети «Громадська думка» та «Рада», а також підтримувалися такі видатні постаті, як Михайло Коцюбинський та Іван Франко.

Його внесок у науку був не менш вагомим: саме Василь Симиренко надав 100 000 золотих карбованців Науковому товариству ім. Шевченка у Львові, що дозволило придбати будинок для цієї «неофіційної академії наук». Він заповів весь свій статок, що сягав 10 мільйонів карбованців, на потреби українського народу. Василь Симиренко довів, що справжнє меценатство — це не пошук слави, а щоденна, часто непомітна праця заради майбутнього своєї країни.

Цікавий факт: Василь Симиренко уникав публічності. Коли йому хотіли подякувати, він відповідав: «Ви робіть діло, а я буду давати гроші. Поки в мене вони є — я ваш, а як не буде — шукайте іншого».

Навчався в Одеському реальному училищі (разом із Панасом Саксаганським), пізніше — на природничому відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету. За участь у студентському русі був заарештований і висланий під нагляд поліції. Він займався сільським господарство та агрономією. Був успішним землевласником, який впроваджував новітні технології (сівозміни, використання сільгосптехніки). Свої прибутки від продажу зерна та худоби він спрямовував на фінансування українських проектів. Чикаленко утримував власним коштом перші щоденні українські газети «Громадська думка» та «Рада». Фінансував діяльність Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові, допоміг придбати будинок для Академічного дому. Виплачував гонорари Михайлу Коцюбинському, Володимиру Винниченку, Борису Грінченку, щоб вони могли зосередитися на творчості. Профінансував видання знаменитого «Словаря української мови» під редакцією Б. Грінченка.

Завдяки його «кишені» українське слово вперше отримало щоденну трибуну (газета «Рада»), а українська інтелігенція — фінансову незалежність.

Джерело інформації https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Цікавий факт: він жартома казав, що «любити Україну треба не лише до глибини душі, а й до глибини кишені», бо майже всі свої статки віддав на українську справу.

Проте справжньою пристрастю «цукрового короля» було не накопичення капіталу, а служіння суспільству. Керуючись родовим девізом «Прагнення до суспільних користей», він протягом десятиліть спрямовував величезні суми — іноді до 80% своїх прибутків — на розбудову міста та підтримку культури.

Його внесок у розвиток України:

• Мистецтво: Микола Артемійович був пристрасним колекціонером. Його приватне зібрання творів живопису та скульптури згодом стало фундаментом для створення Київської картинної галереї (колишній Музей російського мистецтва) та Національного художнього музею України.

• Освіта та наука: Він виділяв кошти на будівництво та утримання численних навчальних закладів, серед яких — Київський політехнічний інститут, жіночі та чоловічі гімназії, а також комерційні училища.

• Медицина: Завдяки його фінансовій підтримці в Києві постали лікарні, якими мешканці міста користуються і сьогодні, зокрема безкоштовні заклади для малозабезпечених та спеціалізовані дитячі клініки (як-от сучасний «Охматдит»).

• Духовність: Він був одним із головних фундаторів будівництва Володимирського собору, особисто фінансуючи оздоблення храму найкращими майстрами того часу.

Микола Терещенко залишив по собі не просто заводи, а цілу мережу культурних та освітніх установ, що сформували обличчя сучасного Києва.

Проте справжньою пристрастю «цукрового короля» було не накопичення капіталу, а служіння суспільству. Керуючись родовим девізом «Прагнення до суспільних користей», він протягом десятиліть спрямовував величезні суми — іноді до 80% своїх прибутків — на розбудову міста та підтримку культури.

Його внесок у розвиток України:

• Мистецтво: Микола Артемійович був пристрасним колекціонером. Його приватне зібрання творів живопису та скульптури згодом стало фундаментом для створення Київської картинної галереї (колишній Музей російського мистецтва) та Національного художнього музею України.

• Освіта та наука: Він виділяв кошти на будівництво та утримання численних навчальних закладів, серед яких — Київський політехнічний інститут, жіночі та чоловічі гімназії, а також комерційні училища.

• Медицина: Завдяки його фінансовій підтримці в Києві постали лікарні, якими мешканці міста користуються і сьогодні, зокрема безкоштовні заклади для малозабезпечених та спеціалізовані дитячі клініки (як-от сучасний «Охматдит»).

• Духовність: Він був одним із головних фундаторів будівництва Володимирського собору, особисто фінансуючи оздоблення храму найкращими майстрами того часу.

Микола Терещенко залишив по собі не просто заводи, а цілу мережу культурних та освітніх установ, що сформували обличчя сучасного Києва.

Богдан Іванович Ханенко — відомий український меценат кінця XIX – початку ХХ ст. Народився 23 січня 1849 р., помер у 1917 р. Походив із шляхетної родини, народився на Чернігівщині. Освіту здобув у юридичних закладах Російської імперії, був добре обізнаний з історією та мистецтвом.

Основною сферою його діяльності було підприємництво та землеволодіння. Разом із дружиною Варварою Ханенко він активно підтримував українську культуру: збирав і передавав мистецькі колекції, фінансував археологічні дослідження, наукові видання, підтримував освіту. Завдяки Ханенкам у Києві було створено музей, нині відомий як Музей Ханенків.

Богдан Ханенко — меценат української культури

1. Прізвище та ім’я, роки життя

Ханенко Богдан Іванович

1849 – 1917

2. Місце народження. Освіта

📍 Народився: с. Лоток, Чернігівська губернія (нині Сумська область)

🎓 Освіта:

• Юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету

• Блискуча європейська освіта, глибокі знання з історії та мистецтвознавства

3. Галузь підприємництва

💼 Промисловець і землевласник

• Цукрова промисловість

• Фінансове управління великими маєтками

• Державний службовець (юрист)

4. Меценатська діяльність

❤️ Внесок у культуру, освіту та науку України:

• Разом із дружиною Варварою Ханенко зібрав унікальну колекцію творів мистецтва

• Фінансував:
  

  • Археологічні дослідження

  • Видання наукових праць

  • Підтримку художників і науковців

• 
  

• Активно сприяв розвитку українського мистецтвознавства

• Передав свою мистецьку колекцію у дар українському народові

ВАСИЛЬ ТАРНОВСЬКИЙ (1838–1899)

«Меценат, що зберіг історію»

Походження: Народився на Полтавщині. Закінчив Київський університет св. Володимира.

Бізнес: Великий землевласник та цукрозаводчик.

Головні досягнення:

Врятував спадщину Шевченка: Зібрав понад 1000 речей, рукописів та малюнків Кобзаря.

Підтримав науку: Фінансував журнал «Киевская старина» та діяльність українських істориків.

Допоміг мистецтву: Був меценатом Іллі Рєпіна (зображений на картині «Запорожці...» як козак у білій шапці).

Результат:

Заснував Музей українських старожитностей у Чернігові. Заповів місту свою унікальну колекцію козацької зброї, гетьманських клейнодів та раритетів, витративши на це майже весь свій статок.