Превентивне виховання молодших школярів. Виховання на цінностях.

Система превентивного виховання – керована діяльність, яка забезпечує теоретичну і практичну реалізацію заходів превентивного характеру, спрямованих на попередження, подолання відхилень у поведінці школярів і запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки.

Взаємовідносини школи та сім’ї мають довготривалу історію. Як будь-яка дорога починається з перших кроків, а будь-яка будівля — з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок у сім’ї. Адже саме в родині за допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ, тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд. 

Із сім'ї торується стежка до школи, а звідти на життєву дорогу ведуть дітей два розуми, два досвіди, здобуті у сім'ї та школі. 

1. Протест дитини виражається в бродяжництві, самовільних втечах із дому, виборі сумнівних друзів, набутті нею різних видів залежностей, противоправних діях. 

2. Нерозвиненість пізнавальної сфери. 

3. Емоційно-вольова сфера нестабільна. Вона проявляється в яскраво виражених почуттях: афектах, стресах, згубній пристрасті, різко мінливому настрої. 

4. Потребнісно-мотиваційна сфера недостатньо розвинута і набуває деформації в негативному напрямі. 

5. Негативне ставлення до навчання, яке характеризується бідністю та вузькістю мотивів, несформованістю навчальної діяльності, невмінням діяти в пошуках розв’язків, тривожністю, напругою. 

6. Сенсорний голод, який не задовольняється в сім’ї або школі, часто доповнюється яскравими і сильними враженнями вулиці, засобами масової інформації. 

7. Негативні зорові образи зберігаються в дітей довгі роки і домінують у свідомості, якщо вони не спостерігають позитивних образів та не мають достойних прикладів існування. 

8. Сформоване нездорове ставлення до сексуальності: вони легко сприймають навіювання, нестійкі, з емоційною депривацією — невротичні і акцентуйовані, дуже довірливі. 

9. Не в змозі зробити вольове зусилля. 

Як ми можемо класифікувати категорію учнів, яким притаманні саме ці якості? 

Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають девіантною. 

Девіантна поведінка (від лат. deviato — відхилення) визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відповідають встановленим в даному суспільстві нормам і цінностям (злочинність, проституція, аморальна поведінка, пиятика, наркоманія, самогубство тощо). У визначенні йдеться про “норми”, які регулюють соціальну діяльність, поведінку людей (правові, моральні, етичні). 

1) поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я (шизоїди, астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру); 

2) поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, які виявляються у форму проступків і злочинів. 

Проаналізувавши погляд вчених на проблему девіантної поведінки серед дітей і молоді, можна визначити фактори, які впливають на процес дезадаптації підлітків і молоді:

-                     спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна);

-                     психолого-педагогічний фактор (дефекти шкільного й сімейною виховання); 

-                     соціальний фактор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства);

Як свідчить педагогічна практика, типовою є ситуація, коли батьки перекладають відповідальність за виховання дитини на школу. Насправді в кожного своє завдання і те, шо може зробити сім’я, не може зробити школа, як і завдання школи часто не під силу сім'ї. Мета ж одна – допомогти дитині адаптуватися до світу, впливати на нього. 

Робота з сім'єю повинна починатися з виявлення дітей, що мають труднощі в навчанні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів як можливої "групи ризику". Далі практикуються:

- бесіди з класоводами;

- спостереження в класах;

- соціометричне обстеження. 

У роботі з девіантними дітьми можна використати нижченаведені прийоми виховання. 

1. Прохання про допомогу. Педагог, для того щоб прихилити до себе учня й установити довірчий контакт, звертається до нього за порадою, розповідаючи про свої проблеми. 

2. Оціни вчинок. Для з'ясування моральних позицій підлітка й коригування цих позицій учитель розповідає історію і просить оцінити різні вчинки учасників цієї історії. 

3. Обговорення статті. Добирається низка статей, у яких описуються різні злочини та інші асоціальні вчинки людей. Педагог просить підлітка дати оцінку цим учинкам. У дискусії вчитель намагається через поставлені запитання дійти разом зі школярем правильних висновків. 

4. Добрий учинок У процесі роботи з підлітком йому пропонується надати допомогу тим, хто її потребує. При цьому важливо оцінити цей учинок позитивно, не зводячи його в ранг «героїчного поводження». 

5. Оголення протиріч. Передбачає розмежування позицій вихователя і вихованця щодо того чи іншого питання в процесі виконання творчого завдання наступним зіткненням суперечливих суджень, різних точок зору. 

6. Стратегія життя. Під час бесіди педагог з'ясовує життєві плани учня. Після цього він намагається з'ясувати разом з ним, що допоможе реалізувати ці плани, а що може перешкодити їх реалізації. 

7. Розповідь про себе та інших. Учитель пропонує кожному написати розповідь про минулий день (тиждень, місяць) і після цього відповісти на запитання: чи можна цей час прожити інакше?

8. Мій ідеал. У процесі бесіди з'ясовуються ідеали школяра і робиться спроба оцінити ідеал, виявивши позитивні моральні якості дитини. 

9. Казка для підлітка. Цей прийом певною мірою використовує ідею казкотерапії. Вихователь складає казку, в якій герої дуже схожі на дитину й осіб з її оточення. Закінчення казки складають педагог і учень разом. 

10. Рольова маска. Учням пропонується звикнути до певної ролі й виступити вже не від свого імені, а від імені відповідного персонажа. 

1. Безперервна естафета думок. Учні «по ланцюжку» висловлюються на задану тему: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головним є власне участь кожного учня в запропонованому обговоренні) за введення відповідних обмежень (вимог) слід перейти до аналітичних, а потім проблемних висловлювань учнів. 

2. Самостимулювання. Учні, об'єднані в групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. Поставлені запитання й відповіді на них колективно обговорюються. 

3. Імпровізація на вільну тему. Учні вибирають ту тему, на якій найбільше розуміються та яка викликає в них певний інтерес; творчо розвивають основні сюжетні лінії, переносять події в нові умови, по-своєму інтерпретують зміст подій, що відбуваються, тощо. 

4. Інструктування. На період виконання того чи іншого творчого завдання встановлюються правила, що регламентують спілкування і поводження учнів: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів. 

5. Розподіл ролей. Чіткий розподіл функцій і ролей учнів відповідно до рівня володіння тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для виконання завдання. 

6. Коригування позицій. Тактовна зміна думок учнів, прийнятих ролей, образів, шо знижують продуктивність спілкування й перешкоджають виконанню творчих завдань. 

7. Самоусунення вчителя. Після того як визначено мету і зміст завдання, установлено правила і форми спілкування під час його виконання, учитель ніби самоусувається від прямого керівництва або ж бере на себе обов'язки рядового учасника. 

8. Розподіл ініціативи. Передбачає створення однакових умов для прояву ініціативи всіма учнями. Його кожна застосовувати в ситуації "придушеної ініціативи", коли позиційні виступи й атаки одних гасять ініціативу и бажання спілкуватися в інших. 

9. Обмін ролями. Учні обмінюються ролями (або функціями), які отримали під час виконання завдань. Інший варіант цього прийому передбачає повну або часткову передачу вчителем своїх функцій групі учнів або окремому учневі. 

10. Мізансцена. Суть прийому полягає в активізації спілкування і зміні його характеру за допомогою розташування учнів у класі в певному об'єднанні один з одним у ті чи інші моменти виконання творчої роботи. 

 | Тип | Характеристика труднощів | Рекомендації вчителям
| Труднощі у навчанні | 1. Повільний темп виконання розумових операцій. Діти повільно залучаються до роботи, не встигають виконувати класні завдання, не одразу розуміють пояснення вчителя, повільно пишуть і читають. Причиною, як правило, є своєрідність типу нервової діяльності (інертність нервових процесів).  | Таких дітей не можна квапити, під­га­няти на уроці, примушувати пра­цювати «за часом», адже будь-який поспіх і умови обмеження часу тіль­ки загальмують роботу і спричи­нять негативні емоції. Краще повторити ди­тині те, що вона не встигла почу­ти; намага­тися говорити повільніше; повідомляти на початку уроку план роботи і пропонувати завдання, роз­раховані на нижчий темп виконання, надаючи час на підготовку до відповіді: не ставити в ситуацію необхідності швидкого переключення з одного виду діяльності на інший. 
| 2. Погано встигають з усіх пред­ме­тів через труд­нощі в за­пам’ятову­ванні, узагальненні на­вчального матеріалу, оперу­ванні поняттями, недостатнім словниковим запасом, несфор­мо­ва­ні­стю навчальних навичок. Причиною може бути педаго­гічна занедбаність, недоліки виховання, а не низький інтелектуальний потенціал.  | Необхідні додаткові заняття з розвитку мов­лення, пам’яті, уваги, мислення, загаль­нонавчальних навичок. Бажані індивідуаль­ні завдання зниженого рівня труднощів. Вар­то схвалювати прагнення дитини досяг­ти успіху. Дуже важливо переконати бать­ків займатися розвитком дитини, рекомен­дувати вправи та ігри. У деяких випадках цілеспрямована розвивальна робота дає змогу подолати педагогічну занедбаність і досягти високих навчальних результатів. 
| 3. Невисокий інтелектуальний потенціал (навчання дається важко, не засвоюють програмний матеріал, не завжди розуміють і погано запам'ятовують пояснення вчителя). Причина може полягати в астенії, затримці психічного розвитку, органічних порушеннях центральної нервової системи.  | Вимоги до таких дітей потрібно знизити, адже вони страждають через слабку па­м’ять, низький рівень логічного мислення. Для запобігання втраті мотивації до на­вчан­ня і відхиленням у поведінці варто пропо­ну­вати посильні індивідуальні завдання, відзначати навіть маленькі успіхи. В окре­мих випадках педагогу необхідно напра­ви­ти батьків на психолого-медико-педаго­гіч­ну комісію, на консультацію до психолога, дитячого психоневролога або психіатра. 
| 4. Труднощі тільки в письмі і читанні. (Поганий почерк, постійні пропуски літер і недописування закінчень слів, заміна одних складів на інші, співзвучні їм), причина — недорозвинення мовлення.  | Насамперед необхідна допомога логопеда. Труднощі не пов'язані з лінощами або непо­сидючістю дитини, тому постійні зауважен­ня та заклики до старанності ні до чого не приведуть. Щоб уникнути формування стій­кої відрази до навчання, не слід акцентува­ти увагу на неуспіхах. Краще похвалити та­кого учня за те, що йому вдалося виконати. 
| 5. Трудноші в навчанні і поведінці, пов’язані з емоційними порушеннями. Підвищена тривожність, замкненість, боязкість, нерішучість, сором’язливість, розлади нервової системи.  | Необхідне доброзичливе ставлення, підтрим­ка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу і хвилювання (під час відповідей біля дошки, контроль­них робіт, диктантів). Таких дітей краще не викликати відповідати перед усім класом, особливо на початку навчального року. 
| Проблеми в поведінці | 6. Гіперактивність, підвищена схильність до відволікання, труднощі в концентрації уваги, імпульсивність. Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи.  | Такі діти не в змозі тривалий час бути зосередженими, уважними, посидючими. Головне в роботі з ними — терпіння і наполегливість. Треба розвивати вміння доводити справу до кінця, діяти цілеспрямовано й планомірно, давати невеликі завдання і здійснювати покроковий контроль виконання. Заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення п’ятикласників «бути вольовою людиною». Рекомендувати батькам зайняти дитину спортом, відвідувати гуртки (моделювання, конструювання). 
| 7. Труднощі в контактах (погані взаємини з однолітками або відсутність друзів у класі).  | Завдання вчителя в роботі з «відторгнутими» дітьми — допомогти їм почуватися потрібними і бажаними в класі. Необхідно звернути увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що їм удається. На позакласних заходах давати можливість виявити себе з кращого боку. 
| 8. Агресивність, запальність, дратівливість.  | У спілкуванні з цими дітьми потрібно виявляти максимальну стриманість і терпимість, адже вони самі страждають від своєї упертості, гнівливості й дратівливості. Необхідно дати зрозуміти, що дорослий — їхній союзник у розв’язанні внутрішніх проблем. Педагог, знаючи інтереси і схильності агресивної дитини, зможе спрямувати її активність у конструктивне русло, тактовно і послідовно навчаючи. дитину самоконтролю й стриманості. 
| Емоційні розлади | 9. Підвищена тривожність, плаксивість, уразливість, схильність хвилюватися і переживати з будь-якого приводу (ризик розвитку невротичних розладів).  | Такі діти часто є хорошими учнями, але навчальні успіхи для них набувають надто великого значення (часто цьому сприяють установки батьків). Учителю в цьому випадку не слід акцентувати увагу на оцінках. Перед хвилюючими подіями, контрольними треба знімати тривожність, навіювати впевненість в успіху, частіше заохочувати, схвалювати і відзначати переваги. 
| 10. Боязкість, нерішучість, замкнутість, «нелюдимість».  | Учителеві варто залучати таких дітей до позакласної роботи, проводити групові заходи, щоб вони більше спілкувалися, долали свою боязкість, нерішучість. Давати певні громадські доручення. Частіше звертати увагу однокласників на переваги такого учня, підвищуючи його самооцінку і створюючи ситуацію успіху. 

Основи морального виховання людини закладаються в дошкільному віці, коли їй бракує власних критеріїв, вони тільки формуються. У дитини немає критичного підходу до моральних оцінок, але вона „хоче знати, що добре, що погано”. В цьому віці вона виробляє основи своєї етики.

Систематичне моральне виховання діти дістають у школі. Зміст і завдання його визначаються любов`ю до Батьківщини, колективізму і непримиренності до порушень громадського обов`язку. Початок шкільного навчання серйозно позначається на розвитку психіки дитини, її особистості. Під впливом навчання і виховання змінюється поведінка учнів, збагачується їхній соціальний досвід, формується свідоме, відповідальне ставлення до своїх обов`язків. Цьому сприяють психо-фізіологічні особливості учнів початкових класів.

 

           В.О. Сухомлинський віднайшов головні шляхи, які б дали змогу виховувати по-сравжньому добру і морального молодшого школяра, викорінювали б мерзотне й огидне, до яких він відносить: « - наодинці з собою робити не так, як ти робив би на очах у людей;
 - лінуватися, бути ледарем, неробою;
 - видавати за доблесть і заслугу те, що є твоїм обов’язком;
 - бути жадібним, негостинним;
 - глумитися зі старості;
 - давати порожні обіцянки, не дотримуватися слова;
 - мовчати, коли треба говорити, й говорити коли треба мовчати;
 - кривдити дівчинку, жінку;
 - не слухати батьків;
 - глузувати з калік;
 - не любити й кривдити тварин»
            Одне із завдань вчителя полягає в тому,щоб навчити молодшого школяра
 бачити наслідки своїх вчинків. А щоб їх бачити – треба думати. В.О.Сухомлинський зазначав, що виховуючи, ми вчимо молодшого школяра міркувати про те, що навколо мене і в мені, уявно ставити себе на місце іншого.

Н-д, вчителю можна провести батьківські збори-лекцію про виховання чуйності й доброти за планом:

1. Дитинство – природна школа доброти.

           Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О.Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших виховних завдань сім^,ї і школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою – чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя людини треба пам^,ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином старих батьків , чоловіком , батьком.

           Помиляються ті батьки , які думають , що доброта і чуйність – природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.

          Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім^,ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках прилучаємо їх до вищої людської радості – радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

           Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того , що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку, болю, самотності… Саме в цьому джерела доброти.

           Найвища наука життя – мудрість. А найвища мудрість – бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – це завжди було в характері нашого українського народу.

          Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти навіки?

          Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.

          Інколи в нас закрадається думка і постає запитання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному?

          На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так: «Ця вулиця проходить через душу кожного з нас, і той храм, храм добра, правди і любові, кожен повинен бувати в собі, вимітаючи зі своєї душі зло і брехню, які вгніздилися в ній і руйнують її».

          Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра – на одну добру справу більше, наскільки  світлішим стало б наше життя. Тому, я закликаю вас бути добрими, людяними, милосердними, терплячими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця і серця дітей від усього злого.

          Пам`ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все  в батьківському домі. Тепла, дружня атмосфера в сім`ї, уважне і турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення. 

2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву ) говорити дитині, що вона гірша за інших. 

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання. 

4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною. 

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й з дорослими. 

6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком. 

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини. 

8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно. 

9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму. 

10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини. 

11. Визнайте право дитини на помилку. 

12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів. 

13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі. 

14. Хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати. 

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитині впевненість у власних силах. 

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна». 

• Говоріть стримано, спокійно і м’яко. 

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити. 

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію. 

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги. 

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. 

• Уникайте (по можливості) скупчень людей. Ці скупчення чинять на дитину надмірно стимулюючий вплив. 

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. 

У роботі з такими дітьми необхідно: 

• Постійно підбадьорювати, заохочувати, демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях. 

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності. Опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності. 

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей. 

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності. 

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей. 

• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ, допоможе інсценізація етюдів. 

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас, а навпаки, поставтеся до неї та до її обурення з розумінням і повагою. 

• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею власну форму висловлювання претензій. 

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення. 

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого. 

• Не перехвалюйте дитини, але й не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує. 

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути кращими за неї. 

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини, підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього. 

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте уголос свої можливості й результати. 

• Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою ( якою вона була вчора, якою буде завтра). 

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей. 

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій. 

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах. 

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. 

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми. 

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною. 

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується. 

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – не ефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена. 

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність знизиться. 

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву. 

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас. 

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі». 

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення. 

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації. 

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.