Вона народилася 21 жовтня 1954 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області. Писати почала, коли вчилася у другому класі. Це сталося так: одного разу вчителька задала написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши з переказу, Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщи- нові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядочків переказ розтягнувся на цілих п'ять сторінок. І їй так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що письменниця на цьому не зупинилася і написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршиків. Однокласники чомусь не повірили, що дівчинка пише вірші сама, і стали говорити, що все те написав її прадід Олекса та й закопав, а вона викопала і видає за свої. Закінчивши школу, Зірка вступила на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Вступ, насправді, виявився нелегким, але їй допомогли численні публікації творів у газетах, здобуте перше місце на обласній олімпіаді з української мови і літератури та ще рекомендація Спілки письменників, яку вона дістала як авторка-початківець.

Закінчила школу, потім філологічний факультет УжДУ (1980). Працювала старшим методистом відділу наукової інформації з питань культури і мистецтва Закарпатської обласної наукової бібліотеки. У 1991 році стала головним редактором видавництва "Закарпаття". У 1998 році – редактор і видавець журналу для дітей "Віночок", який відродила через 50 років і презентація якого відбулася в Ужгородській гімназії.

Пише українською і російською мовами, перекладає з болгарської. Вперше її вірші опублікувала "Закарпатська правда" у жовтні 1967 року. Друкувалася в обласних та республіканських газетах "Молодь України", "Сільські вісті", "Зірка", "Вісті України", журналах "Малятко", "Барвінок", "Перець", "Початкова школа", "Прапор", "Радянська жінка", "Веселка", колективних збірниках "Дзвінке джерело", "Первоцвіт", "Веселий ярмарок".

Галина Малик – лауреат премії ім. О. Копиленка журналу "Барвінок" (1988) за повість-казку "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії".

Поетеса визнана також переможцем конкурсу 1987 року за твори для дітей, опубліковані на сторінці "Перченя" упродовж року.

Член Національної спілки письменників України з 1991 року. Фантастична повість письменниці "Злочинці з паралельного світу" визнана кращим твором 1997 року після опублікування її журнальної версії у часописі "Барвінок" і нагороджена міжнародною премією Степана Феденка (США).

За підсумками обласного творчого конкурсу "Закарпатська книга від Кирила та Мефодія до наших днів" добре відома маленьким читачам Галина Малик відзначена як автор творів для дітей (2000 рік). У 2003 році письменниця Галина Малик стала лауреатом літературної премії імені Лесі Українки. Вручення нагороди відбулося у Новограді-Волинському, на батьківщині поетеси.

Галина Малик увійшла у дитячий світ надзвичайно щиро. У набутку в неї чимало книжок вийшло в Ужгороді і Києві. Авторка книжок для дітей "Страус річкою пливе" (1984), "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії", "Неслухняний дощик" (1989), "Незвичайні пригоди Алі" (1997). Серед юної аудиторії стали популярні її книжки-іграшки "Пантлик і Фузя" (1989), "Королівство АНУ", "Пантлик і Фузя сперечаються", "Пригоди Іванка і Беркутка" (1990), "Чорний маг і зачароване місто" (1994) та збірка перекладів з російської мови Даниїла Хармса "Я тепер автомобіль" (1994).

Повість "В стране Недо-недо" опублікована російською, а також у перекладі англійською, угорською, іспанською, італійською, німецькою, французькою мовами (журнал "Миша". Москва, 1988).

Поетеса, письменниця, драматург, видавець допомагає молодим поетам і літераторам у становленні, допомагає їм у друці книг, школярів заохочує до перших проб пера. Часто приходить на зустріч з дітьми в школи, бібліотеки.

Творча й неординарна особистість, головний редактор ВАТ "Видавництво "Закарпаття", лауреат премії ім. Лесі Українки, поетеса, Член Асоціації творчих жінок Закарпаття, Галина Малик розширює своє поле зору, поглиблює і збагачує погляди на життя, дозволяє повніше його відчувати. Веде активне громадське життя, яке випрозорюється новими гранями, новими рівнями спілкування, ідей, творчих задумів. Її люблять і поважають, чекають її нових творів, зустрічей з новими героями.

Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. Вже через два тижні від початку занять здібності Вінграновського помітив Олександар Довженко і запросив його навчатися у Москві, у ВДІКу. Ще студентом Микола Вінграновський зіграв головну роль у фільмі "Повість полум'яних літ", за яку отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.

До Києва М. Вінграновський повернувся вже дипломованм кінорежисером. Йому вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка, зокрема, "Дочка Стратіона" (1964р.); "Берег надії" (1967р.) і "Дума про Британку" (1970р.), в яких він також зіграв акторську роль. За його режисурою знятий також ряд документальних фільмів: "Слово про Андрія Малишка" (1983р.), "Щоденники О.

П. Довженка", "Щоденник. Довженко. 1941—1945" (1993р.), "Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького" (1993р.), "Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи" (1994р.), "Галич — столиця князя Данила Галицького" (1995р.) та "Гетьман Сагайдачний" (1999р.).

Літературна діяльність Миколи Вінграновського почалася у 1957 році з добірки поезій, опублякованій в кількох журналад, зокрема у "Пельмені", "Жовтні" ("Дзвін"), «Вітчизні» і «Прапорі» ("Березіль"). У 1961 році у "Літературній газеті" вийшла добірка 12-ти поезій.

Перша збірка Миколи Вінграновського "Атомні прелюди" побачила світ 1962 року.

Миколу Вінграновського включають до переліку "письменників-шістдесятників", однак він сам не зараховував до цього покоління, стверджуючи, що "немає шістдесятників, сімдесятників — є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік".

Друга поетична збірка "Сто поезій" вийшла у 1967 р., однак після цензури віршів у ній залишилося. У 1971 році вийшла збірка "Поезії", у 1978 р. — "На срібнім березі". У цей же період поет багато працює над дитячими творами. Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей

Помер Микола Вінграновсьий 26 травня 2004 року у Києві після тяжкої хвороби. Похований на Байковому кладовищі.