Деякі давні джерела стверджують, що в Пантікапеї народився Геракл — легендарний прабатько скіфів і тевкрів.

Міф про заснування Пантікапею
За часів аргонавтів син Еета, переслідуючи елінів, які вкрали Медею і золоте руно, прибув з Колхіди, з володінь свого батька, на берег Боспору Кімерійського. Тут він отримав від скіфського царя Агаета частину землі та заснував Пантікапею. При цьому пантікапейці повідомляли, що назва міста взята від назви річки Пантікапеї (згадував ще Геродот), яка відмежовує землю скіфів-землеробів від землі скіфів-кочівників. Назва річки Пантікапея, як і назва міста, пов'язана з богом Паном, лик якого часто зображався на монетах Пантікапеї.

Пантікапей був заснований у 1-й половині 6 століття до н. е. на західному березі Керченської протоки (на місці сучасної Керчі) переселенцями з Мілета та інших центрів Давньої Греції. З 2-ї половини 6 століття до н. е. карбував власну монету. З утворенням близько 480 до н. е. Боспорської держави став її столицею.

Розквіт Пантікапея припадає на 5 — початок 3 століття до н. е., коли він був найбільшим ремісничим і торговельним центром Північного Причорномор'я. Площа Пантікапея дорівнювала близько 100 га. Він був розташований на схилах та біля підніжжя сучасної гори Мітрідат. На вершині гори був акрополь з храмами Аполлона, Кібели та палацами правителів Боспору. В приморській частині розташовувалась агора та великий порт, до якого прибували товари із Середземномор'я (маслинова олія, вино, керамічний посуд) та скіфських земель (хліб, риба, шкіра). На схилах гори стояли будинки заможних жителів міста. Халупи трударів купчилися на околицях міста. Пантікапей був оточений оборонним муром. За межами міста на північ, захід та південь простягся некрополь із похованнями царів, знатної верхівки населення міста (кургани Юз-Оба, Золотий курган) та пересічного населення.

Наприкінці 2 століття до н. е. Пантікапей став осередком повстання на чолі з Савмаком.

У IV столітті на економічному житті Пантікапея відбулася соціально-економічна криза, що охопила весь античний світ. У 370-х роках місто зазнало руйнівного удару гунів. У 5 столітті античний Пантікапей перестав існувати.

Про Пантікапей у своїх працях згадували Демосфен, Діодор Сицилійський, Страбон, Клавдій Птолемей, Пліній Старший, Стефан Візантійський.

Найпоширенішим культом в античній Пантікапеї був культ Аполлона Цілителя, який вважався покровителем цього міста. Символами Аполлона був треножник, грифон і ліра, саме ці символи зображались на монетах Пантікапею. Найчастіше на таких монетах зустрічалась голова Пана та Аполлона. Другим найпоширенішим культом був культ Артеміди (Артеміда Ефезія). Поклонялися в Пантикапеї також Афродиті. На збережених посвятах Афродити, на одному з них вона вказана як Афродіта Уранія Апатуріон Медуза. Поклонялися в Пантикапею також Деметрі, в одній з посвят вона вказана як Деметра Тесмофорія, також посвяти були Діонісу і Гераклу. Апатуріон — скіфська назва Афродити Уранії. 

 | Левкон влаштував новий торговий порт Феодосію, який, за словами моряків, нітрохи не гірше Боспора. | 

В III—IV століттях до н. е. навколишня територія міста стала місцем війни між Боспором і Херсонесом Таврійським, а місто стало називатися Кафа.
Перші століття нашої ери ознаменувалися для Феодосії набігами загарбників — сармати, готи і гуни, нашестям яких приблизно в 370 році місто було зруйноване і розграбоване. У 5 столітті сюди прийшли алани і зруйноване місто стало називатися Ардабда, тобто «Семибожне». Біля VII століття н. е. Феодосію захопили хозари, а потім, у XIII столітті — татаро-монгольські орди.
Потім Феодосія встигла побувати в складі: Генуї, Османської Імперії, російської імперії, та радянського союзу. У березні 2014 року Феодосія, як і інші міста Кримського півострову, була окупована російськими загарбниками, а 18 березня — анексована рашою.

Назва походить, імовірно, від назви річки Тира (Тирас - антична назва Дністра). Назви міста часто мінялися в історії. Вперше місто відоме під назвою Офіусса. Пізніше як Тира, Альба, Білгород, Аккерман.
Місто було засноване вихідцями з Мілета, ймовірно, наприкінці VI — на початку V ст. до н. е., точна дата поки що не встановлена. Освоєння району колонізації відбувалося інакше, ніж в Ніконії або Ольвії: в архаїчний час сільські поселення навколо Тіри були відсутні. У зв'язку з цим є підстави реконструювати просторове розташування сільськогосподарських угідь Тіри для кінця VI—V ст. до н. е. у вигляді системи наділів у безпосередній близькості від апойкії.
На ранньому етапі кількість мешканців не перевищувала 2,5 тис. осіб. Проте, судячи зі знахідок керамічного посуду, торгівля велася з Іонією, Хіосом, Істрією, Аттикою. Місто досягає певного розквіту.
останню чверть V ст. до н. е. Тіра була значнішою за Ніконій, про що свідчить розмір фороса. Фо́рос (грец. φόρος) — грошовий податок у Стародавній Греції, яким обкладались поліси-члени Першого Афінського морського союзу (або Делоського союзу) в період 477—413 до н. е. для покриття загальних військових витрат.
Імовірно, до кінця V — початку IV ст. до н. е. належать споруди оборонних стін міста. За час існування оборонну систему не раз піддавали руйнуванням і знову відбудовували. Можна виділити три різночасові частини оборонного комплексу, взаємне відношення яких майже не піддається з'ясуванню і поки не може бути остаточно зрозумілим. 
Перша частина (північна) включає оборонні стіни і круглу башту, яка стояла окремо. Вона була могутньою спорудою (діаметр башти — 11 м), складеною з масивних, добре оброблених прямокутних плит і блоків, прикрашених рустом. Друга частина оборонних споруд виникла пізніше, скоріше за все, вже після походу Зопіріона, коли перша частина системи піддалася руйнуванню. Вона представлена двома куртинами. Третя частина системи оборонних споруд розташовується на південь від перших двох частин. Вона складалася з кількох куртин: тієї, що зв'язувала круглу башту з північно-західною частиною, південної куртини, що сполучала її з п'ятикутною баштою, та куртини, розташованої на південь від неї. Ця частина оборонної системи була побудована в пізньоелліністичний, а можливо, й у римський час. Південна куртина і п'ятикутна башта споруджені в іншій манері, ніж північна і північно-західна частини оборонного комплексу, що може вказувати на значний часовий розрив у їх спорудженні. Вони складаються з дуже великих плит і блоків. В цьому відношенні південна частина оборонного комплексу Тіри унікальна для Північного Причорномор'я. Житлові споруди Тіри доримської доби належать до безордерної групи. Площа будинків, що реконструюється, становить 150—330 м², вони мали підвальні та наземні поверхи. Тірські будинки мають деяку конструктивну схожість з житловими комплексами Ольвії.
Економічне зростання Тіри припадає на IV — середину III ст. до н. е. У цей час вона набуває вигляду, що був типовим для давньогрецького міста. Площа міста досягає 6—12 га (з урахуванням імовірних розмірів затопленої частини), а вірогідна кількість населення становить 2—4 тис.
Основою економіки залишається сільське господарство. У Тірі й на її поселеннях були знайдені зерна проса, ячменю, голозерної м'якої і карликової пшениці, а також одно- і двозернянки. Мабуть, існували виноградарство та виноробство. Побічно про це свідчать зображення виноградного грона на монетах Тіри цього періоду, а також знахідки декількох тарапанів, які використовували під час виробництва вина, здебільшого в домашніх умовах. Існувало розвинене тваринництво, для якого характерним було переважання дрібної рогатої худоби. Певну роль відігравали промисли, перед усім, рибальство.
Значно розширюються торговельні зв'язки міста з середземноморськими і причорноморськими центрами — Фасосом, Родосом, Аттикою, Кизиком, Сінопою, Гераклеєю, Томісом, Каллатісом, Ольвією, Херсонесом, Босфором, Александрією Єгипетською. У другій чверті IV ст. до н. е. місто починає карбувати власну монету із зображенням на аверсі голів Геракла, річкового божества Тираса, Деметри. На реверсі — бик або голова коня. Пізніше з'являються й інші зображення — Олександра, Афіни, Аполлона, Тіхе, Діоніса та ін. Чималу роль у процвітанні Тіри зіграли контакти із фракійськими та скіфськими племенами. На гетських поселеннях Нижнього Подністров'я й у скіфських курганах Дністро-Дунайського межиріччя знайдено багато предметів грецького походження, які потрапляли до варварів, перш за все, з Тіри.