Організував Великій похід 1934—1935 і вів визвольну війну 1937—1949, що завершилася встановленням Народної республіки і комуністичним правлінням у Китаї.

Очолював партію й уряд країни до смерті. Його вплив зменшився після ряду економічних невдач (1958—1960 «Великий стрибок»), але знову став домінуючим в роки Культурної революції 1961—1969. Адаптував комунізм до китайських умов, що відображено в Маленькій червоній книзі.

За наполяганням Комуністичного інтернаціоналу КПК була вимушена вступити в союз з Гоміньданом. Мао Цзедун, який влітку 1923 року входив до складу ЦК КПК, не вітав цей компроміс^[2]. У 1926 році Мао було висунуто на посаду секретаря КПК з селянського руху, а роком пізніше — керівником гоміньданівського Інституту Селянського Руху^[3]. Всі ці роки він багато займався роботою з селянством, знаходити взаєморозуміння з яким Мао допомагало його сільське походження. Мао прийшов до висновку, що пролетаріат не може бути носієм революції в Республіці Китай, де переважну більшість населення складають селяни. Вже у той час він почав формулювати для себе основні тези майбутньої ідеології (маоїзму).

У самому розпалі антияпонської боротьби Мао Цзедун ініціював так званий «Рух за впорядкування стилю» («чженфен»; 1942—1943). Рух включав, в числі іншого, вивчення класиків марксизму-ленінізму, праць Мао, придушення вільнодумства серед комуністичної інтелігенції і кампанії з «самокритики», що особливо торкнулися головного суперника Мао — Ван Міна. Підсумком чженфен стала повна концентрація внутріпартійної влади в руках Мао Цзедуна^[7]. У 1943 р. його обрано головою політбюро КПК, і тоді ж поволі почав виникати культ особи Мао.

До цього Мао тривалий час вивчав класику західної філософії і, особливо, марксизму. На основі марксизму-ленінізму, деяких аспектів традиційної китайської філософії і, не в останню чергу, власного досвіду та ідей, Мао вдався за допомогою особистого секретаря Чень Бода створити і теоретично обґрунтувати новий напрям марксизму — «маоїзм». Маоїзм замислювався як гнучкіша, прагматичніша форма марксизму, яка була б краще пристосована до китайських реалій того часу. Головними його особливостями можуть бути позначені однозначне орієнтування на селянство (а не на пролетаріат) а також значна частка націоналізму

Політика «Великого стрибка тигра» закінчилася грандіозним провалом. Якість виробленої в комунах сталі була вкрай низькою, обробка колективних полів з різних причин йшла також кепсько, вже через 2 роки урожаї зернових і все виробництво продуктів харчування впали до катастрофічно низького рівня. У цей час керівники провінцій доповідали Мао про небувалі успіхи нової політики, провокуючи підняття планок з продажу зерна і виробництва «домашньої» сталі. Критики «Великого стрибка», наприклад, міністр оборони Пен Дехуай, позбавлені своїх постів. У 1959-61 рр. країну охопив найбільший голод, жертвами якого стали, за різними оцінках, від 10 до 30 мільйонів осіб