«Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, 

а в тому, що вони надані».

Сенека.
Очікувані результати. Учень/учениця:

 -з’ясують суть поняття  «права людини» на основі роботи з міжнародно-правовими актами з прав людини та статтями Конституції України; 

- навчаться свідомо використовувати набуті знання з питань прав людини;

- висловлять власне судження щодо прав людини як загальнолюдської цінності.

Обладнання: Загальна Декларація прав людини; Конвенція про права дитини, Конституції України.

Демократичне суспільство нерозривно пов’язане з поняттям «прав людини». Кожен з нас дуже часто користується фразами  «я маю право», «це моє право», «права людини», вкладаючи в них власне розуміння.

Вправа 1. 

Перша група.

Скласти речення зі словами  «права та свободи людини».

Друга група.

Скласти ситуації, де порушуються права та свободи людини.

Третя група.

Пояснити зміст епіграфу.

Представлення виконаної роботи та її обговорення.

Права людини — це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.

Свобода - юридична можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, тобто робити все, що бажається, але тільки те, що не заборонено законом і не спричиняє невиправданої шкоди правам і свободі інших людей. Абсолютна свобода — це свобода робити все, що бажається, дійсна правова свобода — свобода робити все, що подобається, але без шкоди свободі і правам інших людей. Завдання права полягає в тому, щоб свободу всіх увести в розумні справедливі рамки.

Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими. 

Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту.

Чи є актуальним питання прав людини для суспільства та для вас особисто?

Вчитель. Пригадайте та дайте відповідь.

Які ви знаєте міжнародно-правові документи XX століття, що регулюють права людини?

Коли і чому вони з’явились?

Найважливіші міжнародні правові акти (їхні положення знайшли своє відображення і в Конституції України).

Глобальні

Загальна декларація прав людини, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року

- Міжнародні пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, прийняті резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966року

- Права людини при здійсненні правосуддя, прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1971 року

- Декларація про право на розвиток, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 4 грудня 1986 року

- Конвенція про права дитини, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, та інші.

Регіональні. 

- Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року

- Підсумковий акт Наради по безпеці і співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року.

Робота в групах.

Перша група. 

Дати коротку характеристику прав людини, визначених Загальною Декларацією прав людини.

Чому ЗДПЛ, незважаючи на довгий період з часу її прийняття, не втратила свого значення?

Друга група.

Робота з текстом Конвенції про права дитини.

Для чого була прийнята Міжнародна конвенція про права дитини, якщо вже існували міжнародні документи  з прав людини?

Чим відрізняються права дитини від прав дорослих людей?

Третя група. 

Робота з текстом Конституції України.

Дати характеристику прав та свобод людини і громадянина. 

Чи відповідає зміст Конституції України змісту міжнародно-правових актів з прав людини? Якщо так, то пояснити чому.

Як. згідно Конституції України, кожна людина має право захищати свої права та свободи?

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав та свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких, є Україна. З цього конституційного положення випливає, що право звертатися зі скаргою до міжнародних організацій обумовлено наявністю відповідних міжнародних договорів України і може бути використане лише після того, як буде вичерпано всі національні засоби правового захисту.

Можливість звертатися до Європейського суду у громадян України з'явилася після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до Конвенції, Європейський суд працює на постійній основі та складається з 40 суддів (по одному від кожної держави — члена Ради Європи).

Незважаючи на те, що діяльність Європейського суду є додатковою, оскільки основний «тягар» щодо цього захисту мають узяти на себе національні юрисдикційні органи, Європейському суду з прав людини належить найвища юрисдикція у галузі судового захисту прав та свобод людини, що безпосередньо пов'язано з частиною четвертою статті 55 Конституції України, Тобто рішення Європейського суду у цій сфері буде остаточним, і його повинні виконати відповідні національні державні органи.

Право на звернення громадянина до відповідних міжнародних установ чи органів міжнародних організацій не обмежується лише європейськими наглядовими інститутами. Існують й інші інституції глобального міжнародного рівня (наприклад, Комітет ООН з прав людини, Міжнародний комітет проти катувань, Управління Верховного комісара ООН у правах людини або Управління Верховного комісару ООН у справах біженців тощо), до яких можуть звертатись громадяни України за умови ратифікації Україною відповідних актів міжнародного законодавства. Проте ці інституції не є власне судовими органами, а прийняті ними рішення зазвичай не мають формальної (юридичної) обов'язковості.

Заслуховуються відповіді членів груп та обговорюється учнями класу.

Доведіть, що права людини є загальнолюдською цінністю (метод «Мікрофон»).